Рішення № 84562663, 26.09.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1434/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

за участі секретаря Захарчук О.В.

представника позивача Тодорич І .В.

представника відповідача Голуб А.С.

представника третьої особи Данілова А.І.

представника третьої особи не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ» до Одеської міської ради, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ», Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення ОМР від 19.09.2018 року №3676-VІІ,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ» до Одеської міської ради, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ», Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації в якому позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Одеської міської ради (адреса: м.Одеса, вул. Думська, 1 код ЄДРПОУ 26597691) від 19.09.2018 року №3676-VІІ «Про надання дозволу Товариству з обмеженою відповідальністю «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 4,0000 га, за адресою: АДРЕСА_1, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель санаторію з приміщеннями торгівельного призначення та громадського харчування».

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

У вересні 2018 року ПрАТ «УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ» дізналось, що ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» звернулось до Одеського міського голови Труханова Г.Л. з клопотанням (заявою) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 4,000 га за адресою: АДРЕСА_1.

14 вересня 2018 року на засіданні Постійної комісії з питань землеустрою та земельних правовідносин Одеської міської ради депутати рекомендували включити питання про надання дозволу ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 на чергове засідання сесії Одеської міської ради, яке відбулось 19 вересня 2018 року.

19 вересня 2018 року на черговому засіданні сесії Одеської міської ради, більшістю голосів депутатів, прийнято рішення №3676-?ІІ «Про надання дозволу Товариству з обмеженою відповідальністю «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 4,0000 га, за адресою: АДРЕСА_1, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель санаторію з приміщеннями торгівельного призначення та громадського харчування».

Вказане рішення було ухвалено в результаті незаконних дій ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» та з допущенням значних порушень процедури порядку оформлення проектів рішень і формування порядку денного сесії Одеської міської ради, про що свідчить наступне.

По перше: право користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , належить ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» в особі Дочірнього підприємства «Санаторій «Красні зорі» закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».

Відповідно до ст. 83 Цивільного кодексу України, юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Відповідно до норм ч. 8 ст. 63 Господарського кодексу України, у випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених ст. 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім. Зазначена стаття передбачає два види залежності підприємств: проста і вирішальна.

Згідно з Класифікацією організаційно-правових форм господарювання, затвердженою наказом Держспоживстандарту від 28.05.2004 р. № 97, дочірнє підприємство - підприємство, єдиним засновником якого є інше підприємство (підприємство, залежне від іншого).

Згідно статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», дочірня компанія - це юридична особа, яка контролюється іншою юридичною особою (материнською компанією).

Питання створення, реорганізації та ліквідації, затвердження статуту дочірнього підприємства належать до компетенції вищих органів юридичної особи, яка є його засновником.

ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» повідомляє суд, що ДП «Санаторій «Красні зорі» є Дочірнім підприємством ПрАТ «Укрпрофоздоровниця».

Одеська міська рада перед прийняттям оскаржуваного рішення №3676-?ІІ від 19.09.2018 року, в порушення п. 2 ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України не отримала письмової згоди попереднього землекористувача, засвідченої нотаріально - ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» в особі ДП «Санаторій «Красні зорі» та прийняла рішення про надання дозволу Товариству з обмеженою відповідальністю «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 4,0000 га, за адресою: АДРЕСА_1 від 19.09.2018 р. № 3676-?ІІ та винесли його на сесію Одеської міської ради.

Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, була у користуванні ЗАО (ПрАТ) «Укрпрофоздоровниця» в особі ПП «Санаторій «Красні зорі». ДП «Санаторій «Красні зорі» звертався до Комунального підприємства Земельно-кадастрового бюро при управлінні земельних ресурсів для складання технічного звіту по визначенню, корегуванню зовнішніх меж та розрахунку площі земельної ділянки Санаторію «Красні зорі» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (далі - ДП «Санаторій «Красні зорі») за адресою: АДРЕСА_1, від 2003 року.

Відповідно до зазначеного звіту ДП «Санаторій «Красні зорі» користувався земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею: 41423 кв.м. ДП «Санаторій «Красні зорі» є законним землекористувачем земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно відповіді на адвокатський запит № Т-1512 від 18.09.2018 року, разом з якою було надано, зокрема, рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №418 від 16.05.1955 року та відповідь № Т-356 від 27.02.2019 року разом із рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради № 806 від 24.09.1956 року.

Земельна ділянка надана у користування відповідно до рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради № 418 від 16.05.1955 року та рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №806 від 24.09.1956 року, отже ЗАО (ПрАТ) «Укрпрофоздоровниця» в особі ПП «Санаторій «Красні зорі» був первинним землекористувачем, який має усі законні підстави для користування даною земельною ділянкою.

Згідно відповіді на адвокатський запит Головного управління ДФС в Одеській області №31/ЗПІ/15-32-50-06-07 від 15.02.2019 року зазначено, що ДП «Санаторій «Красні зорі» декларувало та сплачувало податкові зобов`язання з плати за землю за земельну ділянку площею 41423,0 кв.м за адресою: АДРЕСА_1. ДП «Санаторій «Красні зорі» податковим органом постійно нараховується плата за землю (земельний податок), в свою чергу, платник, подає до податкового органу за місцем розташування земельної ділянки податкові декларації з плати за землю.

Ще одним підтвердженням законності землекористування, є оплата ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», в тому числі земельного податку за земельною ділянкою площею - 41423 м2, що підтверджується платіжним дорученням №199 від 16.02.2017 року, згідно якого ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» сплатила до бюджету, в тому числі, податок на землю за земельну ділянку площею - 41423 м2 замість ДП «Санаторій Красні зорі», яке знаходиться в процесі ліквідації шляхом перетворення з Дочірнього підприємства в Товариство з обмеженою відповідальністю згідно рішення позачергових Загальних зборів акціонерів ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» від 27.02.2015 року №36-27/6.

Отже, ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» є законним землекористувачем земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Одеська міська рада не мала права приймати будь-які рішення щодо зазначеної земельної ділянки, тип паче надавати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не отримавши засвідченої нотаріально згоди землекористувача, як то передбачено п. 2 ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України.

Викладене підтверджує, що ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» в особі ДП «Санаторій «Красні зорі» є законним землекористувачем. До того ж, ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» не надавало ані ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ», ані жодним іншим фізичним і юридичним особам засвідчену нотаріально письмову згоду землекористувача.

По - друге: Одеська міська рада допустила значну кількість порушень процедури оформлення проекту рішення № 3676-?ІІ, що передбачене Регламентом Одеської міської ради ?ІІ Скликання затвердженого рішенням ОМР № 1-?ІІ від 11.11.2015 р.

Відповідно до ст. 24 Регламенту ОМР встановлений порядок оформлення проектів рішень і формування порядку денного сесії. Відповідно до п. 3 цієї статті, пропозиції з проектами рішень, оформлені відповідно до вимог Регламенту, повинні бути подані не пізніше, ніж за 23 робочих дня до дати їх розгляду, за винятком випадків, передбачених законом і Регламентом.

З викладеного пункту ст. 24 Регламенту ОМР, одразу ж, вбачається порушення, оскільки Департаментом комунальної власності Одеської міської ради був розроблений проект рішення щодо надання дозволу ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» на розробку проекту землеустрою тоді, коли на нерухомому майні, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 арешти.

Арешти та заборона відчуження, користування, розпорядження з об`єкту нерухомого майна «зникли» з Державного реєстру майнових прав на нерухоме майно лише у вечері 12.09.2018 року, до цього часу арешти та заборона відчуження, користування, розпорядження були чинні та Департамент комунальної власності ОМР не мав права розробляти проект рішення щодо надання дозволу ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» на розробку проекту землеустрою та передавати його до Постійної комісії з питань землеустрою та земельних правовідносин.

Постійна комісія з питань землеустрою та земельних правовідносин розглянула Даний проект 14.09.2018 року та рекомендувала внести даний проект рішення на розгляд чергової сесії Одеської міської ради, яке відбулося 19.09.2018 року, що підтверджується випискою з протоколу комісії від 14.09.2019 року.

