Рішення № 84569646, 24.09.2019, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" вересня 2019 р. Cправа № 902/489/19

Господарський суд Вінницької області у складу судді Матвійчука Василя Васильовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА ВІННИЦЯ»

(вул. Пирогова, 131, м. Вінниця, 21037)

до: Центрального військового клінічного санаторію «Хмільник»

(вул. 1-го Травня, 39, м. Хмільник, Вінницька область. 22000)

про стягнення 2 286 906,49 грн.

за участю секретаря судового засідання Жиляк С.І.,

представників сторін:

позивача Обертюх Т.С. за ордером ;

відповідача Гайворонський Р.В. за довіреністю

У С Т А Н О В И В :

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява №1.13-1780 від 18.06.2019 Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» про стягнення з Центрального військового клінічного санаторію «Хмільник» заборгованості в загальному розмірі 2 286 906,49 грн, з яких: 2 057 111,11 грн - основний борг за період січень-травень 2019 року; 173 912,59 грн - пеня; 41 175,03 грн - інфляційне збільшення боргу; 14 707,76 грн - три проценти річних.

Ухвалою суду від 21.06.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/489/19 з призначенням до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10.07.2019.

За результатами судового засідання 10.07.2019 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 29.08.2019.

20.08.2019 до суду надійшла заява № 1.13-2923 від 16.08.2019 позивача про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач збільшує суму основного боргу на 561 916,37 грн за період червень, липень 2019 року, суму пені на 117 745,06 грн та суму трьох процентів річних на 11 499,54 грн. Просить стягнути з відповідача 2 619 027,48 грн основного боргу, 291 657,65 грн пені, 41 175,03 грн інфляційного збільшення боргу, 26 207,30 грн три проценти річних та витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 44 671,01 грн.

28.08.2019 до суду надійшла заява № 1-13-3171 від 28.08.2019 позивача, в якій останній заявляє відмову від позову в частині стягнення основного боргу за спожиту електричну енергію за період з січня по липень 2019 року в сумі 2 619 027,48 грн.

Ухвалою від 29.09.2019 судом: прийнято до розгляду заяву позивача № 1.13-2923 від 16.08.2019 про збільшення розміру позовних вимог, як таку, що подана з дотриманням положень 46 ГПК України; прийнято відмову позивача від позову в частині стягнення основного боргу в розмірі 2 619 027,48 грн; провадження у справі №902/489/19 в частині стягнення основного боргу в розмірі 2 619 027,48 грн закрито.

За наслідками підготовчого засідання 29.08.2019 суд закрив підготовче провадження у справі та перейшов до розгляду справи по суті, оголошено перерву в судовому засіданні до 10.09.2019. (протокольна ухвала від 29.08.2019)

При розгляд справи 10.09.2019 судом оголошено перерву до 24.09.2019. (протокольна ухвала від 10.09.2019)

На визначену судом дату з`явився представники Позивача та Відповідача.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в частині стягнення пені, відсотків річних та інфляційних. Представник Відповідача заперечив проти нарахованих штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Стислий виклад позицій учасників справи.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором про постачання електричної енергії, укладеного шляхом підписання заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, в частині проведення розрахунків за спожиту електричну енергію.

Відповідач у відзиві № 602 від 08.07.2019 додатку № 1 до відзиву, поясненнях № 774 від 04.09.2019 та поясненнях № 808 від 16.09.2019 визнає наявність заборгованості за спожиту електричну енергію. При цьому, заперечує проти нарахування штрафних санкцій посилаючись на те, що між сторонами не було укладеного відповідного договору за спірний період постачання електричної енергії. Лише 22.08.2019 між позивачем та відповідачем укладено договір про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти за № ХМ -100700 .

Наведене, на переконання відповідача, дає підстави для висновку про відсутність підстав для нарахування штрафних санкцій з 01.01.2019.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Положення ч.1 ст.634 Цивільного кодексу України передбачають, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч.1 ст.714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч.ч.1, 3 ст.641, ч.ч.1, 2 ст.642 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1, 2 ст.56 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №312 затверджені Правила роздрібного ринку електричної енергії (далі Правил).

