Рішення № 84611700, 30.09.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2019 року Справа № 0440/6237/18 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішення та вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Дніпропетровській області), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 27.06.2018 року №Ф-0257381305, якою йому визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 281772,13 грн;

- визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 27.06.2018 року №0257401305, яким застосовано до позивача штрафні санкції в розмірі 54740,34 грн.;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 3366,00 грн, а також судові витрати, що пов`язані із прибуттям позивача у судове засідання суду або прибуттям представника позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувана вимога та оскаржуване рішення, прийняті на підставі акту від 08.05.2018 року №24105/04-36-13-05/2225712532 про результати документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримування вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 року по 31.12.2017 року. Позивач вважає, що відповідачем було безпідставно визначено суми заниження його доходу, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб за 2015, 2016, 2017 роки, яка є базою для донарахування зобов`язань по сплаті єдиного внеску за 2015, 2016, 2017 роки. Зауважив, що відповідно до Акту перевірки надав посадовим особам відповідача, які здійснювали перевірку його діяльності, платіжні доручення на переказ грошей зі своїх рахунків. Надані документи відповідають формі, затвердженій додатком № 2 Інструкції про безготівкові розрахунки, та мають відбиток штампу ПАТ «Укрсоцбанк» щодо фіксування дати виконання (проведені банком), отже, посилання відповідача на те, що на перевірку надані тільки платіжні доручення про сплату постачальникам товарно-матеріальних цінностей та послуги без фактичного підтвердження списання грошових коштів з розрахункового рахунку є безпідставними, необґрунтованими нормами законодавчими актами України. Зазначив, що кожна спеціальна заявка на надання такої позадоговірної послуги як надання виписки по розрахунковому рахунку, тягне за собою додаткові необґрунтовані витрати з його сторони, тому ним надані тільки деякі виписки, які підтверджують списання та надходження безготівкових коштів по його рахунку. Одночасно, виписка з банківського рахунку, як документ складений банком, не складається під час здійснення господарської операції, або безпосередньо після її закінчення, а також не фіксують та не підтверджують жодної господарської операції. З іншого боку, надані ним платіжні доручення, які проведені банком, повністю відповідають вимогам щодо обов`язкових реквізитів первинних документів, встановлених частиною 2 ст. 9 Закону №996, та містять відмітку банка про їх виконання, що не заперечується і відповідачем в Акті перевірки. Окрім того, та обставина, що мої платіжні доручення є належним доказом здійснення платежів підтверджується наступним висновком Дніпропетровського окружного адміністративного суду в постанові від 21.04.2015 р. в справі № 804/4390/15. Зауважив, що диспозиція пп. 177.4.5 п. 177.4 ст.177 ПК України вказує на обставину, що підпунктом 177.4.4 п. 177.4 ст.177 ПК України передбачено включення до складу інших витрат на придбання, самостійне виготовлення основних засобів, які підлягають амортизації, отже позивачем на законних підставах були включені до витрат пов`язаних з господарською діяльністю амортизаційні відрахування за 2015-2016 року по основним засобам торгівельному павільйону «Лотос» (м.Нікополь, вул. Довгалівська, 12/1) та магазину з кафетерієм (м. Нікополь, вул. В.Усова, 47/1). Невизнання відповідачем амортизаційних відрахувань у витратах, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, при визначенні мого чистого оподатковуваного доходу за 2015 рік в розмірі 11982,55 грн та за 2016 рік в розмірі 30620,88 грн. суперечить правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 15.04.2014 р. по справі №21-53а14 та є порушенням пункту 177.2 і п.п. 177.4.4 п. 177.4 ст. 177 ПК України. Невизнання відповідачем витрат позивача на розрахунково-касове обслуговування у витратах, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, при визначенні чистого оподатковуваного доходу за 2015-2017 роки є порушенням частини 2 ст. 9 Закону №996, пункту 22.1 ст.22 Закону №2346, пункту 2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки, пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, пункту 177.2, підпункту 177.4.4 п. 177.4 ст. 177 ПК України. Окремо зауважив, що відповідач при складанні Акту перевірки, вийшов за межі повноважень, встановлених п. 85.4 ст. 85 ПК України. Безпідставно не визнаючи платіжні доручення позивача доказами його витрат та необґрунтовано заперечуючи віднесення ним амортизації при визначенні чистого оподатковуваного доходу, відповідач протиправно дійшов висновку про «завищення витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу на загальну суму 1939528,27 грн, в т. ч. 2015 рік - 672581,85 грн, за 2016 рік - 692827,52 грн, за 2017 рік - 574118,90 грн.» та донарахував зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб. Зазначені обставини вказують на те, що оскаржувана вимога та оскаржуване рішення прийняті відповідачем необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2018 р. справу передано на розгляд судді ОСОБА_3

