Рішення № 84616062, 30.09.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4376/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2019 року м.Одеса

Зала судових засідань №21

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

За участю секретаря Макаренко А.І.

За участю сторін:

Від позивача: ОСОБА_2

Від відповідача: не з`явився,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративною позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області (код ЄДРПОУ 40324829, місцезнаходження: проспект Науки, 40, 6 поверх, м. Харків, 61166) про визнання протиправним та скасування рішення про накладення штрафу,-

ВСТАНОВИВ:

22 липня 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області, у якому позивачка просить суд рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу № 192 від 01.07.2019р. визнати протиправним і скасувати.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26.07.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 19.08.2019 року.

Судове засідання, призначене на 19.08.2019 року, було відкладено на 03.09.2019 року у зв`язку із неявкою сторін.

03.09.2019 року через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про перенесення судового засідання для підготування відповіді на відзив у зв`язку з отриманням відзиву на позовну заяву лише 03.09.2019 року.

З урахуванням викладеного судом було прийнято рішення відкласти судове засідання на 24.09.2019 року.

У судове засідання 24.09.2019 року з`явилась позивачка. Відповідач явку представника у судове засідання не забезпечив.

В обґрунтування вимог позову позивачка вказує, що Рішенням №192 від 01.07.2019 року на ФОП ОСОБА_2 . накладено штраф за порушення законодавства про рекламу у сумі 5083 грн. Вказане рішення, на переконання позивачки, прийнято протиправно та безпідставно, а тому воно підлягає скасуванню. В обґрунтування цього позивачка наводить наступні аргументи:

по-перше, Головним управлінням Держпродспоживслужби в Харківській області порушено процедуру сповіщення позивачки про розгляд справи про порушення законодавства про рекламу. На адресу позивачки не надходило жодного Акту, яким би встановлювався факт обстеження місця розміщення реклами, або Протоколу, яким би було зафіксовано встановлене відповідачем порушення;

по-друге, на вимоги відповідача ФОП ОСОБА_2 . направила всі необхідні документи та докази, які підтверджують правомірність розміщення реклами, - квитанції на підтвердження вартості рекламних носіїв, письмові пояснення щодо направлених квитанцій, копії дозволів на розміщення зовнішньої реклами, видані ФОП ОСОБА_5 . Так, твердження щодо відсутності дозволу або його ненадання Головному управлінню є безпідставними, адже фактично такі документи направлялись позивачкою;

по-третє, Головним управлінням Держпродспоживслужби в Харківській області не дотримано порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення. Посилаючись на ст.254 КУАП позивачка акцентує увагу на факт пропуску встановленого для складання Протоколу строку. Законодавство встановлює строк у 24 години для документування виявленого порушення шляхом складання Протоколу, тоді як відповідач склав його через місяць.

27.08.2019 року за вх.№30468/19 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким останній зазначив, що не погоджується з вказаними вимогами позивача та вважає їх необґрунтованими. На підтвердження власної правової позиції вказав, що:

по-перше, положення Кодексу України про адміністративні правопорушення в загальній її частині не розповсюджуються на відносини у сфері порушень законодавства про рекламу. На виконання покладених на Управління повноважень Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №693 від 26.05.2004 року, якою затверджено Порядок

накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу. Саме цим актом визначені процедурні та процесуальні питання щодо накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, цим Порядком відповідач і користувався під час винесення оскаржуваного рішення, і ним, зокрема, не встановлено строку у 24 години щодо складання протоколу у разі виявлення правопорушення;

по-друге, підтверджуючі докази позивачкою було надано до Головного управління лише після винесення оскаржуваного рішення. В контексті аналізу існуючих у відповідача письмових доказів та неявки позивачки на розгляд справи про порушення законодавства про рекламу, а також її письмових пояснень від 26.06.2019 року, відповідачем і було прийнято оскаржуване рішення. Тобто, відповідачем було дотримано як порядок проведення розгляду справи, так і прийнято рішення на основі всіх встановлених фактів та обставин обґрунтовано.

24.09.2019 року за вх.№34508/19 від позивачки надійшла відповідь на відзив. Як вбачається із матеріалів справи, а саме фіскального чеку про відправку відзиву на позовну заяву, відзив було направлено позивачці 19.08.2019 року. Згідно бази відстеження поштових відправлень отримано його особисто 22.08.2019 року. Оскільки ухвалою суду про відкриття провадження у даній справи встановлено строк позивачці на надання відповіді на відзив 5 днів з моменту отримання відзиву, а клопотання про поновлення пропущеного строку для надання заяви по суті не подано, судом вказана відповідь на відзив не приймається як заява по суті справи.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, заслухавши пояснення позивачки, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач - ФОП ОСОБА_2 зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 19.07.2016 року та основним видом економічної діяльності позивача є роздрібна торгівля взуттям та шкіряними виробами в спеціалізованих магазинах (код КВЕД 47.72) (а.с.9-10).

