Рішення № 84562754, 27.09.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1582/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., за участю секретаря судового засідання Рижук В.І., позивач - не з`явився, представника Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві - Горнецької М.В. (за довіреністю), представник Державного бюро розслідувань - не з`явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві, Державного бюро розслідувань про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві, у якому просить:

- визнати неправомірними дії Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 про притягнення до дисциплінарної відповідальності;

- зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Миколаєві, розглянути заяву ОСОБА_1 у відповідності до Закону України "Про звернення громадян";

- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві, понесені ОСОБА_1 матеріальну та моральну шкоду в розмірі 500000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у лютому 2019 року він звернувся до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві із клопотанням про: 1) проведення службового розслідування за фактом невиконання посадових (службових) обов`язків виконавця, який реєстрував його заяву та надавав відповідь всупереч КПК України, а саме керуючись лише Законом України "Про звернення громадян"; вжиття дисциплінарних заходів щодо посадових осіб, бездіяльність яких сприяла обмеженню прав заявника та підтверджена ухвалою Заводського райсуду м. Миколаєва від 24.01.2019 року (якою зобов`язано внести відомості в ЄРДР); надання копії висновку проведеного розслідування та відповідь по суті клопотання. Позивач у своєму клопотанні зазначив, що він на свою заву про вчинення кримінального правопорушення, отримав відповідь ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві про те, що його звернення розглянуте, однак внесенню в реєстр досудових розслідувань воно не підлягає у зв`язку з відсутністю даних, які б вказували на наявність ознак кримінального правопорушення. Позивач звертав увагу на те, що його заява містить конкретну назву "Заява про злочин", яка аж ніяк не могла розглядатися в порядку Закону України "Про звернення громадян", на який посилається посадова особа ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві, а відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Однак ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві всупереч ст.214 КПК України, була допущена бездіяльність.

Позивач зазначив, що відомості, викладені ним у заяві повинні були негайно, але не пізніше 24 год. після подання заяви вноситись до ЄРДР. Заявник у своєму клопотанні наголосив, що ухвалою Заводського райсуду м. Миколаєва від 24.01.2019 року за скаргою ОСОБА_1 було підтверджено бездіяльність службових осіб та зобов`язано зареєструвати заяву в ЄРДР. Однак не було вжито заходів дисциплінарного характеру за бездіяльність, оскільки цього не передбачає КПК України, а задля вжиття заходів скаржник має звертатися до ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві із скаргою в порядку Закону України "Про звернення громадян".

Позивач вказав, що відповідь на його клопотання про притягнення до дисциплінарної відповідальності не була надана.

Позивач вважає, що посадова особа неналежно виконала покладені на неї обов`язки щодо реєстрації його заяви про злочин та зареєструвала та надала відповідь у порядку Закону України "Про звернення громадян" всупереч ст.214 КПК України, Закону України "Про Державне бюро розслідувань", саме тому і звернувся для проведення службового розслідування та притягнення до дисциплінарної відповідальності, оскільки бездіяльність таких осіб сприяла порушенню прав позивача, які були відновлені ухвалою слідчого судді.

Однак, на думку позивача, відповідач не належно та необ`єктивно розглянув його клопотання про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Позивач вважає, що відповідь ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві є такою, що порушує його права на належний розгляд клопотання, оскільки він обґрунтував своє клопотання, як доказ навів ухвалу слідчого судді, але із відповіді відповідача не вбачається детальний розгляд клопотання та не вказується жодних вжитих заходів, не визначається повністю факт порушення, немає посилань на норми чинного законодавства, як причину у відмові розгляду клопотання про притягнення до дисциплінарної відповідальності, відсутній висновок щодо проведеного розслідування.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 послався на ст.ст. 19, 40 Конституції України, ст.2 Закону України «Про Державне бюро розслідувань, ст.15 Закону України «Про звернення громадян», які, на думку позивача, не були дотримані відповідачем при розгляді його заяви.

Ухвалою судді від 08.04.2019 року відкрито загальне позовне провадження у справі з призначенням підготовчого засідання на 08 травня 2019 року об 11.00 год.