Враховуючи, що арешти та заборона відчуження, користування, розпорядження з об`єкту нерухомого майна були «зняті» у вечері 12.09.2018 року, можливо припустити, що заява/клопотання від ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою була подана лише 13.09.2018 року.

А отже, Департамент комунальної власності Одеської міської ради, в порушення ст. 24 Регламенту ОМР, за 1 робочий день розробив проект рішення Одеської міської ради «Про надання дозволу ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 4,0000 га, за адресою: АДРЕСА_1, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель санаторію з приміщеннями торгівельного призначення та громадського харчування» та передав його на розгляд Постійної комісії з питань землеустрою та земельних правовідносин, в результаті чого Одеська міська рада 19.09.2018 року прийняла рішення яке було розроблено із явним порушенням Регламенту ОМР.

Проаналізувавши викладене, вбачається, що посадові особи Одеської міської ради різними способами сприяли ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» в отриманні дозволу на розробку проекту землеустрою, адже очевидно, що з моменту звернення ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» до Одеської міської ради з заявою/клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою до прийняття рішення Одеською міською радою №3676-?ІІ від 19.09.2018 року минуло що найбільш 5 робочих днів.

Очевидно було порушено Регламент ОМР, та в порушення п. 3 ст. 24 Регламенту ОМР не було подано проект за 23 робочі дні.

Відповідно до п. 8 ст. 24 Регламенту ОМР, проекти рішень, підготовлені розпорядниками публічної інформації, публікуються не пізніше, ніж за 20 робочих днів до дня проведення пленарного засідання сесії міської ради. Проте, проект рішення Одеської міської ради №3676-?ІІ від 19.09.2018 року взагалі не був опублікований а ні на офіційному сайті Одеської міської ради, ані жодним іншим засобом.

Регламентом ОМР, а саме п. 9 ст. 24 також передбачено, що проекти рішень підлягають обов`язковому візуванню. На зворотному боці бланка проект рішення візується в наступній послідовності:

виконавцем з обов`язковим зазначенням дати візування, номера телефону, адресу електронної пошти;

автором проекту рішення (у разі якщо виконавець не є автором проекту рішення);

директором юридичного департаменту;

директором департаменту з організації роботи ради;

секретарем ради;

заступником міського голови (відповідно до розподілу обов`язків).

Відповідно до п. 10 та 11 ст. 24 Регламенту ОМР візування проекту рішення ради с обов`язковим. Якщо у особи, яка візує проект рішення, є зауваження і пропозиції, вони викладаються письмово окремим документом, який є невід`ємним додатком до проекту рішення, про що зазначається поруч з візою на проекті рішення, або вносяться власноруч безпосередньо до проекту рішення. Забезпечення візування, узагальнення зауважень і пропозицій до проекту рішення ради, редагування його остаточного варіанту покладається на його виконавця. Процедуру візування проектів рішень, внесених депутатами та постійними комісіями міської ради, організовує департамент з організації роботи ради.

По третє: після отримання рішення Одеської міської ради №3676-?ІІ від 19.09.2018 року ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» активно звертається до різних органів, зокрема, до Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради та до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області через ПП «Одесгеосервіс» для погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ», незважаючи на невирішений спір між ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» та ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ».

Згідно відповіді на адвокатський запит з Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради № 01-15/23п від 28.01.2019 року було встановлено, що ПП «Одесгеосервіс» 16.10.2018 року подав до Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради для погодження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 3,5144 га, що підтверджується супровідним листом ПП «Одесгеосервіс» вих. № 310 від 16.10.2018 р.

Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради до своєї відповіді додало Висновок по проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, який був погоджений 17.10.2018 року, тобто наступного дня з дня подачі такого проекту на розгляд до Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради. Тобто, перевірка проекту землеустрою відбувалась вночі, з 16.10.2018 на 17.10.2018 року.

Після погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду в Управлінні архітектури та містобудування Одеської міської ради ПП «Одесгеосервіс» в інтересах ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» звернулось до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель санаторію з приміщеннями торгівельного та громадського харчування, загальною площею 3,5144 га, за адресою: АДРЕСА_1, що було встановлено відповідно до відповіді на адвокатський запит з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» цілеспрямовано розуміючи незаконність своїх діянь продовжує активно погоджувати проект з землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, за адресою: АДРЕСА_1 впливаючи на органи місцевого самоврядування та органи державної влади, що в подальшому призведе до укладення договору оренди земельної ділянки з Одеською міською радою та в результаті знищення будівель і споруд Санаторію «Красні зорі».

Якщо зволікати та допустити затвердження Одеською міською радою ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель санаторію з приміщеннями торгівельного та громадського харчування, за адресою: АДРЕСА_1 , то для відновлення прав та інтересів ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Отже, Одеська міська рада при підготовці та ухваленні оскаржуваного рішення №3676-УІІ від 19.09.2018 року допустила значну кількість порушень, не зважила на наявність арештів та заборони відчуження, користування, розпорядження об`єктом нерухомого майна, недотрималась положень ст. 123 Земельного кодексу України, ст. 24 Регламенту Одеської міської ради, в результаті чого було прийнято рішення, яке очевидно порушує права, свободи та законні інтереси ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», оскільки даним рішенням фактично Одеська міська рада сприяє злочинцям - ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ», яке незаконно заволоділо нерухомим майном, що належить позивачу та робить усе можливе для найскорішого отримання земельної ділянки в оренду для того щоб в подальшому розпочати будівництво багатоповерхівок на 9 станції Великого фонтану.

Таким чином, рішення Одеської міської ради №3676-?ІІ від 19.09.2018 року «Про надання дозволу Товариству з обмеженою відповідальністю «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 4,0000 га. за адресою: АДРЕСА_1, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель санаторію з приміщеннями торгівельного призначення та громадського харчування» є протиправним та підлягає скасуванню судом.

Щодо права власності за ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1. додатково зазначаємо наступне.

25.03 2016 року ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» зареєструвало в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на об`єкт нерухомого майна - Санаторій "Красні зорі", загальною площею 14905 м.кв., за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 891918951101), про що свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25.10.2017 року № 101392764.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду по справі №815/1988/17 від 13.06.2017 року адміністративний позов ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» до державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради "Регіональне бюро державної реєстрації" було задоволено, визнані протиправними дії державного реєстратора щодо реєстрації права господарського відання за Дочірнім підприємством «Санаторій «Красні зорі» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (судове рішення набрало законної сили 08.08.2017 року).

Майновий комплекс Санаторію «Красні Зорі» переданий Акціонерному товариству при його створенні на підставі постанови Президії ради Федерації Незалежних Профспілок України № 11-1-1 від 22.11.1991 року «Про створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».

У період з 1998 року по 2001 рік товариством було відчужено 180/1000 частки - права власності на вказане домоволодіння, проте 820/1000 частки у праві власності на домоволодіння АДРЕСА_1 залишалось у Товариства.

При цьому Товариством у 2015 році ініційовано процедуру виділу належних йому 820/1000 частки у праві власності на домоволодіння АДРЕСА_1 в окремий об`єкт нерухомого майна.

29 жовтня 2015 року Товариством отримано технічний паспорт на будинок санаторію «Красні Зорі» за адресою АДРЕСА_1 площею 14 905 кв.м.

25 березня 2016 року на підставі технічного паспорту, а також висновку від 24 лютого 2016 року КП «Бюро технічної інвентаризації» ОМР за товариством зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна (санаторій «Красні Зорі»), що розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 14 905,00 кв.м., реєстраційний номер нерухомого майна 891918951101.

23.02.2018 року ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» дізналось, що нерухоме майно - Санаторій "Красні зорі", загальною площею 14905 м.кв., за адресою АДРЕСА_1 майно не зареєстроване за товариством, зареєстровано за ТОВ «Будлайф Інвест» (код ЄДРПОУ 41774699), про що свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 23.02.2018 року № 115139230.

