Рішення № 84616515, 30.09.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 вересня 2019 року № 756/9187/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у справах захисту військовослужбовців Трохименка Олега Владиславовича про визнання бездіяльності протиправною та зобов"язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Оболонського районного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач-1 та/або Міноборони), Уповноваженого Верховної Ради України з прав люди (далі - відповідач-2), Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у справах захисту прав військовослужбовців Трохименка О.В. (далі - відповідач-3) та просить суд:

1. визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо:

- надання неповної і необґрунтованої відповіді на звернення ОСОБА_1 до Міністерства оборони України від 02.12.2017 року та відмови у повторному розгляді звернення за його участі;

- прийняття рішення від 28.02.2018 року №С-350 з припинення розгляду звернень стосовно розслідування обставин нещасного випадку, що трапився з ОСОБА_1 04.10.2016 року.

2. скасувати рішення тимчасово виконуючого обов`язки Міністра оборони України Руснака І.С. від 28.02.2018 року, як таке, що порушує законні права та інтереси позивача на звернення;

3. зобов`язати Міністерство оборони України повторно провести за участю ОСОБА_1 перевірку його скарги до Міністерства оборони України від 06.06.2018 року та надати повну і обґрунтовану відповідь на звернення до Міністерства оборони України від 02.12.2017 року;

4. визнати протиправною бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його представника у справах захисту прав військовослужбовців Трохименка О.В. щодо розгляду без участі ОСОБА_1 його скарг від 25.04.2018 року та від 04.06.2018 року;

5. зобов`язати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини провести перевірку скарг позивача віл 25.04.2018 року та від 04.06.2018 року за участі ОСОБА_1 .

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 24.07.2018 року адміністративну справу №756/9187/18 передано на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.09.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №756/9187/18.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідь на його звернення від 02.12.2017 року надана Міністерством оборони України не в повному обсязі, не по суті питань із висловленням особистої думки, а на деякі порушені питання у зверненні відповідачем-1 взагалі відповіді надано не було.

Також ОСОБА_1 стверджує про порушення строків розгляду звернення від 02.12.2017 року, що встановлені Законом України «Про звернення громадян».

Мотивуючи позовні вимоги до відповідача-2 ОСОБА_1 вказує, що останнім розглянуто його скаргу від 25.04.2018 року без його участі та не зобов`язано Міністерство оборони України надати йому повну та об`єктивну відповідь на звернення від 02.12.2017 року, чим порушено, на думку позивача, його права та охоронювані законом інтереси.

Також, позивач стверджує, що Міністерством оборони України на його скаргу від 06.06.2018 року не надано взагалі відповідей, ні на питання, що зазначені у зверненні від 02.12.2017 року, ні на чому ґрунтується рішення тимчасово виконуючого обов`язки Міністерства оборони України Руснака С.І. від 28.02.2018 року №С-350 та першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України генерал-полковника Колесника І.І. від 28.03.2018 року №300/5/253 щодо припинення розгляду звернення від 02.12.2017 року.

При цьому, під час розгляду зазначеної вище скарги, уповноваженими на те особами, як про то, зазначає позивач, не було здійснено перевірку обставин, порушених у його скарзі.

Відповідачем-1 подано відзив на позову заяву, що долучений до матеріалів справи.

Представником відповідача-2 подано відзив на позовну заяву, у якому останній просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Представником відповідача-3 відношення до позову не висловлено, відзиву на позовну заяву до суду не подано.

Між тим, позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву відповідача-1 та відповідь на відзив на позовну заяву відповідача-2, у яких він не погоджується з доводами, які викладені в останніх.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

02.12.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Міністерства оборони України із зверненням (вх. 11151 від 05.12.2017 року), у якому просив повідомити його з наступних питань:

1. Чи вважався він з 09.00 год. до 14:30 год. 04 жовтня 2016 року, таким, що виконував обов`язки військової служби?

2. З якої годи 04 жовтня 2016 року він вважався таким, що вибув в госпіталь на стаціонарне лікування?

3. Які саме в пункті 6 акту про нещасний випадок від 20.10.2016 року №1 встановлено неповажні причини його прямування до Департаменту фінансів Міністерства оборони України?

4. У який спосіб доводиться військовослужбовцю тимчасово допущеному до виконання обов`язків за вакантною посадою, що його тимчасово допущено до виконання обов`язків за іншою вакантною посадою?