У підготовчому засіданні 08.05.2019 року оголошено перерву до 17.05.2019 року для надання позивачу часу подати заяву про відвід.

Ухвалою від 17.05.2019 року зупинено провадження у вказаній справі до вирішення заяви позивача про відвід головуючого судді Андрухіва В.В.

Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду Єфіменка К.С. від 20.05.2019 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Андрухіва В.В.

Ухвалою від 30.05.2019 року поновлено провадження у справі. Продовжено розгляд справи зі стадії, на якій його було зупинено.

Ухвалою від 31.05.2019 року постановленою судом без видалення до нарадчої кімнати, яка внесена до протоколу судового засідання, враховуючи заперечення позивача проти заміни відповідача (ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві) за клопотанням останнього на належного відповідача - Державне бюро розслідувань, залучено до участі в справі у якості другого відповідача Державне бюро розслідувань, та у зв`язку з залученням другого відповідача розгляд справи розпочато спочатку зі стадії підготовчого засідання. Підготовче засідання призначене на 19.06.2019 року на 10:00 год.

Підготовче засідання 19.06.2019 року відкладено на 19.07.2019 року на 10:00 год. у зв`язку з неотриманням другим відповідачем копії позову з додатками та надісланням витягу з протоколу судового засідання в частині ухвалення про залучення другого відповідача за клопотанням останнього.

Підготовче засідання 19.067.2019 року відкладено на 30.07.2019 року на 15:30 год. з метою дотримання процесуальних прав другого відповідача на подання відзиву та учасниками справи - решти заяв по суті справи.

Ухвалою від 30.07.2019 року відмовлено у задоволенні заяви Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві, про залишення позову без розгляду.

Ухвалою від 30.07.2019 року відмовлено у задоволенні заяви Державного бюро розслідувань про закриття провадження у справі.

Ухвалою від 30.07.2019 року постановленою судом без видалення до нарадчої кімнати, яка внесена до протоколу судового засідання, продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів.

У підготовчому засіданні 30.07.2019 року оголошено перерву до 13.08.2019 року до 15:30 год. для можливості подання відзиву на позов другим відповідачем.

Ухвалою від 13.08.2019 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 04 вересня 2019 року о 09 год. 00 хв.

У судовому засіданні 04.09.2019 року оголошено перерву до 12.09.2019 року до 14:00 год.

У судовому засіданні 12.09.2019 року оголошено перерву до 17.09.2019 року до 12:00 год. у зв`язку з тим, що позивач у судовому засіданні заявив про недовіру секретарю судового засідання та просив надати час для подання письмового відводу секретарю.

У судове засідання, призначене на 17 вересня 2019 року на 12:00 год., з`явився представник відповідача - Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві.

Позивач про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно, дата і час судового засідання, призначеного на 17.09.2019 року на 12:00 год., погоджувалася з позивачем, який брав участь у судовому засіданні 12.09.2019 року в режимі відео конференції. Про причини неявки позивач суд не повідомив.

Представник відповідача Державного бюро розслідувань у судове засідання також не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, раніше подавав клопотання про розгляд справи за його відсутності (а.с. 132-133, т. 2)

Суд ухвалив про розгляд справи за відсутності позивача та другого відповідача, які були повідомлені належним чином та про причини неявки суду не повідомили.

Під час судового розгляду представник відповідача - Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві проти задоволення позову заперечував та вважав його необґрунтованим. 09.08.2019 року представник відповідача подав письмовий відзив (а.с. 42-48, т. 1), в якому зазначив, що 26.12.2018 року за вх. №165 з Одеського територіального управління Національного антикорупційного бюро України до ТУ ДБР у м. Миколаєві надійшло звернення ОСОБА_1 щодо можливих неправомірних дій керівника та прокурора Котовської місцевої прокуратури Одеської області, а також судді Котовського міськрайонного суду. Розгляд даного звернення відповідно до положень ст.214 КПК України було доручено слідчому Іваннікову Є.В., який 27.12.2018 року підготував службову записку про відсутність підстав для внесення відомостей із заяви до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Із змісту звернення вбачалось, що воно ґрунтується виключно на припущеннях заявника про можливу протиправну діяльність співробітників органів прокуратури та суддів, не містило об`єктивних обставин, які можуть свідчити про вчинення кримінальних правопорушень, досудове розслідування яких здійснюється слідчими органів державного бюро розслідувань.

