Ухвала суду № 84570435, 11.09.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

11.09.2019 р. Справа № 914/2266/18

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І., за участю секретаря судового задання Сала О.А., розглянувши матеріали позовної заяви

за позовом: Львівського комунального підприємства “Залізничнетеплоенерго”, м. Львів,

до відповідача: Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Львівгаз”, м. Львів,

про: визнання недійсним рішення від 30.10.2018р. Центральної комісії з розгляду актів та скасування господарської санкції у вигляді здійснення донарахування обсягів не облікованого об`єму природного газу в розмірі 6, 681 тис. м3 за період із 01.05.2018р. по 15.05.2018р. на суму 71 112,96грн.

за участю представників:

позивача: Посікіра Роман Романович - адвокат на підставі ордеру серії ЛВ № 139912 від 15.01.2019 року,

відповідача: Білоус Костянтин В`ячеславович - адвокат на підставі довіреності № 007.1Др-158-0519 від 22.05.2019 року.

ПРОЦЕС

У провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа за позовом Львівського комунального підприємства “Залізничнетеплоенерго”, м. Львів до відповідача Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Львівгаз”, м. Львів, про визнання недійсним рішення від 30.10.2018р. Центральної комісії з розгляду актів та скасування господарської санкції у вигляді здійснення донарахування обсягів не облікованого об`єму природного газу в розмірі 6, 681 тис. м3 за період із 01.05.2018р. по 15.05.2018р. на суму 71 112,96грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 15.03.2019р. закрито провадження у справі № 914/2266/18. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Львівгаз” на користь Львівського комунального підприємства “Залізничнетеплоенерго” витрати на адвокатську допомогу 16800,00 грн. та 3524,00 грн. судового збору.

06.05.2019 року Західним апеляційним господарським судом апеляційну скаргу Львівського комунального підприємства “Заліничнетеплоенерго” задоволено, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Львівгаз” задоволено частково, ухвалу господарського суду Львівської області від 15.03.2019р. у справі №914/2266/18 скасовано, справу направлено на розгляд до господарського суду Львівської області.

Згідно з автоматизованим розподілом справи між суддями 24.06.2019 року справу передано до розгляду судді Матвіїву Р.І.

01.07.2019 року судом прийнято справу № 910/9498/17 до розгляду, підготовче засідання призначено на 24.07.19 року. Відводів складу суду сторонами не заявлено. У підготовчому провадженні двічі оголошувалась перерва в судових засіданнях.

16.07.2019 року позивачем подано заяву про уточнення розміру судових витрат та додаткові пояснення по справі.

20.08.2019 року відповідачем подано клопотання про долучення доказів і про закриття провадження у справі, а також заперечення на заяву про уточнення розміру судових витрат.

У судовому засіданні 11.09.2019 року представник відповідача підтримав, а представник позивача не заперечив щодо клопотання про закриття провадження у справі. Представник позивача підтримав подану ним раніше заяву щодо розподілу судових витрат, щодо якої представник відповідача заперечив з підстав, наведених у письмових поясненнях.

ВИСНОВКИ СУДУ

Розглянувши клопотання відповідача про закриття провадження у справі, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає подану заяву такою, що підлягає задоволенню, у зв`язку з наступним.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить визнати недійсним рішення від 30.10.2018 р. Центральної комісії з розгляду актів про порушення споживачами природного газу вимог Кодексу ГРС про задоволення акта про порушення №12 (бланк 004680) від 30.05.2018 р. та скасувати вжиту Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації “Львівгаз” оперативно-господарську санкцію відносно Львівського комунального підприємства “Залізничнетеплоенерго” у вигляді здійснення донарахування обсягів необлікованого об`єму природного газу в розмірі 6, 681 тис. м3 за період із 01.05.2018 р. по 15.05.2018 р. на суму 71 112,96 грн.

Із матеріалів справи також вбачається, що 30.05.2018р. відповідачем складено стосовно позивача акт №12 про порушення (бланк 004680). За результатами розгляду вказаного акту 30.10.2018 року Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації “Львівгаз” вирішено задоволити акт про порушення Кодексу ГРМ від 30.05.2018 року №004680 повністю та складено акт-розрахунок штрафної санкції на суму 71 112,96 грн.

