Рішення № 84616079, 18.09.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/2166/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гіглави О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Протас О.М.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Фесенко Ю.О. ,

представника відповідача 1- Залізняк О.М.,

представника відповідача 2 - Прудкої І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної та матеріальної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

17 червня 2019 року (згідно відбитку поштового штампу на конверті) ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі також відповідач-1, Держгеокадастр), Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі також Головне управління, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, відповідач-2) про:

- визнання протиправним та скасування наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 24.05.2019 №61-то "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 27.05.2019 №345-к "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- зобов`язання Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника - начальника Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області;

- стягнення з Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу через незаконне звільнення ОСОБА_1 ;

- стягнення з Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн та матеріальної шкоди у розмірі 4405,90 грн.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що оскаржувані накази відповідачів про її звільнення з посади заступника начальника - начальника Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області видані набагато раніше, аніж направлена та зареєстрована її заява про звільнення за угодою сторін, що підтверджується реєстраційно-контрольною карткою із системи електронного документообігу Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

При цьому, заява про звільнення ОСОБА_1 не може свідчити про досягнення між працівником та роботодавцем взаємної згоди по всіх істотних питаннях звільнення, оскільки дата, з якої працівник має бути звільнений є суттєвим та обов`язковим елементом такої угоди сторін, в той час як жодний реквізит зазначеної заяви не надає змоги це встановити. З огляду на це, позивач вважає, що вона підлягає поновленню на посаді та на її користь має бути стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також моральну та матеріальну шкоду.

Ухвалою суду від 21.06.2019 позовну заяву залишено без руху, в зв`язку з несплатою позивачем судового збору за позовні вимоги про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

27.06.2019 позивачем в особі її представника Фесенко Ю.О. подано до суду квитанцію про сплату судового збору в сумі 1044,06 грн, чим усунуто недоліки позовної заяви, визначені ухвалою суду від 21.06.2019.

Ухвалою суду від 02.07.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/2166/19, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, а також надано відповідачам строк - п`ять днів з дня вручення ухвали, для подання заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

15.07.2019 від Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області до суду надійшли заперечення проти розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження, за результатами розгляду яких суд ухвалою від 15.07.2019 постановив розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної та матеріальної шкоди здійснювати за правилами загального позовного провадження, замінити засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

22.07.2019 до суду від Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надійшов відзив на позов, у якому останнє заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 (том 1 а.с. 60-66). Вказує, що позивач звільнена з посади 27.05.2019 відповідно до порядку, що передбачений законодавством. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту відкликання ОСОБА_1 її заяви про звільнення. Позивач не вчиняла жодних дій, які б свідчили про анулювання попередньої домовленості між нею та роботодавцем щодо припинення договору за угодою сторін. Також, ОСОБА_1 не надано жодних належним та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо того, що вона 13.05.2019 викликалася до керівника Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та начальника відділу персоналу, де їй було вказано на необхідність виконання доручення Департаменту Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру шляхом написання заяви про звільнення з посади без зазначення дати такої заяви. Водночас, до матеріалів позову позивачем додано заяву, що зареєстрована за №22-19203/0/1-19 від 23.05.2019, з наступним текстом: "Прошу звільнити мене із займаної посади за угодою сторін. Датою написання цієї заяви вважати дату реєстрації цієї заяви". Отже, даною заявою спростовується посилання позивача на той факт, що заява про звільнення написана нею без зазначення дати її написання.