Відповідно до Положення про порядок ведення ЄРДР, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 06.04.2016 року №139 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 05.05.2016 року за №680/28810, відомості про кримінальне правопорушення, викладені в заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела, повинні відповідати вимогам ст.214 КПК України. Таким чином, КПК України передбачено внесення до ЄРДР відомостей на підставі заяв та повідомлень про кримінальне правопорушення, а не будь-яких заяв, які надходять до органів досудового розслідування при здійсненні ними своїх повноважень.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 йому надано відповідь про відсутність підстав для внесення викладених у заяві відомостей до ЄРДР з роз`ясненням права та порядку оскарження прийнятого рішення.

Правом на оскарження рішення слідчого, відповідно до ст.303 КПК України ОСОБА_1 скористався. Відповідно до ухвали слідчого судді Заводського районного суду міста Миколаєва від 24.01.2019 року, слідчого ТУ ДБР у м. Миколаєві зобов`язано внести до ЄРДР відомості заяви, поданої ОСОБА_1 .

Представник відповідача вказав, що нормами КПК України не передбачено проведення службового розслідування відносно слідчого за фактом невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення. Тому, керуючись вимогами ст.21 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», відповідно до якої працівники ДБР самостійно приймають рішення в межах своїх повноважень, визначених цим та іншими законами, і за свої протиправні дії чи бездіяльність несуть відповідальність згідно із законом, а також виходячи з принципу процесуальної самостійності слідчого, підстави для застосування заходів дисциплінарного впливу до начальника Другого слідчого відділу Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, Власюка О.Є., який на думку позивача, надавав вказівки підлеглому слідчому не виконувати норми КПК та не вносити відомості заяви до ЄРДР, були відсутні.

За результатами розгляду звернення ОСОБА_1 від 23.02.2019 року в порядку Закону України «Про звернення громадян», заявнику було надано відповідь від 13.03.2019 року за №07/648-19 вих.

Представник відповідача - Державного бюро розслідувань проти задоволення позову заперечував та вважав його необґрунтованим, подавши 09.08.2019 року письмовий відзив (а.с. 38-42, т. 2), в якому зазначив, що заявляючи вимоги про визнання неправомірними дій Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві щодо неналежного розгляду заяви позивача про притягнення до дисциплінарної відповідальності та зобов`язання відповідача розглянути заяву позивача у відповідності до Закону України «Про звернення громадян», позивач фактично оскаржує дії працівників ТУ ДБР щодо проведення досудового розслідування, протиправністю яких і обґрунтовано позов.

На думку відповідача, ці вимоги підлягають розгляду за правилами КПК України, а не за правилами адміністративного судочинства, а вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 матеріальної та моральної шкоди підлягають розгляду за правилами ЦПК України.

