Рішення № 84562578, 27.09.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2019 р. № 400/2328/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Миколаївській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15 лютого 2019 року № Ф-37382-17 на суму 10 818, 72 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного управління ДФС в Миколаївській області (надалі - відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15 лютого 2019 року № Ф-37382-17 на суму 10 818, 72 грн.

Ухвалою від 02.08.2019 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/2328/19 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 хоч й зареєстрований адвокатом та має право на заняття адвокатською діяльністю (свідоцтво № 706 від 24 вересня 2011 року), однак зазначає, що адвокатською діяльністю не займався, не отримував дохід від такої діяльності. Посилаючись на положення статті 1, пункту 5 частини першої статті 4, пункту 2 частини першої статті 7, пункту 1 частини другої статті 10 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI), позивач наголошує, що не є суб`єктом сплати єдиного внеску як особа, що провадить незалежну професійну діяльність. Зазначає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної діяльності та отримання доходу від такої діяльності, при цьому свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності. Отже, спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) необґрунтованою, протиправною, прийнята з порушенням вимог чинного податкового законодавства та законодавства у сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування, тому підлягає скасуванню.

20.08.2019 року за вх. № 13052 до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що порядок нарахування та обчислення єдиного внеску, визначений Законом № 2464-VI з урахуванням змін, внесених Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Зазначив, що в інтегрованій картці платника існують нарахування 02.05.2018 року в сумі 8448 грн, 19.04.2018 року в сумі 2457, 18 грн, 19.07.2018 року в сумі 2457, 18, 19.10.2018 року 2457, 18 грн. та 21.01.2019 року в сумі 2457, 18 грн. Враховуючи наявність зазначеного боргу, позивачу було направлено податкову вимогу, яка є непогашеною. Оскаржувана податкова вимога є правомірною та скасуванню не підлягає.

Представники сторін в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, про причини неявки суд не сповістили.

До канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від позивача та представника відповідача надайшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Суд клопотання представників сторін задовольнив та ухвалив розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 706 від 24.09.2011 року ОСОБА_1 має право на зайняття адвокатською діяльністю.

Позивач з 18.02.2013 року по 16.05.2019 року перебував на обліку в ГУ ДФС в Миколаївській області як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокатська діяльність), на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №706, виданого 24 вересня 2011 року.

25.04.2019 року позивачем подано до ГУ ДФС в Миколаївській області податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2018 рік. Відповідно до заповненого рядка декларації №10 загальна сума доходів, які включаються до загального оподатковуваного доходу сума доходів становить 0 грн.

15.02.2019 року Головне управління ДФС у Миколаївській області прийняло вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-37382-17, згідно з якою позивачу, як фізичній особі, нараховано суму боргу зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 10 818, 72 грн відповідно до статті 25 Закону № 2464.

Як вбачається з інтегрованої картки платника податків податків позивачу в автоматичному режимі в ІС «Податковий блок» нараховано по сплаті ЄСВ:

02.05.2018 року - 8448, 00 грн.;

19.04.2018 року - 2457, 18 грн.;

19.07.2018 року - 2457, 18 грн.;

19.10.2018 року - 2457, 18 грн.;

21.01.2019 року - 2457, 18 грн.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон України №2464-VІ).

Так, відповідно до статті 1 вищевказаного Закону, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому, недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з ч.2 ст. 2 вищевказаного Закону України №2464-VІ , виключно цим Законом визначаються, зокрема, платники єдиного внеску, а також порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску.

Відповідно до п.п.1, 5 ч.1 ст. 4 Закону України №2464-VІ визначено, що платниками єдиного внеску є:

- роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами, у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (п. 1);

- особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності (п. 5)

Згідно пункту 5 частини 1 статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є, зокрема, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Частиною 4 статті 4 Закону №2464-VІ визначений перелік осіб які звільняються від сплати за себе єдиного внеску: особи зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, якщо вони отримують пенсію за віком, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Із змісту вказаної статті вбачається, що позивач не віднесений до цього переліку, так як не являється фізичною особою-підприємцем (п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VІ) чи членом фермерського господарства (п.5-1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VІ).

Згідно із частинами другою, третьою статті 9 вказаного Закону, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Частиною восьмою вказаної статті Закону №2464-VІ (в редакції яка діяла до 2018р.) передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Законом України від 03.10.2017р. №2148-VIII внесені зміни до абз.3 ч.8 ст.9 Закону України №2464-VІ та новою редакцією статті визначено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (діє з 01.01.2018р.).

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VІ зазначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

З аналізу викладеної норми Закону вбачається, що незалежно від суми отриманого доходу сума єдиного внеску не може бути меншою розміру мінімального страхового внеску.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач є самозайнятою особою в розумінні пп.14.1.226 п.14.1 ст. 14 ПК України.

