Рішення № 84625836, 30.09.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.09.2019Справа № 910/9919/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В. розглянувши матеріали справи

за позовом Державного агентства рибного господарства України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техойл НК»

про стягнення 660770,73 грн

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року Державне агентство рибного господарства України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техойл НК» про стягнення 660770,73 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором на закупівлю товарів №27 від 16.05.2018 у частині повної та своєчасної поставки товару (паливно-мастильних матеріалів) на суму 539821,20 грн, яку просить стягнути позивач. Крім того позивачем нараховано до стягнення пеню в розмірі 120949,53 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, визначено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 09.08.2019, для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 19.08.2019 та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, але не пізніше 28.08.2019. Позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання, але не пізніше 23.08.2019.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 29.07.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01030, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 5-В.

Однак, станом на дату розгляду справи на адресу Господарського суду міста Києва повернувся поштовий конверт №0103051138019 із відміткою про відсутність особи за адресою місцезнаходження.

В силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Також Господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 29.07.2019 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч.9 ст.165, ч.2 ст.178, ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 16.05.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Техойл НК» (відповідач, постачальник) та Державним агентством рибного господарства України (позивач, покупець) було укладено Договір на закупівлю товарів №27, відповідно до умов якого, постачальник зобов`язується у 2018 році поставити замовнику товари: код за ДК 021:2015-09130000-9 нафта і дистиляти (бензин А-95 (в талонах або скретч-картах), дизельне паливо (в талонах або скретч-картах), зазначені в Додатку №1 до цього договору, а замовник - прийняти і оплатити такі товари (п.1.1 Договору).

Відповідно до п.1.2 Договору, найменування товару: бензин А-95 (в талонах або скретч-картах), дизельне паливо (в талонах або скретч-картах), (далі-товар).

Згідно з п.1.3 Договору, кількість товару зазначена у специфікації товару, яка є невід`ємною частиною договору (Додаток №1).

Пунктом 2.2 Договору визначено, що приймання-передача товару по кількості проводиться відповідно до первинних документів: видаткової накладної товару, по якості відповідно до документів, які підтверджують його якість. Товар вважається поставленим: по кількості - відповідно до видаткової накладної; по якості - відповідно до паспорту якості та сертифікату якості заводу - виробника, разі наявності.

Талони або скретч-карти повинні мати термін дії не менше одного року з моменту їх отримання та гарантованим продовженням їх терміну до одного року (п.2.3 Договору).

Згідно з п.2.5 Договору, постачальник гарантує якість та надійність товару протягом терміну дії отриманих талонів або скретч-карт на пальне.

У п.3.1 Договору сторони визначили, що ціна цього договору згідно з протоколом погодження договірної ціни на закупівлю (Додаток 2) становить 856680 грн у тому числі податок на додану вартість (20%) - 142780 грн.

Оплата товару здійснюється замовником протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту постачання товару на підставі видаткових накладних (п.4.1 Договору).

Відповідно до п.5.1 Договору, строк (термін) поставки товару здійснюється партіями відповідно до Календарного плану поставки палива (Додаток №3) з моменту підписання договору до 31.12.2018.

Згідно з п.5.2 Договору, місце поставки товару: бензину А-95 та дизельного палива для автотранспортних засобів замовника здійснюється безпосередньо на АЗС постачальника та АЗС партнерів постачальника у м. Києві та по Україні за талонами постачальника.

Пунктом 7.1 Договору визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором.

У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при закупівлі товару постачальник сплачує замовнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від вартості непоставленого товару за кожний день прострочення (п.7.2 Договору).

За умовами п.10.1 Договору, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2018 та в будь-якому випадку до повного виконання ними своїх зобов`язань.

Закінчення стоку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за невиконання чи несвоєчасне виконання умов договору, які вони допустили протягом строку дії договору (п.10.2 Договору).

Відповідно до Додатку №1 до договору сторони погодили поставку бензину А-95 у кількості 12000 л, вартістю 324720 грн, а також дизельного палива у кількості 22000 л, вартістю 531960 грн, загальною вартістю 856680 грн.

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір є змішаним, оскільки в частині відносин з передачі товару у власність за плату містить положення договору купівлі-продажу і відносини в цій частині врегульовані гл.54 ЦК України, а в частині передачі товару на зберігання - договору зберігання, врегульовані гл.66 ЦК України.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов`язання, у зв`язку з чим позивач вказує на існування у відповідача заборгованості у розмірі 539821,20 грн.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 1, 6 ст.265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексу України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні (ч. 1 ст. 669 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Матеріалами справи, а саме платіжними дорученнями №250 від 21.05.2018, №331 від 15.06.2018, №327 від 15.06.2018 підтверджується перерахування позивачем на рахунок відповідача суми вартості товару у розмірі 801066 грн на підставі договору №27 від 18.05.2018.