25.02.2019 року Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації “Львівгаз” скасовано повністю акт про порушення Кодексу ГРМ від 30.05.2018 року №004680 згідно зі службовою запискою юридичного відділу №007, що підтверджується витягом з протоколу №10/02 засідання комісії з розгляду актів про порушення споживачами природного газу вимог Кодексу ГРС.

25.06.2019 року Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» скасовано рішення Центральної комісії з розгляду актів про порушення споживачами вимог Кодексу газорозподільних систем від 30.10.2018 р. №22/10 про задоволення акта про порушення від 30.05.2018 р. №004680, що підтверджується витягом з протоколу №27/06 засідання комісії з розгляду актів про порушення споживачами природного газу вимог Кодексу ГРС. Відповідне рішення по своїй суті згідно з позицію Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.06.2019 року у справі № 908/2049/18, є оперативно-господарською санкцією, застосованою щодо Львівського комунального підприємства “Залізничнетеплоенерго” у вигляді здійснення донарахування обсягів необлікованого об`єму природного газу в розмірі на суму 71 112,96 грн., яка є предметом оскарження в даній справі.

З наведеного вбачається, і сторонами не заперечується, що внаслідок скасування відповідачем акту про порушення Кодексу ГРМ та рішення Центральної комісії, яким вказаний акт було задоволено, у справі № 914/2266/18, позовними вимогами в якій є визнання недійсним рішення Центральної комісії з розгляду актів від 30.10.2018р. та скасування господарської санкції у вигляді здійснення донарахування обсягів не облікованого об`єму природного газу на суму 71 112,96 грн., відсутній предмет спору.

Відповідно до п.2 ч.1, ч.2 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Враховуючи наведене, суд вважає, що клопотання відповідача про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору є обгрунтованим, у зв`язку з чим провадження у справі №914/2266/18 підлягає закриттю.

Щодо розподілу судового збору, суд звертає увагу позивача, що у зв`язку з невирішенням справи по суті у суду відсутні підстави покладати відшкодування судового збору в розмірі 3 524,00 грн. на відповідача. Натомість згідно з п.5. ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» закриття (припинення) провадження у справі є підставою для повернення позивачу судового збору за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду.

Щодо вирішення клопотання позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Згідно із заявою позивача, поданою суду 16.07.2019 року, останній просить стягнути з відповідача 27 300, 00 грн. витрат на правову допомогу, які сплачені позивачем Адвокатському бюро Романа Посікіри по договору від 14.01.19р. згідно з платіжним дорученням №7556 від 15.01.2019 року. Вказані витрати згідно з умовами договору №01/19-1 від 14.01.2019 року (п.5.1) складаються з наступних сум: 16 800, 00 грн за усі послуги з представництва в суді першої інстанції та пов`язані із такими; 7 000, 00 за усі послуги з представництва в суді апеляційної інстанції та пов`язані із такими; 3 500, 00 за усі послуги з представництва клієнта в суді касаційної інстанції та пов`язані із такими. На підтвердження факту надання правової допомоги представником позивача, крім описаного вище договору та платіжного доручення, подано також акт №1 приймання-передачі наданих послуг за договором №01/19-01 від 14.01.2019 року, складений сторонами договору 12.03.2019 року, згідно з яким Бюро надало, а клієнт прийняв послуги в даній справі у період 22.10.2018 року – 12.03.2019 року; акт №2 приймання-передачі наданих послуг за договором №01/19-1 від 14.01.2019 року, складений сторонами договору 07.05.2019 року, згідно з яким Бюро надало, а клієнт прийняв послуги в справі №914/2266/18 у період 15.03.2019 року – 07.05.2019 року.