У п.2 вказаної постанови зазначено, що укладання договорів між споживачами та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії відповідно до вимог Правил здійснюється до 01 грудня 2018 року шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку до цієї постанови.

Відповідно до п.3.1.1 розділу III «Постачання електричної енергії на роздрібному ринку» Правил постачання (продаж) електричної енергії споживачу здійснюється за договором про постачання електричної енергії споживачу обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за вільними цінами, крім постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги або постачальником «останньої надії». Ціни (тарифи) на послуги постачальника універсальних послуг, постачальника «останньої надії» визначаються у встановленому законодавством порядку.

Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийнята постанова від 14.06.2018 №429 про видачу Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» ліцензії з постачання електричної енергії юридичним та фізичним (побутовим) споживачам з 01 січня 2019 року.

Відповідно до п. 4 ст. 63 Закону постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку (тобто, Правил роздрібного ринку електричної енергії (надалі - ПРРЕЕ), затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 р. № 312) та на умовах договору постачання універсальних послуг.

Договір про постачання універсальних послуг є публічним договором приєднання та розробляється постачальником універсальної послуги на підставі типового договору, форма якого затверджена НКРЕКП.

Постачальник універсальних послуг розміщує типовий договір та розроблений на його основі, договір постачання універсальних послуг на своєму офіційному веб-сайті.

У відповідності до ч. 67 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальник універсальної послуги - визначений відповідно до цього Закону електропостачальник, який виконує зобов`язання щодо надання універсальної послуги (яким являється позивач).

Згідно до ч. 72 ст. 1 Закону Закону України «Про ринок електричної енергії» - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - НКРЕКП) є Регулятором, який здійснює регулювання ринку електричної енергії.

На виконання вимог Закону України «Про ринок електричної енергії» позивачем розміщено договір постачання універсальних послуг на своєму офіційному веб-сайті http://vin.enera.ua/

Абзацом 5 ч. 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону визначено, що фактом приєднання споживача до умов договору постачання універсальних послуг (акцептування договору) є вчинення споживачем будь- яких дій, що засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної заяви про приєднання, оплата рахунка постачальника універсальної послуги та/або факт споживання електричної енергії.

Пунктом 8 ПРРЕЕ визначено, що договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг укладається шляхом приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг опублікованого в засобах масової інформації та на веб- сайті постачальника, шляхом оплати рахунка, отриманого від постачальника універсальної послуги, або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії, або підписання заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.

Як стверджує позивач та не спростовано відповідачем, Центральний військовий клінічний санаторій «Хмільник» (споживач, відповідач) 03.01.2019 підписав Заяву-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг та здійснює споживання електричної енергії.

Копія вказаної заяви-приєднання додана позивачем до матеріалів справи (а.с.14), в якій, зокрема, зазначені адреса об`єкту та ЕІС-код точок комерційного обліку за об`єктом споживання, вказано про початок постачання електричної енергії з 01.01.2019. Відповідно до змісту заяви-приєднання, погодившись з цією заявою-приєднанням (акцептуванням її), споживач засвідчує вільне волевиявлення щодо приєднання до умов Договору в повному обсязі. З моменту акцептування цієї Заяви-приєднання в установленому Правилами роздрібного ринку порядку споживач та постачальник набувають всіх прав та обов`язків за Договором і несуть відповідальність за їх невиконання (неналежне виконання) згідно з умовами Договору та чинним законодавством України.

Відтак, підписання відповідачем Заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (надалі - Договір) та здійснення фактичного споживання електричної енергії у період з січня 2019 року по теперішній час засвідчує факт укладення Договору (згідно з положеннями ч.2 ст. 642 ЦК України, абзацу 5 ч. 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону та п. 8 ПРРЕЕ).