В свою чергу, судом встановлено, що відповідачем було передано позивачу бланки дозволу, які підтверджують право покупця на отримання палива на загальну суму 801066 грн, про що свідчать видаткові накладні №НКТ-001137 від 18.05.2018 та №НКТ-001517 від 14.06.2018.

Із змісту вказаних видаткових накладних вбачається, що право власності на пальне переходить в момент оплати або фактичного отримання на АЗС.

Отже, передавши талони на 19700 л дизельного палива та 12000 л бензину А-95 відповідач відповідно до вимог ч.2 ст.334 ЦК України передав позивачу товар за договором вартістю 801066 грн. Зобов`язання сторін, що виникли з договору купівлі-продажу, таким чином, припинилися належним виконанням, оскільки позивач обумовлену договором плату відповідачу сплатив, а той, у свою чергу, передбачений товар у власність позивача передав.

Так, з моменту передачі товару між сторонами виникли відносини з договору зберігання придбаних позивачем у відповідача обсягів нафтопродуктів.

У позовній заяві позивач зазначає, що останнім було використано передані відповідачем талони на загальну суму 261244,80 грн. Проте починаючи з жовтня 2018 року ТОВ «Техойл НК» у порушення укладеного між сторонами договору припинило надавати на автозаправних станціях відповідача паливо-мастильні матеріали за наданими талонами у в`язку з чим невикористаними залишились 911 талонів на суму 539821,20 грн.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження ненадання пального за отриманими від відповідача талонами позивачем надано Акти про відмову у заправці від 10.10.2018, 17.10.2018, 18.10.2018, 09.11.2018, 19.11.2018, 20.11.2018, а також службові записки від 14.10.2018, 17.10.2018, 22.10.2018, 10.11.2018, 19.11.2018, 20.11.2018 та 22.11.2018.

14.11.2018 позивач звернувся до відповідача із претензією №3-15-17/6986-18 в якій повідомив останнього, про неналежне виконання умов договору в частині відпуску пального на обумовлених сторонами АЗС та вимагав від відповідача належного виконання взятих на себе зобов`язань.

В подальшому, позивачем було направлено відповідачу листа №3-15-17/7205-18 від 22.11.2018 в якому позивач запропонував відповідачу направити уповноваженого представника для проведення переговорів з питань виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. Також листом №3-15-17/7206-18 від 22.11.2018 позивач повідомив позивача про розірвання укладеного між сторонами договору в односторонньому порядку з 03.12.2018.

Вказані обставини підтверджуються наявним в матеріалах справи копіями зазначених документів, у зв`язку з чим, суд приходить до висновку, що позивачем доведено факт порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Доказів повернення позивачу придбаних за спірним договором нафтопродуктів, які знаходилися на зберіганні відповідача, суду не надано.

Відповідно до присів ч.1 ст.936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Обсяг відповідальності зберігача встановлений ст.951 Цивільного кодексу України, зокрема, згідно з частиною 1 указаної статті збитки, завдані поклажодавцеві втратою речі, відшкодовуються зберігачем у розмірі вартості цієї речі.

Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі оплаченого на підставі договору пального на загальну суму 539821,20 грн.

Враховуючи викладене, у відповідача виникло зобов`язання по відшкодуванню позивачу суми збитків, що полягає у вартості не переданого пального у розмірі 539821,20 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Разом з тим, стосовно заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 120949,53 грн суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно з положеннями ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч. 1-2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 1 ст. 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

За умовами п.7.2 Договору, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при закупівлі товару постачальник сплачує замовнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від вартості непоставленого товару за кожний день прострочення.

В той же час, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Разом з тим, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за період з 14.11.2018 по 30.06.2019, судом встановлено, що позивачем порушено визначений законодавством шестимісячний строк нарахування штрафних санкцій, оскільки сторонами в договорі не обумовлено збільшення періоду нарахування штрафних санкцій.

З огляду на викладене, судом здійснено власний перерахунок заявленої до стягнення пені за період з 14.11.2018 по 14.05.2019, сума якої склала 96620,60 грн, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не надано суду доказів на спростування викладених у позові обставин.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техойл НК» (01030, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 5-В; ідентифікаційний код 41486736) на користь Державного агентства рибного господарства України (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 45-А; ідентифікаційний код 37472282) 539821 (п`ятсот тридцять дев`ять тисяч вісімсот двадцять одну) грн 20 коп. збитків, 96620 (дев`яносто шість тисяч шістсот двадцять) грн 60 коп. пені, а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 9546 (дев`ять тисяч п`ятсот сорок шість) грн 63 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 30.09.2019

Суддя Я.В. Маринченко