Рішення № 84562700, 27.09.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3205/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2019 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Завальнюка І.В.,

за участю секретаря - Салюк О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення штрафних санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2018 року в розмірі 23812,50 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 543,02 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до звіту ФОП ОСОБА_1 про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 8 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 0 особа. У зв`язку з невиконанням вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів на 1 особу, позивачем було нараховано ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарську санкцію в розмірі 23 812,50 грн та пеню в розмірі 543,02 грн, які він і просить стягнути у судовому порядку.

Ухвалою судді від 29.05.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 10:00 год. 25.06.2019.

24.06.2019 до суду від ФОП ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що встановити, що у 2018 році середньооблікова чисельність штатних працівників у ФОП становить 8 можливо лише у 2019 році в період формування та подання звітності з ЄСВ (тобто до 10 лютого включно). До кінця 2018 року відповідач був позбавлений можливості встановити той факт, що середньооблікова чисельність його штатних працівників за підсумками року становитиме 8 чи більше осіб, оскільки протягом року деякі працівники звільнялися, інші - працевлаштовувалися. При цьому у 2017 році середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача не перевищувала 7 осіб, а отже він не був зобов`язаний протягом 2018 року вживати заходи, спрямовані на розрахунок кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу і забезпечувати працевлаштування осіб з інвалідністю. Лише після визначення у 2019 році того, що середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача за рік становить 8, відносно ФОП ОСОБА_1 почав діяти норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, визначений ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». У 2019 році відповідач виконав вимоги законодавства у сфері соціального захисту інвалідів, а саме: став у 2019 році на облік в Одеському відділенні Фонду соціального захисту інвалідів (згідно абз. п. З Порядку реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 70, за яким роботодавець, в якого кількість працюючих збільшилася до восьми і більше осіб, реєструється у відділенні Фонду до 1 лютого року, що настає за роком збільшення кількості працюючих); подав до Одеського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю; створив робоче місце для подальшого працевлаштування особи з інвалідністю; подав до місцевого центру зайнятості населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів інформацію про наявність вакантної посади для працевлаштування осіб з інвалідністю. Оскільки показник середньооблікової кількості штатних працівників за календарний рік визначається у наступному за звітним році, і лише за результатами визначення вказаного показника відносно роботодавця може бути встановлений норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, то відповідач у 2018 році не порушив вимог ч. 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», оскільки до 31.12.2018 року об`єктивно не міг знати, що середньооблікова річна кількість його штатних працівників перевищить 8 осіб. Аналогічно, відповідач протягом 2018 року не був зобов`язаний реєструватися у Фонді соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів та звітувати перед цим фондом, не допускав безпідставної відмови у працевлаштуванні інваліда. Отже відповідач у 2018 році не порушив норматив, передбачений статтями 18, 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а тому не вчинив правопорушення, за яке передбачено нарахування та сплата адміністративно-господарських санкцій.

Ухвалою суду від 25.06.2019 постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; призначено по справі підготовче засідання на 08.08.2019 о 10:00 год.; продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.

01.07.2019 до суду від Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів надійшла відповідь на відзив, згідно з якою ФОП ОСОБА_1 в 2018 р. не подавав звітності з формою 3-ПН - інформація про попит на робочу силу (вакансії), на яких може використовуватися праця осіб з інвалідністю, про що свідчить відповідь Ізмаїльського міського центру зайнятості від 03.04.2019 № 313/06/05. З огляду на те, що за звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 р., наданому до відділення Фонду середньооблікова чисельність штатних працівників на ФОП ОСОБА_1 склала 8 осіб, відповідач повинен був створити 1 робоче місце, проте не створив. Крім того, станом на 1 число кожного місяця відповідач повинен був бути обізнаним про наявні у нього робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, так як це обумовлено складанням штатного розпису.

Ухвалою суду від 08.08.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 22.08.2019 о 10:00 год.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги із викладених вище підстав підтримав у повному обсязі за просив задовольнити позов.