Як встановлено судом, позивач здійснює підприємницьку діяльність за адресою: АДРЕСА_2, магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1», орендуючи приміщення у ТОВ «НВФ «Фактор».

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання повноважень відповідача щодо виявлення порушень законодавства про рекламу виявлено розміщення реклами з інформаційним полем: «ІНФОРМАЦІЯ_2» за адресою: АДРЕСА_2.

06.05.2019 року за №181 було складено Протокол про порушення законодавства про рекламу, де встановлено «розміщення зовнішнього рекламного щиту та фасаді з інформаційним полем «ІНФОРМАЦІЯ_2» за адресою: АДРЕСА_2 з ознаками порушення ч.1 ст.16 Закону України «Про рекламу» без наявності дозволу на розміщення зовнішньої реклами» (а.с.133).

05.06.2019 року було прийнято Рішення №222 про початок розгляду справи про порушення законодавства про рекламу (а.с.132).

З метою встановлення обставин та з`ясування законності підстав розміщення зовнішньої реклами, а також повідомлення позивачки про дату, час та місце розгляду справи про порушення законодавства, відповідачем було направлено 05.06.2019 року №5.2/6941 Вимогу в порядку частини 2 статті 26 закону України «Про рекламу», якою викладено вимогу щодо надання документів стосовно розміщеної реклами, а також визначено дату та місце розгляду справи (а.с.123).

Згідно інформації з бази відстеження поштових відправлень вказана вимога отримана позивачкою 14.06.2019 року (а.с.124).

У відповідь на вказану вимогу позивачка 26.06.2019 року №26/06-19 направила Лист із зазначенням того, що всі документи нею вже було подано раніше (а.с.125).

01.07.2019 року справу про порушення законодавства про рекламу було розглянуто (а.с.129-130) та прийнято оскаржуване рішення № 192 від 01.07.2019р., яким застосовано штраф до позивачки у розмірі 5083 грн. (а.с.128), та прийнято Припис про усунення порушень №139.

Штраф застосовано за порушення ч.1 ст.16 ЗУ «Про рекламу», а саме: розміщення реклами без наявності дозволу Харківської міської ради на розміщення зовнішньої реклами згідно ч.7 ст.27 ЗУ «Про рекламу».

02.07.2019 року за №5.2/7969 відповідачем було направлено Лист на адресу позивачки із вищевказаними рішенням, приписом та протоколом засідання.

Згідно інформації з бази відстеження поштових відправлень вказані документи отримані позивачкою 09.07.2019 року (а.с.119).

18.07.2019 року за №18/07-19 позивачкою було направлено Лист на адресу Головного управління із поясненнями щодо оскаржуваного рішення та копії доказів згідно переліку (а.с.134), у тому числі лист ФОП ОСОБА_5. від 16.07.2019р. та договір з ним від 16.07.2019р. про співробітництво.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст.2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спірні правовідносини врегульовані:

Законом України «Про рекламу» від 3 липня 1996 року;

постановою Кабінету Міністрів України №693 від 26.05.2004 року «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу».

Спеціальним нормативно-правовим актом, що визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами на території України регулюються Законом України «Про рекламу» №270/96-ВР від 03.07.1996 року (далі Закон №270).

Як визначено у ч.1 ст.26 Закону №270 контроль за дотримання законодавства України про рекламу здійснює у межах своїх повноважень, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів - щодо захисту прав споживачів реклами.

Відповідно до п.1 та п.п.1 п.3 Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року №667 (далі Положення №667), Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства та який реалізує державну політику, зокрема, у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів і рекламу.

Відповідно до п.7 Положення №667 Держпродспоживслужба здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи.

Порядок здійснення контролю передбачено ст.26 Законом України «Про рекламу» та постановою КМУ №693 від 26.05.2004 року «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу» (далі Порядок №693).