Право власності скасовано 22.11.2017 р. 14:34:29 на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропертовська від 09.11.2017 року №202/8993/17.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська по справі № 9202/8993/17 від 09.11.2017 року не існує.

Після скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" на об`єкт нерухомого у майна - Санаторій "Красні зорі", 23 листопада 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з`явився запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 820/1000 домоволодіння загальною площею 11804,5 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачем жодних рішень про передачу об`єкта нерухомого майна - Санаторія "Красні зорі" будь-яким особам не приймалось, жодних правочинів щодо відчуження даного нерухомого майна не укладалось та взагалі відсутні будь-які правовідносини з ОСОБА_2 , що дає підстави Позивачу вважати, що об`єкт нерухомого майна - Санаторій "Красні зорі" злочинно шахрайським шляхом захопив ОСОБА_2 у змові з державними реєстраторами, нотаріусом та іншими особами з використанням завідома підроблених документів.

За даними фактами ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" звернулась до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину. Слідчим Шевченківського відділу поліції Приморського відділу поліції в м. Одеси ГУ НП в Одеській області були внесені відомості до ЄРДР №12018161500000595 від 16.03.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч. 4 КК України.

Договір купівлі-продажу, на підставі. якого було зареєстровано право власності ОСОБА_2 , було начебто укладено 27.02.2001 року, проте, державна реєстрація права власності на підставі даного договору відбулась 23.11.2017 . року, тобто аж через шістнадцять з половиною років після нібито укладення правочину. Проте, як було зазначено вище, 25.03.2016 року, саме за Позивачем було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - Санаторій «Красні Зорі», загальною площею 14 905 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення державного реєстратора Овідіопольського районного управління юстиції Колесніченко І. С.

Після злочинної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна - 820/1000 частки домоволодіння, ОСОБА_2 01.12.2017 року заснував Товариство з обмеженою відповідальністю «Будлайф Інвест», та вніс об`єкт нерухомого майна у статутний капітал даного товариства.

Згідно інформаційної довідки №115139230 від 23.02.2018 року вищезазначене право власності було зареєстроване рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 38509569 від 04.12.2017 року державного реєстратора КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Мельник Тетяною Іванівною на підставі наступних документів: протокол серія та номер 1, виданий 01.12.2017р., видавник ТОВ «Будлайф Інвест», акт прийому-передачі, серія та номер 01/12/2017, виданий 01.12.2017р., видавник ТОВ «Будлайф Інвест», ОСОБА_2

Для поновлення свого порушеного права ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» було вимушено звернутись до Приморського районного суду м. Одеси із позовною заявою до ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Будлайф інвест» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна із незаконного володіння (справа № 522/5998/18).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10.04.2018 року про відкриття провадження було задовольнив клопотання Позивача про забезпечення позову та накладено арешт на нерухоме майно, саме: 820/1000 частин домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1421204151101.

04.05.2018 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/6874/18 було задоволено клопотання слідчого відділу Шевченківського відділу поліції Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУ НП в Одеській області.

12.09.2018 року о 18:27:01 державний реєстратор Хоменко Ірина Олександрівна прийняла рішення, індексний номер: 42973649 про припинення обтяження.

Державний реєстратор Мельничук Володимир Олександрович рішенням 12.09.2018 року о 20:21.06, індексний номер. 42974488, відкрив новий розділ та зареєстрував за ТОВ "Будлайф інвест" право власності на об`єкт нерухомого майна, домоволодіння загальною площею 11804,5 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та 12.09.2018 року о 20:28:38 вніс запис до Державного реєстру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1642526551101.

Процесуальні дії

Ухвалою судді від 16.05.2019 року відкрито провадження за правилами загального позовного провадження призначено підготовче засідання на 12.06.2019 року.

Ухвалою від 31.05.2019 року задоволено заяву ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» та вжито заходи забезпечення позову.

12.06.2019 року ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, прийнято до розгляду заяву позивача (вхід.№19339/19 від 29.05.2019 року) про уточнення позовних вимог: визнати протиправним та скасувати рішення Одеської міської ради (адреса: м.Одеса, вул. Думська, 1 код ЄДРПОУ 26597691) від 19.09.2018 року №3676-VІІ «Про надання дозволу Товариству з обмеженою відповідальністю «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 4,0000 га, за адресою: АДРЕСА_1, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель санаторію з приміщеннями торгівельного призначення та громадського харчування» шляхом конкретизації дати прийняття спірного рішення.

Ухвалою суду від 12.06.2019 р. частково задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів за вихід. №04-07/216 та повністю задоволено клопотання представника позивача про огляд оригіналів документів за вхід. №21150/19.

Ухвалою суду від 12.06.2019 р. задоволено клопотання представника позивача про залучення третьої особи за вхід. №19338/19. Залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача Управління культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації.

18.06.2019 року (вхід.№21814/19) через канцелярію суду надійшла заява представника Одеської міської ради про відвід судді.

Ухвалою суду від 19.06.2019 р. визнано необґрунтованою заяву представника Одеської міської ради А.С. Голуб (за довіреністю) про відвід судді за вхід. №21814/19 від 18.06.2019 р.

Зупинено провадження у справі № 420/1434/19 - до вирішення питання про відвід головуючої судді Потоцької Н.В.

Ухвалою суду від 19.06.2019 р. відмовлено в задоволенні заяви представника позивача про неприпустимість зловживання процесуальними правами за вхід. № 22019/19 від 19.06.2019 року.

Ухвалою суду від 02.07.2019 р. відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів за вхід. №23558/19 від 01.07.2019 р.

Ухвалою суду від 02.07.2019 р. відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів за вхід. №23613/19 від 02.07.2019 р.

Ухвалою суду від 12.06.2019 року витребувано у товариства з обмеженою відповідальністю «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 6, оф. 1) оригінали документів:

виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ»;

опис документів, що надаються юридичною особою державному реєстратору для проведення реєстраційної дії «Державна реєстрація новоутвореної шляхом заснування юридичної особи» стосовно ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ»;

протокол загальних зборів учасників №1 від 01.12.2017 року;

протокол №05/12 від 05.12.2017 року;

акт прийому-передачі №01/12/2017 від 01.12.2017 року;

наказ ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» №1-к від 05 грудня 2017 року про вступ на посаду директора ОСОБА_4 ;

технічний паспорт на домоволодіння розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , складений ПП «Коло друзів».

Витребувані документи до суду не надані.

Ухвалою суду від 30.07.2019 року продовжено на тридцять днів з 30.07.2019 року по 22.08.2019 року строк для проведення підготовчого провадження по адміністративній справі №420/1434/19.

Призначено підготовче засідання по справі №420/1434/19 на 22 серпня 2019 року на 11:00 годину.

30.07.2019 року ухвалою суду відмовлено в задоволенні заяви представника позивача за вхід. № 27275/19 від 29.07.2019 року про виклик свідків.

Ухвалою суду від 22.08.2019 року задоволено клопотання представника позивача за вхід. №30039/19 від 21.08.2019 року про застосування заходів процесуального примусу до керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ».

Ухвалою суду від 22.08.2019 року відмовлено в задоволені заяви представника позивача за вхід. №30038/19 від 21.08.2019 року про допит свідка.

22.08.2019 року ухвалою суду закрито провадження у справі №420/1434/19 та справу призначено до судового розгляду по суті на 13.09.2019 року на 12 год. 00 хв.

06.06.2019 року за вхід.№20355/19 відповідачем подано відзив на адміністративний позов, який обґрунтовано наступним.

Щодо прийняття Одеською міською радою оскаржуваного рішення на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17.08.2018 року на адресу Одеської міської ради надійшло клопотання ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 4,0 га для експлуатації та обслуговування нежитлових приміщень санаторію з приміщеннями торгівельного призначення та громадського харчування.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Згідно з ч. 2 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Частиною 1 ст. 122 ЗК України встановлено, що передача земельних ділянок у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб здійснюється сільськими, селищними, міськими радами.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно з ч. 2 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу.

