Рішення № 84570780, 24.09.2019, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/1852/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Казмерчук М.Т.

за участю представників:

позивача: Єфременка О.О., довіреність № 14-192 від 17.05.2019 р., свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія КС № 6537/10 від 23.03.2018 р.

відповідача: Сивак А.Ю., довіреність від 10.01.2018 р., свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1359 від 14.11.2005 р.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ, до Приватного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5", с. Подвірки, про стягнення коштів у розмірі 44 998 757,79 грн.

здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами – програмно апаратним комплексом "Діловодство суду", серійний номер диска CD-R 922/1852/19

ВСТАНОВИВ:

Позивач, акціонерне товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, публічного акціонерного товариства "Харківська Тец-5", про стягнення: 21 340 984,35 грн. пені, 2 484 009,29 грн. 3% річних, 8 010 553,42 грн. інфляційних втрат та 13 163 210,73 грн. штрафу.

14 червня 2019 року, ухвалою господарського суду Харківської області, позовну заяву залишено без руху з наданням позивачеві строку на усунення недоліків позовної заяви до 27 червня 2019 року. 24 червня 2019 року, на виконання вимог ухвали суду від 14 червня 2019 року, позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків (вх. № 15224). Ухвалою господарського суду Харківської області від 01 липня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. У судовому засіданні 30 липня 2019 року судом, протокольною ухвалою, прийнято до розгляду відзив відповідача на позовну заяву (вх. № 17348 від 17 липня 2019 року) та долучено його до матеріалів справи. У судовому засіданні 12 серпня 2019 року судом, протокольною ухвалою, прийнято до розгляду відповідь позивача на відзив (вх. № 18611 від 02 серпня 2019 року) та долучено її до матеріалів справи. Ухвалою господарського суду Харківської області від 21 серпня 2019 року прийняти до розгляду пояснення акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про виправлення описки щодо організаційно-правової форми господарювання відповідача - приватне акціонерне товариство, що відповідає інформації у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Протокольною ухвалою суду від 21 серпня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. 29 серпня 2019 року суд розпочав розгляд справи по суті; в порядку ст.ст. 216, 232 ГПК України судом оголошувались перерви в засіданні суду до 10, 23 та 24 вересня 2019 року.

Під час розгляду справи позивач позовні вимоги підтримує в повному обсязі посилаючись на неналежне виконання з боку відповідача умов договору постачання природного газу № 1011/17-ЕЕ, що, на думку позивача, є підставою задля застосування похідних вимог, які є предметом даного судового розгляду, та на відсутність підстав для застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції закону до 19.01.2013 р.).

Відповідач позовні вимоги не визнає в частині інфляційних нарахувань, пені та штрафу мотивуючи свої заперечення невірним обрахунком пред`явленої до стягнення суми інфляційних втрат; заявлені до стягнення суми пені та штрафу вважає безпідставними так само посилаючись на Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції закону до 19.01.2013 р.).

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

28 квітня 2017 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - постачальник) та приватним акціонерним товариством " Харківська ТЕЦ-5" (далі - споживач) укладено договір постачання природного газу № 1011/17-ЕЕ (далі - договір) (з урахуванням додаткової угоди № 1 до договору). Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2017 році природний газ, а споживач зобов`язується оплатити цей газ на умовах цього договору. Згідно з п. 6.1 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Пунктом 8.2 договору сторони погодили, що у разі невиконання споживачем п. 6.1 цього договору, він у безспірному порядку повинен оплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем передано у власність відповідача природний газ за період травень-червень 2017 року на загальну суму 188 045 867,52 грн., у тому числі у травні 2017 року на суму 100 494 186,24 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі природного газу від 31 травня 2017 року, та у червні 2017 року на суму 87 551 681,28 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі природного газу від 30 червня 2017 року. Суд зазначає, що акти приймання-передачі природного газу від 31 травня 2017 року та 30 червня 2017 року підписані уповноваженими особами та скріплені печатками у відповідності до вимог законодавства України.

Оплату за отриманий природний газ Приватне акціонерне товариство "Харківська ТЕЦ-5" здійснювало з порушенням строків, узгоджених сторонами у договорі, що стало підставою для звернення Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з позовом до суду.

Разом з тим, як встановлено судом, ухвалою господарського суду Харківської області від 16 грудня 2002 року порушено провадження у справі № Б-23/75-02 про банкрутство Державного підприємства "Харківська ТЕЦ-5" (код ЄДРПОУ 05471230) та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Згідно п. 7 резолютивної частини названої ухвали протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів).