23.07.2019 до суду від Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру надійшов відзив на позов, у якому остання заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 (том 1 а.с. 81-83). Вказує, що заява позивача про звільнення надійшла до Держгеокадастру 23.05.2019 та зареєстрована за №22-19203/0/1-19, а звільнена вона була до закінчення двотижневого строку, тобто за угодою сторін у передбачений законодавством строк. Таким чином, підтвердженням наявності взаємної домовленості між позивачем та Держгеокадастром є особиста заява ОСОБА_1 про звільнення за угодою сторін від 23.05.2019, написана нею, як дієздатною особою, яка усвідомлює юридичні наслідки написання такої заяви, та позитивна резолюція в.о. Голови Держгеокадастру щодо звільнення ОСОБА_1 , а також відсутність до моменту видання оспорюваного наказу Держгеокадастру жодних угод про анулювання між сторонами домовленостей про звільнення. Поряд з цим, позивачем не надано доказів в підтвердження її посилань на подання заяви про звільнення від 23.05.2019 під тиском й відсутність дійсного наміру звільнятися. До моменту видання наказу про звільнення будь які звернення від ОСОБА_1 до компетентних органів та їх осіб про психологічне чи фізичне насилля над нею задля припинення трудового договору за угодою сторін відсутні, що свідчить про добровільне волевиявлення особи звільнитися саме за угодою сторін.

У відповідях на відзиви Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та Держгеокадастру на позовну заяву, що надійшли до суду 02.08.2019 (том 1 а.с. 120-123, 127-131), позивач наполягає на тому, що заява про її звільнення за угодою сторін не містить ані дати звільнення, яка була б погоджена обома сторонами трудових правовідносин, ані дати її підписання, більш того підпис цієї заяви не містить у собі розшифрування ініціалів заявника. Також вказана заява не містить у собі навіть дати її реєстрації у органі, в якому вона написана працівником. Будь яких доказів реєстрації заяви ОСОБА_1 на звільнення у встановленому законодавством порядку відповідачами не надано. Жодних витягів з системи електронного документообігу або журналів реєстрації вхідних документів (документів з кадрових питань) у підтвердження законності отримання та подальшої реалізації цієї заяви також не надано. Ще одним доказом відсутності волевиявлення позивача на звільнення є власноручно написана останньою заява про надання щорічної оплачуваної відпустки з 27.05.2019. Тобто, всі ці обставини в сукупності підтверджують відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на звільнення, що в свою чергу, свідчить про незаконність та протиправність такого звільнення, проведення його з грубим порушенням законодавства України.

За змістом заперечення на відповідь на відзив, що надійшло до суду 12.08.2019 (том 1 а.с. 135-140), Головне управління вказує на те, що заява про звільнення ОСОБА_1 подавалася власноручно, що підтверджується поясненнями начальника управління персоналом Головного управління. Законодавчо форма заяви про звільнення не визначена та не затверджена, а тому таку заяву ОСОБА_1 було подано в довільній формі. Підстави зберігання чи копіювання заяви про звільнення в Головного управління відсутні. Крім цього, Головне управління зауважило також на те, що у період з 02.07.2019 по 11.07.2019 Управління Держпраці у Полтавській області перевіряло управління на дотримання останнім вимог законодавства про працю і будь яких порушень при проведенні інспекційного відвідування інспектор праці не встановив.

За змістом заперечення на відповідь на відзив, що надійшло до суду 13.08.2019 (том 1 а.с. 182-184), Держгеокадастр вказує на те, що роботодавцем та ОСОБА_1 було досягнуто взаємної згоди щодо строку припинення трудового договору. Реєстраційно-контрольна картка 14-16-0.71-3095/0/2-19 від 22.05.2019 є недостовірним та неналежним доказом факту звільнення ОСОБА_1 Позивачем не надано обґрунтованих доказів, які б підтверджували факт заподіяння їй матеріальної та моральної шкоди саме неправомірними діями відповідачів, а також свідчили про безпосередній причинний зв`язок між наявними хворобами у ОСОБА_1 та її звільненням з посади заступника начальника - начальника Управління з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру.

Ухвалою суду від 13.09.2019 закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держгеокадастру, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної та матеріальної шкоди, призначено справу №440/2166/19 до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні в приміщенні Полтавського окружного адміністративного суду на 10:30 29.08.2019, в якому оголошувалася перерва до 11:00 18.09.2019.

В судовому засіданні 18.09.2019 позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Представники відповідачів в судовому засіданні 18.09.2019 заперечували проти задоволення позовних вимог, з огляду на їх безпідставність.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

12.09.2017 наказом Держгеокадастру №749-то "Про призначення ОСОБА_1" призначено ОСОБА_1 на посаду заступника начальника - начальника Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області як таку, що визначена переможцем конкурсу (том 1 а.с. 94).