Так, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

При цьому, у відповідності до ч. 3 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним ч.ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

- надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;

- формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Згідно з ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади, або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст. 122 ЗК України, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки) Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частино 3 ст. 123 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

За результатами розгляду зазначеного клопотання ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» не встановлено жодної з перелічених у ч. 3 ст. 123 ЗК України підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Про наявність згаданих у цій нормі підстав для відмови у наданні дозволу, перелік яких є вичерпним, також не зазначає у своєму позові ПрАТ «Укрпрофоздоровниця».

Наводячи свої доводи про незаконність прийнятого рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, позивач, зокрема, не зазначає, на підставі якої норми законодавства Одеська міська рада мала би відмовити у наданні ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» такого дозволу, тоді як відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим, також нормативно - правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Таким чином, з огляду на відсутність визначених у ч. 3 ст. 123 ЗК України підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, міська рада всупереч позиції позивача не мала права приймати рішення про відмову ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» у наданні такого дозволу, та, відповідно, прийняла рішення від 19.09.2018 року № 3676-VII.

Так, перевіривши подане ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» клопотання разом із доданими до нього відповідно до ст. 123 ЗК України документами, з урахуванням відсутності будь-яких передбачених законодавством підстав для відмови у задоволенні клопотання заявника, на пленарному засіданні сесії, прийнято рішення про надання дозволу ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 4,0000 га, за адресою: АДРЕСА_1 , для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель санаторію з приміщеннями торгівельного призначення та громадського харчування».

Отже, оскаржуване рішення Одеської міської ради прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачених Конституцією та законами України, що спростовує вимоги позовної заяви та свідчить про відсутність підстав для її задоволення.

Щодо доводів ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» про право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1 статті 325 ЦК України передбачено, що суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно зі ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Як вбачається з самого змісту позовної заяви ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, на момент прийняття рішення міської ради від 19.09.2018 року № 3676-?ІІ «Про надання дозволу товариству з обмеженою відповідальністю «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 4,0000 га, за адресою: АДРЕСА_1 , для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель санаторію з приміщеннями торгівельного призначення та громадського харчування», відповідно до норм цивільного законодавства за ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» було у встановленому законодавством України про державну реєстрацію прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи наявність зареєстрованого у встановленому законодавством порядку права власності на об`єкт нерухомого майна, з огляду на відсутність правових підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до ст. 123 ЗК України, Одеська міська рада фактично не мала права відмовляти ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та спростовує доводи позивача, зазначені у позовній заяві.

ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» у поданій заяві посилається на те, що виконавчі органи Одеської міської ради не мали права розробляти проект оскаржуваного рішення міської ради під час дії арештів, накладених ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10.04.2018 року у справі № 522/5998/18 та ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 04.05.2018 року у справі № 522/6874/18.

Так, відповідно до ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 10.04.2018 року у справі №522/5998/18 за позовом ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» до ОСОБА_2 , ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна із незаконного володіння клопотання позивача про забезпечення позову у цивільній справі задоволено та накладено арешт на нерухоме майно, а саме: 820/1000 частин домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1421204151101.

Поряд з цим, ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 04.05.2018 року у справі № 522/6874/18 задоволено клопотання слідчого та накладено арешт, заборонивши відчуження, розпорядження та користування та заборонено будь-яким суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в тому числі нотаріусам, іншим акредитованим суб`єктам, посадовим особам здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо об`єкту нерухомого майна, а саме: 820/1000 частин домоволодіння загальною площею 11804.5 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1421204151101.

Однак, Одеська міська рада вважає за необхідне акцентувати увагу суду на тому, що, по-перше, на момент прийняття рішення органу місцевого самоврядування до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено записи про припинення обтяжень на об`єкт нерухомого майна.

По-друге, як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення Одеської міської ради від 19.09.2018 року № 3676-?ІІ, останнім було надано дозвіл товариству з обмеженою відповідальністю «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 4,0000 га, за адресою: АДРЕСА_1 , для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель санаторію з приміщеннями торгівельного призначення та громадського харчування.

Поряд з цим, відповідно до норм чинного цивільного законодавства, земельна ділянка та об`єкт нерухомого майна є окремими об`єктами цивільних прав.

При цьому, звертаємо увагу, що оскаржуваним рішенням міської ради не встановлено будь-яких речових прав суб`єктів на об`єкти нерухомого майна, а лише надано дозвіл заявнику звернутися до відповідного суб`єкту господарювання, який здійснює розробку технічної документації із землеустрою.

З викладеного вбачається, що наявність обтяжень на об`єкті нерухомого майна, а саме: на 820/1000 частин домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , ніяким чином не впливає на порядок та процедуру розгляду питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та не може бути підставою для відмови у наданні такого дозволу, враховуючи положення ст. 118 ЗК України.

Одеська міська рада не заперечує щодо наявності спору про право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , між ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» та ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ», однак наявність такого спору ніяким чином не може впливати на порядок розгляду питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органом місцевого самоврядування та бути правовою підставою для відмови у такому наданні.

Натомість у даному випадку позивач фактично обґрунтовує свій адміністративний позов наявністю спору про право, між ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» та ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ», а саме про право власності на домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , та про право користування земельною ділянкою за вищевказаною адресою, які не можуть бути належними та допустимими доказами у цій адміністративній справі з урахуванням положень ст.ст. 73, 74 КАС України, що свідчить про безпідставність та необґрунтованість позовної заяви ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» та є підставою для відмови у її задоволенні.

Щодо посилання позивача про наявність у нього права користування земельною ділянкою.

У позовній заяві, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що земельна ділянка надана у користування ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» відповідно до рішення виконавчого комітету Одеської міської Ради депутатів трудящих від 16.05.1955 року № 418 та рішення виконавчого комітету Одеської міської Ради депутатів трудящих від 24.09.1956 року № 806, що свідчить про те, що ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» є первинним землекористувачем, що, на його думку, виключає підстави для прийняття міською радою оскаржуваного у справі рішення.

Однак, наведені документи не є належними у розумінні чинного законодавства доказами, що підтверджують речові права на земельну ділянку.

Перш за все, рішення виконавчого комітету Одеської міської Ради депутатів трудящих від 24.09.1956 року № 806 взагалі не стосується земельної ділянки, адже у ньому йдеться про передачу будівель.

У свою чергу, виходячи зі змісту рішення виконавчого комітету Одеської міської Ради депутатів трудящих від 16.05.1955 року № 418, ним затверджені результати обміру земель будівельного кварталу № 155, та воно не містить жодного посилання про виникнення у позивача прав на відповідну земельну ділянку та взагалі не надає можливість встановити, що яких конкретно земель у ньому йдеться.

Поряд з цим, з 1917 року до 1990 року земля була винятковою власністю держави і надавалася іншим особам тільки у користування.

Положеннями Земельного Кодексу УРСР 1922 року був встановлений обов`язок реєстрації земельних ділянок, в тому числі постанов землевпорядних установ про провадження землеустрою та про затвердження землевпорядних проектів.

Статтею 15 Земельного кодексу УРСР 1922 року передбачено, що відведення землі земельними органами проводиться за правилами землеустрою.

Згідно з пунктом 1 вказаної постанови з 15.03.1991 року всі землі Української РСР оголошено об`єктом земельної реформи, відтак, об`єктом реформи також була і спірна земельна ділянка.

Відповідно до пункту 5 цієї постанови передачу земель у приватну та колективну власність, а також надання їх у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям у ході земельної реформи та закріплення їх прав власності або користування землею мало здійснюватися в порядку, встановленому Земельним кодексом України, який був прийнятий Верховною Радою Української РСР 18.12.1990 року.

Згідно з положеннями зазначеного Кодексу передача земель у власність або користування підприємств відбувалась за рішеннями відповідних місцевих рад.

Згідно зі ст. 22 Земельного кодексу Української РСР 1990 року право володіння або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Відповідно до ст. 23 Земельного кодексу Української РСР 1990 року, право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів. Форми державних актів встановлюються Верховною Радою Української РСР.

