Рішення № 84562656, 26.09.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2988/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2019 року м. Одеса

Зала судових засідань №21

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

За участю секретаря Макаренко А.І.

За участю сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 ,

Від відповідача: Топова О.П.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного проживання та поштового листування: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, адреса: 65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44) про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

16 травня 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення №213528000 від 30.01.2019р. про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21.05.2019 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

10.06.2019 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, а 24.06.2019 року від представника відповідача надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання 24.06.2019 року за її відсутності та перенесення підготовчого засідання.

24.06.2019 року від представника позивача надійшло клопотання про продовження строку підготовчого провадження для ознайомлення із матеріалами справи та підготовки відповіді на відзив.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24.06.2019 року продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 07.08.2019 року.

У судовому засіданні 07.08.2019 року усною ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву для надання учасниками процесу додаткових доказів у справі до 15.08.2019 року.

15.08.2019 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про перенесення підготовчого засідання у зв`язку із неможливістю надати у підготовче засідання матеріали особової справи ОСОБА_2 , так як архіваріус відсутній за станом здоров`я.

15.08.2019 року через канцелярію суду від представника позивача надійшло клопотання про перенесення підготовчого засідання у зв`язку із надходженням клопотання від представника відповідача.

З урахуванням викладеного судом було прийнято рішення відкласти підготовче засідання на 28.08.2019 року.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28.08.2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.09.2019 року.

09.09.2019 року через канцелярію суду від представника позивача надійшла заява про відкладення судового засідання у зв`язку із знаходженням представника у відрядженні.

З урахуванням викладеного судом було прийнято рішення відкласти судове засідання на 16.09.2019 року.

У судове засідання 16.09.2019 року сторони з`явились.

В обґрунтування позову та у відповіді на відзив (вх.№28050/19 від 06.08.2019 року) представник позивача вказує, що ОСОБА_2 є громадянкою Республіки Узбекистан, з 2001 року постійно проживає на території України, оскільки тут перебуває її чоловік. У 2003 році позивачка отримала Посвідку на постійне проживання, дію якої продовжувала у 2010 році. На підставі п.7 Постанови КМУ №321 від 25.04.2018 року позивачка 21.01.2019 року звернулась до відповідача із заявою про обмін їй посвідки на постійне проживання, однак отримала рішення про відмову в оформленні посвідки на постійне проживання. Позивачка не погоджується із вказаним рішенням, вказує, що даним рішенням порушуються її права, а в обґрунтування цього вказує, що:

по-перше, оскаржуване рішення не містить обґрунтування відмови в оформленні посвідки на постійне проживання, а обмежується лише загальним посиланням на норму Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №321, а саме п.п.11 п.62, де встановлено, що територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки в інших випадках, передбачених законом. Однак, територіальний орган не визначив, який це випадок і в якому акті він визначений;

по-друге, до вказаної підстави, як з`ясовано позивачкою пізніше, застосовано положення ст.4 Закону України «Про імміграцію», який на момент прибуття позивачки на територію України ще не набрав законної сили. Тобто, положення щодо можливості отримання посвідки на постійне проживання, пов`язане із повнорідністю чоловіка позивачки з його сестрою не застосовуються до досліджуваних правовідносин. Натомість, застосуванню підлягають положення Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», у якому не конкретизовано спорідненість братів та сестер. Більше того, положення Сімейного кодексу України також не розмежовують обсяг прав та обов`язків між повнорідними та неповноріднми братами та сестрами;

по-третє, відповідачем не спростовується факт прибуття позивачки на територію України в 2001 році, а в силу приписів Перехідних положень Закону України «Про імміграцію» саме момент прибуття особи на територію України визначає режим застосування норм законодавства. Оскільки пунктом 4 Перехідних положень визначено, що дозвіл на імміграцію таким особам видається без оформлення посвідки, підстав для відмови в її оформленні у відповідача бути не може.