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.08.2018 р. відкрито провадження по справі. Підготовче судове засідання призначено на 26 вересня 2018 року о 16:45.

04.10.2018 року представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, оскільки вважає, що позов не підлягає задоволенню. В обгрунтування відзиву зазначив, що в порушення п.п. 44.1, 44.3, 44.6 ст.44, п.85.2 ст.85 Податкового кодексу України фізична особа - підприємець ОСОБА_1 не надав до перевірки відомості про рух коштів по розрахунковим рахункам № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 . В ході проведення перевірки 10.04.2018 ФОП ОСОБА_1 вручено письмовий запит стосовно надання первинних документів, в тому числі виписок банку, проте листом від 16.04.2018 р. ФОП ОСОБА_1 відмовлено у наданні до перевірки банківських виписок про рух грошових коштів, які б підтверджували надходження та списання (в тому числі постачальникам за ТМЦ, послуги) безготівкових коштів по розрахунковим рахункам в повному обсязі, у зв`язку з чим для визначення загального оподатковуваного доходу за 2015-2017 роки в ході перевірки були використані лише дані КОРО та РРО, виписки по рахунку № НОМЕР_7 про надходження коштів від орендарів та інших контрагентів. Перевіркою правильності визначення вартості документально підтверджених витрат, пов`язаних із здійсненням діяльності, відображених у додатку Ф2 (2015 рік) та у додатку Ф4 (2016-2017 роки) до податкової декларації та витратами, встановленими в ході проведення перевірки, встановлено завищення витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу на загальну суму 1939528,27 грн., в т.ч. за 2015 рік - 672581,85, за 2016 рік - 692827,52 грн., за 2017 рік - 574118,90 грн. Також позивачем документально не підтверджено витрати по придбанню ТМЦ (послуг) в зв`язку з ненаданням до перевірки банківських виписок про рух грошових коштів. За результатами перевірки не підтверджено витрати, пов`язані з господарською діяльністю за 2015 рік в сумі 672581,85 грн., за 2016 рік в сумі 692827,52 грн., за 2017 рік в сумі 574118,90 грн. В порушення п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, документально не підтверджено витрати по придбанню ТМЦ (послуг) в зв`язку з ненаданням до перевірки банківських виписок про рух грошових коштів, які б підтверджували надходження та списання (в тому числі постачальникам за ТМЦ, послуги) безготівкових коштів за 2015-2016 роки. В зв`язку з ненаданням до перевірки банківських виписок про рух грошових коштів, які б підтверджували надходження та списання (в тому числі постачальникам за ТМЦ, послуги) безготівкових коштів за 2015-2017 роки, витрати ФОП ОСОБА_1 на розрахункове касове обслуговування АКБ «Укрсоцбанк» не пов`язані з веденням господарської діяльності. Документальною плановою виїзною перевіркою встановлені порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 . абз.1 п.2 ч.1 ст.7 Закону України від 08.07.10 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в результаті чого занижено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 281772,13 грн., в т.ч. за 2015 рік -85840,13 грн., за 2016 рік - 93951,00 грн., за 2017 рік -1019891,00 грн.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв`язку із відстороненням судді ОСОБА_3 , та на виконання розпорядження № 2700д від 16.10.2018 року адміністративну справу передано на розгляд судді Неклесі О.М.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2018 року справу №0440/6237/18 прийнято до провадження судді Неклеси О.М., розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, судове засідання призначено на 13 листопада 2018 року.