Таким чином, закріплено, що право користування земельною ділянкою виникає після одержання відповідного державного акта, який видається і реєструється сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів.

Відповідно до пунктів 4.1., 4.2. наказу Держкомзему від 04.05.1999 року № 43 «Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі» власники земельних ділянок, землекористувачі та орендарі зберігають видані їм державні акти і договори як документи періодичного використання, другий примірник державного акта або договору зберігаються у вогнетривких шафах у приміщеннях відповідних рад чи державних адміністрацій або за їх дорученням - у приміщеннях районних (міських) відділів (управлінь) земельних ресурсів Держкомзему України.

Отже, особа, якій відводилась земельна ділянка, може вважатися її законним землекористувачем лише за умови дотримання вимог з питань землеустрою та отримання належних документів.

Втім, у матеріалах справи не міститься доказів, які б надавали можливість встановити факт виникнення відповідного права на землю навіть законодавством радянських часів.

Зокрема, позивач не надав документів на підтвердження того, що Одеською міською Радою депутатів трудящих був виданий державний акт про право постійного користування вказаною земельною ділянкою за формою, встановленою Верховною Радою Української РСР.

Верховний Суд у своїй постанові від 12.04.2018 року у справі №910/23064/16 визначив, що без дотримання процедури, вказаної вище, а також оформлення договору оренди чи отримання державного акту про право власності на земельну ділянку будь-які юридичні та фізичні особи не можуть вважатися належними землекористувачами земельної ділянки.

У 2002 році набрав чинності новий Земельний кодекс України та порядок передачі земельних ділянок у власність або користування юридичних осіб також передбачав прийняття рішення відповідною місцевою радою.

Згідно з п.п. 5, 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 року № 5245-?І державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

У разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами.

З цього приводу зауважуємо, що відповідно до ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Однак, як вбачається з матеріалів цієї справи, ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» не надано жодного документа, який би посвідчував прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою міською радою чи здійснення позивачем реєстрації права користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , у встановленому законом порядку.

Поряд з цим, за даними, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, об`єкти нерухомого майна, розташовані на спірній земельній ділянці, вибули з права власності позивача, у зв`язку із чим у будь-якому разі у відповідності до вимог ст. 121 ЗК України на сьогоднішній день відсутні законодавчі підстави вважати позивача користувачем відповідної земельної ділянки, а також стверджувати про наявність у нього права на її відведення у встановленому законом порядку.

Наявність приватно-правового спору між позивачем та третьою особою спору щодо об`єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці, сама по собі не вказує на наявність у нього речового права на земельну ділянку.

Враховуючи вищевикладене, безпідставними є посилання позивача на необхідність отримання Одеською міською радою нотаріально посвідченої згоди землекористувача відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 123 ЗК України, що на його думку, мало передувати оскаржуваному у цій справі рішенню, адже у даному випадку не мало місце вилучення земельної ділянки у ПрАТ «Укрпрофоздоровниця».

Що стосується посилання позивача на те, що дочірнім підприємством ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» «Санаторій «Красні зорі» сплачується земельний податок за користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , то воно також не визначає речових прав позивача на відповідну земельну ділянку.

Так, приписами пункту 14.1.72 статті 14 ПК України встановлено дефініцію земельного податку, відповідно до якої ним є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Статтями 269 та 270 ПК України регламентовано вичерпний перелік платників податку, об`єкт оподаткування земельним податком, та зазначено, що платниками податку є:

власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);

землекористувачі.

При цьому, об`єктами оподаткування визначено:

земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні;

земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Приписами пунктів 14.1.34 та 14.1.73 статті 14 ПК України встановлено дефініції власників земельних ділянок та землекористувачів.

Відповідно до вказаних правових норм власниками земельних ділянок вважаються юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно.

Землекористувачами визначено юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Тобто, визначальною ознакою, якій має відповідати власник земельної ділянки або її землекористувач у розумінні ПК України, є набуття такою особою речового права на земельну ділянку у порядку, встановленому чинним законодавством.

Зазначені правові норми у цілому відповідають приписам Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), якими регламентовано набуття учасниками цивільних правовідносин речових прав на нерухоме майно.

Так, відповідно до частини 1 статті 179 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України) річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Статтею 181 ЦК України розмежовано речі на рухомі та нерухомі. Частиною 1 зазначеної статті встановлено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без знецінення та зміни їх призначення.

При цьому, частиною 1 статті 182 ЦК України, статтями 125, 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності та право користування земельними ділянками виникають лише з моменту державної реєстрації цих прав, оформленої відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Зважаючи на викладені правові норми та публічний характер державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, необхідно зазначити, що відповідно до частини 1 статті 2 зазначеного Закону така державна реєстрація становить собою офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав па нерухоме майно.

Таким чином, сплата дочірнім підприємством ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» «Санаторій «Красні зорі» земельного податку не надає позивачу жодних речових прав на земельну ділянку, з приводу якої прийнято оскаржуване рішення Одеської міської ради.

Сама по собі плата за землю є похідною від наявності у особи речового права на землю та не може виступати доказом наявності у такої особи права, яке і зумовлює обов`язок сплачувати земельний податок.

У свою чергу, сам факт існування спору між приватними особами щодо об`єкта нерухомого майна за наявності чинної державної реєстрації права власності на нього не може виступати перешкодою для врегулювання міською радою питання користування земельною ділянкою, на якій розташовані об`єкти нерухомого майна та, відповідно, надходжень до місцевого бюджету у вигляді плати за цю землю.

Крім того, про наявність права користування земельною, ділянкою не може свідчити і звіт комунального підприємства земельно-кадастрового бюро при управлінні земельних ресурсів для складання технічного звіту по визначенню, корегуванню зовнішніх меж та розрахунку площі земельної ділянки «Санаторію «Красні зорі» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», оскільки з наданої позивачем копії можливо лише встановити загальні характеристики такої земельної ділянки та наявність сервітутів на останній, однак жодного посилання на те, що дочірнє підприємство «Санаторій «Червоні зорі» є законним землекористувачем земельної ділянки, всупереч доводам позивача, такий висновок не містить.

Щодо посилань позивача на порушення порядку прийняття оскаржуваного рішення Одеської міської ради від 19.09.2018 року №3676- VII.

Клопотання ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» надійшло на адресу Одеської міської ради 17.08.2018 року, а пленарне засідання сесії міської ради відбулось 19.09.2018 року, що спростовує доводи позивача та свідчить про дотримання Одеською міською радою встановленого земельним законодавством строку на розгляд такого клопотання.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Регламенту пропозиції з проектами рішень, оформлені відповідно до вимог Регламенту, повинні бути подані не пізніше, ніж за 23 робочих дня до дати їх розгляду, за винятком випадків, передбачених законом і Регламентом.

Згідно з абз. 2 п. 17 ст. 24 Регламенту проекти рішень, внесені пізніше зазначеного в пункті 16 Регламенту строку розсилки, можуть бути розглянуті на пленарному засіданні сесії тільки після окремого голосування депутатів про включення їх до порядку денного засідання.

Таким чином, застосовуючи лише вибіркові положення Регламенту, ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» ігнорує абз.2 п. 17 ст. 24 Регламенту та не враховує, що на пленарному засіданні сесії міської ради від 19.09.2018 року відбулось вищенаведене окреме голосування депутатів щодо включення до порядку денного таких проектів рішень.

Щодо відсутності у позивача порушеного права, захист якого може бути здійснений шляхом звернення із цим адміністративним позовом.

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини рішення від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних прав або обов`язків, в тому числі обов`язок забезпечити виконання наданого відповідно до підпорядкованості доручення.

Саме таким критеріям відповідає оскаржуваний у справі акт органу місцевого самоврядування, оскільки передбачає конкретні приписи (надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки), звернені до окремої юридичної особи (ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ»), які застосовуються одноразово (передбачають одноразову можливість розробити проект землеустрою щодо відведення конкретної земельної ділянки), і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання (після розроблення відповідного проекту землеустрою рішення більше не створюватиме будь-яких правових наслідків).

