Ухвала суду № 84625980, 27.09.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

27.09.2019 р. Справа№ 914/1986/19

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. розглянув заяву Львівської міської ради від 20.09.2019 року про забезпечення позову

у справі № 914/1986/19

за позовом: Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача: Малого приватного підприємства «Монада», м. Львів,

предмет спору: скасування запису про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ «М-1» на пл. Двірцевій,1 у м. Львів,

підстава позову: порушення правил реєстрації права власності.

ПРОЦЕС

25.09.2019 року на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Львівської міської ради до Малого приватного підприємства «Монада» про скасування запису про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ «М-1» на пл. Двірцевій,1 у м. Львів. Одночасно з позовною заявою подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю літ. «М-1» загальною площею 25,7 кв. м. на пл. Двірцевій, 1 (РНОНМ 1797167346101).

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА

Позивач зазначає, що він подає позов про скасування запису про державну реєстрацію права приватної власності малого приватного підприємства «Монада» на нежитлову будівлю літ «М-1» загальною площею 25,7 кв. м на пл. Двірцевій, 1 у м. Львові, який, зокрема, обґрунтовується тим, що реєстрація права власності проведена з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», так як об`єкт є тимчасовою, а не капітальною спорудою, а згідно із Законом не підлягають державній реєстрації речові права на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди.

Позивач вважає, що в результаті реєстрації права власності на нежитлову будівлю літ «М-1» загальною площею 25,7 кв. м на пл. Двірцевій, 1 у м. Львові Львівська міська рада позбавлена можливості використовувати та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою на пл. Двірцевій, 1, на якій знаходиться тимчасова споруда, що перебуває у власності відповідача.

Як вказується у заяві, забезпечення позову є важливим і передусім дієвим засобом унеможливлення уникнення недобросовісним контрагентом цивільної відповідальності, а також ефективним засобом забезпечення реального виконання судового рішення. У даному випадку є всі підстави вважати, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, оскільки ніщо не перешкоджає відповідачу, за яким зареєстроване право власності, в будь-який момент відчужити приміщення на пл. Двірцевій, 1, що унеможливить виконання рішення суду, оскільки реєстрація права власності за МПП «Монада» вже буде не актуальна і об`єкт буде зареєстрований за іншим власником. В такому випадку для відновлення своїх прав Львівська міська рада буде змушена звертатися із ще одним позовом до особи, за якою буде зареєстровано право власності. Для уникнення цього необхідним є вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкт на пл. Двірцевій, 1.

ПОЗИЦІЯ СУДУ

Як вбачається з позовної заяви, між сторонами виник спір внаслідок державної реєстрації права приватної власності Малого приватного підприємства «Монада» на нежитлову будівлю літ «М-1» загальною площею 25,7 кв. м на пл. Двірцевій, 1 у м. Львові. Суд зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Натомість на час вирішення заяви про вжиття заходів забезпечення позву важливим є з`ясування необхідності запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів позивача, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання рішення суду. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю до вимог, для забезпечення яких він вживається. Оцінку такої відповідності здійснює господарський суд, зокрема, враховуючи співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Разом з тим, особа яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову, необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Важливою обставиною під час вжиття заходів забезпечення позову є пов`язаність відповідних дій та шкідливих результатів від їх вчинення з відповідним предметом позову та правами з метою захисту яких такий позов подано.

Обґрунтовуючи реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та необхідність вжиття заходів забезпечення позову у спосіб накладення арешту на нежитлову будівлю відповідача, позивач наводить припущення про можливість зміни власника відповідного майна, внаслідок чого реєстрація права власності за МПП «Монада» вже буде не актуальна. Однак, жодних доказів щодо вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження відповідного об`єкта, позивачем не надано. Тобто, припущення позивача щодо можливої зміни власника об`єкта на пл. Двірцевій, 1 у м. Львові не обґрунтовані.

Суд звертає увагу, що як вбачається з матеріалів, наданих позивачем, відповідач згідно з судовим рішенням від 25.01.2017 року у господарській справі №914/2616/16, залишеним без змін судом апеляційної інстанції 04.04.2017 року, на виконання якого 12.06.2017 року відкрито виконавче провадження, мав обов`язок демонтувати самовільно встановлену тимчасову споруду на пл. Двірцевій, 1 АДРЕСА_1 м. Львові.

Натомість відповідачем зареєстровано на об`єкт за вказаною адресою право приватної власності, що суперечить обов`язковому для виконання (згідно зі ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.18 ГПК України) рішенню суду у справі №914/2616/16.

Водночас, суд враховує, що накладення арешту на нерухоме майно є складною дією, яка може включати і заборону права розпорядження, і заборону права використання майна, і передачу об`єкта на відповідальне збереження. Тобто обраний захід забезпечення позову буде мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання. Тому, суд не вважає виправданим накладення арешту на об`єкт нерухомого майна у спорі про скасування запису про реєстрацію права власності за обставин відсутності будь-яких обгрунтованих припущень про намір відповідача відчужити відповідне майно.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Як зазначає Верховний Суд у постанові від 15 січня 2019 року у справі №915/870/18, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Суд зазначає, що оскільки у цій справі позивач звернувся до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, враховуючи вимоги ст. 136 ГПК України, то в такому випадку судом має досліджуватися та застосовуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Суд звертає увагу, що позивачем обрано спосіб захисту своїх прав та інтересів - скасування запису про реєстрацію права власності за відповідачем. Співставляючи предмет спору із обраним позивачем заходом забезпечення позову – накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, суд не вбачає взаємозв`язку, співмірності та адекватності обраного заходу до забезпечення позову. Суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності зв`язку між обраним заходом до забезпечення позову та предметом позовних вимог. Більше того, суд зазначає, що позивач захищає порушене, на його думку, право власності на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт нерухомості, щодо якого у позивача немає будь-якого речового права.

Суд зазначає, що саме обранням належного відповідно до предмета спору заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, ефективний захист порушених прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших осіб.

Як зазначалося вище, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Важливою обставиною під час вжиття заходів забезпечення позову є пов`язаність відповідних дій та шкідливих результатів від їх вчинення з відповідним предметом позову та правами, з метою захисту яких такий позов подано. Однак, жодних інших обгрунтувань необхідності вжиття заходів забезпечення позову, крім описаних вище та визнаних судом необгрунтованими, позивачем не наведено. Доказів щодо вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження наявного у нього майна, позивачем не надано. Наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування обраного заходу забезпечення позову, не підтверджено жодними доказами.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок щодо утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову. Право вжиття тих чи інших заходів належить суду, який виходить із предмету спору, конкретних обставин справи та пропозицій заявника.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що позивачем не доведено, що невжиття обраного заходу може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до ч.6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись ст. ст. 136, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Львівської області

ухвалив:

у задоволенні заяви Львівської міської ради від 20.09.2019 року про забезпечення позову у справі № 914/1986/19 відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено в апеляційному порядку з протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Матвіїв Р.І.