01 листопада 2018 року від позивача на адресу суду надійшло клопотання про зупинення провадження по справі №0440/6237/18 до набрання законної сили судовим рішенням в справі №0440/6093/18.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року клопотання позивача було задоволено, провадження в адміністративній справі №0440/6237/18 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №0440/6093/18.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року провадження в адміністративній справі №0440/6237/18 поновлено, підготовче судове засідання призначено на 12 вересня 2019 року о 14:00 год.

12 вересня 2019 року сторони у судове засідання не прибули, про дату час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Позивач надав до суду клопотання про закриття підготовчого провадження та розгляд справи по суті в порядку письмового провадження. Також позивач надав до суду клопотання про залучення документів, разом з копією постанови Третього апеляційного адміністратвиного суду та копією ухвали Верховного суду у справі №0440/6093/18, які просив врахувати при розгляді справи по суті.

Представник відповідача засобами електронного зв`язку надав до суду клопотання про перенесення розгляду справи, у зв`язку з завантаженістю відділу, при цьому не надавши жодних підтверджуючих доказів неможливості прибуття в судове засідання.

Дослідивши письмові докази наявні в матеріалах справи, суд вирішив подальший розгляд справи продовжити в порядку письмового провадження.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 10.04.2018 року по 23.04.2018 року посадовими особами ГУ ДФС у Дніпропетровській області було проведена документальна планова виїзна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 р. по 31.12.2017 р., за результатами якої складено акт № 24105/04-36-13-05/2225712532 від 08.05.2018 р., за висновками якого позивачем, зокрема, порушено:

- п. 177.1, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, що призвело до визначення суми податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2015-2017 роки в сумі 355246,64 грн., в тому числі за 2015 рік - 127196,28 грн., за 2016 рік - 124708,96 грн., за 2017 рік - 103341,40 грн.;

- абз.1 п.2 ч.1 ст.7 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», у результаті чого занижено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 281772,13 грн., в т.ч. за 2015 рік - 85840,13 грн., за 2016 рік -93951,00 грн., за 2017 рік -1019891,00 грн.

На підставі висновків вказаного акта перевірки ГУ ДФС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0257441305 від 27.06.2018 р. про збільшення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в загальному розмірі 444508,30 грн., в тому числі за основним платежем - 355246,64 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 88811,66 грн.

Також на підставі висновків вказаного акта перевірки ГУ ДФС у Дніпропетровській області було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 27.06.2018 року № Ф-0257381305, якою позивачу визначено заборгова ність зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 281772,13 грн.

На підставі висновків акта перевірки №24105/04-36-13-05/2225712532 від 08.05.2018 р. та враховуючи донарахування позивачу заборгова ності зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 281772,13 грн., відповідачем було прийнято рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 27.06.2018 року №0257401305, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 54740,34 грн.

Податкове повідомлення-рішення №0257441305 від 27.06.2018 р. було оскаржено позивачем до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, справа №0440/6093/18.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2018 р. в задоволенні позову фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 було відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.05.2019 року апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2018 р. в справі №0440/6093/18 було задоволено, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2018 р. в справі №0440/6093/18 скасовано та ухвалено нове рішення у справі.

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0257441305, прийняте Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області 27.06.2018 р., про збільшення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в загальному розмірі 444508,30 грн., в тому числі за основним платежем - 355246,64 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 88811,66 грн.

Постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 22.05.2019 року набрала законної сили з дати її прийняття 22.05.2019 року.

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З матеріалів справи вбачається, що підставами збільшення позивачу суми грошового зобов`язання податковим повідомленням-рішенням №0257441305 від 27.06.2018 р., а також підставами для прийняття спірної вимоги від 27.06.2018 року № Ф-0257381305 та в подальшому рішення від 27.06.2018 року № 0257401305, є висновки контролюючого органу про завищення позивачем витрат через документальне не підтвердження платником витрат по придбанню товарів/послуг у зв`язку з не надання до перевірки банківських виписок про рух грошових коштів, які б підтверджували надходження та списання (в тому числі постачальникам за ТМЦ, послуги) безготівкових коштів; визнання витрат на розрахункове касове обслуговування АКБ "Укрсоцбанк" у розмірі 5355,12 грн. такими, що не пов`язані з веденням господарської діяльності; безпідставне включення до складу витрат сум амортизації основних засобів та нематеріальних активів.