Відповідно до ч. 2 ст. 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, оскаржити такий акт інші особи не можуть.

Таке ж правило має застосовуватись і до правових актів індивідуальної дії. Цьому кореспондують також положення ч. 1 ст. 25 КАС України, яка, визначаючи територіальну юрисдикцію справ, використовує таку категорію як «справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань)».

Право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

В свою чергу, акти індивідуальної дії породжують права та обов`язки тільки того суб`єкта, якому його адресовано. Відсутність у будь-кого прав чи обов`язків у зв`язку із оскарженим актом не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із відповідним адміністративним позовом.

З урахуванням наведеного, беручи до уваги, що предметом оскарження визначено правовий акт індивідуальної дії, який адресований іншій аніж позивач особі та не передбачає виникнення у них будь-яких прав та обов`язків, такий акт не може бути ним оскаржений, що виключає підстави для задоволення заявленого позову про скасування відповідного акта органу місцевого самоврядування.

Через канцелярію суду 02.07.2019 р. за вхід. №23574/19 надійшов відзив ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ», який залучено до матеріалів справи «До відома», оскільки подано без дотримання процесуальних приписів КАС України.

24.06.2019 р. за вхід. № 22504/19 через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив.

02.07.2019 р. за вхід. № 23603/19 через канцелярію суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

17.08.2018 року на адресу Одеської міської ради надійшло клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 4,0 га для експлуатації та обслуговування нежитлових приміщень санаторію з приміщеннями торгівельного призначення та громадського харчування.

12.09.2018 р. за ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» зареєстровано право власності на будівлі і споруди площею 11 804,50 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується інформаційною довідкою з ЄДРРПНМ № 1642526551101 від 02.07.2019 р.

19.09.2018 р. на пленарному засіданні сесії, ОМР прийнято рішення № 3676-VІІ «Про надання Дозволу ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 4,0000 га, за адресою: АДРЕСА_1, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель санаторію з приміщеннями торгівельного призначення та громадського харчування».

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА.ВИСНОВКИ СУДУ.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Стаття 19 Конституції України в першому реченні закріплює автономію особистості в її різноманітній життєдіяльності, а у другому реченні містить її королларій, передбачаючи, що держава не може виходити за межі повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

У «Науковому висновку щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією», опублікованому на офіційному сайті Верховного Суду, зазначено, що «критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття».

Суд перевіряє дії відповідача на відповідність вимогам ч.2 - 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».

У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства»).

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності.

Відповідно до пункту 18 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично - діяльнісній (конклюдентній) формах.

Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

З огляду на наведені вище положення КАС України та загальновідомі ознаки й властивості нормативно-правового та індивідуального актів, суд приходить до висновку, що рішення ОМР від 19.09.2018 року №3676-VІІ є актом індивідуальної дії.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

До такого правового висновку 18.09.2019 року дійшла Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу №9901/284/19 за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича , треті особи: Міністерство юстиції України, ОСОБА_2 , про визнання протиправним і скасування Указу Президента України від 21 травня 2019 року №304/2019 «Про призначення ОСОБА_3 Главою Адміністрації Президента України».

Отже, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб`єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звертається.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України (п. 1 резолютивної частини рішення від 25.11.1997 № 6-зп; п. 1 резолютивної частини Рішення від 25.12.1997 № 9-зп та п. 1 резолютивної частини рішення від 14.12.2011 №19-рп/2011).

Рішенням Конституційного Суду України від 25.11.1997 N 6-зп надане офіційне тлумачення цієї частини вказаної статті, згідно з яким ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Таким чином, ухвалюючи рішення від 25.11.1997 N 6-зп, Конституційний Суд України розтлумачив, що кожному гарантовано право на судовий захист на оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, у випадках якщо ними відносно конкретної особи прийняте відповідне рішення, вчинена дія чи бездіяльність.

У рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

У контексті завдань адміністративного судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та не чинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає також законний інтерес.

Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 по справі №522/3665/17 визначив, що законний інтерес має такі ознаки:

(а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;

(б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

(в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

(г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово "її");

(д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Принцип верховенства права у рішеннях ЄСПЛ щодо України стосується вимог «якості» закону та юридичної визначеності. Так, принцип верховенства права вимагає дотримання вимог «якості» закону, яким передбачається втручання у права особи та в основоположні свободи. Так, у рішенні від 10 грудня 2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» (Mikhaylyuk and Petrov v. Ukraine, заява № 11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див., серед багатьох інших, рішення у справі «Полторацький проти України» (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29 квітня 2003 року, заява № 38812/97, п. 155).

Відтак, Верховний Суд, з метою дотримання принципу юридичної визначеності, конкретизував складові «законного інтересу», які повинні мати місце, для розуміння як судом, так і суб`єктами звернення до суду, коли може мати місце порушення «законного інтересу».

Аналізуючи вказані складові, суд дійшов висновку, що спірне рішення не порушує законного інтересу ПрАТ «Укрпрофоздоровниці».

Так, перша складова - має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання. Як встановлено судом, інтерес ПрАТ «Укрпрофоздоровниці» не перебуває у сфері правового регулювання, оскільки а ні на час звернення до суду, а ні на час постановлення судового рішення не є тією особою, що має юридичні (правові) підстави стверджувати про наявність визнаних державою (зареєстрованих) прав на майно або на земельну ділянку.

Друга складова - пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Як встановлено судом, ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» на даний час не має ніякого конкретного матеріального чи нематеріального блага. При цьому, задоволення адміністративного позову і скасування спірного рішення жодним чином не змінює права або інтереси ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», так як не призводить а ні до виникнення права на будівлі або земельну ділянку, а ні до можливості реалізації права на звернення до ОМР із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Третьою та четвертою складовою законного інтересу - є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає та є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово "її").

Під час розгляду справи представником позивача не визначено, яке благо отримає ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», яке б належало конкретно позивачу і його реалізація була б можлива у разі скасування рішення.

У постанові від 18.09.2019 року по справі №9901/284/19 вказано:

«За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає правильним і обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Оскільки ОСОБА_1 не є учасником (суб`єктом) правовідносин з призначення ОСОБА_2 Главою Адміністрації Президента України, то такий Указ не породжує для позивачки права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 14 березня 2018 року у справі № 9901/22/17, від 06 та 12 червня 2018 року у справах № 800/489/17 та № 800/587/17 відповідно, від 16 жовтня 2018 року у справі №9901/415/18, від 09 квітня 2019 року у справі № 9901/611/18 та від 21 серпня 2019 року у справі № 9901/283/19».

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що рішення Одеської міської ради №3676-VII від 19.09.2018 року є актом індивідуальної дії, прийнятим відносно ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ», ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» не є учасником (суб`єктом) правовідносин з надання дозволу на розробку проекту землеустрою ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ», а отже, таке рішення не породжує для позивача права на захист, тобто права на звернення до суду, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», п.29.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Разом з цим, суд вважає на необхідне надати правову оцінку підставам позову.

Представник позивача ПрАТ «УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ» вказує, що позивач є власником земельної ділянки автоматично, власником нерухомого майна, землекористувачем (ПК України).

Суд з цього приводу вважає за необхідне зазначити, що згідно з частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України (ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 цього Кодексу визначено зміст права власності, який полягає у тому, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

До регламентованих ЦК України способів захисту права власності належать:

?визнання права власності (стаття 392);

?витребування майна із чужого незаконного володіння, у тому числі від добросовісного набувача (статті 387, 388);

?усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391);

?заборона вчинення дій, які порушують право власності, або вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (стаття 386);

?визнання незаконним правового акта, що порушує права власника (стаття 393);

?зобов`язання повернути потерпілому безпідставно набуте майно (статті 1212, 1213) та інші.

Правовий режим майна суб`єктів господарювання встановлено статтею 133 Господарського кодексу України (ГК України), в якій, зокрема, визначено, що основу цього режиму становлять право власності та інші речові права ? право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених ЦК України. Майно суб`єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна.

