Рішення № 84563073, 18.09.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

18 вересня 2019 р. № 820/3313/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зоркіної Ю.В,

при секретарі судового засідання Пройдак С.М.

у присутності

представника позивача Вовк С.А.,

представника відповідача Синюшко С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) зобов`язання вчинити певні дії ,-

встановив

Позов обґрунтовано тим, що з 31.12.2016 р. позивач звільнений зі служби в поліції через хворобу, однак одноразову грошову допомогу при звільненні відповідач виплатив йому лише 28.02.2017 р. та 30.11.2017 на виконання рішення суду. На переконання позивача, ГУНП в Харківській області має нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтею 117 Кодексу законів про працю України.

В судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримав, просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначивши, що статтею 102 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено виплату одноразової грошової допомоги після звільнення зі служби і чинне законодавство не містить приписів щодо обов`язкової виплати вказаної допомоги у день звільнення зі служби. При цьому обов`язок щодо сплати такої допомоги покладений на Національну поліцію України, у зв`язку з чим ГУНП в Харківській області не несе відповідальність, передбачену статтею117 КЗпП України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Позивач проходив службу на посаді начальника Печенізького відділення поліції Чугуївського відділу поліції ГУНП в Харківській області.

Наказом ГУНП в Харківській області від 30.12.2016 р. № 598 о/с позивача звільнено з 31 грудня 2016 року зі служби в поліції за пунктом 2 (через хворобу) частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".

У день звільнення позивач не працював, що підтверджується копією довідки про тимчасову непрацездатність, копією прийому та здачі чергування за 29-31.12.2016.

28.02.2017 р. ГУНП в Харківській області перерахувало на банківську картку позивача одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 185307.23 грн.

Проте суд звертає увагу на те, що остаточний розрахунок з позивачем проведено лише у листопаді 2017 року на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2017 року у справі 820/3551/17 , коли позивачеві сплачену не нараховану частину грошової допомоги при звільненні у розмірі 58398.19 грн.

По суті позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 94 Закону України від 02.07.2015 р. № 580-VIII "Про Національну поліцію" поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

В пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 р. № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" встановлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплата поліцейським, які звільняються зі служби за станом здоров`я, одноразової грошової допомоги при звільненні передбачена статтею 102 Закону України "Про Національну поліцію", статтею 9 Закону України від 09.04.1992 p. № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" (назва в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Порядок та умови виплати грошового забезпечення, в тому числі одноразової грошової допомоги при звільненні, поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 р. № 260 (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 23 Порядку поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення. Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

Оскільки зазначені нормативно-правові акти, які визначають порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським, не містять норм, які б регулювали питання строку розрахунку при звільненні та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, то необхідно виходити з приписів трудового законодавства щодо оплати праці.

Вказана правова позиція узгоджується з позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 17 лютого 2015 року (справа № 21-8а15), Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 червня 2018 року (справа № 810/1543/17).

Частиною четвертою статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" і пунктом 14 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. № 393 передбачено, що виплата поліцейським одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби здійснюється Національною поліцією за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на її утримання.

Водночас Національна поліція України в розумінні статті 22 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. № 2456-VI є головним розпорядником бюджетних коштів, який отримує бюджетні призначення і розподіляє бюджетні асигнування розпорядникам бюджетних коштів нижчого рівня.

Згідно з пунктом 7 Порядку, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 р. № 260, грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення.

Отже, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, ГУНП в Харківській області, де позивач проходив службу і з яким фактично перебував у трудових відносинах, є належним відповідачем у цій справі.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Щодо розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає за необхідне вказати таке.

Аналіз наведених вище норм ст.ст.116, 117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Виходячи з приписів ст. 116, 117 КЗпП України з урахуванням конкретних обставин справи суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 27.04.2016 по справі № 6-113цс16, від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15.

У відповідності до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі по тексту - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Зі змісту наведених норм вбачається, що на користь працівника, щодо якого мала місце несвоєчасність розрахунку при звільненні, підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з кількості робочих днів протягом періоду такої затримки.

Як вбачається зі змісту наявної в матеріалах справи довідки відповідача про доходи позивача, за 2 останні місця перед звільненням нараховане середньомісячне грошове утримання становить 11339.00 грн., середньоденна заробітна плата, з урахуванням кількості робочих днів за повні календарні місяці , як зазначено в довідці, становить 444.67 грн.

Загальний розмір одноразової грошової допомоги при звільненні, що була виплачена позивачу, складає 243705.42 (185307.23 + 58398.19) грн.

Суд зауважує, що позивачеві грошова допомога при звільненні нараховується за 25 років вислуги, а тому частина такої допомоги, що припадає на кожний місяць з цих 25 років, за які виплачується така допомога, в порівнянні із середньомісячним грошовим утриманням позивача, визначеним у відповідності до Порядку № 100, становить 7.2% ((243705.42 грн./25/12 = 812.35 грн.) / 11330.00 грн. = 0,07164).

Враховуючи позицію Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27.04.2016 по справі № 6-113цс16, вважає за справедливе застосувати принцип співмірності у визначенні розміру відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку.

Суд зазначає, що оскільки позивач звільнений з 30.12.2015, а одноразова грошова допомога остаточно йому виплачена 31.11.2017, кількість днів затримки розрахунку при звільненні з урахуванням положень листа Мінсоцполітики від 05.08.2016 № 11535/0/14-16/13 « Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» становить 225 дні.

Отже, з урахуванням середньоденної заробітної плати в сумі 444.67 грн., сума середнього заробітку за час затримки у 225 дні становить 99976.94 грн. (444.67 грн. х225 ), а відтак, враховуючи принцип співмірності, підлягають стягненню кошти в сумі 7198.34 грн. (7.2 % від суми середнього заробітку за час затримки розрахунку).

Відповідно до ст. ст. 7,9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139, 143 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 КАС України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) на користь ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 7198 (сім тисяч сто дев`яносто вісім ) грн. 34 коп.

В іншій частині вимог позов залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 цього Кодексу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

У повному обсязі рішення виготовлено 27.09.2019

Суддя Зоркіна Ю.В.