Отже, обставини, встановлені рішенням суду у справі №0440/6093/18 мають істотне значення для вирішення спору по суті у цій справі, та в силу приписів ч.4 ст.78 КАС України не доказуються при розгляді цієї справи.

Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 22.05.2019 року по справі №0440/6093/18 щодо виявлених у акті перевірки № 24105/04-36-13-05/2225712532 від 08.05.2018 р. порушень, встановлено наступне.

Позивачем за податковою декларацією за 2015 рік (№ 9275461754 від 09.02.2016 р.) задекларовано до сплати суму податку на доходи фізичних осіб в розмірі 30,12 грн., а за відомостями контролюючого органу сума податку, що підлягала до сплати, повинна складати 127 226, 40 грн. (відхилення - 127 196, 28 грн.); за податковою декларацією за 2016 рік (№ 9268837816 від 02.02.2017 р.) позивачем задекларовано до сплати суму податку на доходи фізичних осіб у розмірі 229,29 грн., проте за змістом акту перевірки сума податку, що підлягала до сплати, повинна складати 124 938,25 грн. (відхилення - 124 708, 96 грн.); за податковою декларацією за 2017 рік (№ 9298186766 від 07.02.2016 р.) платником задекларовано до сплати суму податку на доходи фізичних осіб в розмірі 478, 11 грн., а за відомостями контролюючого органу така сума повинна становити 103 819, 51 грн. (відхилення - 103 341, 40 грн.).

У справі №0440/6093/18, а також у цій справі, відповідач посилається на ненадання позивачем до перевірки банківських виписок про рух грошових коштів, які б підтверджували надходження та списання (в тому числі постачальникам за ТМЦ, послуги) безготівкових коштів, як на підставу для висновку про завищення позивачем витрат через документальне не підтвердження платником витрат по придбанню товарів/послуг. З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1статті 167 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу).

Пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України визнано перелік витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, до якого належать:

витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат (пп. 177.4.1);

витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством (пп. 177.4.2);

суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом (пп. 177.4.3);

інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (пп. 177.4.4).

Виходячи зі змісту приведених норм права, до складу витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать витрати, які пов`язані саме з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця, в тому числі вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат (пп. 177.4.1).

Згідно з Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 наведеного вище Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на п.ідставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За змістом пп. 14.1.144-1 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України документ для цілей цього Кодексу - документ, створений у паперовій або електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису, складення та/або подання, та/або надіслання якого передбачається цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на підставі та на виконання цього Кодексу, та/або пов`язане з реалізацією прав та обов`язків платника податків, та/або контролюючих органів згідно із нормами цього Кодексу.

Пунктом 85.2 статті 85 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Згідно з пунктом 85.8 статті 85 Податкового кодексу України посадова (службова) особа контролюючого органу, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Відповідно до п. 44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За приписами частини першої статті 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

На позивача як фізичну особу-підприємця законодавством не покладено обов`язку щодо ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності.

Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в України" та нормативно-правовими актами Національного банку України не передбачено такого платіжного документу як відомість про рух коштів на розрахунковому рахунку (банківські виписки про рух коштів по розрахунковому рахунку).

Такі банківські виписки не є первинними документом в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" та Податкового кодексу України.

Відповідно пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України 18.06.2003 р. № 254, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2003 року за №559/7880, порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюється договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Умовами договору банківського рахунку №110-1/154, укладеного позивачем з АК БСР "Укрсоцбанк" 01.04.2008 р., передбачено, що послуги, що надаються банком, оприлюднюються шляхом їх розміщення на інформаційних стендах банку та на сайті. Надання клієнту виписок по рахунку не є обов`язковою послугою банку, а сам позивач не подавав заявок про надання такої послуги, оскільки не веде бухгалтерський облік.