Статтею 328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Таким чином, власник не зобов`язаний у кожному випадку доводити іншим особам правомірність набуття права власності на належне йому майно.

Згідно матеріалів справи, на час прийняття рішення міської ради від 19.09.2018 року №3676-?ІІ «Про надання дозволу товариству з обмеженою відповідальністю «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 4,0000 га, за адресою: АДРЕСА_1 , для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель санаторію з приміщеннями торгівельного призначення та громадського харчування», за ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» у встановленому законодавством України порядку про державну реєстрацію прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, в матеріалах справи наявна ухвала Приморського районного суду м. Одеси по справі №522/5998/18 про прийняття до провадження цивільної справи за позовом ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» до ОСОБА_2 , ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна із незаконного володіння. Станом на час прийняття рішення по даній справі, згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення по справі №522/5998/18 не постановлено.

У Рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії», що згадувалося раніше, Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з […] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».

Відтак, вирішення питання права власності на 820/1000 домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 відноситься до юрисдикції Приморського районного суду м. Одеси, який і надасть правову оцінку спірним питанням.

В судовому засіданні учасники справи підтвердили, що спір по цивільній справі не вирішено.

Отже, незаконність набуття права власності ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» не встановлена судом, який визначено законом.

А тому, доводи представника позивача щодо незаконності набуття права власності ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ», які вона визначила як підставу позову, не можуть оцінюватись адміністративним судом під час розгляду публічно-правового спору.

Щодо доводів позивача про статус первинного землекористувача.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що земельна ділянка надана у користування ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» відповідно до рішення виконавчого комітету Одеської міської Ради депутатів трудящих від 16.05.1955 року № 418 та рішення виконавчого комітету Одеської міської Ради депутатів трудящих від 24.09.1956 року № 806, що свідчить про те, що ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» є первинним землекористувачем.

Надаючи оцінку вказаному, суд виходить з наступного.

Земельний кодекс України регламентує порядок передачі земельних ділянок у власність або користування юридичних осіб.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» не надано доказів, які б вказували на здійснення позивачем реєстрації права користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , у встановленому законом порядку.

Поряд з цим, за даними, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, вибули з права власності позивача.

Відповідно до приписів статті 377 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з приписами статті 120 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

З огляду на вказане є не обґрунтованим і довід позивача на необхідність отримання Одеською міською радою нотаріально посвідченої згоди землекористувача відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 123 ЗК України.

Щодо сплати дочірнім підприємством ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» «Санаторій «Красні зорі» земельного податку за користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 .

Статтями 269 та 270 ПК України регламентовано вичерпний перелік платників податку, об`єкт оподаткування земельним податком, та зазначено, що платниками податку є:

власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);

землекористувачі.

При цьому, об`єктами оподаткування визначено:

земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні;

земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Приписами пунктів 14.1.34 та 14.1.73 статті 14 ПК України встановлено дефініції власників земельних ділянок та землекористувачів.

Відповідно до вказаних правових норм власниками земельних ділянок вважаються юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно.

Землекористувачами визначено юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Тобто, визначальною ознакою, якій має відповідати власник земельної ділянки або її землекористувач у розумінні ПК України, є набуття такою особою речового права на земельну ділянку у порядку, встановленому чинним законодавством.

З огляду на вказане, сплата дочірнім підприємством ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» «Санаторій «Красні зорі» земельного податку не визначає речових прав позивача на відповідну земельну ділянку.

Також позивач вказує, що Одеська міська рада, як органи місцевого самоврядування (їх посадові особи) зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку зазначеному, суд виходить з наступного.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і Законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і Законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

У ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Системний аналіз вказаних норм свідчить про наступне.

Одеська міська рада, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції, діє лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і Законами України.

Отже, ст. 14 Конституції визначає набуття права на землю виключно за законом. В свою чергу, законом, який це регулює - є Земельний кодекс України, зокрема, ст.123 цього кодексу.

При цьому, ст. 123 ЗК України є імперативною нормою, яка виражає в категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії й не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов`язків суб`єктів. Інакше: імперативні норми прямо наказують правила поведінки. Крім цього, вказана норма є абсолютно визначеною нормою права - це норми з вичерпною конкретністю і повнотою встановлюють умови своєї дії, права і обов`язки адресатів та наслідки їх порушення.

Такий підхід до правозастосування неодноразово висловлювався Верховним Судом, зокрема, і в постанові від 11.09.2019 року по справі №819/570/18:

«На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною 6 статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними».

На думку суду вказана постанова Верховного Суду є релевантною до спірних правовідносин, оскільки правове регулювання правовідносин встановлених ст. 118 ЗК України та ст. 123 ЗК України є тотожним.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 3 ст. 123 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що за результатами розгляду ОМР клопотання ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» не встановлено підстав перелічених у ч. 3 ст. 123 ЗК України для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

На підставі чого, 19.09.2018 р. на пленарному засіданні сесії, прийнято рішення № 3676-VІІ «Про надання Дозволу ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 4,0000 га, за адресою: АДРЕСА_1 , для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель санаторію з приміщеннями торгівельного призначення та громадського харчування».

З огляду на встановлене, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення прийнято в порядку, встановленому Законом, а саме: приписами ст. 123 ЗК України.

При цьому, позивачем також наголошувалось на порушенні Регламенту ОМР при прийнятті спірного рішення.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Ст. 123 ЗК України є імперативною нормою, яка виражає в категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії й не допускає ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов`язків суб`єктів. Інакше: імперативні норми прямо наказують правила поведінки. Крім цього, вказана норма є абсолютно визначеною нормою права - це норми з вичерпною конкретністю і повнотою встановлюють умови своєї дії, права і обов`язки адресатів та наслідки їх порушення.

Також, ст. 123 ЗК України не містить відсильної норми.

Відсильною нормою є норма, в якій правило поведінки визначено частково з одночасною відсилкою до інших статей нормативно-правового акту, де це правило конкретизовано.

Відсилочна диспозиція застосовується у випадках, коли правило поведінки пов`язане з обставинами, що вже визначені в інших нормах. Законодавець не повторює це правило, а просто відсилає до них і тим самим економить (зменшує) нормативний матеріал.

Відтак, структура ст. 123 ЗК України не відсилає до інших статей нормативно-правового акту.

Крім того, суд також надає правову оцінку підставам представника позивача, додатково оголошених у вступному слові.

Щодо постанови по справі № 815/1988/17 від 13.06.2017 р.:

Предметом розгляду вказаної справи було:

визнання незаконними дій державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондара Олексія Миколайовича щодо реєстрації права господарського відання за ДП «Санаторій «Красні Зорі»;

скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 33176279 від 26.12.2016 року державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондара Олексія Миколайовича.

Вказаною постановою встановлено:

«…приватному акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» належить на праві власності об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 891918951101) санаторій «Красні зорі», загальною площею 14 905,00 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Як зазначає позивач, після реєстрації права власності на вказаний об`єкт, він не приймав відповідних рішень, розпоряджень та не здійснював передачі вказаного майна в господарське відання Дочірнього підприємства «Санаторій «Красні Зорі» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», а відповідно, не подавав документи і не вносив інформацію до державного реєстру речових прав. Однак, в порушення ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року № 1952-ІУ, державним реєстратором Бондарем О.М. безпідставно та незаконно здійснено запис про право господарського відання на вищевказаний об`єкт нерухомого майна, оскільки ні позивач, ні його дочірнє підприємство з такою заявою не звертались….».

Вказане рішення прийнято 13.06.2017 року, законної сили набрало 08.08.2017 року, однак станом на 12.09.2018 року означене майно зареєстровано за ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ».

Щодо строку розгляду клопотання від 17.08.2018 року.

17.08.2018 року на адресу Одеської міської ради надійшло клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 4,0 га для експлуатації та обслуговування нежитлових приміщень санаторію з приміщеннями торгівельного призначення та громадського харчування.

14.09.2018 року призначено засідання Постійної комісії.

19.09.2018 року прийнято рішення №3676-VІІ.