Заслухавши вступне слово представника відповідача - Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що у лютому 2019 року позивач звернувся до в.о. директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві електронною поштою з заявою від 23.02.2019 року, в якій зазначив, що у грудні 2018 року він звернувся з заявою про вчинення корупційного злочину, а саме: голова Котовського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_2 увійшовши у змову з прокурором Котовської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_4, керівником Котовської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_3 . З метою отримання неправомірної вигоди від осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності за скоєне корупційне правопорушення, протягом 2018 року, вчиняли дії та умисно бездіяли, для звільнення корупціонерів від відповідальності. Вказане, свідчить про вчинення злочину групою прокурорів, суддів умисно, за змовою. Докази вказаного є судові справи, протоколи, а інші докази аудіозаписи, відеозаписи та грошові кошти або інші матеріальні цінності зберігаються у осіб, які вчинили злочин до цього часу. Дані докази, можуть бути добуті лише при проведенні досудового слідства, в результаті проведення обшуків й негласних слідчих дій. У заяві позивач вказав, що знаючи, що його заяву про злочин треба невідкладно внести до ЄРДР та почати досудове слідство, а це ніяка не заява відповідно до Закону України «Про звернення громадян» начальник другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у м. Миколаєві О. Власюк , з метою приховування злочину, надала йому відписку. В порушення норм КПК, заяву не внесла до ЄРДР, не надала її слідчому, а умисно відмовила у проведенні досудового розслідування й затягнула час проведення такого розслідування. Знаючи про настання дисциплінарної та іншої відповідальності, начальником другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у м. Миколаєві О. Власюк , всупереч інтересам служби вчинила зловживання владою та посадовим становищем. В подальшому, неправомірність дій начальника другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у м. Миколаєві О. Власюк, позивачем було доведено у судовому порядку, а саме: Заводським судом м. Миколаїва було внесено заяву до ЄРДР. Під час судового розгляду начальником другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у м. Миколаєві О. Власюк надавались вказівки підлеглому слідчому не виконувати норми КПК, не вносити самостійно заяву позивача про злочин до ЄРДР. Позивач зазначив, що в теперішній час, слідчий не надає витяг з ЄРДР, не розслідує належно справу. Тобто начальник другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у м. Миколаєві О. Власюк використовує свою начальницьку посаду для впливу та тиску на слідчого. Позивач вимагав, провести службове розслідування, та за порушення норм КПК України й порушення наказів, інструкцій тощо, щодо порядку внесення відомостей до ЄРД та розслідування злочинів притягнути до дисциплінарної відповідальності, а саме: оголосити невідповідність займаній посаді начальнику другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у м. Миколаєві О. Власюк. Надати реквізити для звернення до суду, щодо подальшого оскарження можливо вашої відмови у задоволенні вказаного звернення (а.с. 7, т. 1).

Листом від 13.03.2019 року за вих. №07/648-19 вих в.о. директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві надала ОСОБА_1 відповідь на його заяву від 23.02.2019 року (вх. від 25.02.2019 року №Д-07/648-19) щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності начальника Другого слідчого відділу Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві Власюка О.Є. У відповіді зазначено, що за результатами розгляду вжиті заходи щодо перевірки інформації, викладеної у зверненні позивача, в ході яких не встановлено підстав для застосування заходів дисциплінарного впливу до начальника Другого слідчого відділу Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві Власюка О .Є. (а.с. 52, т. 1).

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 року.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про звернення громадян", громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно ч.1 ст.15 Закону України "Про звернення громадян", органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідно до ст.20 Закону України "Про звернення громадян", звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

На обгрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Як встановлено судом вище, позивач звернувся до ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві для проведення службового розслідування та притягнення до дисциплінарної відповідальності начальника другого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР у м. Миколаєві Власюка О. Є .

Відповідно до ст.1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», Державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Згідно ст.2 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», Державне бюро розслідувань у своїй діяльності керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, Законом України «Про Державне бюро розслідувань» (далі - Закон) та іншими законами України, а також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на їх основі.

Дія Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність органів виконавчої влади, поширюється на Державне бюро розслідувань у частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з п.4 ст.9 Закону, для забезпечення виконання завдань Державного бюро розслідувань утворюються його територіальні управління, зокрема, розташоване у місті Миколаєві, юрисдикція якого поширює свою діяльність на Кіровоградську, Миколаївську, Одеську області.

Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Миколаєві, діє на підставі Положення, затвердженого наказом Державного бюро розслідувань від 26.11.2018 року №166.

Відповідно до ст.303 КПК України, рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, можуть бути оскаржені заявником потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування до слідчого судді місцевого суду у порядку, визначеному законодавством.

Правом на оскарження рішення слідчого, відповідно до ст.303 КПК України ОСОБА_1 скористався. Відповідно до ухвали слідчого судді Заводського районного суду міста Миколаєва від 24.01.2019 року, слідчого ТУ ДБР у м. Миколаєві зобов`язано внести до ЄРДР відомості заяви, поданої ОСОБА_1 (а.с. 8, т. 1).

Суд бере до уваги доводи відповідача, що нормами КПК України не передбачено проведення службового розслідування відносно слідчого за фактом невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення.