Ухвалами господарського суду Харківської області від 02 червня 2004 року та від 12 січня 2011 року у справі № Б-23/75-02 замінено боржника Державне підприємство "Харківська ТЕЦ-5" на Відкрите акціонерне товариство "Харківська ТЕЦ-5" та змінено найменування на Публічне акціонерне товариство "Харківська ТЕЦ-5".

При цьому, зміна типу акціонерного товариства не є його перетворенням (реорганізацією, стаття 5 Закону України "Про акціонерні товариства"), водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів, порядок проведення якої викладено у статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". Відповідно до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, Публічне акціонерне товариство "Харківська ТЕЦ-5" змінило найменування на Приватне акціонерне товариство "Харківська ТЕЦ-5".

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28 квітня 2011 року у справі № Б-23/75-02 роз`яснено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, який був введений ухвалою господарського суду Харківської області від 16 грудня 2002 року у справі № Б-23/75-02, заборонено нараховувати неустойку (штраф, пеню), заборонено застосовувати інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати Єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), як за тими вимогами, які виникли до моменту введення мораторію, так і за тими вимогами, які виникли після введення мораторію, за винятком вимог, передбачених у ч. 6 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09 березня 2016 року провадження у справі № Б-23/75-02 зупинено та направлено Дергачівському відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області матеріали справи на досудове розслідування в порядку ст. 214 КПК України. Зобов`язано Дергачівський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області повідомити суд про прийняте рішення та про результат досудового розслідування у встановлені законом строки.

Дослідивши правову природу спірних правовідносин з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, надаючи оцінку всім обставинам справи, оцінивши надані сторонами на підтвердження їх вимог докази, суд дійшов наступного висновку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір постачання природного газу № 1011/17-ЕЕ від 28 квітня 2017 року має розглядатися з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з купівлі-продажу.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно частини 1 статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених дим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк І термін).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання І неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Матеріали справи свідчать про те, що оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у строк, визначений договором, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема вимоги пункту 6.1 договору. Зазначені обставини не заперечувалися відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно приписів статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 8.2 укладеного сторонами договору визначено, що у разі невиконання відповідачем пункту 6.1 договору, відповідач сплачує позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Враховуючи викладене, позивачем нараховані відповідачу пеня в розмірі 21 340 984,35 грн. та штраф у розмірі 13 163 210,73 грн.

В той же час, як зазначено судом вище, ухвалою господарського суду Харківської області від 16 грудня 2002 року порушено провадження у справі № Б-23/75-02 про банкрутство ДП “Харківська ТЕЦ-5” (код ЄДРПОУ 05471230) та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Ухвалою від 28 квітня 2011 року у зазначеній справі роз`яснено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів заборонено нараховувати в тому числі неустойку (штраф, пеню), заборонено застосовувати інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань в тому числі й за вимогами, які виникли після введення мораторію.

Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов`язань” від 02 жовтня 2012 року № 5405-VI до розділу X “Прикінцеві та перехідні положення” внесений п. 1-1 яким передбачено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

У зв`язку з цим, процедура банкрутства ПАТ “Харківська ТЕЦ-5” в цілому регулюється Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” у редакції, чинній до 19 січня 2013 року.

Згідно абзацу 24 статті 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” мораторій на задоволення вимог кредиторів це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до частини 4 статті 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Цією нормою також встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів).

Тобто, вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов`язаний із визначенням поняття мораторію і необмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому неустойка за невиконання грошових зобов`язань не нараховується в силу прямої заборони закону, безвідносно до часу виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи не поширення мораторію на не нараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування боржнику, щодо якого діє мораторій, введений при провадженні про його банкрутство.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 26/48/09-910/2433/16, постанові Вищого господарського суду України від 22 липня 2015 року у справі № 908/5265/14, постановах Верховного Суду України від 01 жовтня 2013 року у справі № 28/5005/3240/2012 та від 12 березня 2013 року у справі № 29/5005/16170/2011.

Натомість, позивач у відповіді на відзив (а.с. 89, том 1) посилається на судову практику, зокрема на постанову Верховного Суду України від 06 січня 2007 року у справі за позовом ЗАТ “Дарна” до ДПІ у Деснянському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення від 07 липня 2005 року № 0003372301/0 та на Рекомендації Президії Вищого господарського суду від 04 червня 2004 року № 04-5/1193 “Про деякі питання практики застосування Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (абзац 2 пункту 5.4), у зазначених документах вищі судові інстанції дійшли висновку про те, що дія мораторію на стягнення пені з боржника на користь поточного кредитора, не поширюється.

