Рішення № 84570178, 27.09.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.09.2019Справа № 910/9776/19

За позовомСпоживчого товариства «УТФ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» простягнення 66381,40 грн Суддя Смирнова Ю.М.

Без виклику учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Споживче товариство «УТФ» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» 66381,40 грн, з яких: 39881,16 грн пені, 4110,69 грн 3% річних та 18258,76 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки макухи соєвої №124/2018/КАМ/О від 28.02.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/9776/19, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, а також встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

21.08.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що строк оплати поставленого товару не настав, оскільки відповідач не отримав від позивача сертифікату якості та зареєстрованих податкових накладних.

27.08.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не погоджується з твердженням відповідача щодо ненастання строку оплати поставленої продукції, оскільки всі необхідні документи відповідачу були передані, а останнім повністю оплачено таку продукції, проте з простроченням.

За приписами ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

28.02.2018 між Споживчим товариством «УТФ» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (покупець) був укладений договір поставки соєвої олії №124/2018/КАМ/О (надалі -Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених даним договором, постачальник бере на себе зобов`язання здійснити поставку товару, який не обтяжений правами третіх осіб, та передати його у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити поставлений постачальником товар належної якості та в обумовлені сторонами строки.

За змістом п. 1.2 Договору, предметом даного договору є поставка макухи соєвої, отриманої після віджиму олії з насіння сої (далі - товар).

Згідно з п. 1.4 Договору партією товару вважається його кількість, вказана у товарно-транспортній накладній.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що поставка товару здійснюється постачальником на умовах терміну «DAP - DELIVERED AT PLACE» за адресою: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 98.

Відповідно до п. 3.4 Договору у момент поставки на кожну партію товару постачальник зобов`язаний надати покупцю оригінали наступних документів: Сертифікат якості, в якому обов`язково повинні бути вказані показники безпеки, товарно-транспортна накладна (ТТН).

Згідно з п. 3.5 Договору після отримання від покупця реєстру надходження сировини, постачальник протягом 1 робочого дня надає покупцю наступні документи: оригінал рахунку-фактури, оригінал видаткової накладної.

Пунктом 3.6 Договору передбачено, що постачальник в строки, передбачені чинним законодавством, надсилає покупцю засобами електронного зв`язку податкову накладну, зареєстровану у Єдиному реєстрі податкових накладних та заповнену згідно вимог Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 8.1 Договору останній вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2020.

За правовою природою укладений між сторонами Договір №124/2018/КАМ/О від 28.02.2018 є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 1012700,00 грн. Факт поставки товару підтверджується накладними та товаро-транспортними накладними, належним чином засвідчені копії яких додано позивачем до позовної заяви, а саме:

- накладна №5 від 16.09.2018 на суму 502580,00 грн та товаро-транспортна накладна №102328 від 16.09.2018;

- накладна № 7 від 17.09.2018 на суму 510120,00 грн та товаро-транспортна накладна №102340 від 17.09.2018.

Наявними у справі платіжними дорученнями №9623081955 від 15.11.2018 на суму 402064,00 грн, №9623081948 від 15.11.2018 на суму 100516,00 грн, №9623083054 від 18.12.2018 на суму 100000,00 грн, №9623083166 від 21.12.2018 на суму 100000,00 грн, №9623083305 від 27.12.2018 на суму 100000,00 грн, №9623052993 від 28.12.2018 на суму 102024,00 грн, №9623052992 від 28.12.2018 на суму 108096,00 грн підтверджується, що оплата за поставлений товар була здійснена відповідачем в повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що оплата за поставлений товар здійснювалася відповідачем з порушенням встановленого Договором строку оплати, а тому вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача пені, 3% річних, інфляційних втрат за період прострочення, а також упущеної вигоди.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

У відповідності до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п.п. 5.1, 5.2 Договору вартість товару визначається у рахунку-фактурі, що видається постачальником на кожну окрему партію товару. Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються покупцем у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Пунктом 5.3 Договору встановлено, що для отримання оплати є необхідність виконання наступних умов: постачальник передає покупцю всю кількість товару згідно рахунку-фактури; сторони підписують належним чином оформлену видаткову накладну; постачальник передає покупцю повний пакет оригіналів документів, зазначених в п. 3.4 та п. 3.5 даного Договору.

Відповідно до п. 5.4 Договору після виконання останньої з умов, зазначених в п. 5.3:

- покупець сплачує 80 % оплати вартості товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 21 робочих днів (п.п. 5.4.1);

- остаточний розрахунок в розмірі 20% оплати вартості замовленого товару здійснюється протягом 3 робочих днів після того, як постачальник в строки, передбачені чинним законодавством засобами електронного зв`язку надіслав покупцю податкову накладну, зареєстровану у Єдиному реєстрі податкових накладних, але в будь якому разі не раніше строку, вказаного в п. 5.4.1 (п.п. 5.4.2).