10.06.2019 року за вх.№20932/19 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області не погоджується із доводами позовної заяви. Позиція відповідача ґрунтується на тому, що позивачка із заявою про оформлення та видачу їй посвідки на постійне проживання звернулась 22.09.2003 року, тобто вже після набрання чинності Законом України «Про імміграцію». За таких обставин, відповідачем до досліджуваних правовідносин застосовувались положення вказаного Закону, статтею 4 якого визначено категорії іммігрантів, яким встановлено квоту імміграції. У вказаному переліку визначено, що квота встановлена для осіб, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України, однак чоловік позивачки не є повнорідним братом громадянки України ОСОБА_3 . З цієї підстави, яка, на переконання відповідача, повністю відповідає приписам чинного законодавства, відповідне рішення і було прийнято.

У судовому засіданні 16.09.2019 року сторони підтримали позиції, наведені у письмових заявах по суті.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 є громадянкою Республіки Узбекистан (а.с.13-16).

15.04.2001 року позивачка прибула на територію України, про що свідчить штамп пункту пропуску через державний кордон України в паспорті позивачки (а.с.13).

22.09.2003 року позивачка звернулась до ВПР та МР УМВС України в Одеській області із заявою-анкетою (вх.№4060) про залишення в Україні на постійне мешкання (а.с.56-57).

За результатом розгляду вказаної заяви позивачці було оформлено та видано Посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 10.11.2003 року (а.с.118).

У 2010 році позивачка звернулась із заявою про оформлення їй Посвідки на постійне проживання, до якої надала Посвідку серії НОМЕР_2 від 10.11.2003 року (а.с.107).

27.05.2010 року позивачці оформлено нову Посвідку на постійне проживання НОМЕР_3 (а.с.122).

21.01.2019 року позивачка звернулась до Головного управління ДМСУ в Одеській області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання у зв`язку із досягненням 25- або 45-річного віку (а.с.123).

30.01.2019 року начальником Головного управління ДМСУ в Одеській області Погребняк О.П. прийнято рішення про відмову в оформленні посвідки на постійне проживання на підставі пп.11 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №321 (а.с.132).

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивачка звернулась із даним адміністративним позовом до суду.

Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.1 Закону України «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;

іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Статтею 4 вказаного Закону визначено, що дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів:

1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України;

2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України;

3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США;

4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України;

5) особи, які раніше перебували в громадянстві України;

6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти;

8) особи, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми;

9) особи, які прослужили у Збройних Силах України три і більше років.

Згідно ст.5 вказаного Закону Кабінет Міністрів України:

1) визначає порядок формування квоти імміграції і встановлює квоту імміграції на кожний календарний рік;

2) визначає порядок провадження за заявами про надання дозволів на імміграцію і поданнями про скасування дозволів на імміграцію та виконання прийнятих рішень;

3) затверджує зразок посвідки на постійне проживання, правила та порядок її оформлення і видачі.

На виконання статті 5 Закону України «Про імміграцію» Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 25.04.2018 року №321 «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання» (далі - Порядок).

Згідно п.1, 2 Порядку посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Посвідка виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Згідно п.7 Порядку обмін посвідки здійснюється у разі:

1) зміни інформації, внесеної до посвідки;

2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки;

3) закінчення строку дії посвідки;

4) непридатності посвідки для подальшого використання;

5) досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія).

Пунктом 9 Порядку встановлено, що оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обмін здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" (далі - Центр).

Згідно п.40 Порядку для оформлення у зв`язку із втратою або викраденням посвідки, її обміну іноземець або особа без громадянства подають такі документи:

1) посвідку, що підлягає обміну (крім випадків втрати та викрадення);

2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства;

3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку;

4) документи, що підтверджують обставини, у зв`язку з якими посвідка підлягає обміну (крім випадків, передбачених підпунктами 3-5 пункту 7 цього Порядку);

5) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником;

6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.

Пунктом 43 визначено, що рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні.

Згідно п.п.11 п.62 Порядку територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, зокрема, в інших випадках, передбачених законом.

Суд зазначає, що оскаржуване рішення не містить обґрунтування його прийняття, а лише посилання на норму Порядку, яку відповідач застосував як підставу для прийняття рішення, відповідачем не надано жодного доказу, який би пояснював підстави ухвалення такого рішення та передуючу йому перевірку.

