Ухвала суду № 84591642, 27.09.2019, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/5097/19

№ провадження 1-кс/208/2834/19

УХВАЛА

Іменем України

27 вересня 2019 р. м. Кам`янське

Слідчий суддя Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області Івченко Т.П., за участю секретаря судового засідання Сухомлина Є.О., прокурора Ісакової Н.А., слідчого Шаймурзанова А.В., підозрюваного ОСОБА_1 , захисника Іванової Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого СВ Кам`янського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Шаймурзанова А.В. про продовження строку тримання особи під домашнім арештом в межах кримінального провадження № 12019040160001498 від 31.07.2019 року відносно підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Запоріжжя, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , непрацюючого, неодруженого, маючого повну загальну середню освіту, раніше несудимого, -

встановив:

Слідчий звернувся до слідчого судді із вказаним погодженим з прокурором клопотанням про продовження строку застосування у відношенні підозрюваного ОСОБА_1 цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю за адресою: АДРЕСА_1 в межах строку досудового розслідування - до 01.11.2019 року.

Клопотання вмотивоване тим, що у провадженні СВ Кам`янського ВП ГУНП в Дніпропетровській області перебувають матеріали кримінального провадження за № 12019040160001498 від 31.07.2019 року за ч. 3 ст. 187 КК України за фактом вчинення розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_2 01.08.2019 року про підозру у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення повідомлений ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Слідчий зазначає, що досудовим розслідуванням встановлено, що у невстановлені в ході досудового розслідування дату та час, у невстановленому в ході досудового розслідування місці у ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та невстановленого в ході досудового розслідування чоловіка виник протиправний умисел, спрямований на вчинення нападу на ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , з метою заволодіння його майном, поєднаному із насильством, небезпечним для його життя та здоров`я, поєднаному із проникненням до житла ОСОБА_2 , а саме до будинку АДРЕСА_2 . З метою реалізації свого протиправного умислу ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та невстановлений в ході досудового розслідування чоловік вступили у попередню змову.

Реалізуючи свій спільний протиправний умисел, спрямований на вчинення нападу на ОСОБА_2 , з метою заволодіння його майном, поєднаному із насильством, небезпечним для його життя та здоров`я, усвідомлюючи протиправний та відкритий характер свого діяння, діючи спільно, спираючись на підтримку одне одного, 31.07.2019 року приблизно о 13:50 годині ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та невстановлений в ході досудового розслідування чоловік прийшли до буд. АДРЕСА_2 . З метою проникнення до будинку вони через домофон викликали власника будинку - ОСОБА_2 , який в той момент знаходився вдома. Коли ОСОБА_2 відчинив двері до домоволодіння, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та невстановлений в ході досудового розслідування чоловік знаходились ззовні перед входом. В цей момент хтось з трьох зазначених чоловіків, реалізуючи спільний протиправний умисел, спираючись на підтримку двох інших чоловіків, наніс потерпілому ОСОБА_2 один удар рукою в область обличчя, після чого інший чоловік, схопивши ОСОБА_2 рукою за шию, почав його придушувати. Таким чином ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та невстановлений в ході досудового розслідування чоловік застосували до потерпілого ОСОБА_2 , насильство, небезпечне для його життя та здоров`я. Продовжуючи реалізацію свого спільного протиправного умислу, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та невстановлений в ході досудового розслідування чоловік почали запитувати у потерпілого ОСОБА_2 про те, де знаходяться майнові цінності, у відповідь на що ОСОБА_2 , побоюючись за своє життя та здоров`я, вказав на одну з будівель на території зазначеного домоволодіння, пояснивши що гроші та інші майнові цінності знаходяться там. ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та невстановлений в ході досудового розслідування чоловік силою затягли потерпілого ОСОБА_2 до зазначеної будівлі, де з барсетки витягли гроші у сумі приблизно 6 000 грн а також браслет, виготовлений із золота 585 проби вагою приблизно 12 грамів, що належать потерпілому ОСОБА_2 Зазначені речі забрав невстановлений в ході досудового розслідування чоловік.

Після цього до буд. АДРЕСА_2 приїхали працівники поліції, які затримали ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а невстановлений в ході досудового розслідування чоловік з місця вчинення кримінального правопорушення втік, забравши із собою зазначене вище майно потерпілого ОСОБА_2 Протиправними діями ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та невстановленого в ході досудового розслідування чоловіка потерпілому ОСОБА_2 , спричинено майнову шкоду, розмір якої встановлюється.

Таким чином, на думку слідчого, ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбою), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у житло, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України.