12.09.2017 наказом Головного управління №553-к "Про призначення ОСОБА_1 » відповідно оголошено наказ Держгеокадастру від 12.09.2017 №749-то «Про призначення ОСОБА_1 ", що учасниками справи не заперечується.

У подальшому, заступником начальника - начальником Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління ОСОБА_1 на ім`я в.о. голови Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру Колотіліна О.К. подано заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін (том 1 а.с. 91).

Вказана заява листом Головного управління від 22.05.2019 №14-16-0.71-3095/2-19 (том 1 а.с. 90) направлена до Держгеокадастру та зареєстрована останнім 23.05.2019 за вх.№22-19203/0/1-19, що підтверджується реєстраційно-контрольною карткою від 23.05.2019 №22-19203/0/1-19 (том 1 а.с. 92).

Наказом Держгеокадастру від 24.05.2019 №61-то "Про звільнення ОСОБА_1 " відповідно до пункту 3 частини 1 статті 83, статті 86 Закону України "Про державну службу" звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника - начальника Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області за угодою сторін на підставі заяви ОСОБА_1 (том 1 а.с. 89).

27.05.2019 наказом Головного управління №345-к "Про звільнення ОСОБА_1 " оголошено наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 24.05.2019 №61-то "Про звільнення ОСОБА_1 " та звільнено позивача з посади заступника начальника - начальника Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області за угодою сторін 27 травня 2019 року (том 1 а.с. 67).

Позивач, не погодившись з прийнятими відносно неї наказами Держгеокадастру від 24.05.2019 №61-то та Головного управління Дежгеокадастру у Полтавській області від 27.05.2019 №345-к, звернулася до суду з даним позовом про визнання протиправними та скасування вказаних наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 83 Закону України "Про державну службу" державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).

Відповідно до приписів статті 86 Закону України "Про державну службу" державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.

Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

За змістом пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 №9 судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП).

Таким чином, основними умовами угоди про припинення трудового договору на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється.

Як вже зазначалося вище, частина 3 статті 86 Закону України "Про державну службу", яка регламентує припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін, визначає, що суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця виключно у строк, визначений у поданій ним заяві.

Тобто, недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення за угодою сторін. При цьому, слід вважати, що сторони досягли згоди про звільнення лише якщо вони чітко домовилися про підставу припинення трудового договору, а також дату припинення трудового договору. Кожна із зазначених обставин є обов`язковою та істотною умовою угоди сторін у розумінні пункту 1 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України та частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України.

Як слідує з матеріалів справи, заступником начальника - начальником Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління ОСОБА_1 на ім`я в.о. голови Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру Колотіліна О.К. подано заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін наступного змісту: "Прошу звільнити мене із займаної посади за угодою сторін. Датою написання цієї заяви вважати дату реєстрації заяви" (том 1 а.с. 91).

Суд зауважує, що вказана заява про звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін не містить ані дати звільнення, яка була б погоджена обома сторонами трудових правовідносин, ані дати її підписання, більш того підпис цієї заяви не містить у собі розшифрування ініціалів заявника.

За викладених обставин, заява про звільнення ОСОБА_1 не може свідчити про досягнення між працівником та роботодавцем взаємної згоди по всіх істотних питаннях звільнення, оскільки дата, з якої працівник має бути звільнений є суттєвим та обов`язковим елементом такої угоди сторін, в той час як жодний реквізит зазначеної заяви не надає змоги це встановити.

Крім цього, суд зауважує, що наявні у матеріалах справи документальні докази спростовують наявність у ОСОБА_1 волевиявлення на звільнення.

Так, 27.05.2019 ОСОБА_1 перебувала на своєму робочому місці в управлінні та виконувала свої посадові обов`язки, про що свідчать наявні у справі листи за підписом останньої, як заступника начальника - начальника управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 27.05.2019 №27-16-0.14-3139/2-19 та №27-16-0.14-3145/2-19 (том 1 а.с. 31-32).

