Рішення № 84563349, 27.09.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2019 року справа № 580/1709/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Бабич А.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А4167 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

28.05.2019 у Черкаський окружний адміністративний суд з позовом звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач) до Військової частини А4167 (20600, Черкаська обл., м. Сміла, вул. Зарічна, буд.32; код ЄДРПОУ 08252600) (далі - відповідач) про:

визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати йому індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 до 04.10.2018 та зобов`язання її нарахувати і виплатити;

визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016-2018 роки та зобов`язання її нарахувати і виплатити, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Позов мотивовано тим, що відповідач не виплачував індексацію грошового забезпечення за вищевказаний період всупереч вимог закону. Позивач з посиланням на практику Європейського суду з прав людини стверджує, що відповідач порушив принцип належного урядування та позбавив його права на отримання цих коштів. Крім того, посилаючись на рішення Верховного Суду від 16.05.2019 у справі 620/4218/18 стверджує, що відповідач протиправно не виплатив йому при звільненні компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки за 2015-2018 роки, як учаснику бойових дій. Тому просив задовольнити позов.

Ухвалою від 29.05.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та встановив відповідачу строк тривалістю п`ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали для надання відзиву на позовну заяву.

Згідно з даними рекомендованих повідомлень вказану ухвалу відповідач отримав 14.06.2019, а позивач - 05.06.2019.

01.07.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить суд у задоволенні позову відмовити. Вказує, що у період з квітня 2016 року до дня звільнення позивача бюджетні асигнування для виплати індексації грошового забезпечення на надавались. Посилається на відсутність законодавчого механізму нарахування індексації за періоди, в яких її не було нараховано. Також вказав, що у зв`язку з підвищенням у березні 2018 року посадових окладів військовослужбовцям з цього періоду відсутні підстави нараховувати та виплачувати індексацію грошового забезпечення. Стосовно невиплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, зазначає, що під час проходження служби в особливий період у позивача було відсутнє право на використання додаткової відпустки, з огляду на що правових підстав для виплати компенсації немає. Акцентує, що Закон України "Про відпустки" передбачає компенсацію лише за невикористану додаткову відпустку особам, які мають неповнолітніх дітей або дітей з інвалідністю. Виплата компенсації за інші види додаткових відпусток не передбачена.

05.07.2019 позивач подав суду відповідь на відзив за змістом аналогічну позову, в якій додатково зазначив, що відсутність коштів на виплату індексації не є підставою для такої невиплати.

Оскільки заяви про розгляд справи з викликом сторін у судове засідання суду не надходили, суд вирішив справу розглянути за правилами спрощеного провадження без такого виклику (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 15.07.2019 суд зупинив провадження у справі до часу набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій адміністративній справі №620/4218/18. 25.09.20119 провадження у справі поновлено.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Наказом командира військової частини А4167 від 04.10.2018 №195, копія якого додана до матеріалів справи, підтверджується, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення і доручено провести розрахунок.

На звернення позивача від 26.02.2019 (а.с.16) відповідач листом від 22.03.2019 №436 повідомив про відсутність підстав для виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Не погоджуючись із цим позивач звернувся з позовом.

Надаючи оцінку спірним обставинам суд врахував таке.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Індексація грошових доходів населення відповідно до ч.1 ст.1 Закону України від 03.07.1991 №1283-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон №1283-ХІІ) - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

На підставі ч.1 ст.2 Закону №1283-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Згідно з ч.1 ст.4 Закону №1283-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078), згідно з п.2 якого індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.

Пунктом 6 вказаного Порядку передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Посилання відповідача щодо причин невиплати позивачу індексації грошового забезпечення із-за відсутності бюджетних асигнувань на такі цілі не доведені жодним належним і достовірним доказом, у тому числі щодо вжиття ним заходів для отримання фінансових коштів для виконання вищевказаних вимог закону.

Оскільки іншого доводу, аніж відсутність фінансової можливості та законодавчого механізму нарахування індексації за періоди, в яких її не було виплачено, відповідач не зазначив, суд врахував, що положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 виплата індексації не ставиться у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації. Крім того, бюджетне законодавство розрізняє поняття "нарахування" та "виплата" бюджетних коштів. Доказів вчинення відповідних нарахувань на користь позивача суду не надано.

Чинними у спірному періоді нормативно-правовими актами не ставиться право особи на отримання індексації її доходу у залежність від наявності (відсутності) коштів у роботодавця. Будь-які доручення та листи не можуть скасовувати дію чинних законів.

Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого відбувається фінансування, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.

Тому невиконання обов`язку з нарахування індексації на грошове забезпечення військовослужбовця в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка, свідчить про недотримання вимог Закону.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Такого ж висновку дотримується судова практика Верховного Суду (відповідний висновок у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17, який підлягає безумовному врахуванню судами нижчих інстанцій на підставі ч.5 ст.242 КАС України).

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Отже, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов`язку провести нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.

