Ухвала суду № 84563210, 27.09.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження

27 вересня 2019 р. Справа № 520/9937/19

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Волошин Д.А., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до Ізюмської міської ради, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення відділу державної реєстрації виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 30.08.2019 р. про відмову в реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і зобов`язати Ізюмську міську раду зареєструвати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 15 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 09.03.2017 р. В шлюбі народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу дитина проживає разом з матір`ю у її батьків та знаходиться на її утриманні. Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 07.03.2017 р. на користь ОСОБА_1 з батька дитини стягнуто аліменти на утримання сина.

Позивач 30.08.2019 р. звернулась до відділу державної реєстрації виконавчого комітету Ізюмської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , однак, в задоволенні заяви було відмовлено з посиланням на п.п. 11 та 18 Постанови КМУ від 02.08.2016 р. № 207 у зв`язку із відсутності згоди батька на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини. Оскільки батько дитини добровільно згоду на реєстрацію місця проживання дитини не надає, вказане змушує позивача звернутися з цим позовом до суду.

При цьому, позивач зазначає, що відповідач по справі, відмовляючи у здійсненні реєстрації місця проживання дитини за місцем проживання матері хоча і діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений пунктами 11, 18 Правил №207, однак, без урахування інтересу дитини, як це визначено вимогами Конвенції про права дітей та Закону України «Про охорону дитинства».

Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п.1, п.2 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством в сфері приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що Відділ державної реєстрації виконавчого комітету Ізюмської міської ради 30.08.2019 р. відмовив в реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем реєстрації його матері ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 з підстави відсутності передбачених п.11 та 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207, документів, а саме згоди батька на реєстрацію місця проживання дитини.

При цьому позивач не заперечує, що зазначена відмова здійснена у відповідності до чинного законодавства, проте зазначає, що внаслідок цього рішення відповідача порушуються права та інтереси її малолітньої дитини.

Відповідно до ч.2 ст.160 Сімейного кодексу України (далі - СК України) місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Згідно з частиною першою ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

За приписами ч.4 ст.29 ЦК України (Цивільний кодекс України) місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно частини першої ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

Відповідно до ч.4 ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.

Статтею 242 ЦК України встановлено, що батьки є законними представниками своїх малолітніх та/чи неповнолітніх дітей.

Згідно з п.18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 р. № 207, у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Зі змісту матеріалів позовної заяви вбачається, що оскаржуване рішення обумовлено відсутністю згоди батька (письмової згоди у присутності особи, яка приймає заяву, або засвідченої в установленому порядку письмової згоди). При цьому позивач вважає, що за таких обставин між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини, оскільки батько дитини самоусунувся від участі в житті їх спільної дитини, а адміністративна послуга потребує згоди другого з батьків.

Таким чином, позивач, розуміючи законодавчі вимоги, що висуваються для реєстрації місця проживання дитини, зокрема, потребу згоди другого з батьків, та усвідомлюючи, що оскаржувана відмова в реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем реєстрації його матері ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 Відділу державної реєстрації виконавчого комітету Ізюмської міської ради, обумовлена недотриманням заявником вимог п.11 та 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 р. №207, тобто, за відсутністю фактичного спору з суб`єктом владних повноважень у сфері публічних відносин, звернулась до адміністративного суду із даним позовом з метою отримати адміністративну послугу за відсутності законодавчо визначених підстав для цього. При цьому в основу цього звернення покладено твердження про відсутність між батьками спору щодо місця проживання дитини, що суперечить фактичній підставі звернення - відсутності згоди другого з батьків на реєстрацію місця проживання дитини.

Відповідно до ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Закон України «Про охорону дитинства» визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

В цьому аспекті суд звертає увагу позивача, що саме рішення про визначення місця проживання дитини є підставою для реєстрації місця проживання дитини, незалежно від стосунків батьків, адже таке судове рішення буде ефективним способом захисту прав дитини, про що зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 13 червня 2018 року по справі № 752/14614/14-ц, провадження № 61-24204св18.

Крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (ст.142 СК), у тому числі й на рівне виховання батьками. У справі «Хант проти України» сказано, що права дитини мають перевагу над правами батьків.

Так, 11.07.2017 Європейський суд з прав людини виніс рішення у справі «М.С. проти України», в якому йдеться про визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками.

ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати 2 аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.

При цьому суд враховує, що реєстрація малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем реєстрації його матері ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , фактично визначить місце проживання дитини разом з матір`ю, а при вирішенні цих питань з`ясуванню підлягають чи не буде суперечити таке рішення інтересам малолітньої дитини, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків тощо, тобто суду необхідно вирішити цей спір з дотриманням норм міжнародного та національного права; усебічно й повно дослідити обставини справи, взявши до уваги фактичний, емоційний, психологічний, матеріальний, віковий та медичний чинники, пропорційно й обґрунтовано оцінити інтереси дитини і з урахуванням цього ухвалити рішення, забезпечивши найкращі інтереси дитини.

Однак, вирішення таких спорів регламентовано Цивільним процесуальним кодексом, статтею 19 якого установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У постанові Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі №826/20197/13-а зроблено правовий висновок про те, що неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що даний спір не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Тобто цей спір виник із відносин приватноправового характеру і його існування не залежить від того, чи додержав вимог законодавства суб`єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, оскільки даний спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства, суд приходить до висновку про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Ізюмської міської ради, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 170, 243, 248, 256, 293, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В :

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Ізюмської міської ради, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Роз`яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

Роз`яснити позивачу, що повторне звернення до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Суддя Д.А. Волошин