Відповідно до ст.1 Законом України «Про рекламу», реклама - це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Згідно ч.1 ст.16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.27 ЗУ «Про рекламу» особи, винні у порушенні законодавства про рекламу, несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність відповідно до закону. Норми цієї статті не поширюються на порушення, зазначені у статті 24 1 цього Закону. Відповідальність за порушення законодавства про рекламу несуть: 1) рекламодавці, винні: у замовленні реклами продукції, виробництво та/або обіг якої заборонено законом; у наданні недостовірної інформації виробнику реклами, необхідної для виробництва реклами; у замовленні розповсюдження реклами, забороненої законом; у недотриманні встановлених законом вимог щодо змісту реклами; у порушенні порядку розповсюдження реклами, якщо реклама розповсюджується ними самостійно; 2) виробники реклами, винні у порушенні прав третіх осіб при виготовленні реклами; 3) розповсюджувачі реклами, винні в порушенні встановленого законодавством порядку розповсюдження та розміщення реклами. З метою захисту інтересів суспільства, держави, споживачів реклами і учасників рекламного ринку державні органи, зазначені у статті 26 цього Закону, можуть звертатися до суду з позовами про заборону відповідної реклами та її публічне спростування. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, за поданням державних органів, зазначених у статті 26 цього Закону, або самостійно у випадках, передбачених цією статтею, крім тих, які віднесено виключно до компетенції Антимонопольного комітету України та які регулюються законодавством з питань авторського права та суміжних прав, накладають штрафи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, на: рекламодавців за вчинення дій, передбачених пунктом 1 частини другої цієї статті, - у розмірі п`ятикратної вартості розповсюдженої реклами; виробників реклами за вчинення дій, передбачених пунктом 2 частини другої цієї статті, - у розмірі п`ятикратної вартості виготовлення реклами; розповсюджувачів реклами за вчинення дій, передбачених пунктом 3 частини другої цієї статті, - у розмірі п`ятикратної вартості розповсюдження реклами. Повторне вчинення перелічених порушень протягом року тягне за собою накладення штрафу у подвійному від передбаченого за ці порушення розмірі. Вартість розповсюдженої реклами визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості без урахування суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов`язкових платежів), які встановлені Податковим кодексом України. За неподання або подання завідомо недостовірної інформації щодо вартості розповсюдженої реклами та/або виготовлення реклами та/або вартості розповсюдження реклами центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, необхідної для здійснення ними передбачених цим Законом повноважень, на рекламодавців, виробників реклами та розповсюджувачів реклами накладається штраф у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі неможливості встановлення вартості реклами, розповсюдженої з порушенням вимог цього Закону, на рекламодавців та розповсюджувачів реклами рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, накладається штраф у розмірі до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу у розмірі 300 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймається виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, можуть вимагати від рекламодавців публікації відомостей, що уточнюють, доповнюють рекламу, та звертатися з позовом до суду щодо протиправних дій рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами. Антимонопольний комітет України накладає стягнення на рекламодавців за порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції. Рішення у справах про порушення законодавства про рекламу можуть бути оскаржені до суду. Положення цієї статті не обмежують прав споживачів реклами, яким було завдано шкоди недобросовісною та неправомірною порівняльною рекламою, на відшкодування шкоди відповідно до законодавства України.

ФОП ОСОБА_2 є рекламодавцем та розповсюджувачем реклами. Матеріалами справи підтверджується порушення нею вимог ч.1 ст.16 Закону, відповідальність за яке передбачена п.3 ч.2 ст.27 Закону.

Згідно з ч.2 ст.26 Законом України «Про рекламу» на вимогу органів державної влади, на які згідно із законом покладено контроль за дотриманням вимог законодавства про рекламу, рекламодавці, виробники та розповсюджувачі реклами зобов`язані надавати документи, усні та/або письмові пояснення, відео - та звукозаписи, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення ними повноважень щодо контролю.

Крім того, відповідний орган державної влади має право:

вимагати від рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами усунення виявлених порушень вимог законодавства;

вимагати припинення дій, що перешкоджають здійсненню державного контролю;

надавати (надсилати) рекламодавцям, виробникам та розповсюджувачам реклами обов`язкові для виконання приписи про усунення порушень;

приймати рішення про визнання реклами недобросовісною, прихованою, про визнання порівняння в рекламі неправомірним з одночасним зупиненням її розповсюдження;

приймати рішення про зупинення розповсюдження відповідної реклами.

Органи державної влади зобов`язані повідомляти рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами про розгляд справ про порушення ними вимог законодавства про рекламу не менше ніж за п`ять робочих днів до дати розгляду справи.

Рекламодавці, виробники та розповсюджувачі реклами під час розгляду питання про порушення цього Закону мають право:

- бути присутніми на засіданні державного органу під час розгляду питання про порушення ними цього Закону;

- подавати необхідні документи, давати пояснення; отримувати копію протоколу засідання та рішення державного органу, прийнятого щодо них; оскаржувати дії чи бездіяльність зазначеного державного органу та його посадових осіб до суду.