Одним з головних елементів принципу верховенства права, закріпленого в частині першій статті 8 Основного Закону України, є юридична визначеність. Конституційний Суд України наголошував на важливості вимоги визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005).

Дане рішення Конституційного Суду України прийнято щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками).

В даних правовідносинах відсутні земельні відносини, однак за Законом України “Про Конституційний Суд” Конституційний суду є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України

Тобто, Конституційний Суд України має унікальний характер повноважень, як останнього на національному рівні юрисдикційного органу, що сприяє захисту прав і свобод людини і громадянина та допомагає протистояти небезпечній нормативній експансії держави в цілому.

Таким чином, у рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 викладені висновки, які можуть бути застосовані не лише під час розгляду справ, пов`язаних із правом на постійне користування земельними ділянками, а в тому числі під час встановлення судом недосконалості та невизначеності норм законодавства України.

Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) у Доповіді "Верховенство права", схваленій на її 86-му пленарному засіданні, яке відбулося 25– 26 березня 2011 року, зазначила, що одним із неодмінних елементів верховенства права є юридична визначеність (пункт 41); юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними (пункт 46).

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Санді Таймс" проти Сполученого Королівства № 1“ (The Sunday Times v. the United Kingdom № 1) від 26 квітня 1979 року зазначив, що "норма не може розглядатися як "право", якщо її не сформульовано достатньо чітко, що дає змогу громадянинові регулювати свою поведінку" (пункт 49).

Системне тлумачення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Рішення Конституційного Суду України та рішення Європейського суду дають змогу визначити, що визначною ознакою верховенства права, як неодмінної ознаки демократичної та правової держави, є встановлення таких норм права, які б давали змогу визначати особі належну та допустиму поведінку, та прогнозувати свої дії в період здійснення відповідних господарських операцій.

Натомість, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не дає прямої відповіді на питання, яким чином поточним кредиторам координувати свої дії по відношенню до боржника.

Інститут неспроможності об`єктивно виконує функцію інструмента структурної перебудови економіки, за допомогою якого здійснюється поліпшення якості підприємницького масиву, оздоровлюються канали циркуляції фінансових потоків та відбуваються прогресивні макроекономічні зрушення.

Подолання кризового стану Приватного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" залежить на даний час від вирішення ряду питань, які тісно пов`язані з фінансовою реструктуризацією товариства: стягнення в період дії мораторію з даного підприємства штрафу та пені створить небезпеку припинення господарської діяльності відповідача з вироблення теплової та електричної енергії у м. Харкові, розбалансування виробництва та споживання електричної енергії в Об`єднаній енергосистемі України.

Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", на відміну від попередньої редакції Закону України "Про банкрутство", встановлює пріоритет відновлення платоспроможності боржника, тобто задоволення інтересів кредиторів без завдання нищівних ударів по активах боржника, який після застосування до нього процедури банкрутства має продовжувати ефективну господарську діяльність.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про безпідставне заявлення позивачем вимог про стягнення з відповідача 21 340 984,35 грн. пені та 13 163 210,73 грн. штрафу, нарахованих в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою господарського суду Харківської області від 16 грудня 2002 року у справі № Б-23/75-02.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційних нарахувань, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, суд критично ставиться до позиції відповідача про те, що розрахунок інфляційних збитків, який зроблений позивачем, не відповідає правилам розрахунку індексу інфляції, оскільки не допускається нарахування індексу інфляції на суму боргу, на яку вже було нараховано індекс інфляції, з посиланням на статтю 625 Цивільного кодексу України та лист Верховного сулу України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03 квітня 1997 року № 62-97р, з огляду на наступне.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено , якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 цього Кодексу).

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена статтею 625 ЦК України. Так за частиною1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України).

Відтак, враховуючи положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначена позиція суду щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України узгоджується із позицією Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18 та позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18.

Таким чином, враховуючи викладене та перевіривши розрахунок позивача по нарахуванню 2 484 009,29 грн. 3% річних та 8 010 553,42 грн. інфляційних втрат, суд вважає їх обґрунтованими, а вимоги по їх стягненню такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та про розподіл судових витрат між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 1-5, 10, 11, 12, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" (62371, Харківська область, с. Подвірки, ідентифікаційний код 05471230) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) 3% річних у розмірі 2 484 009,29 грн., 8 010 553,42 грн. інфляційних втрат та 157 418,44 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 ГПК України та з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "27" вересня 2019 р.

Суддя Н.В. Калініченко