Згідно пункту 2.1. за цим Договором Постачальник (позивач) продає електричну енергію Споживачу (відповідач) для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Пунктом 5.1. Договору визначено, що Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору (Додаток № 5).

Згідно з умовами Додатку № 2 до Договору Оплата електричної енергії здійснюється споживачем у формі 100% попередньої оплати заявлених Споживачем обсягів споживання на розрахунковий період з остаточним розрахунком, що проводиться за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку.

Попередня оплата здійснюється до 25 числа місяця, що передує розрахунковому у розмірі, який визначається за наступною формулою:

О = ЇУзаяв*Ц, де W3aяв - заявлені споживачем обсяги споживання на розрахунковий період, Ц - прогнозована ціна (тариф), механізм визначення якої вказаний у розділі «Ціна» цієї комерційної пропозиції.

За доводами позивача Товариство неодноразово пропонувало відповідачу підписати Договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № ХМ-100700. Проте, безпосереднє підписання тексту Договору № ХМ-100700 відповідач відкладав, мотивуючи необхідністю спочатку провести тендерну закупівлю у відповідності до Закону України «Про публічні закупівлі».

Відповідну процедуру закупівлі відповідачу вдалося провести лише в серпні 2019 року, що підтверджується укладеним між сторонами договором про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти (енергія електрична) № ХМ-100700 від 22 серпня 2019 року (надалі - Договір про закупівлю).

Відповідно до п. 10.1 Договору про закупівлю сторони домовились, що умови цього Договору розповсюджують свою дію на відносини, які виникли між сторонами з 01.01.2019р.

На підтвердження фактичного споживання відповідачем активної електричної енергії в період з січня по липень 2019 року позивач подав наступні акти прийняття-передавання товарної продукції - активної електричної енергії:

№ ХМ-100700/26618/1 від 31.01.2019 за січень 2019 року на суму 602 326,28 грн;

№ ХМ-100700/65999/1 від 28.02.2019 за лютий 2019 року на суму 573 097,14 грн;

№ ХМ-100700/106218/1 від 27.03.2019 за березень 2019 року на суму 467 705,21 грн;

№ ХМ-100700/144762/1 від 25.04.2019 за квітень 2019 року на суму 311 031,02 грн;

№ ХМ-100700/196408/1 від 31.05.2019 за травень 2019 року на суму 102 952,46 грн;

№ ХМ-100700/234433/1 від 30.06.2019 за червень 2019 року на суму 272 160,59 грн;

№ ХМ-100700/270544/1 від 31.07.2019 за липень 2019 року на суму 289 755,78 грн.

За таких обставин відповідач спожив електричної енергії за період січень-липень 2019 року на суму 2 619 027,48 грн.

Як встановлено судом, позивачем було виставлено відповідачу рахунки-фактури на оплату за спожиту активну електричну енергію:

№ ХМ-100700/25618/1 від 31.01.2019 на суму 602 325,28 грн з граничним строком оплати до 07.02.2019 включно;

№ ХМ-100700/65999/1 від 28.02.2019 за лютий 2019 року на суму 573 097,14 грн з граничним строком оплати до 07.03.2019 включно;

№ ХМ-100700/106218/1 від 27.03.2019 за березень 2019 року на суму 467 705,21 грн з граничним строком оплати до 03.04.2019 включно;

№ ХМ-100700/144762/1 від 25.04.2019 за квітень 2019 року на суму 311 031,02 грн з граничним строком оплати до 02.05.2019 включно;

№ ХМ-100700/196408/1 від 31.05.2019 за травень 2019 року на суму 102 952,46 грн з граничним строком оплати до 07.06.2019 включно;

№ ХМ-100700/234433/1 від 30.06.2019 за червень 2019 року на суму 272 160,59 грн з граничним строком оплати до 07.07.2019 включно ;

№ ХМ-100700/270544/1 від 31.07.2019 за липень 2019 року на суму 289 755,78 грн з граничним строком оплати до 07.08.2019.