Відповідач заперечує щодо заяви позивача про уточнення розміру судових витрат і просить відмовити у її задоволенні повністю, оскільки в даному випадку немає підстав для задоволення позову у зв`язку з відсутністю предмету спору, а відповідно, понесені позивачем витрати на правничу допомогу стягненню з відповідача не підлягають. Крім цього, відповідач заперечує і стосовно самої суми заявлених витрат на правничу допомогу, які вважає необґрунтованою та такою, що не має розумного характеру. Заявлена сума витрат на правничу допомогу у розмірі 16 800 грн. за надані послуги у суді першої інстанції, є необґрунтованою оскільки відповідно до ч.1 ст.26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Відтак, будь-яка допомога адвоката повинна надаватися лише після укладення відповідного договору. Однак, договір про надання правової допомоги між позивачем та Адвокатським бюро Романа Посікіри було укладено лише 14.01.2019 року. Тобто, витрати на правову допомогу в розмірі 16800 грн., пов`язані із розглядом справи в суді першої інстанції не підтверджені належним чином, оскільки частина послуг була надана іншим представником. Заявлену суму витрат на правову допомогу в розмірі 7 000 грн. за усі послуги з представництва клієнта в суді апеляційної інстанції, відповідач також вважає необґрунтованою, оскільки в суді апеляційної інстанції не було вирішено спору по суті, а тільки перевірено питання правильності закриття провадження у справі та повернуто справу на новий розгляд. Щодо витрат на правничу допомогу у розмірі 3800 грн. за надані послуги у суді касаційної інстанції, то така вимога є безпідставною, оскільки Адвокатським бюро Романа Посікіри не надавалось жодних послуг клієнту пов`язаних із розглядом справи в суді касаційної інстанції, відтак немає підстав для відшкодування витрат на правову допомогу в цій частині.

Статтею 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За приписами ч. ч. 4, 8 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача; розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз наведених норм ст. 126 ГПК України, а також ст. 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Крім згаданого у ст. 126 ГПК України принципу змагальності сторін, іншими основними засадами (принципами) господарського судочинства також є: верховенство права та пропорційність.

Згідно зі ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Отже, з врахуванням викладеного, виходячи зі змісту норм ст. ст. 3, 11, 15 ГПК України, питання про співмірність заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.

Суд зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009р., пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006р., пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р., пункті 268 рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014р., заява N 19336/04, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Як зазначає Верховний суд у постанові від 05.06.2018 року у справі №904/8308/17, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналізуючи розмір витрат на правничу допомогу та підстави їх стягнення з відповідача з урахуванням наведених нормативних положень та позицій судів вищих інстанцій, суд зазначає, що предмет спору став відсутнім після відкриття провадження у справі. Тобто, незважаючи на його відсутність на даний час, такий існував на час звернення позивача із позовом до суду, що мало наслідком залучення позивачем адвоката до участі у справі та понесення витрат на правничу допомогу в даній справі. Наведене, на думку суду, не підтверджує позиції відповідача про те, що оскільки спір по суті не вирішено на користь позивача, то і відшкодування витрат на відповідача не покладається. В силу приписів п.5. ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» на відповідача не покладається відшкодування позивачу суми сплаченого судового збору. Водночас, ч.9 ст.129 ГПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Як зазначалося вище, однією зі складових судових витрат є витрати на професійну правничу допомогу. Відтак, враховуючи, що спір у даній справі виник та існував у зв`язку із вчиненням відповідачем дій щодо складення акта про порушення Кодексу ГРМ та застосування оперативно-господарської санкції щодо позивача, які у подальшому самим відповідачем були скасовані, то витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню позивачу.

Щодо розміру таких витрат, суд зазначає, що не відповідають зазначеним вище критеріям реальності витрати в частині 3 500, 00 грн. за усі послуги з представництва клієнта в суді касаційної інстанції, оскільки такі не були фактично надані адвокатом позивачу (справа в суді касаційної інстанції не розглядалася).

