Рішення № 84556642, 30.07.2019, Самбірський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 452/2056/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"30" липня 2019 р. м.Самбір

Самбірський міськрайонний суд Львівської області

у складі: головуючої судді Карнасевич Г.І.,

секретаря Страхоцької Т.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Дмитришин М.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Самборі Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства про визнання незаконним наказу, визнання недійсними актів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства про:

- визнання незаконним наказу;

- визнання недійсними актів;

- поновлення на роботі;

- стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу;

- відшкодування моральної шкоди.

В підтвердження заявлених позовних вимог посилається на те, що наказом № 1 від 01.01.1998 року була прийнята на посаду машиніста 2-го розряду підкачуючої насосної станції Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства (надалі – Самбірського ВУВКГ), що в м. Самборі Львівської області по вул. Шухевича, 84.

Згідно наказу № 96 від 03.07.2018 року звільнена з роботи із займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу Законів про працю України України ( надалі – КЗпП України) у зв`язку зі скороченням чисельності.

Таке звільнення вважає незаконним, так як, на її переконання, воно відбулося з грубим порушенням чинного законодавства України: Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», КЗпП України, ст. 43 Конституції України, виходячи з наступного.

02 травня 2018 року інспектор відділу кадрів Самбірського ВУВКГ ОСОБА_3 . по мобільному зв`язку попросила її з`явитисьу зазначений відділ, куди вона прибула в першій половині робочого дня та взнала від останньої причину виклику - звільнення з роботи у зв`язку зі скороченням чисельності і поставила її до відома, що матеріали про її

звільнення вже давно підготовлені, але, зважаючи на її хворобу, раніше її про це не повідомляли. Начальник управління ОСОБА_4 також не повідомив їй причини звільнення. Наголосив лише, що необхідно відпрацювати два місяці.

При цьому ні інспектор відділу кадрів Різничок Л.В., ні начальник управління ОСОБА_5 І.М. будь - яких документів про звільнення її з роботи за скороченням чисельності працівників 02.05.2018 року їй не вручили.

30 червня 2018 року, приблизно о 10 годині, головний інженер Самбірського ВУВКГ ОСОБА_6 мобільним зв`язком повідомив її не виходити на роботу, оскільки з 03 липня 2018 року її звільнено з роботи.

03 липня 2018 року інспектор відділу кадрів ОСОБА_7 Л ОСОБА_8 В. вручила їй письмове попередження від 02.05.2018 року № 41 про звільнення з роботи з 03.07.2018 року за

п.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату, наказ № 96 від 03.07. 2018 року про звільнення з роботи з 03 липня 2018 року за п.1 ст. 40 КЗпП України, акти від 02.05.2018 року та від 07.05.2018 року про відмову від підпису. ОСОБА_3 не пропонувала за їхнє отримання розписатись.

В акті від 02.05.2018 року, підписаному головним інженером Самбірського ВУВКГ ОСОБА_6 та інспектором кадрів Різничок ОСОБА_9 В ОСОБА_8 , зазначено, що цього числа її було повідомлено з`явитись в управління для ознайомлення з письмовим попередженням від 02.05.2018 року про вивільнення з посади машиніста насосної станції 3-го підйому, яку вона займає, але вона відмовилась прибути в управління для ознайомлення з письмовим попередженням. Такий акт вважає фіктивним з тих підстав, що 02 травня

2018 року в першій половині робочого дня вона була у відділі кадрів Самбірського ВУВКГ та в начальника управління Маланкевича І.М. згідно телефонного виклику ОСОБА_3

Наступний акт про відмову від підпису від 07.05.2018 року також вважає фіктивним, оскільки в час з 05 години ранку 07.05.2018 року до 02 години 08.05.2018 року вона перебувала на робочому місці - підкачуючій насосній станції по вулиці Шухевича, 84 в м. Самборі, що підтверджується записом в журналі передачі змін, і ніхто її з письмовим розпорядженням про майбутнє вивільнення не повідомляв, від підпису вона не відмовлялась.

З тих підстав вважає незаконним її звільнення з роботи, так як воно суперечить положенням ст. 40 КЗпП України, зокрема, щодо факту скорочення штатів, який повинен підтверджуватись пред`явленими власником документами, що засвідчують зменшення робіт, новий штатний розклад. Скорочення чисельності чи штату не повинні негативно впливати на якісний склад кадрів.

Зазначені в оспорюваному наказі від 02.05.2018 № 61 «Про скорочення штату працівників» підстави звільнення - важкий фінансовий стан управління водопровідно-каналізаційного господарства і скорочення однієї штатної одиниці, на її думку, є теж незаконними, оскільки стан важкого фінансового стану, який склався в Самбірському ВУВКГ, не може бути підставою для видачі наказу № 61 від 02.05. 2018 року про внесення змін до штатного розпису та скорочення однієї одиниці машиніста насосної станції ІІІ-го підйому по вул. Шухевича без глибокого аналізу господарської діяльності управління, в якому і буде видно, які заходи начальнику ОСОБА_4 необхідно провести, щоб покращити фінансовий стан господарства, а не за рахунок скорочення працівників управління. Фактична чисельність працюючих в Самбірському ВУВКГ станом на 01.01.2018 року становить 95 чоловік. Згідно розрахунків нормативна чисельність працівників ВУВКГ становить 146 чоловік, що на 52 чоловіки більше від фактичної.