Ще одним доказом відсутності волевиявлення позивача на звільнення є власноручно написана останньою 07.05.2019 заява про надання щорічної оплачуваної відпустки з 27.05.2019 (том 1 а.с. 207), дата початку якої співпадає з датою початку відпустки ОСОБА_1 згідно графіка відпусток керівників головних управлінь Держгеокадастру в областях та м. Києві на 2019 рік (том 1 а.с. 98).

Тобто, всі ці обставини в сукупності підтверджують відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на звільнення, що в свою чергу, свідчить про незаконність та протиправність такого звільнення, проведення його з порушенням законодавства України.

Відтак, на переконання суду, наказ Держгеокадастру від 24.05.2019 №61-то "Про звільнення ОСОБА_1 " підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Оскільки вказаний наказ оголошено наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 27.05.2019 №345-к "Про звільнення ОСОБА_1 ", то цей наказ також є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно із частиною 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було звільнено.

З урахуванням викладеного, у зв`язку із незаконним звільненням позивача, остання підлягає поновленню саме на тій посаді, з якої її звільнено, а саме: на посаді заступника начальника - начальника Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання Держгеокадастр поновити її на посаді заступника начальника - начальника Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області підлягають задоволенню шляхом поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника - начальника Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

У пункті 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Отже, день звільнення - це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах із роботодавцем.

Таким чином, оскільки згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 27.05.2019 №345-к наказ Держгеокадастру від 24.05.2019 №61-то "Про звільнення ОСОБА_1 " оголошено 27.05.2019 та позивача звільнено із займаної посади саме 27.05.2019, ОСОБА_1 слід поновити на посаді з наступного дня за днем звільнення, тобто з 28.05.2019.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу через незаконне звільнення, суд вважає за доцільне зазначити таке.

Так, відповідно до статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судоми законодавства про оплату праці", справляння і сплата податку з доходів громадян є обов`язком роботодавця та працівника.

Судом встановлено незаконність спірних наказів про звільнення позивача, отже, право позивача порушено з 28.05.2019. Таким чином, період вимушеного прогулу позивача обраховується з 28.05.2019 (дня поновлення на посаді) по 18.09.2019 (дата прийняття судом рішення про поновлення позивача на посаді).

Згідно з довідкою Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 19.08.2019 №9-16-0.51-5241/2-19, середньоденна заробітна плата заступника начальника - начальника Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області ОСОБА_1 складала 1321,04 грн (том 1 а.с. 198).

З урахуванням викладеного, стягненню з Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.05.2019 по 18.09.2019 у розмірі 104362,16 грн з відповідним відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з Держгеокадастру та Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь останньої моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Із наведеного слідує, що обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди виникає лише за умови, що моральні страждання працівника, або втрата ним нормальних життєвих зв`язків, або необхідність додаткових зусиль для організації свого життя стали наслідками порушення законних прав працівника.

В ході розгляду справи порушень зі сторони відповідачів, що б спричинили зазначені вище наслідки не встановлено, а позивач не довів заподіяння йому моральної шкоди.

Наведені в позові обставини суд відхиляє, оскільки вони не узгоджуються зі змістом статті 237-1 КЗпП України.

Згідно з підпунктами 1, 2 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Наявність моральної шкоди доводить потерпіла особа, зазначаючи у позовній заяві, які негативні наслідки мають місце, у чому саме полягають моральні втрати, чим обґрунтовано розмір їх відшкодування. Письмовими доказами на ствердження наявності моральної шкоди можуть бути, зокрема, медичні довідки про виникнення захворювання чи інше погіршення стану здоров`я у зв`язку з хвилюваннями, спричиненими посяганням на права потерпілого; висновки лікарів чи медичних комісій про ступінь втрати працездатності, про необхідність проведення хірургічної операції; довідки про відрахування з вузу тощо.

У документі медичного характеру має бути зазначено, коли виникло захворювання, в результаті чого, чи могло воно стати наслідком психічних переживань через порушення конкретного права, мало місце погіршення загального стану чи сталося загострення хронічної хвороби у визначений період часу тощо.