Таким чином, оскільки банківські виписки про рух коштів по розрахунковому рахунку на є первинними документи, у позивача як платника податків відсутній обов`язок з надання таких документів при проведенні податкової перевірки.

З урахуванням надання позивачем до перевірки оригіналів платіжних доручень на підтвердження здійснення витрат суд вважає необґрунтованим висновок контролюючого органу про завищення позивачем витрат через документальне не підтвердження платником витрат по придбанню товарів/послуг у зв`язку з не наданням до перевірки банківських виписок про рух грошових коштів, які б підтверджували надходження та списання (в тому числі постачальникам за ТМЦ, послуги) безготівкових коштів.

Також суд прийшов до висновку про необґрунтованість доводів контролюючого органу щодо неможливості здійснення перевірки руху активів без дослідження виписок про рух грошових коштів, з тих підстав, що суб`єкт владних повноважень не повинен перекладати свої обов`язки щодо доведеності правомірності свого рішення на платника податків з урахуванням відсутності у платника податків надавати до перевірки документи, які не є обов`язковими для отримання і зберігання платником податків.

До аналогічних висновків також прийшов Третій апеляціний адміністративний суд при розгляді справи №0440/6093/18.

Стосовно визнання витрат на розрахункове касове обслуговування АКБ "Укрсоцбанк" у розмірі 5355,12 грн. такими, що не пов`язані з веденням господарської діяльності, суд зазначає наступне.

Як вказано вище, 01.04.2008 р. фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено з АКБ "Укрсоцбанк" договір банківського рахунку № 110-1/ НОМЕР_8 , за умовами якого позивачем здійснюється плата за надані банком послуги з розрахунково-касового обслуговування (п. 2.6).

Позивачем підтверджено здійснення плати за надані банком послуги з розрахунково-касового обслуговування відповідними платіжними дорученнями, які надавались як до податкової перевірки, так і до матеріалів справи.

Відповідно до підпункту 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Оскільки Податковим кодексом України прямо передбачено у складі витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, плата за розрахунково-касове обслуговування, суд вважає необґрунтованим висновок контролюючого органу про непов`язаність витрат на розрахункове касове обслуговування АКБ "Укрсоцбанк" у розмірі 5355,12 грн. з веденням господарської діяльності.

До аналогічних висновків також прийшов Третій апеляціний адміністративний суд при розгляді справи №0440/6093/18.

При цьому суд вказує на безпідставність посилання відповідача на те, що про не пов`язаність таких витрат з веденням господарської діяльності свідчить не надання позивачем до перевірки банківських виписок про рух грошових коштів, оскільки банківські виписки про рух коштів по розрахунковому рахунку не є первинними документи, у позивача як платника податків відсутній обов`язок з надання таких документів при проведенні податкової перевірки, а здійснення позивачем плати за розрахункове-касове обслуговування підтверджено платіжними дорученнями, які є первинними документами.

Також суд вважає необґрунтованим висновок відповідача про не включення до складу витрат суми амортизації основних засобів та нематеріальних активів.

В періоді, що перевірявся, позивач перебував на загальній системі оподаткування, був платником податку на доходи фізичних осіб, податку на доходи найманих працівників, військового збору, податку на додану вартість, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ).

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регулюється статтею 177 Податкового кодексу України.

Перелік витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, визначений п.177.4 ст. 177 Податкового кодексу, до якого належать:

пп. 177.4.1. витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;

пп. 177.4.2. витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;

пп. 177.4.3. суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;

пп. 177.4.4. інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Тобто, Податковий кодекс України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, (2015-2016 роки) на передбачав віднесення до складу витрат, пов`язаних з провадженням господарською діяльністю, фізичною особою-підприємцем амортизаційних відрахувань.

Законом № 1797-VIII від 21.12.2016 р. пункт 177.4 статті 177 Податкового кодексу України доповнено підпунктом 177.4.6, відповідно до якого зазначені у цій статті підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому амортизації підлягають: витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів; витрати на самостійне виготовлення основних засобів.