Як встановлено судом, позивачка звернулася до відповідача із заявою про обмін посвідки у зв`язку із досягненням 45-річного віку, а не стосовно видачі чи оформлення посвідки, до спливу терміну її дії, що виключало можливість розгляду у зв`язку з її заявою будь-якого іншого питання, ніж того, яке порушувала заявниця (пункт 7 Порядку №321).

Відповідно до пунктів 20-31 Порядку №321 керівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС, визначає працівників, які виконують функції з прийняття документів, формування заяв-анкет та видачі посвідки, і працівників, які виконують функції з оформлення посвідки (розгляд заяви-анкети, ідентифікація особи та прийняття рішення). Керівник уповноваженого суб`єкта визначає осіб, які в межах повноважень, установлених законом, отримують доступ до інформаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем, власником або розпорядником яких є ДМС, є матеріально відповідальними особами та виконують функції з прийняття документів, формування заяв-анкет і видачі посвідки. Працівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32 - 34 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування/проживання іноземця або особи без громадянства на території України, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті. У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган / територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб`єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі. Іноземець або особа без громадянства мають право повторно звернутися до територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта в разі зміни або усунення обставин, у зв`язку з якими їм відмовлено в прийнятті документів, за умови дотримання строків, визначених пунктом 17 цього Порядку. У разі відповідності поданих документів вимогам цього Порядку працівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта з використанням електронного цифрового підпису та із застосуванням засобів Реєстру формує заяву-анкету (в тому числі здійснює отримання біометричних даних, параметрів). Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування. Після формування заяви-анкети працівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта друкує її та надає іноземцеві або особі без громадянства для перевірки правильності внесених до заяви-анкети відомостей. У разі виявлення помилок у заяві-анкеті працівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта вносить до неї відповідні виправлення. Після перевірки заяви-анкети іноземець або особа без громадянства власним підписом підтверджують правильність внесених до заяви-анкети відомостей про особу. Якщо іноземець або особа без громадянства через фізичні вади не можуть підтвердити власним підписом правильність таких відомостей, працівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта робить відмітку про неможливість такого підтвердження та засвідчує правильність внесених до заяви-анкети відомостей про особу власним підписом. Після перевірки іноземцем або особою без громадянства правильності внесених до заяви-анкети відомостей про особу заява-анкета перевіряється та підписується (із зазначенням дати, прізвища та ініціалів) працівником територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта, який прийняв документи та сформував заяву-анкету. Працівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта сканує із застосуванням засобів Реєстру документи до заяви-анкети, які подаються іноземцем або особою без громадянства. Прийняті уповноваженим суб`єктом заява-анкета та скановані документи (у тому числі отримані біометричні дані, параметри) із застосуванням засобів Реєстру автоматично розподіляються та надсилаються до територіального органу / територіального підрозділу ДМС, який обслуговує відповідного уповноваженого суб`єкта, що здійснив прийняття документів від іноземця або особи без громадянства. Керівник / заступник керівника територіального органу ДМС або керівник його структурного підрозділу, керівник / заступник керівника територіального підрозділу ДМС або особа, яка виконує його обов`язки, щодня здійснюють розподіл прийнятих (у тому числі уповноваженими суб`єктами) заяв-анкет між працівниками, які виконують функції з оформлення посвідки. Працівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС не пізніше наступного дня після надходження для розгляду документів, прийнятих уповноваженим суб`єктом, перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32 і 33 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства. У разі прийняття рішення про відмову в розгляді документів, прийнятих уповноваженим суб`єктом, територіальний орган / територіальний підрозділ ДМС не пізніше наступного робочого дня надсилає уповноваженому суб`єкту письмове повідомлення про відмову в їх розгляді із зазначенням підстав відмови з метою його подальшого вручення іноземцеві або особі без громадянства. У разі коли під час приймання документів виявлено, що посвідка, яку подано уповноваженому суб`єкту для обміну, визнана недійсною відповідно до пункту 72 цього Порядку, територіальний орган / територіальний підрозділ ДМС інформує іноземця або особу без громадянства про вилучення посвідки. У разі надходження від територіального органу / територіального підрозділу ДМС повідомлення про необхідність вилучення посвідки працівник уповноваженого суб`єкта вилучає її, про що складає акт. Заява-анкета, вилучена посвідка та акт про її вилучення передаються на підставі акта приймання-передачі до територіального органу / територіального підрозділу ДМС, який прийняв відповідне рішення.