5. Згідно яких керівних документів Міністерства оборони України доводиться військовослужбовцю тимчасово допущеному до виконання обов`язків за вакантною посадою, що його тимчасово допущено до виконання обов`язків за іншою вакантною посадою?

6. Яке рішення прийняв Державний секретар Міністерства оборони України генерал-полковник Дублян О .В. за доповіддю тимчасово виконуючого обов`язки директора юридичного департаменту Міністерства оборони України Камінецького О.В . від 06 листопада 2017 року №298/3/2998?

До відповіді на це питання додати завірену копію його рішення.

7. На яка саме його звернення Департаментом інформаційно-організаційної роботи та контролю Міністерства оборони України надано відповідь листом від 10.11.2017 року №266/222?

До відповіді надати копію його звернення.

8. Чи проводиться службове розслідування у разі нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України?

9. Чому в поясненнях про його нещасний випадок начальника управління обліку, землеустрою та використання земель оборони Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України ОСОБА_5 та тимчасово виконуючого обов`язки начальника житлового відділу Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України полковника ОСОБА_6 відсутні дати їх написання?

У відповідь на це питання обов`язково зазначити дати написання зазначених пояснень.

10. Чому відсутня інформація щодо потерпілого в пункті 13 акту про його нещасний випадок від 20.10.2016 року №1, а саме:

інформація чи потерпілий одужав, визнаний ЛВК непридатним або обмежено придатним до військової служби?

11. Чому в пункті 3 акту про його нещасний випадок від 20.10.2016 року №1 зазначено посаду за якою позивач не виконував 04 жовтня 2016 року обов`язки військової служби?

12. Чому в пункті 5.2 акту про його нещасний випадок від 20.10.2016 року №1 зазначено дати його лікування, а не дати проходження медоглядів?

13. Обґрунтувати чому його рух 04 жовтня 2016 року до Департаменту фінансів Міністерства оборони України зі службовим документом встановлено розслідуванням як без поважних причин?

У відповідь на це питання обов`язково зазначити особу (осіб), якою (якими) встановлено безповажність його руху до Департаменту фінансів Міністерства оборони України , а також її (їх) посаду (посади).

14. Чому не складено повідомлення про наслідки його нещасного випадку, який стався з позивачем 04.10.2016 року, як це вимагає пункт 2.12 Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України 06.02.2001 року №36, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 23 лютого 2001 року №169/5360?

15. Чому в пунктах 4.2, 4.3, 4.6 акту про його нещасний випадок від 20.10.2016 року №1 відсутні інформація про проведення інструктажів?

16. Чому в пункті 5.1 акту про його нещасний випадок від 20.10.2016 року №1 відсутня інформація про його попередній медогляд?

17. Чому всупереч Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України 06.02.2001 року №36 у акті про його нещасний випадок від 20.10.2016 року №1 відсутні пункти 4.4, 4.5?

18. Чому в пункті 9 акту про його нещасний випадок від 20.10.2016 року №1 зазначено медичний діагноз позивача, а не медичний висновок про діагноз ушкодження його здоров`я;

19. Чому підписали акт про доведення акту про нещасний випадок від 21.10.2017 року посадові особи ( ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ), яких не визначено наказом начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 04.10.2016 року у склад комісії з проведення службового розслідування?

20. Чи складається акт про нещасний випадок (додаток №1 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України 06.02.2001 року №36) за результатами розслідування, що стався з військовослужбовцем під час виконання дій, які не входять до обов"язків військової служби?

21. Чому за результатами розслідування його нещасного випадку (04.10.2017) начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України не видано відповідного наказу по військовій частині як це передбачено абзацом восьмим пунктом 2.5. Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України 06.02.2001 року №36?

22. Чи складався відповідно до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України 06.02.2001 року №36 документ із назвою «Акт проведення в Головному квартирно-експлуатаційного управлінні Збройних Сил України службового розслідування за фактом травмування підполковника ОСОБА_1 .?

23. Чому не надано Міністерством оборони України відповіді на його звернення від 19 липня 2017 року.

Листом від 15.01.2018 року №306/1/504 Головним управлінням Військової служби правопорядку Збройних Сил України повідомлено позивача про розгляд його звернення від 02.12.2017 року.

Вирішуючи спір по суті в частині позовних вимог, що стосується звернення ОСОБА_1 від 02.12.2017 року суд звертає увагу на наступне.