Слід зазначити, що означені акти прийняття-передавання товарної продукції - активної електричної енергії та рахунки-фактури підписані та скріплені печаткою стороною відповідача.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем, станом на момент звернення позивачем з позовом до суду, розрахунки за спожиту електричну енергію не проведено.

23.08.2019 відповідачем здійснено оплату суми основного боргу в розмірі 2 619 027,48 грн, що стверджується випискою банку від 27.08.2019.

З огляду на погашення відповідачем суми основного боргу, позивач звернувся до суду з заявою № 1-13-3171 від 28.08.2019 про відмову від позову в частині стягнення основного боргу за спожиту електричну енергію за період з січня по липень 2019 року в сумі 2 619 027,48 грн.

Ухвалою суду від 29.08.2019 задоволено заяву позивача, прийнято відмову від позову в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 2 619 027,48 грн, провадження у справі в цій частині закрито по п. п.4 ч.1 ст.231 ГПК України.

Відтак, предметом розгляду в даній справі є вимоги позивача про стягнення 291 657,65 грн пені, 41 175,03 грн інфляційного збільшення боргу, 26 207,30 грн три проценти річних.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

У відповідності зі ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Частинами 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України визначено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, відповідач вартість спожитої активної електроенергії сплатив 23.08.2019, чим допустив прострочення платежів.

Доводи відповідача щодо відсутності укладеного договору на постачання електричної енергії зі встановленням порядку та строків проведення розрахунків виключає правові підстави для нарахування штрафних санкцій спростовуються наведеним вище, а відтак не беруться судом до уваги. До того ж суд зауважує, що виставлені позивачем та отримані відповідачем рахунки-фактури містять граничні строки оплати.

З огляду на допущення відповідачем порушення строків оплати спожитої електричної енергії позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача 291 657,65 грн пені за період з 08.02.2019 по 08.08.2019.

Відповідно до ст. ст.546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

У відповідності до ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Штрафними санкціями у розумінні ст.230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 7.2. Договору про закупівлю визначено, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при закупівлі електроенергії за бюджетні кошти винна сторона сплачує на користь іншої сторони штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргових зобов`язань за кожний день прострочення.

Пунктом 7.3 Договору про закупівлю визначено види порушень та санкції за них установлені цим договором: несплата або несвоєчасна оплата спожитої електроенергії, не поставка або недопоставка замовленої кількості електроенергії.

Пунктом 5.11. Договору та типового договору визначено, що у разі порушення Споживачем строків оплати Постачальник має право вимагати сплату пені. Пеня нараховується за кожен прострочений день оплати за цим Договором. Споживач сплачує за вимогою Постачальника пеню у розмірі, що зазначається у комерційній пропозиції.

Комерційна пропозиція № 1.1.1.2, яку відповідач обрав відповідно до підписаної ним Заяви-приєднання, зазначає, що за внесення платежів, передбачених умовами Договору, з порушенням термінів, визначених цією комерційною пропозицією Споживач сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Таким чином суд вважає, що вимога щодо стягнення пені є правомірною, оскільки відповідає умовам Договорів та чинному законодавству.

Суд, перевіривши допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE наданий позивачем розрахунок пені встановив, що розмір пені обраховано арифметично вірно.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити наступне щодо заборгованості по пені.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про зменшення неустойки (штрафу), суд повинен встановити співрозмірність неустойки невиконаному зобов`язанню відповідачем та врахувати інтереси обох сторін.

Відповідно до пункту 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 року, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

В пункті 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об`єктивно оцінити чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Слід зазначити, що поняття значно та надмірно, при застосуванні частини третьої статті Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд при цьому повинен врахувати, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (частина шоста статті 3 Цивільного кодексу України).