Оскільки відповідно до видаткової накладної №5 товар на суму 502580,00 грн був переданий покупцю (відповідачу) 16.09.2018, з огляду на положення ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 5.4 Договору, відповідач зобов`язаний був здійснити оплату 80% вартості товару (402064,00 грн) до 16.10.2018 включно (з урахуванням того, що понеділок 15.10.2018 був вихідним днем).

За видатковою накладною №7 товар на суму 510120,00 грн був переданий покупцю (відповідачу) 17.09.2018, а тому з огляду на положення ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 5.4 Договору, відповідач зобов`язаний був здійснити оплату 80% вартості товару (408096,00 грн) до 17.10.2018 включно (з урахуванням того, що понеділок 15.10.2018 був вихідним днем).

Однак, як свідчать матеріали справи, в порушення умов Договору оплата товару за накладною №5 здійснена відповідачем лише 15.11.2018, а за видатковою накладною №7 остаточні розрахунки здійснено 28.12.2018.

При цьому, суд відзначає, що відповідачем не спростовано факт отримання ТОВ «Комплекс Агромарс» в момент отримання товару всіх документів, передбачених положеннями п.п. 3.4, 3.5 Договору.

Так, відповідно до ст. 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

В той же час, матеріали справи не містять доказів відмови відповідача від приймання товару, складення актів розбіжностей стосовно відмови від приймання товару. Також у матеріалах справи відсутнє листування з боку відповідача стосовно виправлення будь-яких невідповідностей у супровідних документах, відсутності супровідних документів на товар, тощо.

Разом з тим, суд відзначає, що між сторонами було погоджено, що остаточний розрахунок за поставлений товар здійснюється не пізніше 3 робочих днів після того, як постачальник в строки, передбачені чинним законодавством засобами електронного зв`язку надіслав покупцю податкову накладну, зареєстровану у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Для долучення до матеріалів справи позивачем було надано копію податкової накладної №5 від 16.09.2018, зареєстровану продавцем 24.09.2018, а також копію податкової накладної №7 від 17.09.2018, зареєстровану продавцем 09.10.2018

Однак, належних та допустимих доказів направлення відповідачу засобами електронного зв`язку податкових накладних, зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних, позивачем не надано, а відтак і не доведено факту прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання на суму 100516,00 грн та 102024,00 грн, що становить 20% від вартості поставленого товару за накладними №5 та №7 відповідно.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати 80% вартості товару за накладними №5 та №7.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання по оплаті товару, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.4 Договору встановлено, що покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, за кожен день прострочення, але не більше 5% від загальної вартості неоплаченого товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З доданого до позовної заяви розрахунку вбачається, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача:

- за прострочення виконання зобов`язань за накладною №5 від 16.09.2018: пеню у розмірі 14375,16 грн, 3% річних у розмірі 1197,93 грн (за період з 16.10.2018 по 15.11.2018) та інфляційні втрати за листопад 2018 року у розмірі 7036,12 грн;

- за прострочення виконання зобов`язань за накладною №7 від 17.09.2018: пеню за період прострочення з 17.10.2018 по 27.12.2018 у розмірі 25506,00 грн (що становить 5% від вартості товару за накладною), 3% річних у розмірі 2912,76 грн (за період з 16.10.2018 по 15.11.2018) та інфляційні втрати у розмірі 11222,64 грн за листопад та грудень 2018 року.

Однак, суд здійснює перерахунок заявленої до стягнення суми пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки, по-перше, матеріалами справи підтверджується факт прострочення виконання зобов`язання лише на суму 402064,00 грн по накладній №5 та на суму 408096,00 грн по накладній №7, що становить собою 80% вартості товару.

По-друге, позивачем невірно визначено початок періоду прострочення виконання зобов`язань за накладними №5 та №7, оскільки не враховано, що понеділок 15.10.2018 був вихідним днем.

Також позивачем не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат (аналогічна правова позиція наведена в п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

При цьому, суд відзначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, а також постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

З урахуванням наведеного, за здійсненим судом перерахунком з відповідача на користь позивача підлягають стягненню:

- пеня у загальному розмірі 31904,93 грн, з яких: 11500,13 грн пені за прострочення виконання зобов`язань за накладною №5 (у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 17.08.2018 по 14.11.2018) та 20404,80 грн пені за прострочення виконання зобов`язань за накладною №7 (що становить собою 5 % від суми простроченого грошового зобов`язання);

- 3% річних у загальному розмірі 3191,88 грн, з яких: 958,34 грн за прострочення виконання зобов`язань за накладною №5 та 2233,54 грн за прострочення виконання зобов`язань за накладною №7;

- інфляційні втрати у розмірі 5713,34 грн за прострочення виконання зобов`язань за накладною №7 за листопад 2018 року.