Згідно статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення регулює Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 року №393/96-ВР (далі - Закон №393/96-ВР).

Приписами частини 1, 2 статті 1 вказаного Закону встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності.

Під зверненнями громадян, в контексті частини 1 статті 3 Закону №393/96-ВР, слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Згідно статті 15 Закону №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів (ч. 1 ст. 20 Закону №393/96-ВР).

Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема, об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення (ч. 1 ст. 19 Закону №393/96-ВР).

Судом в ході розгляду справи встановлено, що відповіді на питання порушенні позивачем у зверненні від 02.12.2017 року під №4, №5, №8 були надані в повному обсязі, зокрема, ОСОБА_1 повідомлено, що «відповідно до п. 12.2 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України , затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року №170 (далі - Інструкція №170), неможливість використання військовослужбовців на військовій посаді визначається відсутністю вакантних рівнозначних посад за основною або спорідненою військовими спеціальностями, що підтверджується відповідними кадровими органами. У відповідній сфері правового регулювання діє Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 10.12.2008 року №1153/2008 (зі змінами) та Інструкція №170.

Рішення про тимчасовий допуск до виконання обов`язків за вакантною посадою оформлюється письмовим наказом відповідного командира (начальника) та може бути доведено до відома військовослужбовцями особисто безпосередніми командирами та начальниками, під час проведення нарад (оголошення наказів та директив), під підпис тощо.

Відповідно до пункту 1.5 Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України 06.02.2001 року №36 (далі - Інструкція №36), розслідування проводиться у разі виникнення нещасного випадку, а саме обмеженої в часі події або раптового впливу на військовослужбовця небезпечного фактора чи середовища, що сталися під час виконання ним обов`язків військової служби, внаслідок яких зафіксовано шкоду здоров`ю, зокрема від одержання поранення, травми, у тому числі, внаслідок тілесних ушкоджень (заподіяних іншою особою), гострого професійного захворювання і гострого професійного та інших отруєнь, одержання сонячного або теплового удару, опіку, обмороження, а також, у разі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, одержання інших ушкоджень внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха (землетрусу, зсуву, повені, урагану, тощо), контакту з представниками тваринного і рослинного світу, комахами, іншими представниками флори та фауни (далі - нещасні випадки), які призвели до звільнення від виконання обов`язків військової служби військовослужбовця на один день і більше, а також випадки смерті військовослужбовців під час виконання ними обов`язків військової служби.

Крім цього, підстави проведення службового розслідування визначені у Дисциплінарному статуті Збройних Сил України.».

Суд акцентує увагу, що викладені вище обставини відображені у листі від 15.01.2018 року №306/1/504 та в повній мірі відповідають на поставлені позивачем питання: «У який спосіб доводиться військовослужбовцю тимчасово допущеному до виконання обов`язків за вакантною посадою, що його тимчасово допущено до виконання обов`язків за іншою вакантною посадою?», «Згідно яких керівних документів Міністерства оборони України доводиться військовослужбовцю тимчасово допущеному до виконання обов`язків за вакантною посадою, що його тимчасово допущено до виконання обов`язків за іншою вакантною посадою?», «Чи проводиться службове розслідування у разі нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України?».

Таким чином, твердження ОСОБА_1 про ненадання відповіді на звернення щодо порушених ним питань №4, №5, №8 не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вище встановленим судом.

Що ж стосується питання під №7, №23 у зверненні від 02.12.2017 року суд зазначить наступне.

Так, позивач просив повідомити чому не надано Міністерством оборони України відповіді на його звернення від 19 липня 2017 року та на яке саме його звернення Департаментом інформаційно-організаційної роботи та контролю Міністерства оборони України надано йому відповідь листом від 10.11.2017 року №266/222?

В свою чергу, у листі від 15.01.2018 року №306/1/504 вказано, що «звернення від 19.07.2017 року надійшло до Міністерства оборони України 25.07.2017 року. Враховуючі Ваші неодноразові відповіді на звернення по суті порушеного Вами питання, начальником Відділу по роботі з громадянами та доступу до публічної формації Департаменту інформаційно-організаційної роботи та контролю Міністерства оборони України щодо проведення перевірки правомірності прийнятих рішень за Вашими зверненнями.

За результатами проведеної роботи Вас було проінформовано по суті питання Відділом по роботі з громадянами та доступу до публічної інформації від 10.11.2017 року №266/222.».

