Ухвала суду № 84567617, 25.09.2019, Вишгородський районний суд Київської області

"25" вересня 2019 р. Справа № 236/2437/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2019 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого – судді Рудюка О.Д.,

за участю секретаря – Клименко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгород в спрощеному позовному провадженні цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» про визнання наказу про звільнення з роботи недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,–

встановив:

ОСОБА_1 в липні 2018 року звернувся до Краснолиманського міського суду Донецької області з даним позовом

Ухвалою судді Краснолиманського міського суду Донецької області від 02.08.2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» про визнання наказу про звільнення з роботи недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, передано на розгляд Вишгородському районному суду Київської області.

Ухвалою судді Вишгородського районного суду Київської області від 04.10.2018 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» про визнання наказу про звільнення з роботи недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відкрито провадження по справі за правилами спрощеного провадження та призначено судове засідання з повідомленням сторін.

ОСОБА_1 в позовній заяві, посилається на те, що він перебував у трудових відносинах з відповідачем з 2015 року відповідно до наказу № 52 від 16.02.2015 року. 17.02.2015 року позивача було прийнято на посаду завідувачем Амвросіївського відділення в порядку переведення з Донецького облдержавтонавчкомбінату УДП «Укрінтеравтосервіс» згідно наказу № 43 від 16.02.2015 року. Позивач зазначає, що у зв`язку із проведенням активних бойових дій та антитерористичної операції виходити на роботу не мав змоги, побоюючись за своє життя, у зв`язку з чим переїхав на підконтрольну територію України, де згодом став на облік як внутрішньо переміщена особа. Після переїзду до м. Лиман Донецької області позивач неодноразово звертався до відповідача щодо подальшого порядку роботи, однак всі його звернення ігнорувалися відповідачем. На початку липня 2018 року позивачу через знайомого було передано трудову книжку, в який є запис про те, що позивача звільнено з займаної посади з 30.09.2015 року за власним бажанням. Позивач вважає дії відповідача протиправними та незаконними, оскільки заяви про звільнення він не писав, з наказом про звільнення його не ознайомлено. Оскільки позивач дізнався про своє звільнення з посади після того як йому передано трудову книжку на початку липня 2018 року, а звільнення відбулося 30.09.2015 року, просить суд поновити строк звернення до суду.

Враховуючи викладене, позивач вважає, що відповідачем безпідставно було його звільнено, а тому на підставі ст.ст. 38, 233, 234, 235 Кодексу законів про працю України просить суд скасувати наказ про його звільнення № 186 від 30.09.2015 року за власним бажанням, зобов`язати відповідача поновити його на роботі з 30.09.2015 року, та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.09.2015 року.

27.03.2019 року до суду надійшов відзив від представника відповідача ОСОБА_2 А. на позовну заяву. Заперечення мотивовано тим, філія «Донецький обласний державний автомобільний навчальний комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» має 16 відділень у різних містах Донецького регіону, одне з яких Амвросіївське, завідувачем якого працював позивач. Враховуючи, що відділення знаходилося в м. Амвросіївка, тобто в осередку проведення антитерористичної операції, внаслідок бойових дій, здійснення діяльності Відділення стало неможливим. Разом з цим постало питання щодо подальшої долі працівників та функціонування відділення, внаслідок чого Філія була вимушена прийняти рішення про консервацію відділень, зокрема Амвросіївського та подальшого працевлаштування працівників (протокол загальних зборів Філії № 3 від 30.07.2015 року). Відповідач неодноразово звертався з листами до Міністерства інфраструктури України щодо надання допомоги працівникам в подальшому їх працевлаштуванні, однак відповіді на листи отримано не було. 30.09.2015 року наказом № 268 Філія прийняла рішення щодо виключення основних засобів нематеріальних активів із експлуатації Амвросіївського відділення та з метою недопущення загибелі та травмування працівників відділення та звільнення від виконання своїх обов`язків до фактичного припинення бойових дій. Зазначає, що працівникам відділення пропонувалося працевлаштування у відділеннях Філії, які знаходяться на підконтрольній території України, Працівники, які не надали згоди на пропозиції працевлаштування – звільнялися за власним бажанням. При переїзді Філії в м. Добропілля значна частина документів, в тому числі й особисті справи працівників не встигли забрати, лише трудові книжки працівників. Відповідач зазначає, що позивач жодного разу не звертався до відповідача з приводу роботи. Відповідачем вживалися всі заходи щодо повернення трудової книжки позивачу та лише восени 2016 року позивач звернувся до відповідача та забрав трудову книжку. Протягом всього часу останній жодним чином не заперечував стосовно його незаконного звільнення. Тому просили суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

19.06.2019 року у судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Просив суд задовольнити позов у повному обсязі, з підстав викладених в позовній заяві.

25.09.2019 року у судове засідання позивач не з`явився, прочас та місце розгляду справи повідомлена належним чином. В просильній частині позовної заяви та в заяві, позивач просив проводити розгляд справи у його відсутність (а.с. 31, 61).