31.07.2019 року о 14:12 годині ОСОБА_1 був затриманий у порядку ст. 208 КПК України, а 01.08.2019 року у відношенні нього було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 28.09.2019 року, який 10.09.2019 року змінено на цілодобовий домашній арешт.

На думку слідчого, підозра ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення ґрунтується на зібраних в ході досудового розслідування доказах, а саме показаннях потерпілого ОСОБА_2 , свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , протоколом затримання особи у порядку ст. 208 КПК України.

26.09.2019 року постановою керівника Дніпродзержинської місцевої прокуратури Дніпропетровської області Захарова М.Ю. строк досудового розслідування у кримінальному провадженні продовжено до 01.11.2019 року з метою проведення повного та всебічного досудового розслідування, так як по кримінальному провадженню необхідно виконати наступні процесуальні дії: долучити до матеріалів кримінального провадження висновок судово-біологічної експертизи за експертною спеціальністю «Молекулярно-генетичні дослідження» по вилученим з місця події речовим доказам, встановити особу, яка разом із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вчинила зазначене кримінальне правопорушення, з урахуванням всіх відомих обставин та висновків судових експертиз, які на даний час проводяться, скласти остаточне письмове повідомлення про підозру ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , виконати вимоги ст. ст. 276-279 КПК України, виконати вимоги ст. 290 КПК України.

Слідчий посилається на те, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років та метою продовження застосування запобіжного заходу відносно нього є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України - переховування від органів досудового розслідування та/або суду, незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

Слідчий Шаймурзанов А.В. у судовому засіданні підтримав клопотання з підстав, зазначених у його мотивувальній частині.

Прокурор Ісакова Н.А. у судовому засіданні підтримала клопотання слідчого з підстав, зазначених у його мотивувальній частині.

Захисник Іванова Н.О. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення клопотання слідчого, слідчому судді зазначила, що слідчим втрачено право на звернення до слідчого судді із таким клопотанням, оскільки порушено вимоги ч. 1 ст. 199 КПК України, підозра відносно ОСОБА_1 та її правова кваліфікація є необгрунтованою та такою, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, ризики, наведені слідчим, не підтверджені та прохає врахувати позитивні характеристики підозрюваного.

Підозрюваний ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав позицію захисника Іванової Н.О. з підстав, наведених нею.

Слідчий суддя, вислухавши слідчого, прокурора, підозрюваного, захисника, дослідивши матеріали клопотання, дійшов наступного висновку.

Стаття 5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожному право на свободу та особисту недоторканність.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно ч. 1 ст. 181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.

Ч. 6 ст. 181 КПК України визначено, що строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 199 КПК України визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Згідно з ч. 4 ст. 199 КПК України, слідчий суддя зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

У Рішенні ЄСПЛ по справі «Де Томмазо проти Італії» від 23 лютого 2017 року вказано, що проголошуючи «право на свободу», пункт 1 статті 5 Конвенцій має на увазі фізичну свободу людини. Відповідно, він стосується не просто обмежень свободи пересування, яка регулюється статтею 2 Протоколи № 4 до Конвенції. Щоб визначити, чи була особа «позбавлена свободи» в сенсі положень статті 5 Конвенцій, необхідно виходити з конкретного положення, в якому вона знаходиться, зважаючи на весь спектр таких критеріїв, як тип, тривалість, наслідки та спосіб реалізації відповідних заходів. Відмінність між позбавленням і обмеженням свободи виражається в ступені або інтенсивності, а не в характері чи в змісті застосованих заходів.

Європейський Суд нагадує, що зважаючи на свою серйозність і інтенсивність домашній арешт вважається позбавленням волі в аспекті положень статті 5 Конвенції.

Ухвалою слідчого судді від 10 вересня 2019 року № 208/5097/19, 1-кс/208/2548/19 відносно підозрюваного ОСОБА_1 змінено запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт строком до 28 вересня 2019 року включно.

Тобто, обраний запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту відносно підозрюваного ОСОБА_1 у світлі практики ЄСПЛ вважається позбавленням волі.

Згідно вимог ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Ч. 1 ст. 1 КПК України встановлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Згідно ч. 1 ст. 8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Ч. 1 ст. 9 КПК України визначено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

П. 13 ч. 1 ст. 7 КПК України встановлено, що забезпечення права на захист є однією з загальних засад кримінального провадження.

Обов`язковим елементом права на захист є дотримання процесуальних норм щодо своєчасного сповіщення підозрюваного про втручання в його конвенційні права, особливо таке істотне, як право на свободу і особисту недоторканість, з метою, зокрема, надати підозрюваному належним чином підготувати лінію захисту, мати достатній час зібрати докази, сформулювати аргументи, що свідчать на його користь.