Позивач стверджує, що відповідь на питання №23 надана не по суті.

Проте, суд не може погодитися з вказаним твердженням, оскільки питання полягало у зазначені причин (чому) не було надано відповідь на звернення від 19.07.2017 року, про що і було зазначено у відповіді.

При цьому, з приводу питання №7 слід вказати, що лист від 15.01.2018 року №306/1/504 містить відповідь, з якої слідує, що листом від 10.11.2017 року №266/222 повідомлено позивача про проведену роботу щодо проведення перевірки правомірності прийнятих рішень за зверненнями ОСОБА_1

Не зазначення в даному випадку переліку звернень, на думку суду, не свідчить про ненадання відповіді на поставлене питання, як про то зазначає позивач.

Також, судом встановлено, що позивача проінформовано про те, що лист від 10.11.2017 року №266/2252 направлений йому відповідно до рішення тимчасово виконуючого обов`язки Державного секретаря Міністерства оборони України від 08.11.2017 року, прийнятого за доповіддю Юридичного департаменту Міністерства оборони України від 06.11.2017 року №298/3/2998.

Крім цього, відповідне рішення від 08.11.2017 року, прийняте за доповіддю Юридичного департаменту Міністерства оборони України від 06.11.2017 року №298/3/2998 скеровано ОСОБА_1 .

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що вказаним вище позивачу фактично надано відповідь на питання №6: «Яке рішення прийняв Державний секретар Міністерства оборони України генерал-полковник Дублян О.В. за доповіддю тимчасово виконуючого обов`язки директора юридичного департаменту Міністерства оборони України Камінецького О.В . від 06 листопада 2017 року №298/3/2998?», оскільки надано його копію, тобто позивачу доведено безпосередньо яке рішення прийнято, що на думку суду, є належною відповіддю на питання №6.

Водночас, суд вважає, що не відображення у листі від 15.01.2018 року №306/1/504 безпосередньо відомостей про результат, яке саме рішення прийнято за відповідною доповіддю, у випадку надання такого рішення, в повній мірі дає можливість, і як наслідок відповідь на звернення в цій частині, ідентифікувати зміст рішення, тобто встановити, яке саме воно було прийнято, а відтак стверджувати про ненадання відповідачем відповіді на звернення від 02.12.2017 року щодо питання №6 не вбачається за можливе.

Що ж стосується порушених ОСОБА_1 питань, які викладені у зверненні від 02.12.2017 року під №№ 1-2, 9-22 суд зверне увагу на наступне.

Так, як вказано у відповіді на звернення позивача (лист від 15.01.2018 року №306/1/504) питання, які стосуються складеного акту №1 про нещасний випадок та інших документів щодо травмування ОСОБА_1 , відносяться до компетенції Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України.

Проте, у листі від 15.01.2018 року №306/1/504 наведена відповідачем-1 інформація згідно відомостей наданих Головним квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України, у тому числі щодо порушених питань №№1,2.

Згідно частини 3 статті 7 Закону №393/96-ВР якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Тобто, у разі, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень останні мають бути скеровані ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення у строки встановлені Законом №393/96-ВР.

Приймаючи до уваги те, у листі від 15.01.2018 року №306/1/504 вказано, що питання, які стосуються складеного акту №1 про нещасний випадок та інших документів щодо травмування ОСОБА_1 , відносяться до компетенції Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України, суд вважає, що відповідач мав вчинити дії щодо направлення звернення позивача від 02.12.2017 року до Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України для розгляду тих питань, до компетенції яких вони відносяться.

З урахуванням вказаного суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не пересилання звернення ОСОБА_1 від 02.12.2017 року за належністю.

Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Разом з цим, суд звертає увагу, що в ході розгляду адміністративної справи не встановлено протиправної бездіяльності відповідача щодо надання неповної і необґрунтованої відповіді на звернення ОСОБА_1 до Міністерства оборони України від 02.12.2017 року в частині тих питань, що відносяться до його компетенції, однак має місце протиправна бездіяльність щодо не пересилання звернення ОСОБА_1 від 02.12.2017 року за належністю в тій частині, що виходить за межі компетенції останнього.

Варто вказати, що судом не оцінюється по суті надані відповіді відповідачем на питання позивача №№1-2, 9-22, оскільки останні виходять поза межі його компетенції та базуються виключно на інформації, наданої Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних Сил України.

Таким чином, суд вважає, що належним та ефективним захистом порушеного права позивача в цій частині є визнання протиправної бездіяльності Міністерства оборони України щодо не пересилання звернення ОСОБА_1 від 02.12.2017 року за належністю та зобов`язання Міністерства оборони України переслати звернення ОСОБА_1 від 02.12.2017 року, з урахуванням висновків суду.

Крім цього, у позовній заяві позивач зазначає про порушення строку надіслання відповіді на звернення ОСОБА_1 .

Згідно статті 20 Закону №393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Слід вказати, що в ході розгляду справи відповідачем-1 не заперечувався факт порушення строків надсилання відповіді на звернення позивача від 01.12.2017 року, однак суд акцентує увагу на тому, що оскарження протиправності дій відповідача-1 щодо вказаних обставини не є предметом розгляду даного спору.

Вирішуючи позовні вимоги про скасування рішення тимчасово виконуючого обов`язки Міністра оборони України Руснака І.С. від 28.02.2018 року, як таке, що порушує законні права та інтереси позивача на звернення суд враховує наступне.

Так, судом встановлено, що рішенням тимчасово виконуючого обов`язки Міністра оборони України Руснака І.С. від 28.02.2018 року до №С-350 від 12.01.2018 року відповідно до вимог статті 8 Закону України «Про звернення громадян» вирішено припинити розгляд звернень громадянина ОСОБА_1 в Міністерстві оборони України з питань щодо розслідування обставин нещасного випадку 04.10.2016 року, який трапився з ним під час проходження військової служби (далі - оскаржуване та/або спірне рішення).

Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву зазначає, що дане рішення не є нормативно-правовим актом або актом індивідуальної дії, а тому відповідно статті 5 КАСУ не підлягає скасуванню.

Однак суд погодитися з даним твердженням не може мотивуючи це наступним.

Частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Суд вважає, що рішення тимчасово виконуючого обов`язки Міністра оборони України Руснака І.С. від 28.02.2018 року до №С-350 від 12.01.2018 року, яким припинено розгляд звернень позивача є актом індивідуальної дії, оскільки воно встановлює припинення права позивача на подання відповідних звернень, а тому, в контексті наведених норм процесуального закону та Конституції України може бути предметом оскарження в суді, у випадку, якщо особа вважає, що її права та охоронювані законом інтереси порушено останнім.

Згідно частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи відповідність оскаржуваного рішення критеріям, що встановлені частиною 2 статті 2 КАС України суд звертає увагу на наступне.

Приписами частин 2, 3 статті 8 Закону №393/96-ВР встановлено, що не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.

Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

З вказаного слідує, що обов`язковою умовою прийняття рішення керівником органу про припинення розгляду звернення є наявність повторності звернень одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті.

Судом в ході розгляду справи встановлено протиправну бездіяльність відповідача-1 щодо не пересилання звернення ОСОБА_1 від 02.12.2017 року, а відтак стверджувати про наявність обставин передбачених частиною 2 статті 8 Закону №393/96-ВР не вбачається за можливе.

Підсумовуючи вищевикладене, на думку суду, рішенням тимчасово виконуючого обов`язки Міністра оборони України Руснака І.С. від 28.02.2018 року до №С-350 від 12.01.2018 року є передчасним, та такими, що не відповідає критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, з огляду на що підлягає скасуванню, а позов в цій частині задоволенню.

Що ж стосується позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо прийняття рішення від 28.02.2018 року №С-350 з припинення розгляду звернень стосовно розслідування обставин нещасного випадку, що трапився з ОСОБА_1 04.10.2016 року суд зазначає про відсутність підстав для їх задоволення мотивуючи це наступним.

Так, Міністерством оборони України прийнято рішення від 28.02.2018 року №С-350, тобто вчинено певні дії.

При цьому, оцінка правомірності вказаного вище рішення надана судом при вирішення позовних вимог про скасування рішенням тимчасово виконуючого обов`язки Міністра оборони України Руснака І.С. від 28.02.2018 року до №С-350 від 12.01.2018 року.

Суд наголошує про відсутність обставин протиправної бездіяльності.

Вирішуючи позовні вимоги заявлені позивачем до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його представника у справах захисту прав військовослужбовців Трохименка О.В. суд зверне увагу на наступне.

Так, судом встановлено, що 01.02.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини із скаргою про ненадання об`єктивної, всебічної і вчасної відповіді на звернення та притягнення порушника до адміністративної відповідальності за статтею 212-3 КУпАП.