Тому, керуючись вимогами ст.21 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», відповідно до якої працівники ДБР самостійно приймають рішення в межах своїх повноважень, визначених цим та іншими законами, і за свої протиправні дії чи бездіяльність несуть відповідальність згідно із законом, а також виходячи з принципу процесуальної самостійності слідчого, підстави для застосування заходів дисциплінарного впливу до начальника Другого слідчого відділу Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Власюка О.Є . , який на думку позивача, надавав вказівки підлеглому слідчому не виконувати норми КПК та не вносити відомості заяви до ЄРДР, на думку відповідача 1, були відсутні.

Відповідно до ст.24 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» в редакції, чинній на момент звернення позивача та надання йому відповіді, з метою запобігання і виявлення правопорушень у діяльності працівників Державного бюро розслідувань в його складі діють підрозділи внутрішнього контролю, що підпорядковуються безпосередньо Директору Державного бюро розслідувань. Підрозділи внутрішнього контролю діють у складі центрального апарату та територіальних органів Державного бюро розслідувань.

Керівники та працівники підрозділів внутрішнього контролю центрального апарату та територіальних органів Державного бюро розслідувань призначаються на посаду та звільняються з посади Директором Державного бюро розслідувань за поданням Конкурсної комісії в порядку, передбаченому частинами другою - одинадцятою статті 11 цього Закону.

Підрозділ внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань має такі обов`язки: 1) запобігання вчиненню правопорушень працівниками Державного бюро розслідувань згідно з вимогами законів України "Про запобігання корупції" та "Про державну службу"; 2) здійснення контролю за дотриманням працівниками Державного бюро розслідувань правил етичної поведінки, вимог щодо недопущення виникнення конфлікту інтересів; 3) проведення перевірок працівниками Державного бюро розслідувань на доброчесність та моніторингу способу їх життя; 4) проведення з особами психофізіологічних інтерв`ю із застосуванням поліграфа під час вступу на службу та проходження служби в Державному бюро розслідувань; 5) перевірка інформації, що міститься у зверненнях фізичних та юридичних осіб, засобах масової інформації, інших джерелах, у тому числі отриманої через спеціальну телефонну лінію, сторінку в мережі Інтернет, засоби електронного зв`язку Державного бюро розслідувань, щодо причетності працівників Державного бюро розслідувань до вчинення правопорушень; 6) проведення службового розслідування стосовно працівників Державного бюро розслідувань; 7) проведення спеціальної перевірки щодо осіб, які претендують на призначення на посади в Державному бюро розслідувань; 8) вжиття заходів щодо захисту працівників Державного бюро розслідувань, які повідомляють про вчинення протиправних дій чи бездіяльність інших працівників Державного бюро розслідувань; 9) консультування працівників Державного бюро розслідувань щодо правил етичної поведінки, конфлікту інтересів, декларування майна, доходів, видатків та зобов`язань фінансового характеру.

Працівник Державного бюро розслідувань, якому стала відома інформація про протиправні дії чи бездіяльність іншого працівника Державного бюро розслідувань, зобов`язаний негайно повідомити про це Директора Державного бюро розслідувань та підрозділ внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань.

У разі виявлення інформації про можливе вчинення працівником Державного бюро розслідувань злочину підрозділ внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань негайно повідомляє про це Генерального прокурора чи його заступника.

Порядок діяльності та повноваження підрозділів внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань визначаються положенням, яке затверджує Директор Державного бюро розслідувань.

Відповідно до ст.25 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, для розгляду питань застосування дисциплінарних стягнень до працівників Державного бюро розслідувань утворюється Дисциплінарна комісія у складі п`яти осіб. До складу Дисциплінарної комісії входять три особи, визначені Радою громадського контролю при Державному бюро розслідувань.

Склад та положення про Дисциплінарну комісію Державного бюро розслідувань затверджуються Директором Державного бюро розслідувань на основі Типового положення про Дисциплінарну комісію центрального органу виконавчої влади, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Дисциплінарна комісія на підставі службового розслідування, що проводиться підрозділом внутрішнього контролю, складає висновок про наявність чи відсутність у діях працівника Державного бюро розслідувань дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності з визначенням рекомендованого виду дисциплінарного стягнення.