Не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на: проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів; ліквідацію основних засобів (у частині залишкової вартості).

Не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення: земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.

Такі зміни набрали чинності з 01.01.2017 р. та саме з цієї дати можуть застосовуватися підприємцями при формуванні складу витрат.

Основною вимогою включення до складу витрат, пов`язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційних відрахувань фізичними особами-підприємцями з 2017 р. є відповідне ведення окремого обліку таких витрат.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 15.04.2014 р. в справі №21-53а14, валовий дохід платників податків-фізичних осіб підлягає зменшенню на суму амортизаційних відрахувань у разі ведення такими платниками бухгалтерського обліку балансової вартості основних фондів та за умови фактичного отримання валового доходу завдяки використанню відповідних основних фондів.

Судом встановлено, що позивачем як суб`єктом господарювання використовуються у господарській діяльності об`єкти нерухомого майна - будівля павільйону торгівлі за адресою: вул. Довгалівська, 12/1, м. Нікополь Дніпропетровської області, та будівля магазину продовольчих товарів з кафетерієм та офісним приміщенням за адресою: вул. В. Усова, 47/1, м. Нікополь Дніпропетровської області, що підтверджуються відповідними правовстановлюючими документами. Зазначені обставини також були встановлені Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 22.05.2019 року по справі №0440/6093/18.

Відповідно до статті 320 Цивільного кодексу України одним із видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.

Тобто, позивач, як фізична особа-підприємець, може використовувати у власній підприємницькій діяльності майно, яке належить йому як фізичній особі.

Позивачем ведеться бухгалтерський облік та окремий облік амортизаційних відрахувань як витрат, пов`язаних з провадженням господарської діяльності, що підтверджено наявними в матеріалах справи журналом обліку вартості будівель, відповідно, такі амортизаційні відрахування повинні включатися до складу витрат.

Враховуючи наведені обставини, суд вважає помилковими висновки відповідача про неправомірність формування позивачем витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу від здійснення своєї господарської діяльності.

Враховуючи вищевикдані обставини та норми права, Третій апеляційний адміністративний суд у постанові від 22.05.2019 року по справі №0440/6093/18 визнав протиправним збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб податковим повідомленням-рішенням № 0257441305 від 27.06.2018 р.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 4 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абз.1 п.2 ч.1 ст.7 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Отже, базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, платником якого позивач був в період 2015-2017 р.р., є сума його доходу, з якого сплачується податок на доходи фізичних осіб за 2015, 2016, 2017 роки.

Враховуючи те, що збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб визнано протиправним, беручи до уваги те, що саме це збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб стало підставою для нарахування позивачу недоїмки з єдиного внеску в розмірі 281772,13 грн., винесення спірної вимоги та прийняття рішення про застосування штрафних санкцій в розмірі 54740,34 грн., суд прийшов до висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 27.06.2018 року № Ф-0257381305 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 27.06.2018 року №0257401305 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень вимога та рішення якого оскаржуються, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності прийняття оскаржуваних вимоги та рішення.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи наявність підстав для задоволення позовної заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на користь позивача суму сплаченого ним судового збору - 3366,00 грн.

Клопотання позивача про відшкодування судових витрат, що пов`язані із прибуттям позивача у судове засідання суду або прибуттям представника позивача, задоволенню не підлягає у зв`язку з його необґрунтованістю та відсутністю належних доказів понесення позивачем таких витрат.

Керуючись ст.ст. 9, 77, 78, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_9 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856, 49005, м. Дніпро, вулиця Сімферопольська, будинок 17а,) про визнання протиправними та скасування вимоги та рішення - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 27.06.2018 року №Ф-0257381305, якою фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 281772,13 грн;

Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 27.06.2018 року №0257401305, яким застосовано до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафні санкції в розмірі 54740,34 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_9 ) судовий збір у розмірі 3366 грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 30 вересня 2019 р.

Суддя О.М. Неклеса