З п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України випливає, що завданням слідчого судді є здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

КПК України містить чітку, однозначну та імперативну вимогу щодо своєчасного подання слідчим за погодженням з прокурором, прокурором самостійно клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту (ч. 6 ст. 181 КПК України відсилає до положень ст. 199 КПК України) - не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали щодо запобіжного заходу.

Строк дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно підозрюваного ОСОБА_1 визначений до 28 вересня 2019 року включно.

Клопотання слідчого СВ Кам`янського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Шаймурзанова А.В. про продовження строку запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно підозрюваного ОСОБА_1 подане 26 вересня 2019 року, тобто з порушенням строку, встановленого ч. 1 ст. 199 КПК України.

Абз. 2 ч. 2 ст. 7 КПК України встановлено, що cторона обвинувачення зобов`язана використати всі передбачені законом можливості для дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого, зокрема, прав на захист.

Ч. 1, 5 ст. 12 КПК України встановлено, що під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом. Затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб під час кримінального провадження, здійснене за відсутності підстав або з порушенням порядку, передбаченого цим Кодексом, тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

ЄСПЛ у своєму Рішенні від 30 вересня 2010 року у справі «Володимир Поліщук та Світлана Поліщук проти України» зазначив, що словосполучення «згідно із законом» у п. 2 ст. 8 Конвенції, по суті, стосується національного законодавства і встановлює обов`язок забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм.

У Рішеннях «Михайлюк та Петров проти України» від 10 грудня 2009 року та «Полторацький проти України» від 29 квітня 2003 року ЄСПЛ нагадав, що вираз «згідно із законом» (в аспекті пункту 2 статті 8 Конвенції) насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.

У Рішенні «Вінтерверп проти Нідерландів» від 24 жовтня 1979 року Суд нагадав, що предметом та метою п. 1 ст. 5 Конвенції, яка є lex generalis по відношенню до п. 4 ст. 5 Конвенції, є гарантувати, що нікого не може бути позбавлено волі у свавільний спосіб, таким чином, незалежно від відповідності національному праву «жодне свавільне утримання ніколи не може вважатися законним».

Згідно прямого тлумачення положень ч. 1 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку запобіжного заходу, подане пізніше, ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали щодо запобіжного заходу є протиправним, положення КПК, які дають можливість поновити такий строк – відсутні.

Тобто, особа, відносно якої обрано запобіжний захід та її захисник, дізнавшись, що судом не отримано вказаного клопотання у прямо визначений процесуальним законом строк, добросовісно вважають, що воно подане бути вже не може, з огляду на відсутність правових підстав та принцип законності, покладений у кримінальне судочинство України, відповідно, не готуються здійснювати захист від такого клопотання.

Жодних об`єктивних причин, які б перешкоджали слідчому, прокурору своєчасно подати клопотання про продовження строку запобіжного заходу, стороною обвинувачення не надано. Така процесуальна дія, як подання клопотання до суду, не становить і не може становити виключної складності для сторони обвинувачення.

У Рішенні ЄСПЛ «Сергій Волосюк проти України» від 12 березня 2009 року Суд виклав вимоги до «законності» відповідно до п. 4 ст. 5 Конвенції – в контексті перевірки судом законності позбавлення свободи.

Так, Суд повторив, що згідно з п. 4 ст. 5 Конвенції затримана чи взята під варту особа має право ініціювати провадження з метою перевірки судом процесуальних і матеріально-правових умов, які є неодмінними для забезпечення «законності» – у значенні п. 1 ст. 5 Конвенції – позбавлення її свободи. Це означає, що компетентний суд має перевірити не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства, а й обґрунтованість підозри, яка послужила підставою для затримання, та легітимність мети, з якою здійснювалися це затримання і подальше тримання під вартою.

У пункті 4 статті 5 зазначено, що «суд без зволікання встановлює законність затримання». Ця вимога містить два аспекти: по-перше, можливість здійснення судового контролю має забезпечуватися невдовзі після взяття особи під варту і, в разі необхідності, з розумною періодичністю надалі. По-друге, таке провадження має здійснюватися з належною старанністю.

Процедура вирішення питань стосовно тримання під вартою має здійснюватися з дотриманням принципу змагальності і завжди має забезпечувати рівність процесуальних засобів сторін у справі.