Питання обліку самозайнятих осіб як платників податків внормовано положеннями Розділу 2 Глави 6 ПК України.

Облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів (пп. 65.2 ст. 65 ПК України).

Внесення до Державного реєстру запису про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця чи незалежної професійної діяльності фізичної особи здійснюється у разі анулювання чи скасування згідно із законодавством свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження підприємницької або незалежної професійної діяльності, - з дати такого анулювання чи скасування (пп.65.10.8 п.65.10 ст. 65 ПК України).

Підставами для зняття з обліку у контролюючих органах юридичної особи, її відокремлених підрозділів та самозайнятих осіб є: наявність хоча б однієї з підстав, визначених п. 65.10 ст. 65 цього Кодексу для самозайнятої особи (пп. 67.1.2 п. 67.2 ст. 67 ПК України).

Порядок зняття з обліку у контролюючих органах юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів та самозайнятих осіб встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (п. 67.3 ст. 67 ПК України).

Так, з метою використання єдиної раціональної методики обліку платників податків і зборів у контролюючих органах Наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року №1588 затверджено Порядок обліку платників податків і зборів (далі - Порядок №1588).

За змістом пп.2 п.11.22 Розділу ХІ Порядку №1588 зняття з обліку самозайнятих фізичних осіб як платників податків у контролюючих органах здійснюється у такому порядку: фізичні особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, знімаються з обліку після припинення такої незалежної діяльності, за наявності документально підтвердженої інформації відповідного державного органу, що реєструє таку діяльність або видає документи про право на заняття такою діяльністю (свідоцтва, дозволи, сертифікати тощо), та/або поданих до контролюючого органу за основним місцем обліку: заяви за формою № 8-ОПП, дата якої фіксується в журналі за формою № 6-ОПП.

Відповідно до пп.3 п.11.22 Розділу ХІ Порядку №1588 внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця чи незалежної професійної діяльності фізичної особи здійснюється у разі, зокрема:

- внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця - з дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця;

- реєстрації припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи у відповідному уповноваженому органі - з дати реєстрації;

- анулювання чи скасування згідно із законодавством свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження підприємницької або незалежної професійної діяльності, - з дати такого анулювання чи скасування.

Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.

Так, ч.1 ст. 6 вказаного Закону України встановлено, що адвокатом може бути фізична особа, яка відповідає наведеним у законі критеріям та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Статтею 32 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" обумовлено, що право на заняття адвокатською діяльністю припиняється шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката заяви про припинення права на заняття адвокатською діяльністю.

Відомості про припинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України (ч.7 ст. 32 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Крім цього, відповідно до п.1 ч.1, ч.3 ст. 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності. Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката.

Разом з цим, як вбачається з витягу з Єдиного реєстру адвокатів України, право ОСОБА_1 на зайняття адвокатською діяльністю не зупинено та не припинено, що не заперечується позивачем.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач не скористався своїм правом і не зупиняв дію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та не припиняв свою діяльність шляхом його анулювання, та не знімався з обліку як самозайнята особа.

Згідно з п.6 ч.1 ст. 1 Закону України №2464-VІ недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (ч.4 ст. 25 Закону України №2464).

Таким чином, контролюючим органом складено вимогу про сплату боргу у відповідності до вимог чинного законодавства.

З огляду на встановлене, суд вважає, що позивач не був позбавлений всіх визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності, що, в свою чергу, свідчить про наявність обов`язку щодо сплати єдиного внеску у нього як самозайнятою особи в розумінні законодавства про зайнятість населення.

За таких обставин, навіть якщо позивач не отримував доходу від такої діяльності, він був зобов`язаний сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний 2018 рік у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску.

Оскільки ОСОБА_1 не виконав свого обов`язку щодо нарахування та сплати єдиного внеску в 2018 році, ГУ ДФС в Миколаївській області правомірно, відповідно до вимог Закону України №2464-VІ, обчислив суми єдиного внеску в загальному розмірі 10 818, 72 грн., яку зазначив в оскаржуваній вимозі про сплату боргу (недоїмки).

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що винесення ГУ ДФС в Миколаївській області області вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15 лютого 2019 року №Ф-37382-17 здійснено у межах та спосіб передбаченого чинним законодавством.

Судові витрати покласти на позивача у відповідності до статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 77, 78, 139, 159, 162, 241, 243, 244, 245, 246, 250, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВСТАНОВИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15 лютого 2019 року № Ф-37382-17 на суму 10 818, 72 грн. - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 27.09.2019 року.

Суддя Г. В. Лебедєва