Факт завдання моральної шкоди може бути підтверджений також показаннями свідків, зокрема, про важкий душевний стан потерпілого, спричинений правопорушенням, його переживання, хвилювання, зміни в самопочутті, загальному душевному настрої тощо, стані здоров`я, способі життя, спілкування, звичках, працездатності.

В якості доказу, що підтверджує завдання ОСОБА_1 моральної шкоди, остання вказує виписку із медичної картки стаціонарного хворого ревматологічного відділення ПОКЛ №11106 (том 1 а.с. 34-35), у якій зафіксовано, що погіршення стану її здоров`я пов`язане із перенесеним стресом у зв`язку зі звільненням.

З цього приводу суд вважає за доцільне зазначити, що зі змісту вказаної виписки не можливо встановити пов`язаність загострення стану здоров`я ОСОБА_1 з перенесеним хвилюванням у зв`язку зі звільненням з роботи. У вказані довідці лише зазначено, що ОСОБА_1 у період з 27.05.2019 по 07.06.2019 перебувала на стаціонарному лікуванні з діагнозом - остеоартроз з ураженням суглобів кистей з вторинним реактивним синовіїтом, колінних з вторинним реактивним синовіїтом та кістою Бейкера правої підколінної ділянки. Хворіє пацієнт з 2016 року, з приводу лікування суглобів за меддопомогою не зверталася, загострення стану після перенесеного стресу 1 неділю тому, в зв`язку з чим хвора госпіталізована в ревматологічне відділення ПОКЛ з метою уточнення діагнозу та лікування.

Тобто, у вказаній довідці чітко не зафіксовано причинно-наслідкового зв`язку між звільненням ОСОБА_1 та погіршенням стану її здоров`я.

Верховний Суд України в своїй постанові Пленуму від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (пункт 4) зазначає, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

В спірному випадку позивачем не надано суду належних доказів щодо розміру моральної шкоди та доказів, що підтверджують моральні страждання останньої.

З огляду на викладене, суд не вбачає правових підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення з Держгеокадастру та Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на її користь моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідачів на користь останньої матеріальної шкоди у розмірі 4405,90 грн, суд виходить з наступного.

Відповідно до статей 1173 та 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

За змістом позовної заяви ОСОБА_1 , остання пов`язує понесення нею матеріальної шкоди в сумі 4405,90 грн з перебуванням на лікуванні після перенесеного стресу внаслідок звільнення з посади.

Судовим розглядом встановлено, що у період з 27.05.2019 по 07.06.2019 позивач перебувала на стаціонарному лікуванні, про що свідчить листок непрацездатності серія АДЦ №207208 та виписка із медичної картки стаціонарного хворого ревматологічного відділення ПОКЛ №11106 (том 1 а.с. 33-35).

Разом з тим, ані з листка непрацездатності, ані з виписки із медичної картки стаціонарного хворого не можливо встановити причинно-наслідкового зв`язку між звільненням ОСОБА_1 та погіршенням стану її здоров`я і перебуванням на лікарняному.

До матеріалів справи позивачем додано копії чеків, які на переконання останньої, підтверджують оплату за придбання медичних матеріалів та ліків (том 1 а.с. 36).

Разом з тим, дослідивши вказані чеки, суд доходить висновку, що частина з цих чеків по датах їх видачі не підпадає під період перебування ОСОБА_1 на лікуванні (наприклад, чек від 21.05.2019, том 1 а.с. 36), а з частини чеків неможливо встановити фактичне придбання саме лікарських засобів та медичних матеріалів (наприклад, чек від 01.06.2019, том 1 а.с. 36 зі звороту).

За викладених обставин, суд не вбачає правових підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідачів на її користь матеріальної шкоди в сумі 4405,90 грн.

Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Зважаючи на те, що судові витрати на оплату судового збору у розмірі 1044,06 грн понесені позивачем у зв`язку із заявленням позовних вимог про стягнення моральної та матеріальної шкоди, про відсутність підстав для задоволення яких суд дійшов висновку в ході розгляду справи, суд не вбачає підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 1044,06 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

28.08.2019 до суду представником позивача подано клопотання про стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12100,00 грн (том 1 а.с. 210-212).

За приписами статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 12100,00 грн до клопотання про стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу представником позивача додано квитанцію про оплату, розрахунок суми гонорару, акт прийому-передачі наданих юридичних послуг та договір про надання правової допомоги (том 1 а.с. 213-220).

Дослідивши вказані документи, суд встановив наступне.

Так, 07.06.2019 ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги №07/06/19 з адвокатом Фесенко Ю.О. (том 1 а.с. 216-220).

Згідно розрахунку суми гонорару за надану правничу допомогу від 27.08.2019 та акту прийому-передачі наданих юридичних послуг від 27.08.2019, підписаних між ОСОБА_1 та адвокатом Фесенко Ю.О., останньою на користь позивача згідно договору від 07.06.2019 №07/06/19 станом на 27.08.2019 надано послуг на загальну суму 12100,00 грн (а.с. 214-215).

З наявної у справі квитанції на оплату правничої допомоги від 27.08.2019 №11 слідує, що ОСОБА_1 сплатила Фесенко Ю.О. за надані нею послуги згідно договору №07/06/19 кошти у сумі 12700,00 грн.

При цьому, як пояснила адвокат Фесенко Ю.О., до стягнення позивачем заявлена не вся сума оплати правничої допомоги у розмірі 12700,00 грн, а тільки витрати на правничу допомогу, фактично надану позивачу станом на 27.08.2019 у сумі 12100,00 грн. Тобто, до витрат на правничу допомогу позивачем не враховувався залишок фактично сплачених адвокату коштів у сумі 600,00 грн, що мали погасити послуги з прибуття адвоката до суду для участі в судовому засіданні 29.08.2019.

З приводу посилань відповідачів у запереченнях щодо клопотання про стягнення судових витрат по справі на те, що квитанція від 27.08.2019 №11 не відповідає типовій формі №КО-1, визначеній Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Національного банку України від 29.12.2017 №148, а тому не може вважатися належним підтвердженням оплати юридичних послуг, то судом такі посилання оцінюються критично з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд зауважує, що спірна квитанція від 27.08.2019 №11 є первинним бухгалтерським документом та відповідає вимогам частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Крім того, суд зауважує, що відповідачі у своїх запереченнях щодо клопотання про стягнення судових витрат по справі не обґрунтували того, а які самі витрати співмірні з наданим обсягом послуг адвоката позивача, чи відповідають надані докази (первинні документи: квитанція, акт виконання робіт) вимогам первинного документа, встановлених частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

За викладених обставин, суд доходить висновку, що в спірному випадку документально підтвердженими витратами позивача на правничу допомогу є витрати на оплату правничої допомоги, наданої адвокатом Фесенко Ю .О. в сумі 12100,00 грн.

При цьому, суд, враховуючи задоволення з п`яти заявлених ОСОБА_1 позовних вимог тільки чотирьох вимог, доходить висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 9680,00 грн (12100,00 грн : 5 х 4) шляхом стягнення з кожного з відповідачів по 4840,00 грн (9680,00 грн : 2).

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (вул. Народного Ополчення, 3, м. Київ, 03151, ідентифікаційний код 39411771), Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, Полтавська область, 36039, ідентифікаційний код 39767930) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної та матеріальної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 24.05.2019 №61-то "Про звільнення ОСОБА_1 "

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 27.05.2019 №345-к "Про звільнення ОСОБА_1 "

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника - начальника Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з 28 травня 2019 року.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 104362,16 грн (сто чотири тисячі триста шістдесят дві гривні шістнадцять копійок) з відповідним відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4840,00 грн (чотири тисячі вісімсот сорок гривень нуль копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4840,00 грн (чотири тисячі вісімсот сорок гривень нуль копійок).

В решті позову відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника - начальника Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 30 вересня 2019 року.

Суддя О.В. Гіглава