Рішення № 84557099, 27.09.2019, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/674/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2019 року Шевченківський районний суд м. Львова

в складі головуючої судді Білінської Г.Б.

при секретарі Норик І.М.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Генерального консульства Республіки Польща, з участю третьої особи виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу,-

установив:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом ,у якому просить визнати незаконним та скасувати наказ Генерального Консульства Республіки Польща у Львові від 02.01.2018 р. про звільнення її з роботи за п.1 ст.40 КЗПП ,поновити її на роботі на посаді перекладача та стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу.

В обгрунтування вимог позивачка покликається на те, що працювала у Генеральному Консульстві Республіки Польща у Львові на посадах референта та перекладача з 18.05.2009 року до 02.01.2018 року. Останній раз була прийнята на посаду перекладача за строковим трудовим договором до 31.03.2018року. 02.01.2018 року її було ознайомлено з наказом № КG.LWOW.6020.2.2018 від 02.01.2018 року про припинення трудового договору від 05.04.2017 року у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі з п. 1 ст. 40 КЗпП України. Вважає, що звільнення є незаконним ,оскільки не дотриманий встановлений порядок звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП , оскільки фактично у Генеральному Консульстві Республіки Польща в Львові не відбулось скорочення чисельності штату. Окрім цього, при попередженні про наступне звільнення їй не було запопоновано іншої роботи, хоча були вакантними посади референтів на той час.

У судовому засіданні позивачка та її представник підтримали мотиви позову та дали пояснення,аналогічні його змісту.

Представник відповідача - Генерального Консульства Республіки Польща в Львові у судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про день та час розгляду справи судом у передбаченому ЦПК УКраїни порядку.

Представники третіх осіб без самостійних вимог - виконавчого комітету Львівської міської ради та Управління персоналом Львівської міської Ради позовні вимоги підтримали та пояснили, що при працевлаштуванні громадян України на роботу у Генеральне Консульство Республіки Польща в Львові виконавчий комітет Львівської міської Ради виступає лише посередником і не впливає на процедуру укладення договору чи й ого розірвання. Що стосується Управління персоналом Львівської міської ради, таке лише зберігає трудові книжки працівників Консульства - громадян України.

Заслухавши доводи позивачки та дослідивши надані письмові докази суд прийшов до переконання, що позов підлягає до задоволення частково з наступних підстав.

Згідно змісту Трудового договору від 05.04.2017 року між Генеральним Консульством Республіки Польща у Львові (наймач) та ОСОБА_2 (працівник), укладений строковий договір про працю з 05.04.2017 р. по 31.03.2018 р. за посередництва виконавчого комітету Львівської міської ради, як посередника у трудових відносинах.

Відповідно до п. 34 трудового договору від 05.04.2017 року, який укладений між мною та Генеральним Консульством Республіки Польща у Львові, трудові спори між наймачем та працівником розглядаються згідно з чинним законодавством України.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.

Як вбачається із п. 4 Постанови Вищого спеціального суду України з розгляду цивільний та кримінальних справ N2 24-754/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом» підсудність справ, які виникають із трудових правовідносин, визначається відповідно до ст. 110 ЦПК, ст. 8 КЗпП України, ст. 53 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Ст. 53 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що трудові відносини громадян України, які працюють за кордоном, регулюються правом України в разі, якщо: 1) громадяни України працюють у закордонних дипломатичних установах України; 2) громадяни України уклали з роботодавцями - фізичними або юридичними особами України трудові договори про виконання роботи за кордоном, у тому числі в їх відокремлених підрозділах, якщо це не суперечить законодавству держави, на території якої виконується робота; 3) це передбачено законом або міжнародним договором України.

Ч. 1 ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Оскаржуваний наказ №КСЗ.ІЛУОУУ.6020.2.2018 про звільнення з 02.01.2018 року та трудову книжку із внесеним записом про звільнення було вручено позивачці 02.01.2018 року, отже позов подається в межах строку звернення до суду встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Згідно з ч. 1 ст. 28 ЦПК України позови, що виникають з трудових правовідносин,

можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , що знаходиться у Шевченківському районі міста, тому позов прийнятий до провадження Шевченківським районним судом м. Львова.