Наявності підстав для стягнення з відповідача решти заявленої до стягнення суми пені, 3% річних та інфляційних втрат позивач належними та допустимими доказами не довів.

Щодо заявлених вимог позивача про стягнення з відповідача упущеної вигоди, суд відзначає таке.

Позовні вимоги в цій частині мотивовані тим, що позивач мав намір розмістити кошти, отримані за товар, на депозитному рахунку в ПАТ КБ «Приватбанк» за депозитною програмою «Строковий депозит» строком на 30 днів під 10% річних. Оскільки відповідач не виконав вчасно свої обов`язки по оплаті поставленого товару, позивач не міг користуватись грошовими коштами за поставлений товар у повному обсязі, а тому, за твердженням позивача, він не одержав доходи у розмірі 4130,79 грн, які міг би одержати у разі виконання відповідачем своїх зобов`язань по оплаті товару вчасно.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Згідно з ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини боржника у заподіянні збитків.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Частиною 2 ст. 623 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, пред`явлення вимоги про відшкодування упущеної вигоди, яка за своєю суттю є припущенням, покладає на кредитора обов`язок навести достатні обґрунтування, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі №6-237цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц (провадження №14-79цс18).

З врахуванням викладеного, оскільки в даному випадку упущеною вигодою позивач визначає доходи за договором банківського вкладу, то позивачу необхідно було довести те, що він міг і повинен був отримати відповідні доходи у визначеному ним розмірі і за визначений ним період.

Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було доведено обґрунтованості позовних вимог про стягнення упущеної вигоди. Зокрема, матеріали справи не містять доказів укладення позивачем договору банківського вкладу, який він був неспроможний виконати, а також не доведено, що саме неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила позивача можливості отримати прибуток на спірну суму.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення упущеної вигоди в розмірі 4130,79 грн задоволенню не підлягають як не доведені та не обґрунтовані.

Враховуючи викладене, позов підлягає частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягають стягненню пеня у розмірі 31904,93 грн, 3% річних у розмірі 3191,88 грн та інфляційні втрати у розмірі 5713,34 грн.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3000,00 грн, суд відзначає таке.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.ч. 3, 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 13.03.2019 між позивачем, як клієнтом, та адвокатом Діденком Ігорем Геннадійовичем, як адвокатом, укладено договір про надання правничої (правової) допомоги адвокатом №13/03/19 (надалі - Договір №13/03/19), предметом якого є надання адвокатом усіма законними методами способами правничої (правової) допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав клієнта та його законних інтересів.

В п. 4.2. договору визначено, що розмір гонорару адвоката, умови та порядок його сплати погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється додатковою угодою до цього договору.

До матеріалів справи долучено копії: договору про надання правничої (правової) допомоги адвокатом №13/03/19 від 13.03.2019, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КВ № 6154 від 09.08.2018, акту надання послуг №30 від 11.04.2019 на суму 3000,00 грн, та платіжного доручення № 1345 від 08.04.2019 року на суму 3000,00 грн.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем не надано детального опису робіт (наданих послуг) за договором №13/03/19 від 13.03.2019, а з акту надання послуг №30 від 11.04.2019 не вбачається за можливе встановити, які саме роботи (послуги) були виконані (надані) адвокатом Діденком Ігорем Геннадійовичем за вказаним договором, оскільки в акті зазначається лише про надання послуги з правничої (правової) допомоги адвокатом згідно договору №13/03/19 від 13.03.2019, як і не надано додаткової угоди, якою погоджено розміру гонорару адвоката саме в сумі 3000,00 грн.

Враховуючи відсутність зазначених вище доказів, суд відмовляє у стягненні з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (02094, м.Київ, вулиця Пожарського, будинок 3, ідентифікаційний код 30160757) на користь Споживчого товариства «УТФ» (04205, м.Київ, проспект Оболонський, будинок 30, офіс 287, ідентифікаційний код 30839403) пеню у розмірі 31904 (тридцять одна тисяча дев`ятсот чотири) грн 93 коп., 3% річних у розмірі 3191 (три тисячі сто дев`яносто одна) грн 88 коп., інфляційні втрати у розмірі 5713 (п`ять тисяч сімсот тринадцять) грн 34 коп. та судовий збір у розмірі 1180 (одна тисяча сто вісімдесят) грн 84 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Ю.М. Смирнова