Частино 3 ст. 123 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Щодо наявності справи у Приморському районному суді м. Одеси

ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» вказує, що виконавчі органи Одеської міської ради не мали права розробляти проект оскаржуваного рішення міської ради під час дії арештів, накладених ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10.04.2018 року у справі № 522/5998/18 та ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 04.05.2018 року у справі № 522/6874/18.

Так, відповідно до ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 10.04.2018 року у справі №522/5998/18 за позовом ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» до ОСОБА_2 , ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна із незаконного володіння клопотання позивача про забезпечення позову у цивільній справі задоволено та накладено арешт на нерухоме майно, а саме: 820/1000 частин домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1421204151101.

Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 04.05.2018 року у справі № 522/6874/18 задоволено клопотання слідчого та накладено арешт, заборонивши відчуження, розпорядження та користування та заборонено будь-яким суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в тому числі нотаріусам, іншим акредитованим суб`єктам, посадовим особам здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо об`єкту нерухомого майна, а саме: 820/1000 частин домоволодіння загальною площею 11804.5 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1421204151101.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 271 ЦПК України, за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця, суд роз`яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення.

Подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання.

Тлумачення положень вказаної статті дозволяє дійти висновку, що рішення суду може бути роз`яснено у разі, якщо без такого роз`яснення його важко виконати, оскільки існує значна ймовірність неправильного його виконання внаслідок неясності резолютивної частини рішення.

Тобто, роз`яснення рішення суду це засіб виправлення недоліків судового акта, який полягає в усуненні неясності судового акта і викладенні рішення суду у більш ясній і зрозумілій формі.

Роз`яснення рішення (ухвали) можливе виключно тим судом, яким воно прийнято. Право на таке роз`яснення надано учасникам справи, державному виконавцю, приватному виконавцю, зокрема, ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» по справам №522/5998/18 та №522/6874/18. Однак, ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» таким правом не скористалось.

Вказані позивачем ухвали стосуються об`єкту нерухомого майна, а саме: 820/1000 частин домоволодіння загальною площею 11804.5 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, посилаючись на ці ухвали, позивач тлумачить їх на власний розсуд.

Разом з цим, слід зазначити, що адміністративний суд не має повноважень роз`яснювати ухвали іншого суду, змінюючи їх резолютивну частину.

Щодо дефектності поданих ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» установчих документів та незаконності реєстрації юридичної особи ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ».

З цього приводу суд зазначає наступне.

Текст статті 6 Конвенції може скласти враження, що її вимоги є виконаними, коли справа заявника була розглянута будь-яким національним судом, який створено на підставі закону. Однак, ЄСПЛ у кількох рішеннях наголосив, що поняття «суд, встановлений законом», стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування «суду», але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді (належний склад суду).

У Рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії», що згадувалося раніше, Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з […] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».

У цій справі Суд зазначає, що згідно зі статтею 111-18 Господарського процесуального кодексу Верховний Суд, скасувавши постанову Вищого господарського суду, міг або повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі (див. пункт 12 рішення). Натомість він залишив у силі постанову Апеляційного суду, і такі дії не були передбачені Господарським процесуальним кодексом, що було підтверджено Урядом у його зауваженнях (див. п. 19 рішення). Суд також зазначає, що не було жодної іншої правової норми, яка б надавала повноваження Верховному Суду ухвалювати такого роду рішення.

У даній справі представник позивача неодноразово наголошувала на незаконній реєстрації ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ», недійсності протоколу загальних зборів учасників ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ», однак протягом розгляду справи не звернулась до суду, встановленого законом, задля вирішення цього юридичного спору.

Закон України "Про судоустрій та статус суддів" визначає основні завдання діяльності Верховного Суду як найвищого органу у системі судоустрою України, а саме: забезпечення сталості та єдності судової практики.

Судова практика з цих правовідносин формується Верховним Судом у складі суддів Касаційного господарського суду і є сталою протягом тривалого часу, а отже передбачуваною.

Так, юридичні спори щодо реєстрації юридичних осіб, визнання недійсним протоколів загальних зборів підсудні господарським судам, про що свідчать правові позиції у справах №910/807/17 від 02.05.2018 року, №904/943/15 від 27.03.2018 року, №914/758/17 від 03.04.2018 року.

Щодо твердження представника третьої особи ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» стосовно того, що ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» ніколи не набувала права власності на майно, а право власності належало державі.

Такого висновку, як зазначає представник третьої особи, дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 року у справі №48/340, провадження №12-14звг19.

Суд критично ставиться до позиції представника третьої особи з огляду на наступне.

Правовий спір у справі №48/340 стосувався визнання права власності, недійсності договору та повернення майна.

Позов обґрунтовано тим, що майно Санаторію імені Першого травня в м. Києві (Пуща-Водиця), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гамарника, 40, є державною власністю та Укрпрофоздоровниці не передавалося, у зв`язку із чим прокурор указував на недійсність договору №8000109/2002-24, за яким Укрпрофоздоровниця відчужила спірне майно на користь ВГБФ «Батьківська турбота», та наявність підстав для повернення такого майна у державну власність.

Так, Велика Плата Верховного Суду дійшла наступного висновку:

«Вищий Господарський суд України, дійшов правильного висновку про те, що Укрпрофоздоровниця не набула права власності на спірне нерухоме майне, а право власності належало державі. Держава ніколи не передавала майно профспілкам саме у власність, і Укрпрофоздоровниця мала про це знати.

Відтак, Укрпрофоздоровниця не була добросовісним набувачем майна і не набула права власності на нього. Спірне майно належало на праві власності державі».

Тобто, із вище зазначеного можливо зробити висновок, що у справі №48/340 мова йде саме про майно Санаторію імені Першого травня, на яке ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» не набувала права власності, а не взагалі про все майно ПрАТ «Укрпрофоздоровниця».

Щодо твердження представника позивача стосовно перевірки дефектності документів Одеською міською радою.

Так, представник позивача неодноразово наголошувала, що після надання пакету документів ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» щодо розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вказані документи підлягали перевірці на стан дефектності відповідним відділами та комітетами Одеської міської ради, перед тим як вони були прийняті до розгляду.

При цьому, представник позивача посилається на постанову Верховного Суду від 24.01.2019 року у справі №815/6851/15, провадження №К/9901/13110/18, зокрема на наступний правовий висновок:

«Аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що прямий обов`язок Державного реєстратора під час розгляду заяви про реєстрацію встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями».

Слід зазначити, що предметом розгляду вище зазначеної справи було зобов`язання Управління державної реєстрації здійснити державну реєстрацію права власності особи на земельну ділянку, отриману у власність за нотаріально посвідченим та зареєстрованим договором дарування 7/10 частин розташованого на ній житлового будинку.

Відповідачем в зазначеному спорі є Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Тобто, правовідносини у справі №815/6851/15 (на рішення у якій посилається представник позивача) регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Так, вказаним законом прямо передбачено обов`язок державного реєстратора встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

При цьому, ст. 123 ЗК України такого обов`язку не містить, а тому постанова Верховного Суду не є релевантною до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Так, судом при розгляді даної справи повно і всебічно з`ясовано всі фактичні обставини справи та вирішено юридичний спір між позивачем та відповідачами в межах предмету спору та з огляду на підстави позову.

Керуючись ст. ст. 12, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ» до Одеської міської ради, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ», Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення ОМР від 19.09.2018 року №3676-VІІ - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 15.5 розділу VII Перехідні положення КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Приватне акціонерне товариство лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ», адреса: вул. Шота Руставелі, 39/41, м. Київ, 01033, код ЄДРПОУ 02583780, телефон: (044) 289 01 11;

Одеська міська рада, адреса: 65004, м. Одеса, площа Думська, 1, факс:+38 (048) 779-13-14, е-mail: sovet@omr.gov.ua;

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будлайф Інвест», адреса: 02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 6, оф. 1

Управління культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, ЄДРПОУ 40055626, адреса: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83.

Головуючий суддя Потоцька Н.В.

.