Згідно до норм пунктів 42-45 Порядку №321 працівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС, на якого згідно з його службовими обов`язками покладаються функції з оформлення посвідки, вчиняє дії, передбачені пунктами 36 і 37 цього Порядку, і приймає до розгляду заяву-анкету та додані до неї документи. Пошук у Реєстрі інформації щодо особи здійснюється за поданими персональними даними (у тому числі тими, що змінилися). До запровадження органами реєстрації внесення до Реєстру відомостей про місце проживання особи в установленому законодавством порядку відомості про реєстрацію місця проживання, які подаються іноземцем або особою без громадянства, перевіряються за даними обліку територіального органу ДМС. Рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні. Якщо втрачена або викрадена посвідка чи посвідка, що підлягає обміну, була видана територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС, до якого подано заяву-анкету про оформлення, обмін посвідки, працівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС порівнює дані іноземця або особи без громадянства та їх фотозображення з даними, наведеними в заяві-анкеті про оформлення втраченої або викраденої посвідки чи посвідки, що підлягає обміну, та даними відомчої інформаційної системи ДМС і сканує її із застосуванням засобів Реєстру до відомчої інформаційної системи ДМС. У разі коли втрачена або викрадена посвідка чи посвідка, що підлягає обміну, була видана іншим територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС, для підтвердження видачі не пізніше наступного дня після прийняття до розгляду заяви-анкети до такого територіального органу / територіального підрозділу ДМС надсилається запит. Перевірка за запитом проводиться протягом трьох робочих днів після його надходження. Під час перевірки відомості, зазначені в запиті, та фотозображення порівнюються з даними, наведеними в заяві-анкеті про оформлення втраченої або викраденої посвідки чи посвідки, що підлягає обміну, та фотозображенням, що міститься в ній. У графі "Службові відмітки" заяви-анкети про оформлення посвідки проставляється відмітка про дату надходження запиту та зазначаються найменування територіального органу / територіального підрозділу ДМС, який здійснює оформлення у зв`язку із втратою або викраденням, обмін посвідки, і підстави обміну. За результатами перевірки надається відповідь територіальному органу / територіальному підрозділу ДМС, який надіслав запит, а заява-анкета про оформлення втраченої або викраденої посвідки чи посвідки, що підлягає обміну, сканується до відомчої інформаційної системи ДМС. У разі коли під час порівняння фотозображень не встановлено тотожність зображеної на них особи або виявлено невідповідність відомостей, зазначених у запиті, даним, наведеним у заяві-анкеті про оформлення втраченої або викраденої посвідки чи посвідки, що підлягає обміну, про це повідомляється територіальному органу / територіальному підрозділу ДМС, який надіслав запит, для вжиття додаткових заходів з ідентифікації іноземця або особи без громадянства і з`ясування обставин виникнення розбіжностей.

Відповідно до пункту 46 Порядку після проведення перевірок, підтвердження факту оформлення та видачі посвідки, ідентифікації іноземця або особи без громадянства керівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС приймає рішення про оформлення посвідки або про відмову в її оформленні.

Відповідачем не надано будь-яких доказів виконання ним всіх дій, передбачених Порядком, нормами якого не встановлено , що при розгляді заяви про обмін посвідки може перевірятись обґрунтованість її оформлення, натомість, пунктом 31 Порядку вказується виключно на те, що у разі коли під час приймання документів виявлено, що посвідка, яку подано уповноваженому суб`єкту для обміну, визнана недійсною відповідно до пункту 72 цього Порядку, територіальний орган / територіальний підрозділ ДМС інформує іноземця або особу без громадянства про вилучення посвідки. У разі надходження від територіального органу / територіального підрозділу ДМС повідомлення про необхідність вилучення посвідки працівник уповноваженого суб`єкта вилучає її, про що складає акт.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За наведених підстав суд не досліджує аргументи відповідача, викладені у відзиві на позов, стосовно незаконності оформлення посвідки на постійне проживання у 2003 році позивачці, оскільки такі мотиви та факти не висвітлювались в оскаржуваному рішенні, відсутні документи відповідної перевірки, а також сама посвідка, подана для обміну, не визнавалася недійсною та не скасовувалася.