Відсутність законодавчого механізму для нарахування та виплати індексації за періоди, в яких була відсутня фінансова можливість такої виплати, не є підставою для позбавлення особи права на отримання коштів (мирне володіння його майном), виплата яких передбачена законом.

За умови нарахування індексації грошового доходу у визначеному періоді, за умови відсутності фінансових коштів на її виплату, у роботодавця мала би виникнути заборгованість.

Посилання відповідача на відсутність законодавчого механізму нарахування індексації за періоди, в яких її не було нараховано, суд вважає не обґрунтованими, оскільки відповідне "нарахування" щодо позивача мало відбутися у вказаному ним періоді на підставі вимог Закону №1283-ХІІ та чинного Порядку №1078. Тому відповідні суми коштів мали обліковуватися, як заборгованість, за умови відсутності коштів та виплачуватися після надходження фінансування на грошове забезпечення військовослужбовців. Натомість відповідач у спірних правовідносинах допустив порушення принципу "належного врядування", з огляду на що негативні наслідки цього не можуть покладатися на позивача з огляду на принцип "верховенства права".

З наданої відповідачем довідки від 26.07.2019 №182 (а.с.41) про доходи позивача суд встановив, що за січень 2016 року - жовтень 2018 року індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.

Оскільки позивача прийнято на службу з 30.11.2013, базовим місяцем для нього є грудень 2013 року.

Суд врахував, що відповідно до інформації, яка розміщена на офіційному веб-сайті Держстату України, величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації у 103 відсотка та складала 103,3 відсотка з квітня 2014 року.

Отже, грошове забезпечення позивача підлягало індексації з квітня 2014 року.

Постановою КМУ від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, внаслідок чого збільшилось грошове забезпечення всіх категорій службовців.

Отже, з березня 2018 року змінився базовий місяць для нарахування індексації позивача. Якщо у спірному періоді у календарному місяці величина індексу споживчих цін не перевищила поріг індексації у 103 відсотка, за такий місяць індексація не нараховується.

Оскільки з березня 2018 року до часу звільнення позивача зі служби (вересень 2018 року) величина індексу споживчих цін не перевищувала поріг індексації у 103 відсотка, відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за цей період.

Отже, не нарахування та невиплата відповідачем позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 є саме протиправною бездіяльністю. У період з 01.03.2018 до 04.10.2018 індексація грошового забезпечення не нарахована та не виплачена позивачу правомірно. Тому відповідні позовні вимоги не підлягають задоволенню в цій частині.

Для відновлення порушеного права позивача суд дійшов висновку, що позовна вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення підлягає частковому задоволенню з урахуванням мотивів прийнятого рішення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправними дій щодо невиплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016-2018 роки та зобов`язання її нарахувати і виплатити, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби суд врахував таке.

Згідно з посвідченням від 19.08.2016 серії УБД №119146 позивач має статус учасника бойових. Довідкою відповідача від 27.06.2019 №1018 підтверджено, що додаткова відпустка позивачу, як учаснику бойових дій за період з 01.01.2016 до часу звільнення зі служби не надавалась.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закон України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР) установлюються такі види щорічних відпусток основна відпустка (стаття 6 цього Закону), додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону), додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону), інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Стаття 16-2 Закону №504/96-ВР передбачає додаткову відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності.

Так, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з ч.1 ст.5 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

На підставі п.12 ч.1 ст.12 Закон №3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надається право на використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до частин 8, 14, 17-19 ст.10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Ст.1 Закону України від 21.10.1993 №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон №3543-ХІІ) визначено поняття особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Отже, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку зі звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч.1 ст.12 Закону №3551-XII, припиняється.

Відповідно до ч.8 ст.10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Так, відповідно до ч.14 ст.10-1 Закону №2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Для вирішення спору суд врахував викладені у рішенні від 16.05.2019 висновки Верховного Суду (далі - ВС) за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, в якій надавалась оцінка бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2015-2018 роки. Це рішення залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС) від 21.08.2019.

ВС у вказаному рішенні вказав, що норми Закону №3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

ВП ВС у пунктах 31, 32 вищевказаної постанови також зазначила, що Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.

Відповідно до п.3, 6 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону № 504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ (п.34 постанови ВП ВС від 21.08.2019).

Частиною 3 ст.291 КАС України встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, що відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Тому суд дійшов висновку, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2016-2018 роки.

Отже, позовна вимога про визнання протиправними дій щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016-2018 роки та зобов`язання її нарахувати і виплатити, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, відсутні підстави для його повернення. Інших клопотань про розподіл судових витрат суду не заявлено.

Керуючись ст.ст.2, 6, 14, 242-245, 255, 257-262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до Військової частини А4167 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А4167 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 до 28.02.2018 та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016-2018 роки.

Зобов`язати Військову частину А4167 (20600, Черкаська обл., м . Сміла , вул. Зарічна, буд . 32 ; код ЄДРПОУ 08252600) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016-2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя А.М. Бабич

Рішення складене у повному обсязі 27.09.2019.