Відповідач та представник в судовому засіданні в задоволенні позову просили відмовити, пояснивши, що на початок 2018 р. в штатному розписі ФОП ОСОБА_1 було передбачено 7 штатних одиниць, на яких були працевлаштовані працівники. Наказом від 01.09.2019 до штату працівників введено посаду водія, на яку працевлаштовано гр. ОСОБА_2 , який з 03.12.2018 на роботу на з`являвся. У зв`язку із цим відповідач звернувся до органу, який направив працівника на роботу (відбування покарання у виді виправних робіт) для оформлення подальшого припинення трудових відносин з цим працівником. Також 09.11.2019 водій ОСОБА_3 повідомив ФОП ОСОБА_1 про бажання припинити трудові відносини з 26.12.2018, у зв`язку із чим наказом від 10.11.2018 зі штатного розпису виводилася посада водія. Зазначений штатний розпис мав вступити в силу після звільнення ОСОБА_3 , тобто з 27.12.2018. Однак 22.12.2018 ОСОБА_3 відкликав свою заяву про звільнення, через що наказ № 6 від 10.11.2018 скасовано. Отже після виявлення в 2019 р. середньооблікової кількості працівників в 2018 р. - 8 осіб, відповідач став на облік в Одеському відділенні Фонду соціального захисту інвалідів, подав звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю; подав заяву до місцевого центру зайнятості населення про наявність вакантної посади для працевлаштування особи з інвалідністю. Таким чином, на початок 2018 р. у ФОП ОСОБА_1 працювало лише 7 працівників, а в подальшому збільшилася. Однак у ФОП ОСОБА_1 були законні підстави очікувати, що до кінця 2018 р. кількість працівників знову зменшиться до 7 осіб. І лише відкликання заяви про звільнення працівником та процедура припинення трудових відносин з іншим працівником призвела до того, що кількість працюючих до кінця року не зменшилася. Вважаючи відсутність будь-якої вини в діях відповідача щодо працевлаштування інвалідів, просили в задоволенні позову відмовити.

Вислухавши пояснення учасників справи та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що 28.02.2019 ФОП ОСОБА_1 подав звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік (форма № 10-ПІ), в якому у рядку 01 «Середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) вказано - 8,3; в рядку 02 «середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - вказано « 0»; у рядку 03 «Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (осіб) - 0.

За результатами опрацювання вищезазначеного звіту Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів дійшло висновку про те, що відповідач повинен був створити 1 робоче місце, проте не створив жодного, за що передбачена адміністративно-господарська відповідальність.

При здійсненні розрахунку адміністративно-господарських санкцій відділення Фонду керувалось Інструкцією щодо заповнення форми № 10-ПІ поштово-річна «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів», затвердженої Наказом Мінпраці України від 10.02.2007 № 42.

Так, відповідно до розрахунку суми адміністративно-господарських санкцій сума відрахувань за 1 нестворене робоче місце становить 23 812,50 грн; середньорічна заробітна плата 381 х 1000 : 8 = 67 625 грн; сума адміністративно-господарських санкцій = 47 625 х 1 : 2 = 23 812,50 грн. Розмір пені станом на 23.05.2019 розраховано наступним чином: 38 днів (15.04.2019 - 23.05.2019) х 14,29 грн ((23 812,50 х 0,06) : 100) = 543,38 грн.

Зважаючи на те, що несплата штрафних санкцій до Фонду соціального захисту інвалідів на рахунки органів Державного казначейства в дохід Державного бюджету України завдає істотної шкоди інтересам держави, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у зв`язку з наступним.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною другою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною першою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 затверджено Форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Наведене свідчить про те, що на підприємство покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування.

З огляду на матеріали справи, наказом № 1 від 01.01.2018 ФОП ОСОБА_1 . затверджено штатний розпис 7 (сім) штатних одиниць (продавців - 6; водій - 1).

Розпорядженням № 13 від 01.09.2018 прийнято на посаду водія ОСОБА_2 , якого направлено до ФОП ОСОБА_1 для відбування покарання у вигляді виправних робіт за вироком Ізмаїльського міськрайонного суду.

У зв`язку із цим наказом № 5 від 01.09.2018 ФОП ОСОБА_1 внесено зміни до штатного розпису та введено посаду водія в кількості 1 штатної одиниці.

Листом від 05.12.2018 № 33 ФОП ОСОБА_1 повідомив начальника Ізмаїльського міськрайонного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Одеській області про те, що ОСОБА_2 з 03.12.2018 на роботу не виходить, на телефонні дзвінки не відповідає, причини невиходу на роботу невідомі. Трудовий договір розірвано в березні 2019 р. через порушення ОСОБА_2 умов трудового договору та невихід на роботу.

Поряд із тим, 09.11.2018 від працівника ОСОБА_3 ФОП ОСОБА_1 надійшла заява про звільнення за власним бажанням з 26.12.2018.

Наказом ФОП ОСОБА_1 № 6 від 10.11.2018 внесено зміни до штатного розпису, затвердженого наказом № 1 від 01.01.2018, та виведено з штатного розпису 1 штатну одиницю посади водія.

22.12.2018 від працівника ОСОБА_3 ФОП ОСОБА_1 надійшла заява про відкликання попередньої заяви про звільнення за власним бажанням.

Наказом ФОП ОСОБА_1 № 7 від 25.12.2018 скасовано наказ ФОП ОСОБА_1 № 6 від 10.11.2018 у зв`язку із вищезазначеною заявою ОСОБА_3 від 22.12.2018 про відкликання заяви про звільнення.