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 49-2 КЗпП попередження про наступне вивільнення працівників повинно бути не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін і організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Ч. З вказаної статті визначено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, увертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

31.10.2017 року ОСОБА_1 було ознайомлено з попередженням NoKG.LWOW.6020.45.2017 від 31.10.2017 року про розірвання угоди про працю від 05.04.2017 року , у якому зазначено, що причиною наступного звільнення є ліквідація посади (зменшення штату працівників). У попередженні не вказано про наявність або відсутність вакантних посад, як і не зазначено про врахування відповідачем переважного права на залишення на роботі відповідно до ст. 42 КЗпП України.

Із змісту ч. 1 ст. 42 КЗпП вбачається, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Як вбачається із записів у трудовій книжці позивачки,вона працювала у Генеральному Консульстві Республіки Польща у Львові на посадах референта та перекладача з 18.05.2009 року до 02.01.2018 року. Відповідачем не надано доказів суду про наявність інших працівників, які мали переважне право на залишення на роботі перед позивачкою.

При скороченні працівнику пропонуються вакансії, які були на день попередження про звільнення, а також вакансії, які відкриваються протягом двохмісячного строку аж до фактичного звільнення з роботи.

Разом з тим, ні зі змісту попередження ОСОБА_3 .LWOW.6020.45.2017 від 31.10.2017 року про наступне звільнення, ні впродовж двомісячного строку аж до моменту фактичного звільнення, відповідач не повідомляв позивачку про наявність вакантних посад чи відсутність таких посад у вказаний період, хоча це є його обов`язком згідно ч. З ст. 49-2 КЗпП України.

Із копії податкового розрахунку сум доходу, нарахованого на користь платників податку у сум отриманого податку за ІУ квартал 2017 року,поданого 16.01.2018 р. Генеральним Консульством Республіки Польща у Львові ,видно, що у жовтні-грудні 2017 року (на час повідомлення про скорочення штату працівників ) у Генеральному Консульстві Республіки Польща у Львові мались вакантні посади,які,однак такі не були запропоновані позивачці,чим порушено вимоги ч. З ст. 49-2 КЗпП України.

Ч. 6 ст. 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення. Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у ст.ст. 40, 41 КЗпП України.

Трудове законодавство не тільки визначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення. Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

У постановах від 01.07.2015 року у справі №6-491цс15, від 25.05.2016 року у справі №6- 3048цс15 та від 23.03.2016 року у справі № 6-2487цс15, Верховний Суд України зазначив, що під час звільнення працівника на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації ттратті, в тому числі скорочення штату працівників, необхідно дотримуватись гарантій, передбачених КЗпП України.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9, при розгляді спорів про звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Оцінюючи докази, надані в ході розгляду справи,суд прийшов джо переконання , що відповідачем порушено порядок звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Із змісту договору про працю,укладеного між позивачкою ОСОБА_1 та Генеральним Консульством Республіки Полдища у Львові від 05.04.2017 р., такий укладено до 31.03.2018 р. Відтак строк дії договору мав би закінчитись 31.03.2018 р. Зважаючи, що звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України є протиправним , відповідач повинен відшкодувати позивачці заробютну плату за період з 02.01.2018р. по 31.03.2018 р. в розмірі 69 591,77 грн.,виходячи із середньомісячного заробітку згідно довідки про доходи від 10.01.2018 р. ,виданої Генеральним Консульством Республіки Польща у Львові.

Згідно з п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Керуючись ст.ст. 10,11,12,81,263-265 ЦПК УКраїнпи , ст.ст. 9, 23, 39-1, 40, 42, 49-2, 221, 231-233, 235 КЗпП України, суд,-

у х в а л и в :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ №KG.LWOW.6020.2.2018 від 02 січня 2018 року «Про припинення строкового трудового договору», згідно якого ОСОБА_1 звільнено з посади перекладача Генерального Консульства Республіки Польща у ОСОБА_4 з 02.01.2018 р. за п.1 ст.40 КЗпП України.

Вважати ОСОБА_1 звільненою з посади перекладача Генерального Консульства Республіки Польща у ОСОБА_4 з 31.03.2018р. у зв"язку із закінченням строку трудового договору на підставі п.2 ст.36 КЗпП України.

Стягнути з Генерального Консульства Республіки Польща у Львові (79011, м.Львів, вул. І.Франка, 110) в користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) невиплачену заробітну плату за період з 02.01.2018 р. по 31.03.2018 р. в сумі 69591 (шістдесят дев"ять тисяч п"ятсот дев"яносто одна) грн. 77 коп.

Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів.

Повний текст рішення складено 27.09.2019р.

Суддя Г. Б. Білінська