Рішення № 84616394, 08.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 квітня 2019 року №826/16833/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києва про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд), надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач), до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі відповідач), в якому просить:

1) визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в частині припинення виплати пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) неправомірними;

2) зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві відновити ОСОБА_1 виплату призначеної пенсії на пільгових умовах з травня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві неправомірно припинено виплату пенсії на пільгових умовах, що порушує право позивача на визначені їй законодавством України соціальні гарантії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

23.11.2018 року представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, який прийнято судом, у якому представник відповідача звертає увагу на необґрунтованість позовних вимог, просить у задоволенні позову відмовити, оскільки відповідачем правомірно відмовлено позивачу в частині припинення виплати пенсії на пільгових умовах.

12.12.2018 року позивачем через канцелярію суду подано відповідь на відзив, яку прийнято судом.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 являється пенсіонером та перебуває на обліку Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві.

В 2005 році ОСОБА_1 (в 45 років) отримала право на пенсію за віком на пільгових умовах, оскільки була зайнята повний робочий день на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці.

До травня 2018 року ОСОБА_1 отримувала пенсію, однак з травня 2018 року виплата пенсії була припинена.

02.08.2018 року позивач звернулася до відповідача із заявою щодо встановлення причин неотримання пенсії.

Листом від 20.08.2018 року №63656/02/В-5584 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило ОСОБА_1 про те, що з травня 2018 року їй призупинено виплату пенсії та законодавчо обґрунтованих підстав для відновлення виплати пенсії немає, посилаючись на те, що відсутні документи про проведення атестації робочих місць.

Вважаючи такі дії відповідача неправомірними, позивач звернулася з позовом до суду.

Відповідно до ст. 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості.

Відповідно до ч. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Частиною 1 та абз. 1 ч. 2 ст. 114 Закон №1058-IV встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Згідно ст. 49 Закону №1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Отже, і закон, який є спеціальним, вичерпних випадків припинення пенсійних виплат не передбачав, але унормовував, що ці інші випадки припинення пенсійних виплат можуть бути передбачені тільки законом.

Також, суд звертає увагу і на те, що у будь-якому випадку, хоча припинення виплати пенсії могло мати місце й в інших випадках, передбачених іншим законом чи законами, воно могло мати місце виключно на підставі рішення територіального органу Пенсійного фонду або за рішенням суду, і виключно з підстав встановлених законом, якщо виходити з положень статті 49 вказаного закону.

Згідно ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) (в редакції на час призначення позивачу пенсії), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

- чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

- жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше

15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам.

Відповідно до ч. 2 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

Стаття 62 вказаного Закону визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1,2,3 встановлено, що згідно Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. N 637 (далі - Порядок №637), що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому, підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Згідно абз. 1, 2 ч. 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні

відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій.

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Пункт 1 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. N 442 (далі - Порядок №442), визначає, що атестація робочих місць за умовами праці (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров`я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.

Згідно п. 9 Порядку №442, перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років.

Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Відповідно до абз. 1 п. 10 Порядку №442, результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків N 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.

З викладеного вбачається, що при прийнятті рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах, у зв`язку із наявністю стажу роботи на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці, відповідач мав використовувати результати атестації робочих місць за умовами праці.

Своїм листом від 20.08.2018 року №63656/02/В-5584 Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві повідомляє, що оскільки в матеріалах пенсійної справи відсутній наказ про підсумки проведеної атестації робочих місць, то відповідно до листа від 18.04.2018 року №14915/02, Головним управлінням Пенсійного фонду України Правобережним об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України було призупинено виплату ОСОБА_1 пенсії з травня 2018 року до з`ясування та проведено зустрічну перевірку первинних документів.

Головним спеціалістом відділу контрольно-перевірочної роботи №1 було проведено перевірку даних, викладених в довідці про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії від 09.12.2005 року №57-К Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України за період з 19.04.1988 року до 31.12.2003 року.

Перевіркою було встановлено, що в особовій справі відсутні накази про результати атестації робочого місця за умовами праці, про що складено акт від 25.05.2018 року №56 про результати позапланової перевірки Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України за період з 19.04.1988 року до 31.12.2003 року.