Аналізуючи наявні у матеріалах справи документи та доводи сторін судом визначено, що спірні правовідносини оцінюються сторонами в контексті того, чи:

1.дотримано відповідачем порядок розгляду справи про порушення законодавства про рекламу;

2.обґрунтовано винесено оскаржуване рішення з урахуванням наданих Управлінню доказів позивачем.

По першому аспекту суд зазначає, що доводи позивача стосовно необхідності оформлення протоколу про правопорушення не знайшли свого підтвердження.

Суд зазначає, що розгляд справ про порушення законодавства у сфері розміщення реклами регулюється Законом України «Про рекламу» (Розділ IV). З метою реалізації визначених вказаним Законом положень Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №693 від 26.05.2004 року. Так, п.1 Порядку визначає, що він регулює питання накладення уповноваженими особами Держспоживінспекції та її територіальних органів в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) штрафів на рекламодавців, виробників і розповсюджувачів реклами за порушення законодавства про рекламу.

Тобто, сфера державного контролю за дотриманням законодавства про рекламу регламентується цими актами.

Пунктами 9-12 Порядку визначено, що підставою для розгляду справи про порушення законодавства про рекламу (далі - справа) є відповідний протокол, складений уповноваженою посадовою особою Антимонопольного комітету, Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Мінфіну, НКЦПФР або Держспоживінспекції та її територіальних органів.

Протокол про порушення законодавства про рекламу подається Держспоживінспекції або її територіальним органам за місцем вчинення порушення.

Протокол розглядається у місячний строк.

За наявності ознак порушення законодавства про рекламу приймається рішення про початок розгляду справи.

Справа розглядається у місячний строк з дня прийняття рішення про початок її розгляду.

До строку розгляду справи не зараховується час на отримання необхідних доказів і проведення експертизи.

Строк розгляду справи може бути продовжений Головою Держспоживінспекції, його заступниками, начальниками територіальних органів Держспоживінспекції, їх заступниками не більше ніж на три місяці.

З аналізу цитованих норм вбачається, що строки, підстави та наслідки окремих дій повністю визначаються саме цим Порядком. Будь-яких посилань на норми КУпАП даний акт не містить.

Твердження позивачки щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень ст.254 КУпАП судом сприймаються лише як вільне трактування норм законодавства. Навіть якщо прийняти до уваги вказане твердження, залишається незрозумілим, чому позивачка до строків розгляду справи та строків направлення документів рекламодавцю застосовує саме норми Порядку, а не КУпАП. Вибірковість норм та актів, якими регулюються спірні правовідносини, порушує системність та структурність правового регулювання, викликає непередбачуваність юридичних наслідків. За умови функціонування встановленого та затвердженого порядку дій суб`єкта владних повноважень дотримання таким суб`єктом норм чинного законодавства суд розглядає як відповідність приписам ст.19 Конституції України.

Суд вважає, що відповідачем правильно застосовано підзаконний нормативно-правовий акт та дотримано процедуру розгляду справи про порушення законодавства про рекламу.

Аналізуючи другий аспект спірних правовідносин, суд зазначає, що згідно п.12 Порядку посадові особи Держспоживінспекції та її територіальних органів, які розглядають справу:

перевіряють відповідність реклами вимогам законодавства до змісту та достовірності реклами, порядку її виготовлення і розповсюдження;

отримують документи, усні чи письмові пояснення, відео- та звукозаписи, а також іншу інформацію, що стосується порушень законодавства про рекламу;

готують попередні висновки і вносять їх на розгляд Голови Держспоживінспекції, його заступників, начальників територіальних органів Держспоживінспекції, їх заступників.

Судом встановлено, що під час розгляду справи відповідачем 05.06.2019 року було сформовано та направлено вимогу на адресу позивачки щодо надання письмових доказів, які можуть бути використанні при розгляді справи про порушення законодавства про рекламу. Факт вчасного отримання вимоги підтверджується матеріалами справи.

Однак, позивачка не реалізувала своє право на надання письмових доказів, втім направила пояснення із зазначенням того, що відповідні документи у відповідача є в наявності та надавались нею раніше.

Дійсно, матеріали судової справи містять й інші вимоги Головного управління щодо надання письмових доказів - від 05.02.2019 року №5.2/1413, вимоги від 06.02.2019 №5.2/1637 та від 18.04.2019 року №5.2/4979, якими витребувано належним чином засвідчені копії: свідоцтва про державну реєстрацію, довідки про включення до ЄДРПОУ; договору з розміщувачем (рекламодавцем) реклами, актів виконаних робіт до нього; документів щодо вартості розповсюдженої реклами, та/або виготовлення реклами та/або вартості розповсюдження реклами; документів, що підтверджують факт оплати за виготовлену рекламу (макетів реклами, тощо), акти виконаних робіт; інші документи, що мають відношення до справи та пояснення (а.с.28-37).