Правова позиція Верховного Суду «Щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій» (пункт 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зважаючи на наведені вище обставини справи, суд, враховуючи інтереси обох сторін, співрозмірність неустойки та ступеню виконання зобов`язання відповідачем, співвідношення розміру пені і понесених позивачем збитків у зв`язку з порушенням відповідачем свого зобов`язання, зважаючи, що відповідач є державною установою в структурі Міністерства оборони України, яка фінансуються із державного бюджету і здійснює оплату за надані послуги відповідно до виділених асигнувань, а також те, що заборгованість за спожиту електричну енергію відповідачем сплачена в повному обсязі, вважає за доцільне зменшити розмір пені на 50 відсотків.

Отже, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 145 828,83 грн пені.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 41 175,03 грн інфляційного збільшення боргу за період з 08.02.2019 по 31.05.2019 та 26 207,30 грн три проценти річних за період з 08.02.2019 по 08.08.2019.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE надані позивачем розрахунки трьох процентів річних та інфляційних встановив, що позивачем при підрахунку трьох процентів річних допущено помилку в бік завищення, оскільки за визначений в розрахунку період, за розрахунком суду, розмір трьох процентів річних складає 24 915,76 грн. При розрахунку інфляційних допущено помилку в бік заниження, оскільки за визначений в розрахунку період, за розрахунком суду, розмір інфляційних складає 43 700,81 грн.

За таких обставин, позовна вимога щодо стягнення 26 207,30 грн трьох відсотків річних підлягає частковому задоволенню, в розмірі 24 915,76 грн. При цьому вимога щодо стягнення інфляційних, з огляду на положення ст. 14 ГПК України, підлягає задоволенню в межах заявлених позивачем.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідач не надав до суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів в спростування позовних вимог Позивача.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, позов підлягає частковому задоволенню з мотивів наведених вище.

Вирішуючи питання судових витрат суд виходить з наступного.

Згідно з п.2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що при зверненні з позовом до суду з позовними вимогами в загальному розмірі 2 286 906,49 грн позивачем згідно платіжного доручення 3133486552 від 13.06.2019 сплачено 34 303,60 грн судового збору. При збільшенні розміру позовних вимог на суму 691 160,97 позивачем згідно платіжного доручення № 7432527079 від 16.08.2019 сплачено 10 367,41 грн судового збору. Таким чином загальний розмір судового збору за позовними вимогами складає 44 671,01 грн.

Відповідно до частини 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Враховуючи, що позивач відмовився від позову в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 2 619 027,48 грн у зв`язку зі сплатою її відповідачем після відкриття провадження у справі, судовий збір за вказаною вимогою покладається на відповідача.

Як роз`яснено в пункті 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21 лютого 2013 року, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

За таких обставин, судовий збір за вимогою про стягнення 291 657,65 грн пені підлягає віднесенню на відповідача в повному обсязі.

Решта суми судового збору за вимогами про стягнення інфляційного збільшення суми боргу та трьох процентів річних розподіляються судом пропорційно розміру задоволених вимог.

Загальна сума судового збору, що покладається на відповідача становить 44 651,64 грн.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Центрального військового клінічного санаторію «Хмільник» (вул. 1-го Травня, 39, м. Хмільник, Вінницька область, 22000, код ЄДРПОУ 08482509) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» (вул. Пирогова, 131, м. Вінниця, 21037, код ЄДРПОУ 41835359) 145 828 (сто сорок п`ять тисяч вісімсот двадцять вісім) грн 83 коп. - пені; 41 175 (сорок одну тисячу сто сімдесят п`ять) грн 03 грн - збільшення боргу з урахуванням індексу інфляції; 24 915 (двадцять чотири тисячі дев`ятсот п`ятнадцять) грн 76 коп. - 3% річних та 44 651 (сорок чотири тисячі шістсот п`ятдесят одну) грн 64 коп. - витрат зі сплати судового збору.

В решті позову відмовити.

Копію рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-Західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 27 вересня 2019 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Пирогова, 131, м. Вінниця, 21037)

3 - відповідачу (вул. 1-го Травня, 39, м. Хмільник, Вінницька область. 22000)