Отже, на думку відповідача, законодавчо обґрунтовані підстави для відновлення виплати пенсії позивачу відсутні.

З тверджень позивача, які відповідач не оспорює, вбачається, що пенсію на пільгових умовах позивачу призначено з 2005 року.

Крім того, позивач повідомляє, що атестація робочого місця на підприємстві, де вона працювала, проводилася неодноразово, однак підтверджуючих документів суду не надала.

В той же час, суд погоджується із твердженнями позивача, що на час призначення їй пенсії у 2005 році у відповідача жодних питань щодо наявності права на пенсію на пільгових умовах не виникало, з урахуванням того, що пенсія на пільгових умовах призначається за наявності результатів атестації робочих місць за умовами праці.

Відповідачем не обґрунтовано те, на яких підставах позивачу у 2005 році була призначена пенсія на пільгових умовах, якщо вже після спливу 13 років у пенсійній справі відповідачем було виявлено відсутність наказів про проведення атестації робочого місця на підприємстві.

Крім того, відповідачем не надано доказів того, що при призначенні пенсії позивачем не було надано даних наказів і пенсія на пільгових умовах призначена помилково.

Таким чином, відповідачем не доведено правомірність прийняття рішення про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 .

При цьому, суд звертає увагу на те, що Закон України "Про пенсійне забезпечення" не позбавляє права на пенсію на пільгових умовах у випадку несвоєчасного проведення атестації робочого місця особи, не з її вини.

Суд вважає, що "дух цього закону", а саме статті 13, встановлює людині право на отримання пенсії на пільгових умовах саме за те, що вона працювала в інших умовах, ніж інші особи, які за умовами праці, є шкідливими або важкими. А атестації робочого місця таких людей є способом перевірки та підтвердження, що вказані умови за весь час роботи людини в них, мали місце.

Тому суд враховує, що метою проведення атестації, згідно з пунктом 2 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, є регулюванні відносин між роботодавцем і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

І при цьому, суд звертає увагу на пункт 5 цього Порядку, за яким відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Поряд з цим, відповідачем суду не надано будь-яких доказів того, що документи про проведення атестації робочого місця відсутні у пенсійній справі ОСОБА_1 з її вини та не спростовано надані позивачем докази щодо роботи позивача на посадах зі шкідливими умовами праці.

Таким чином, суд приходить до висновку, що рішення прийняте відповідачем про призупинення виплати позивачу пенсії на пільгових умовах є протиправним, оскільки підстави, передбачені ст. 49 Закону №1058-IV, відсутні.

Зважаючи на це суд звертає увагу, що право позивача на отримання пенсії за віком на пільгових умовах було порушено саме відповідачем, і для його відновлення, припинення виплати пенсії, як дію відповідача, слід визнати протиправним, а рішення відповідача про припинення виплати пенсії, на підставі якого припинення мало місце - скасувати, а також зобов`язати відповідача поновити позивачу виплату пенсії з травня 2018 року та виплатити недоплачену пенсію з травня 2018 року в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії є таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Отже, встановлення відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене слід дійти висновку, що припинення виплати пенсії позивачу з було здійснено не у спосіб та не на підставах, передбачених Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки мало місце втручання у право власності позивача і таке втручання не було законним.

На думку суду, оскільки припинення пенсії відбулось незаконно, позивач має право на отримання пенсії за період її невиплати.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх дій.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд також звертає увагу, що відповідно до вимог п. 3, 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову, суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити дії, визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень та зобов`язання утриматись від вчинення певних дій, відтак, суд вважає за доцільне, задовольняючи позов викласти зміст резолютивної частини, з урахуванням специфіки позовних вимог, відповідно до п. 3, 4 ч. 2 ст. 245 КАС України.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1409,60 грн.

Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд вказує про присудження на користь позивача судових витрат у розмірі 1409,60 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5-11, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в частині припинення виплати пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) протиправними.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відновити ОСОБА_1 виплату призначеної пенсії на пільгових умовах з травня 2018 року.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) здійснені та документально підтверджені судові витрати у розмірі 1409,60 грн. (тисяча чотириста дев`ять гривень шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко