Рішення № 84627761, 01.10.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2019 року м. Житомир

справа № 240/9923/19

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Горовенко А.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А0409 про стягнення коштів,-

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить:

- стягнути з військової частини А0409 на її користь компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні (невиплати компенсації за речове майно) за період з 31.05.2019 по 08.08.2019 у розмірі 28214,1 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходила службу у Збройних силах України. Відповідно до наказу №97-рс від 31.05.2019 т.в.о. командира військової частини А0409 звільнена з військової служби. На момент звільнення зі служби відповідачем не було проведено з нею остаточний розрахунок, не виплачено грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно, остаточний розрахунок відповідачем здійснено лише 07.08.2019.

Посилаючись на приписи ст.ст. 117 та 118 Кодексу законів про працю України, позивач вважає, що затримка розрахунку при звільненні підлягає стягненню на її користь з військової частини А 0409.

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 19.08.2018 провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвала про відкриття провадження була направлена позивачу та відповідачу за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вказана ухвала отримана відповідачем 27.08.2019, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача у поштовому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження надіслав до суду відзив на позовну заяву за вх.№20806/19, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що звільнення військовослужбовця з військової служби є підставою для виплати йому грошової компенсації за не отримане речове майно. При цьому виплата здійснюється у межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна на відповідний рік, а також встановлено чітку процедуру виплати такої компенсації. Враховуючи наведене, оскільки військова частина не є прямим розпорядником коштів, та з урахуванням дії певного механізму перерахунку коштів з Державного бюджету України на баланс Міністерства оборони України, виплата позивачу компенсації здійснена відповідачем після надходження відповідних коштів.

Крім того, на думку відповідача, проходження військової служби врегульовано спеціальним законодавством, яким не передбачена виплата компенсації за затримку виплати розрахунку при звільненні осіб, які проходили військову службу, а тому дія норм Кодексу законів про працю України на таких осіб не поширюється, що повністю узгоджується із роз`ясненнями Верховного Суду України, викладеними у постанові Пленуму від 24.12.1999 №13. У зв`язку із зазначеним, відповідач просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.

Судом встановлено, що на підставі наказу командира 30 окремої механізованої бригади від 31.05.2019 №97-рс старшого солдата контрактної служби ОСОБА_1 відповідно до витягу з наказу командира військової частини А0409 (по стройовій частині) від 31.05.2019 №128, звільнено з військової служби за підпунктом «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов"язок і військову службу" (за станом здоров"я ) та з 31 травня 2019 року виключено зі списків особового складу частини (а.с.12).

Окрім того у наказі командира військової частини А0409 (по стройовій частині) від 31.05.2019 №128 наказано виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 у розмірі 48779,74 грн (а.с.12).

Грошова компенсація вартості за не отримане речове майно виплачена ОСОБА_1 07 серпня 2019 року що сторонами не заперечується (а.с.15).

Позивач вважає, що на момент звільнення зі служби з нею не було проведено остаточний розрахунок, а тому звернулася до суду з позовом про стягнення з військової частини А0409 компенсації за затримку розрахунку при звільненні.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 2 Закону №2011-XII передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

За змістом ч. 1 ст. 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 78).

Пунктами 2, 3 Порядку №178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Згідно з п.п. 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Однак зазначені відносини врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, зокрема, відповідно до п. 242 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направлено на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим, і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Разом з тим, ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, не врегульовано порядок виплати відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовців.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Вказана правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15.

У зв"язку з чим, суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що норми Кодексу законів про працю України не можуть бути застосовані до даних правовідносин.

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу державних органів виконання покарань та у випадку виникнення спорів з цього приводу пріоритетними є норми спеціального законодавства, проте у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, то застосуванню підлягають саме загальні норми законодавства про працю.

Таким чином, хоч позивач і проходила службу в установах виконання покарань, однак на неї поширюються загальні норми законодавства про працю в разі відсутності їх у спеціальному законодавстві, що регулювали проходження ним служби.

З огляду на викладене, оскільки положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не врегульовано порядок проведення розрахунку при звільненні військовослужбовців щодо пропуску строку здійснення виплат при звільненні з військової служби, то суд, згідно зі положеннями ч.6 ст.7 КАС України, вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.

Так, абзацом 1 частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на час звільнення позивача, далі - КЗпП України) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов до висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що в день звільнення позивача - 31.05.2019, належна їй сума грошової компенсації вартості за не отримане речове майно виплачена не була. Остаточний розрахунок з позивачем військова частина А0409 здійснила 07 серпня 2019 року, про що свідчить виписка з карткового рахунку позивача (а.с.15).

Отже, відповідачем допущено порушення строку розрахунку з позивачем при звільненні, що є підставою для виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Такий висновок відповідає змісту постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", зокрема п. 20 цієї постанови, яким визначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Обчислення середнього заробітку у даному випадку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (зі змінами та доповненнями) (далі - Порядок №100).

Відповідно до абз. 3 пункту 2 Порядку №100 в усіх інших випадках збереження середньої заробітної плати (в т.ч. у випадку вимушеного прогулу) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна дата.

Судом установлено, що грошова компенсація вартості за не отримане речове майно належала до виплати - 31.05.2019, однак зарахована на картковий рахунок позивача 07 серпня 2019 року, відтак період затримки становить з 01 червня 2019 року до 06 серпня 2019 року та складає 67 календарних днів, а не 69 днів, як зазначає позивач.

Відповідно до довідки військової частини А0409 від 06.06.2019 №3276 загальна сума доходу ОСОБА_1 за два останні місяці роботи (квітень - травень 2019 року) становить 24943,06 грн, розмір середньоденного грошового забезпечення складає 408,9 грн = ((12471,53 грн за квітень 2019 року + 12471,53 грн за травень 2019 року) / 61 календарний день).

Отже середній заробіток за весь час затримки виплати позивачу грошової компенсації за не отримане речове майно, який підлягає стягненню з відповідача, становить 27396,3 грн (67 календарний день (з 31.05.2019 по 06.08.2019) х 408,9 грн).

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про стягнення з військової частини А0409 на користь ОСОБА_1 компенсацію за затримку розрахунку при звільненні (невиплати компенсації вартості речового майна за період з 01.06.2019 по 06.08.2019 у розмірі 27396,3 грн.

Що стосується посилання відповідача на відсутність фінансових ресурсів для виплати грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

З огляду на викладене, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування та виплату грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, затримка виплати якої є предметом спору у даній справі.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 4, 6-9, 32, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідн. номер НОМЕР_1 ) до військової частини А0409 (вул.Леваненвського, м.Новоград-Волинський, Житомирська область, 11703, код ЄДРПОУ 07962707) про стягнення коштів, - задовольнити частково.

Стягнути з військової частини А0409 на користь ОСОБА_1 компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.06.2019 до 06.08.2019 у розмірі 27396 (двадцять сім тисяч триста дев"яносто шість) грн 30 (тридцять) коп.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення

Рішення суду складено в повному обсязі 01 жовтня 2019 року.

Суддя А.В. Горовенко