Забезпечення затриманому права бути заслуханим – особисто або за допомогою певного представництва – є однією з основоположних гарантій процедури, що застосовується при вирішенні питань позбавлення свободи.

Хоча п. 4 ст. 5 Конвенції не зобов`язує досліджувати кожний аргумент у доводах особи, взятої під варту, стосовно законності такого заходу, суддя, розглядаючи таке звернення, повинен врахувати наведені особою конкретні факти, здатні поставити під сумнів існування умов, які для цілей Конвенції є неодмінними для забезпечення «законності» позбавлення свободи.

За таких обставин, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання слідчого про продовження строку запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, що, як зазначено, дорівнює позбавленню волі відносно підозрюваного ОСОБА_1 є протиправним, таким, що прямо порушує порядок його подання, визначений ч. 1 ст. 199 КПК України та істотно порушує право підозрюваного на захист, оскільки, підозрюваний та його захисник, очікуючи сумлінне дотримання вимог кримінального процесуального закону стороною обвинувачення, не могли та не повинні були передбачити та підготуватись до захисту від клопотання про втручання у основоположне право особи, подане всупереч закону.

Відповідно до принципу верховенства права при здійсненні правосуддя мають дотримуватися вимоги «якості» закону та принцип юридичної визначеності. В справі «Полторацький проти України» від 29 квітня 2003 року, Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.

Неприпустимим є ставлення до строку, визначеного ч. 1 ст. 199 КПК України, як до формальності, оскільки його недотримання істотно порушує право на захист підозрюваного й принцип юридичної визначеності, елементом якого є очікування учасником судового провадження змістовного дотримання положень процесуального закону.

Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із елементів передбаченого пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення у справі «Бентем проти Нідерландів» від 23 жовтня 1985 року, заява № 8848/80, п. 32).

Посилання сторони обвинувачення на обгрунтовану підозру вчинення кримінального правопорушення підозрюваним ОСОБА_1 та наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, не можуть бути підставою протиправного втручання у його право на свободу та особисту недоторканність.

Слідчий суддя також враховує, що у Рішенні «Барбера, Мессегеу і Джабардо проти Іспанії» ЄСПЛ зазначив, що п. 2 ст. 6 Конвенції вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень судді відійшли від упередженої думки, що підсудний вчинив злочинне діяння, оскільки обов`язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь підсудного.

У відповідності до положень ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи обєктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обовязків.

З норм ст. 26 КПК України випливає, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Оскільки стороною обвинувачення належно не здійснено (в межах та у спосіб, визначений КПК України) процесуальної дії – своєчасного подання клопотання про продовження строку запобіжного заходу, тотожному позбавленню волі, продовження втручання у свободу та особисту недоторканність підозрюваного є contra legem (всупереч нормам закону), має ознаки свавілля, може потягнути за собою відповідальність держави у провадженні ЄСПЛ і тому задоволене бути не може.

Також, слідчий суддя враховує і вважає за необхідне зазначити учасникам кримінального провадження, що згідно п. 14 розділу 3.5 Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ від 07.02.2014 року визначено, що слідчим суддям необхідно враховувати, що клопотання про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та клопотання підозрюваного, обвинуваченого про зміну запобіжного заходу не можуть розглядатися слідчим суддею суду першої інстанції в одному провадженні, оскільки такий порядок не передбачено КПК. Під час розгляду кожного із цих клопотань слідчий суддя має самостійний предмет для вирішення, що передбачає обов`язкове з`ясування позицій сторін кримінального провадження. Під час розгляду клопотання про продовження застосування запобіжного заходу слідчий суддя приймає рішення про задоволення чи відмову у задоволенні клопотання. У випадку відмови ухвала діє до закінчення строку її дії. Разом із тим, розглядаючи клопотання підозрюваного, обвинуваченого про зміну запобіжного заходу, слідчий суддя з`ясовує питання про його зміну та відповідно скасовує запобіжний захід або відмовляє у задоволенні клопотання.

Тобто, ухвала слідчого судді від 10 вересня 2019 року № 208/5097/19, 1-кс/208/2548/19, якою відносно підозрюваного ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком до 28 вересня 2019 року, має силу закону та продовжує свою дію.

Також слідчий суддя зазначає, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Керуючись викладеним та ст. 176-178, 181, 184, 193, 194, 196, 199 КПК України, слідчий суддя –

постановив:

У задоволенні клопотання слідчого СВ Кам`янського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Шаймурзанова А.В. про продовження строку тримання особи під домашнім арештом в межах кримінального провадження № 12019040160001498 від 31.07.2019 року відносно підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя Т. П. Івченко