Зі змісту Листа №5.2/4978 від 18.04.2019 року судом вбачається, що позивачкою 20.02.2019 року до ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області надано пояснення за №20/02-19-1, також направлялись листи 14.03.2019 року, 09.04.2019 року (а.с.41).

Разом з тим, суд зазначає, що вищевказане листування відбувалось між сторонами з абсолютно іншого питання, а саме дотримання позивачкою вимог ч.5 ст.8 Закону України «Про рекламу», за результатом розгляду якого прийняті рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу №№ 80, 81, 82, 83 від 01.04.2019 року. Ці рішення оскаржувались позивачкою у судовому порядку та були предметом розгляду судової справи №420/2183/19.

Через появу нових обставин відповідачем було складено нові вимоги щодо формування доказової бази у справі за порушення, яке передбачено іншою нормою, ніж ті, що відбулись між сторонами раніше. Оскільки правовідносини склались зовсім інші, докази, які може надати рекламодавець, також можуть відрізнятись від вже наявних.

На обґрунтованість даної позиції вказує також те, що Порядком не передбачено можливості застосовувати при розгляді справи документи, які використовувались Управлінням при розгляді інших справ.

Позивачкою не спростовано обставину відсутності у неї дозволу на розміщення реклами на дату фіксації порушення та на час прийняття рішення, тобто вчинення нею порушення вимог ч.1 ст.16 ЗУ «Про рекламу».

Суд зазначає, що пакет документів позивачкою все ж було сформовано та направлено на адресу Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області, однак вже після прийняття останнім оскаржуваного рішення. Суд погоджується із твердженням відповідача про те, що врахування під час розгляду справи доказів, які орган отримав постфактум, не може бути підставою для зміни вже прийнятого рішення. В контексті своєчасного направлення відповідачем вимоги про надання документів та сповіщення ФОП ОСОБА_2 про дату та час розгляду справи суд не вбачає протиправності у діях Головного управління, а тому рішення є правомірним та скасуванню не підлягає як таке, що було прийняте обґрунтовано.

Пунктом 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №2067 від 29.12.2003, визначено, що зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.

Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на розміщення зовнішньої реклами здійснюється відповідно до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

Відповідно до частини 4 статті 4і Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» у разі надання на підставі договору оренди чи інших договорів у тимчасове користування приміщень та обладнання за умови збереження виду діяльності і стану цих приміщень та обладнання від орендаря або іншого користувача не вимагається отримання документа дозвільного характеру на їх використання (експлуатацію), крім потенційно небезпечних об`єктів та в разі експлуатації машин, механізмів, устаткування (далі - устаткування) підвищеної небезпеки, якщо інше не встановлено законом.

У матеріалах справи наявні копії Дозволу №2202 на розміщення зовнішньої реклами (а.с.51-57) та Дозволу №2203 (а.с.58-63).

Однак, вказані дозволи видані на ім`я фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 . Суд не заперечує право вказаної особи розміщувати зовнішню рекламу, однак це не підтверджує право позивачки на її розміщення. Суд критично ставиться до твердження позивачки про наявність усної домовленості між нею та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 , оскільки така домовленість не є дозволом на розміщення реклами.

Отже, судом встановлено, що:

Головним управлінням Держпродспоживслужби в Харківській області застосовано вірний підзаконний нормативно-правовий акт та дотримано процедуру розгляду справи про порушення законодавства про рекламу;

при розгляді справи про порушення законодавства про рекламу Головне управління прийняло рішення на підставі наявних у органу доказів та наданих позивачкою пояснень.

В діях ФОП ОСОБА_2 наявні порушення вимог ч.1 ст.16 ЗУ «Про рекламу», відсутність дозволу Харківської міської ради на розміщення зовнішньої реклами нею не спростована.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин та доводів сторін суд дійшов висновку, що позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задоволенню не підлягає у зв`язку із необґрунтованістю та безпідставністю позовних вимог.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем цей процесуальний обов`язок дотриманий.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку із тим, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати зі сплати судового збору не стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 260-262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області (код ЄДРПОУ 40324829, місцезнаходження: проспект Науки, 40, 6 поверх, м. Харків, 61166) про визнання протиправним та скасування рішення про накладення штрафу - відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 30.09.2019 року.

Суддя М.М. Аракелян

.