Рішення про застосування дисциплінарного стягнення приймає Дисциплінарна комісія. Зазначене рішення може бути оскаржено до суду.

Як випливає з положень вищенаведеної ст.25 Закону, склад та положення про Дисциплінарну комісію ДБР затверджуються директором ДБР на основі Типового положення про Дисциплінарну комісію центрального органу виконавчої влади, затвердженого Кабміном.

Тобто, для діяльності Дисциплінарної комісії потрібне положення про неї. Воно розробляється на підставі Типового положення Кабінету міністрів України.

Проте, Кабінет міністрів України не прийняв таке Типове положення.

Згідно з положеннями Закону України «Про Державне бюро розслідувань», абсолютну більшість рішень Дисциплінарна комісія приймає за результатами службових розслідувань, які проводить управління внутрішнього контролю. Через прогалини, які існують на сьогодні в законі, директор ДБР не можу обрати працівників цього управління та працівників відділу, які будуть здійснювати службові розслідування. Тобто, у директора ДБР відсутній елемент, який надасть змогу проводити службові розслідування та притягувати працівників до дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 від 23.02.2019 року в порядку Закону України «Про звернення громадян», заявнику було надано відповідь від 13.03.2019 за №07/648-19 вих.

Виходячи з викладеного, відповідач 1, через відсутність відповідних підзаконних нормативних актів не міг провести службове розслідування, як того вимагав позивач, а через відсутність з вищевказаних причин дисциплінарної комісії та положення про її діяльність - притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві, було неможливим.

Таким чином, відповідач 1 не міг розглянути звернення позивача від 23.02.2019 року в інший спосіб.

Посилання позивача на те, що відповідач 1 в такому разі повинен був переслати його звернення до відповідача 2 (ДБР), суд не бере до уваги, оскільки, як зазначено вище, через відсутність Дисциплінарної комісії та положення про неї, відповідач 2 також не міг вирішити питання про притягнення працівника ТУ ДБР до дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання неправомірними дій Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 про притягнення до дисциплінарної відповідальності; зобов`язання Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Миколаєві розглянути заяву ОСОБА_1 у відповідності до Закону України "Про звернення громадян" - є необґрунтованими та у їх задоволенні належить відмовити.

Що стосується позовних вимог про стягнення з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві понесених ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди в розмірі 500 000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Згідно ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ст.1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно ст.1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди" від 31.03.1995р. №4, при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, сам факт заподіяння матеріальної та моральної шкоди має довести суду позивач. Однак судом не встановлено факту заподіяння будь-якої шкоди позивачу діями чи бездіяльністю відповідача, будь-яких доказів заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань позивач суду не надав.

У зв`язку з вищевикладеним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві понесених ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди в розмірі 500 000 грн. також є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Будь-які позовні вимоги ОСОБА_1 до другого відповідача - ДБР не заявлялися у позові, підстав для стягнення з відповідача 2 шкоди суд також не вбачає, тому у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДБР належить відмовити.

При цьому доводи ДБР, викладені у відзиві на позов, суд до уваги не бере, оскільки вони повністю повторюють доводи цього відповідача, що наводилися у клопотанні про закриття провадження у справі, яке вирішене судом ухвалою від 30.07.2019 року (а.с. 248-250, т. 1) з наведенням відповідних мотивів.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та не підлягають задоволенню, а тому в їх задоволенні належить відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 241-246, п.15.5 ч.1 розділу VII КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві (адреса: вул. Погранична, буд.9, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 42341034), Державного бюро розслідувань (адреса: вул. Михайла Грушевського, буд.12/2, м.Київ, 01032, код ЄДРПОУ 41760289) про визнання неправомірними дій Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 про притягнення до дисциплінарної відповідальності; зобов`язання Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Миколаєві розглянути заяву ОСОБА_1 у відповідності до Закону України "Про звернення громадян"; стягнення з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві понесених ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди в розмірі 500 000 грн. - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до П`ятого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції з одночасною подачею копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 27 вересня 2019 року.

Суддя В.В. Андрухів

.