Як вбачається із наведених вище норм Закону України «Про імміграцію» та Порядку законодавцем відокремлюється поняття «обмін» посвідки та її «оформлення». Під різне нормативне регулювання підпадає як порядок розгляду заяви, так і підстави для прийняття рішення і кінцевий результат розгляду заяви. При подачі заяви про обмін посвідки на постійне проживання заявником надається вичерпний перелік документів, передбачених пунктом 40 Порядку, які підтверджують обставини, що зумовлюють необхідність та обґрунтованість саме обміну посвідки, а не її оформлення.

Суд зазначає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення оминув увагою наявний у матеріалах особової справи Висновок від 01.12.2011 року (а.с.133), згідно якого встановлено, що позивачка законно отримала дозвіл на імміграцію в Україну та документувалася посвідкою на постійне проживання в Україні.

Підстав неврахування такого висновку відповідачем не наведено, крім посилання на те, що видача посвідки була здійснена незаконно.

Згідно п.73 Порядку у разі коли рішення про оформлення посвідки прийнято з порушенням вимог законодавства, керівник відповідного територіального органу/територіального підрозділу ДМС, керівник структурного підрозділу апарату ДМС проводить службову перевірку.

За результатами перевірки складається висновок у двох примірниках, який підписується працівником, що провів перевірку, та його безпосереднім керівником і погоджується керівником територіального органу ДМС, керівником структурного підрозділу апарату ДМС.

На підставі висновку посвідки, видані з порушенням вимог законодавства, визнаються недійсними за наказом ДМС.

До суду не надано доказів проведення службової перевірки за фактом безпідставного оформлення та видачі позивачці посвідки на постійне проживання, а тому твердження відповідача щодо наявності порушення законодавства є лише непідтвердженим припущенням, яке суд не може розглядати як аргумент проти вимог позивачки.

Враховуючи протиправність оскаржуваного рішення та порушення у зв`язку із його прийняттям права позивачки на постійне проживання в Україні на підставі належним чином оформленого документа відповідно до ст.4 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог про скасування рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 30.01.2019р. №213528000.

Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: "Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom), пп.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п.45, від 10 липня 2003року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

З урахуванням того, що судом встановлено протиправність прийняття Головним управлінням ДМСУ в Одеській області оскаржуваного позивачем рішення №213528000 від 30.01.2019р., суд переконаний, що зобов`язання повторно розглянути заяву-анкету ОСОБА_2 від 21.01.2019 року №213528000 та прийняти обґрунтоване рішення відповідно до норм Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №321, у даному випадку, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде вирішено остаточно та буде забезпечено ефективний захист прав позивачки в межах правовідносин, у яких виник спір.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, враховуючи, що відповідачем не надано спростовуючих доказів та аргументів на підтвердження власної правової позиції, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім)грн. 40 (сорок) коп., що підтверджується Квитанцією №ПН419 від 07.03.2019 року (а.с.3).

Суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) 768,40 (сімсот шістдесят вісім)грн. 40 (сорок) коп. судового збору.

Керуючись ч.2 ст.9, ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного проживання та поштового листування: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, адреса: 65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДМСУ в Одеській області №213528000 від 30.01.2019р. про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання ОСОБА_2 .

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву-анкету ОСОБА_2 від 21.01.2019 року №213528000 та прийняти обґрунтоване рішення відповідно до норм Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №321.

Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) 768,40 (сімсот шістдесят вісім)грн. 40 (сорок) коп. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повне рішення складено та підписано суддею 26.09.2019 року.

Суддя М.М. Аракелян

.