Листом представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав військовослужбовців Трохименко О.В. від 27.02.2018 року №4.2/7-С309788.18-1/26-05 повідомив про направлення звернення щодо службового розслідування за повідомленими фактами порушення законодавства про звернення громадян.

В подальшому, листом від 19.04.2018 року №2/7-С-309788.18-2/26-05 В.о. Керівника Секретаріату Л. Левшун у відповідь на звернення від 01.02.2018 року (додатково до інформації, надісланої листом від 27.02.2018 року №4.2/7-С309788.18-1/26-05) повідомив позивача про відсутність підстав для застосування додаткових заходів реагування за його зверненням, оскільки перший заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України Колесник І.І. листом від 28.03.2018 року №300/5/1/253 проінформував про результати розгляду звернення та повідомив про вжиття заходів дисциплінарного впливу до посадової особи, відповідальної за надсилання відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про звернення громадян» повідомлення про продовження терміну розгляду звернення від 02.02.2017 року.

Надалі, позивачем 23.04.2018 року подано скаргу Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини у якій зазначалося, що протягом 56 днів не отримано відповіді від представника Уповноваженого з питань захисту прав військовослужбовців про результати провадження, про яке зазначено у листі від 27.02.2018 року №4.2/7-С309788.18-1/26-05.

Крім того, 25.04.2018 року ОСОБА_1 подано до Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини скаргу про порушення чинного законодавства України виконуючим обов`язки Керівника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини (Л. Левшун), у якій просив: повернутися до розгляду його звернення від 01.02.2018 року, оскільки ним не отримано відповіді від 01 лютого 2018 року на 23 порушених питань з боку Міністерства оборони України; притягти до передбаченої законодавством України відповідальність Л.Левшун за відписку, що надійшла листом від 19.04.2018 року №2/7-С-309788.18-2/26-05 для усунення подібних випадків у подальшому; притягти до адміністративної відповідальності осіб Міністерства оборони України за статтею 212-3 КУпАП, які не надали на 23 питання об`єктивної і вчасної відповіді на звернення від 02 грудня 2017 року; повторно направити відповідні акти реагування щодо порушення прав та охоронюваних законом інтересів для надання повної на 23 питання об`єктивної відповіді на звернення від 02 грудня 2017 року; реалізувати право передбачене статтею 18 Закону України «Про звернення громадян» щодо особистої участі під час перевірки цієї скарги за результатами повідомити письмово.

Листом від 15.05.2018 року №1./9-С316585,316814.18/26-05 відповідачем-2 роз`яснено ОСОБА_1 порядок реалізації прав, передбачених статтею 18 Закону України «Про звернення громадян», та повідомлено про відсутність правових підстав для повторного розгляду його скарги від 25.04.2018 року.

Також, 04.06.2018 року позивачем подано скаргу до відповідача-2 з проханням повторно розглянути скаргу від 25.04.2018 року у повній відповідності до вимог Закону України «Про звернення громадян» з наданням можливості реалізувати в процесі її розгляду всі права, закріплені в статті 18 Закону України «Про звернення громадян» без виключень.

Листом від 26.06.2018 року №4.2/9-С319323.18/26-05 відповідачем-3 повідомлено ОСОБА_1 , що питання порушені у попередній скарзі були розглянуті і листом від 15.05.2018 року №1/9-С316585, 316814.18/26-05 повідомлено про результати її розгляду та надано відповідні роз`яснення щодо окремих вимог законодавства, а також правових підстав засад діяльності Уповноваженого, з огляду на які не вбачається правових підстав для повторного розгляду скарги від 25.04.2018 року.

Крім цього, у зазначеному вище листі доведено до відома позивача про те, що Секретаріат Уповноваженого не є колегіальним органом та роз`яснено ОСОБА_1 про можливість ознайомлення з матеріалами провадження за його скаргою.

Позивач вважає протиправною бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його представника у справах захисту прав військовослужбовців Трохименка О.В . щодо розгляду без участі ОСОБА_1 його скарг від 25.04.2018 року та від 04.06.2018 року та просить суд зобов`язати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини провести перевірку скарг позивача віл 25.04.2018 року та від 04.06.2018 року за участі ОСОБА_1 .

Частиною 1 статті 18 Закону №393/96-ВР, зокрема, визначено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право бути присутнім при розгляді заяви чи скарги.

Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, серед іншого, на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу.

Аналіз зазначеного дає суду підстави дійти висновку, що абзацом четвертим частини 1 статті 19 Закону України №393/96-ВР передбачено обов`язок відповідних органів державної влади запрошувати громадянина на розгляд його звернення за певних умов, а саме необхідність волевиявлення заявника бути присутнім та якщо розгляд звернення відбувається на засіданні відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу. У зв`язку з тим, що відповідачами розгляд скарг позивача здійснювалися без проведення засідання, суд вважає відсутніми порушення прав ОСОБА_1 в цій частині.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 вересня 2018 року №826/20839/15.

Посилання ОСОБА_1 на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16.01.2008 року №к-5498/06, як підстави для задоволення позовних вимог судом не береться до уваги, оскільки стосуються іншого суб`єкта владних повноважень.

Крім того, висновки Вищого адміністративного суду України не є обов`язковими до врахування при вирішення спору по суті.

Що ж стосується обгрунтування позивачем позовних вимог щодо розгляду його скарг по суті та висновки останнього про порушення відповідачами чинного законодавства при наданні відповідей, за наслідком їх розгляду, слід вказати, що суд не оцінює їх по суті, оскільки останні не стосуються предмету розгляду даної адміністративної справи, а тому не входять до предмету доказування.

Суд наголошує, що предметом спору заявлених позовних вимог до відповідачів -2, 3 є виключно бездіяльність щодо розгляду без участі ОСОБА_1 його скарг від 25.04.2018 року та від 04.06.2018 року, оцінку чому надано судом вище.

Враховуючи наведене в сукупності суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову в цій частині.

Що ж стосується позовних вимог про зобов`язання Міністерства оборони України повторно провести за участю ОСОБА_1 перевірку його скарги до Міністерства оборони України від 06.06.2018 року та надати повну і обґрунтовану відповідь на звернення до Міністерства оборони України від 02.12.2017 року суд зверне увагу на наступне.

По-перше, оцінка наявності підстав для зобов`язання відповідачем-1 надати повну і обґрунтовану відповідь на звернення до Міністерства оборони України від 02.12.2017 року надана судом вище.

У відзиві на позовну заяву Міноборони зазначає, що розгляд скарги позивача від 06.06.2018 року не проводилася, оскільки ним пропущено строк подання такої скарги про що повідомлено ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що 06.06.2017 року позивачем подано скаргу до Міністерства оборони України, у якій останній просив організувати проведення службового розслідування у зв`язку із ненаданням повної, об`єктивної та всебічної відповіді на всі питання, що порушення у зверненні від 02.12.2017 року з наданням можливості реалізувати в процесі її розгляду всі права, закріплені в статті 18 Закону України «Про звернення громадян».

Листом від 11.07.2018 року №298/3/2095 відповідачем-1 повідомлено скаржника про відсутність підстав для притягнення до відповідальності посадових осіб зазначених у скарзі та проведення службового розслідування щодо ненадання відповіді на звернення від 02.12.2017 року.

Крім цього, повідомлено про відсутність підстав для повторного розгляду звернення та роз`яснено строки подання скарги.

Суд звертає увагу, що позивачем не оскаржується фактична відмова у розгляді його скарги, що оформлена листом від 11.07.2018 року №298/3/2095, з огляду на що судом не вбачається підстав для зобов`язання відповідача-1 вчинити певні дії.

Частиною 2 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 73, 77, 90, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (03113, м. Київ, проспект Перемоги, б. 55/2, код ЄДРПОУ 00034022), Уповноваженого Верховної Ради України з прав люди (01008, м. Київ, вул. Інститутська, б. 21/8), Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у справах захисту прав військовослужбовців Трохименко О.В (01008, м. Київ, вул. Інститутська, б. 21/8) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не пересилання звернення ОСОБА_1 від 02.12.2017 року за належністю.

3. Зобов`язати Міністерства оборони України переслати звернення ОСОБА_1 від 02.12.2017 року за належністю.

4. Визнати протиправним та скасувати рішення тимчасово виконуючого обов`язки Міністра оборони України Руснака І.С. від 28.02.2018 року до №С-350 від 12.01.2018 року.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

6. Судові витрати в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 810 коп. присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України (03113, м. Київ, проспект Перемоги, б. 55/2, код ЄДРПОУ 00034022).

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя М.А. Бояринцева