Таким чином, судом встановлено, що в результаті працевлаштування ОСОБА_2 , якого до ФОП ОСОБА_1 було направлено центром пробації для відбування покарання за вироком у вигляді виправних робіт, відповідачем було внесені зміни до штатного розпису в бік його збільшення на 1 посаду, в результаті чого з 01.09.2018 кількість працівників у ФОП ОСОБА_1 зросла до 8.

Згідно з Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 форма № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

За встановлених судом обставин, вищезазначена вакансія водія була створена наказом № 5 від 01.09.2018 на виконання повідомлення органу пробації, а не пов`язана із відкриттям вакансії через наявність попиту на робочу силу або звільненням працівника, робоче місце якого стало вакантним, у зв`язку із чим у відповідача не виникало обов`язку звітувати за формою № 3-ПН, так як попиту на робочу силу у підприємця не було.

Крім того, відповідно до п.3.2.5 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286, середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.

З огляду на матеріали справи, протягом 2018 року в періоді з січня по серпень (тобто протягом восьми місяців) у ФОП ОСОБА_1 працювало 7 осіб, а в періоді з вересня по грудень (тобто протягом чотирьох місяців) - 8 осіб, в результаті чого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік склала 7,3 ((7 працівників х 8 місяців) + (8 працівників х 4 місяці) / 12), проте відповідачем помилково у звіті №10-ПІ за 2018 рік вказано 8,3.

Зазначені розбіжності відповідач пояснити не зміг, пославшись на подання звітності його бухгалтером.

В силу ж ч. 2 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» при розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення, тобто в даному випадку в результаті заокруглення показник кількості робочих місць складає 7.

В той же час, для фізичної особи, яка використовує найману працю, установлено норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо працює від 8 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому в ході перевірки дотримання ФОП ОСОБА_1 вимог законодавства контролюючим органом вищезазначені обставини не встановлені та не перевірялись. Натомість, виходячи з помилково зазначеного відповідачем показника середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу 8,3, замість 7,3, за 2018 рік, контролюючим органом прийнято рішення про застосування адміністративно-господарської санкції за порушення нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Вирішуючи спір, суд враховує, що юридична відповідальність є однією з форм захисту суспільства та держави від посягань на відповідні цінності, головними з яких відповідно до статті 3 Конституції України є людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека. При цьому, юридична відповідальність ґрунтується, у першу чергу, на державному примусі як специфічному впливі на поведінку особи, заснованому на організованій силі та спрямованому на безумовне виконання санкціонованих державою правил поведінки (норм права). Такий примус передбачає його регламентованість виключно законом, наявність чітко встановлених меж застосування та здійснення лише компетентним суб`єктом владних повноважень.

Мета притягнення правопорушника до юридичної відповідальності обумовлена цілями, заради яких вона запроваджується. До таких основних цілей належать: охоронна, правозабезпечувальна, правовідновлювальна, попереджувальна, процедурно-процесуальна, виховна, каральна (штрафна).

Заявлена до стягнення Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів в розглядуваному адміністративному позові сума є адміністративно-господарською санкцією, яка переслідує каральну (штрафну) ціль юридичної відповідальності, метою якої є покарати правопорушника у формі понесення ним додаткових втрат, зокрема, майнового характеру.

Таким чином, оскільки в ході судового розгляду справи судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 не допущено правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», правові підстави для настання господарсько-правової відповідальності для ФОП ОСОБА_1 відсутні.

В судовому засіданні представник позивача, який підтримав адміністративний позов та наполягав на його задоволенні, вищезазначені обставини, зокрема середньооблікову кількість штатних працівників облікового складу (осіб) фактично за рік на рівні 7,3, а не 8,3, - не заперечував. Свою позицію щодо задоволення позову за таких умов пояснив тим, що відповідні відомості про середньооблікову кількість штатних працівників облікового складу (осіб) фактично за 2018 рік на рівні 8,3 самостійно подано відповідачем в лютому 2019 року, що обумовлювало обов`язок створити 1 робоче місце для інваліда.

Тобто позиція позивача обумовлена суто формальним підходом, без урахування принципу пропорційності, який спрямований на досягнення справедливого балансу між інтересами заявника і публічними інтересами.

Однак в даному випадку, ознака легітимної мети у правовій позиції позивача відсутня, так як органом державного контролю в ході судового розгляду справи не доведено допущення підприємцем правопорушення. Очевидно, що такий підхід не забезпечує справедливий баланс між інтересами господарюючого суб`єкта та загальними інтересами українського суспільства.

Відтак, судом встановлено відсутність об`єктивних чинників для настання відповідальності для відповідача за інкриміновані йому порушення. Отже суд приходить до висновку про те, що заявлені в даному адміністративному позові позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки є безпідставними та не ґрунтуються на приписах законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Судові витрати розподілити за правилами ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 13901271) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) про стягнення штрафних санкцій та пені відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 27 вересня 2019 р.

Суддя І.В. Завальнюк