19.06.2019 року та 25.09.2019 року у судових засіданнях представники відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . заперечили проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позов та просили суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Суд, вислухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи та зібрані в ній докази, приходить до наступного.

Статтею3 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частин 1, 7 статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як встановлено у судовому засіданні та не заперечується сторонами по справі, що позивач ОСОБА_1 17.02.2015 року був прийнятий на посаду завідувачем Амвросіївського відділення Філії «Донецький обласний державний автомобільний навчальний комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» в порядку переведення з Донецького облдержавтонавчкомбінату, що підтверджується записом в трудовій книжці (а.с. 7-13).

30.09.2015 року наказом № 186\2 ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади згідно ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Підставою вказаного наказу слугували: наказ № 268 від 20.09.2015 року «щодо виключення основних засобів, нематеріальних активів із експлуатації Амвросіївського відділення, звільнення від виконання своїх обов`язків працівників, заява про звільнення ОСОБА_1 (а.с. 92).

Філія «Донецький обласний державний автомобільний навчальний комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» була перереєстрована з адреси в м. Донецьк на адресу м. Добропілля, вул. Чехова, 1, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 79).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працював в Амвросіївському відділенні Філії «Донецький обласний державний автомобільний навчальний комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс», яке здійснювало свою діяльність на території м. Амвросіївка, яка вважається територією проведення антитеростичної операції. Оскільки відділення знаходилося в осередку проведення антитерористичної операції здійснення діяльності Відділення стало неможливим.

Згідно протоколу загальних зборів Філії від 30.07.2015 року на яких був присутній і позивач вирішувалося питання консервації відділень та працевлаштування працівників відокремлених відділень, які знаходяться в зоні антитерористичної операції. (а.с. 88-89).

Згідно наказу Філії «Донецький обласний державний автомобільний навчальний комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» № 268 від 30.09.2015 року прийнято рішення щодо виключення основних засобів, нематеріальних активів із експлуатації Амвросіївського відділення та звільнення з 30.09.2015 року працівників Амвросіївського відділення від виконання своїх обов`язків до мирного урегулювання становища у місті Амвросіївка до фактичного припинення бойових дій, зокрема і позивача ОСОБА_1 (а.с. 90-91).

Враховуючи вищевикладене, відповідачем було вжито всіх можливих заходів із вирішення ситуації, в якій опинилися працівники Амвросіївського відділення, а зокрема позивач, в тому числі і в частині здійснення розрахунків і подальшого працевлаштування.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю.

Згідно частин 1, 3 статті 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з запису в трудовій книжці ОСОБА_1 про прийняття та звільнення його з посади відповідні записи були здійснені директором Філії «Донецький обласний державний автомобільний навчальний комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» ОСОБА_6 та скріплені печаткою Фіілії.

Тому, системний аналіз вищевказаних норм дає право суду зробити висновок, що в даному випадку, видаючи наказ про прийняття та звільнення позивача з роботи, директор Філії діяв від імені Філії як уповноважений представник даного органу, якому надано відповідне право.

Згідно положень цивільного процесуального законодавства, відповідач це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. Відповідно, неналежний відповідач особа, яка була притягнута позивачем та щодо якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом.

За змістом вищевказаних норм Українське державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» не може бути належним відповідачам в спорі про поновлення на роботі позивача, оскільки позивач з даним підприємством не перебував у трудових відносинах.

Крім того, позивач не надав суду доказів на підтвердження допущення порушень відповідачем трудового законодавства по відношенню до нього, зокрема вимог статей 21 та 24 КЗпП, - які б вже були встановлені у іншому передбаченому законом порядку компетентними органами, - що могло б бути прийняте судом як доказ наявності трудових правовідносин між сторонами.

В даній справі в межах заявлених вимог суд не встановлює факту укладення з і наявності між позивачем і відповідачем трудового договору, або фактичного допуску до роботи на умовах трудового договору, і не вправі вийти за межі позовних вимог, щоб зробити відповідні висновки.

Таким чином, при розгляді даної справи суд виходить з того, що факту наявності трудових відносин між сторонами не встановлено, а відповідачем доведено протилежне, не вирішуючи по суті спір про законність звільнення позивача з роботи, суд не вбачає підстав в межах розгляду даної цивільної справи для застосування норм трудового законодавства, зокрема вимоги трудового законодавства про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи викладене, суд вважає необхідним відмовити в задоволенні позову, оскільки цей позов подано до неналежного відповідача.

Керуючись ст.ст. 21, 24, 38, 233 КЗпП України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273-279, 352, 354,ЦПК України, суд, -

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» про визнання наказу про звільнення з роботи недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )).

Відповідач: Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» (ЄДРПОУ: 21536845, 07362, Київська область, Вишгородський район, с. Новосілки, вул. Київська, 50).

Дата складення повного судового рішення 27 вересня 2019 року.

Суддя О.Д. Рудюк