Співставляючи розмір витрат, понесених в суді першої інстанції, зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд зазначає, що згідно з матеріалами справи адвокат Р. Посікіра вчиняв наступні дії: 28.01.19р. подано відповідь на відзив і заяву про уточнення судових витрат, 12.03.19р. – заперечення на клопотання про закриття провадження, 16.07.19р. - заяву про уточнення судових витрат і додаткові пояснення по справі, а також участь в судових засіданнях. При цьому, в акті №1 детально розписано надані адвокатом послуги, у тому числі ознайомлення з документами іншої сторони та підготовка документів, які подані суду 28.01.2019 року та 12.03.2019 року. Умовами договору від 14.01.2019 року сторони погодили, що згідно з ч.3 ст.631 ЦК України визнають, що умови цього договору застосовуються до відносин між сторонами, що склалися між ним до моменту укладення (підписання) цього договору, у тому числі, щодо фактично наданих бюро на користь клієнта послуг (п.5.4). Тому суд вважає безпідставними заперечення відповідача щодо необгрунтованості та непропорційності наданих адвокатським бюро послуг позивачу, і не вбачає підстав для їх зменшення чи відмови в їх відшкодуванні на підставах, висловлених відповідачем.

Із матеріалів справи вбачається, що здійснюючи представництво інтересів позивача в суді апеляційної інстанції, адвокат Р. Посікіра готував апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу відповідача, брав участь в судовому засіданні, готував заяву про ухвалення додаткового рішення. Надані послуги підтверджені також актом №2 з переліком послуг упродовж 12.03-07.05.2019 року. Наведене не викликає сумніву щодо обґрунтованості, реальності та розумності понесених позивачем витрат на стадії апеляційного перегляду судового рішення в сумі 7 000,00 грн., а заперечення відповідача про те, що в суді апеляційної інстанції не було вирішено спору по суті, не впливають на обгрунтованість та реальність понесених витрат.

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Однак, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що реальними та співмірними зі складністю даної справи з предметом позову – оскарження оперативно-господарської санкції у вигляді штрафу в розмірі 71 112,96 грн. є адвокатські витрати, понесені позивачем, у розмірі 22 800,00 грн., а не 27 300,00 грн.

Суд звертає увагу, що відповідачем 20.08.2019 року надано суду витяг з протоколу №20 Загальних зборів акціонерів від 23.03.2019 року Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Львівгаз” (код ЄДР 03349039), з якого вбачається зміна найменування товариства з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Львівгаз” на Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз», та витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 20.05.2019 року, відповідно до якого за кодом юридичної особи 03349039 зареєстровано Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз».

Враховуючи наведене, суд вважає, що заміна особи у відносинах, щодо яких виник спір, не відбулася, і є підстави просто змінити найменування позивача. З урахуванням наведеного суд зазначає, що чинний ГПК не регламентує порядок саме зміни назви сторони, та звертає увагу на висловлену Верховним Судом у постанові від 08.11.2018 року у справі № 5006/7/28/2012 позицію стосовно того, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи. Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів в порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". У разі коли така зміна сталася у процесі вирішення спору господарським судом, про неї обов`язково зазначається в описовій частині рішення (при цьому у мотивувальній частині, за необхідності, також зазначається нове найменування учасника судового процесу - наприклад, у разі задоволення позову до нього) або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

Відтак, суд вважає за доцільне в резолютивній частині судового рішення вживати змінене та актуальне найменування відповідача з урахуванням зареєстрованого в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань змін, а саме - Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз».

Керуючись ст. ст. 185, 231, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

1. Клопотання Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» про закриття провадження у справі №914/2266/18 задовольнити.

2. Провадження у справі №914/2266/18 за позовом Львівського комунального підприємства “Залізничнетеплоенерго” до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» про визнання недійсним рішення від 30.10.2018р. Центральної комісії з розгляду актів та скасування господарської санкції у вигляді здійснення донарахування обсягів не облікованого об`єму природного газу в розмірі 6, 681 тис. м3 за період із 01.05.2018р. по 15.05.2018р. на суму 71 112,96 грн. закрити.

3. Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» (79039, Львівська обл., місто Львів, вул. Золота, будинок 42, код ЄДР 03349039) на користь Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» (79054, Львівська обл., місто Львів, вулиця С.Петлюри, будинок 4 А, код ЄДР 20784943) 22 800,00 грн. в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

4. У задоволенні вимоги про стягнення 4 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і може бути оскаржена в порядку, передбаченому ст.ст. 255, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено 16.09.2019 року.

Суддя Матвіїв Р.І.