Наказ № 96 від 03.07. 2018 року по Самбірському ВУВКГ про звільнення з 03 липня 2018 року за п.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням чисельності з виплатою суми належної заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку теж вважає

незаконним, так як відповідач видав його в порушення вимог статті 49-1 КЗпП України, оскільки про наступне звільнення з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП України вона не одержала попередження.

Крім того, таке звільнення, як члена профспілкової організації Самбірського ВУВКГ, відбулося без її згоди, усупереч ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», п.4 ст. 247 КЗпП України.

Вважає, що відповідач грубо порушив її право на працю, передбачене ст. 43 Конституції України, при звільненні її з роботи не врахував, що вона працювала бездоганно з 1998 року, не мала жодного стягнення, чим такими незаконними діями заподіяв їй моральну шкоду, яка проявилась в тому, що вона перебуває в стресовому стані, без належних засобів до існування. Їй дуже боляче не тільки фізично, а й морально через те, що після багатьох років бездоганної роботи її звільнено з роботи, тому у відповідності до ст. 237 КЗпП України повинен відшкодувати їй моральну шкоду, яку вона оцінює в сумі 5 000,00 грн.

З тих підстав просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі:

- визнати незаконним наказ № 96 від 03.07.2018 року Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, яким її – машиніста підкачуючої насосної станції звільнити з 03.07.2018 року;

- визнати недійсними акти від 02.05.2018 року, 07.05.2018 року про відмову від підпису;

- поновити її на тій самій посаді - машиніста підкачуючої насосної станції в

м. АДРЕСА_1 Шухевича АДРЕСА_2 ;

- стягнути із Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства (ідентифікаційний код юридичної особи 05514293, адреса місцезнаходження: 81400, м. Самбір, Львівська область, вул. Шевченка, 59А) в її користь (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.07.2018 року до дня поновлення її на роботі по 4 521 грн. 22 коп. щомісячно.

Під час розгляду даної справи позивачка збільшила свої позовні вимоги. Окрім заявлених позовних вимог просила стягнути з відповідача Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства по 220 грн. 81 коп. за кожний день вимушеного прогулу, що згідно її розрахунків становить 78 386, 84 грн., ураховуючи погодинні та місячні тарифні ставки, керуючись Законами «Про державний бюджет України» відповідно за 2017 та 2018 роки.

В судовому засіданні позивачка та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені в позовних заявах, просили позов задовольнити. Пояснили, що хоча роботодавець в особі начальника Самбірського ВКВКГ Маланкевича І.М ОСОБА_8 в усній формі повідомив її про наступне вивільнення, проте дати конкретної не називав, будь – яких документів вона (позивачка) не підписувала. Підстав для звільнення її однієї у зв`язку зі скороченням штату не було. Щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу позовні вимоги підтримали, проте просили стягнути з відповідача в її (позивача) користь суму заборгованості, урахувавши такий розмір і на день постановлення рішення суду.

У зв`язку з незаконним звільненням пояснили, що позивачка перенесла сильні душевні страждання, хворіла, неодноразово викликала карету швидкої медичної допомоги, про що засвідчують представлені нею письмові докази. А тому вважають, що розмір моральної шкоди повинен становити 5 000 грн.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому позову не визнав, посилаючись на відсутність будь – яких правових підстав для його задоволення. Зазначив, що згідно з частиною 3 статті 64 ГК України роботодавець має право самостійно визначати організаційну структуру, а також встановлювати чисельність працівників та штатний розпис. Беручи до уваги той факт, що на Самбірському виробничому управлінні водопровідно-каналізаційного господарства склався важкий фінансовий стан, було

прийнято наказ № 61 від 02 травня 2018 року «Про скорочення штату працівників» та вирішено скоротити штат працівників з 02 травня 2018 року, на підставі якого внесено зміни до штатного розпису Самбірського ВУВКТ з 02 травня 2018 року і скорочено одну штатну одиницю машиніста насосної станції ІII-го підйому но пул. Шухевича.

З даним наказом позивача ознайомлено 02.05.2018 року та письмово попереджено, що трудовий договір з нею припинетьєя 02.07. 2018 року. Однак ОСОБА_1 07.05.2018 року відмовилася від підпису про отримання письмового попередження, про що було складено даний акт.

На підставі наказу № 61 від 02.05.2018 року «Про скорочення штату працівників», письмового попередження про наступне вивільнення № 41 від 02.05.2018 року, акту про відмову від підпису від 07.05.2018 року, акту про повідомлення з`явитися в управління для ознайомлення з письмовим попередженням про вивільнення посади машиніста від 02.05.2018 року, видано наказ про звільнення з 03 липня 2018 року її звільнено у зв`язку зі скороченням чисельності за п. 1 ст. 40 КЗпП.

Відтак вважає, що позивачку звільнено на законних підставах у відповідності до положень п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 40, ч. ч. 1.3 ст. 49-2 КЗпП КЗпП.

Беручи до уваги правомірність такого звільнення, за відсутності вини роботодавця, вважає, що підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди немає.

Тому просить у задоволенні всіх позовних вимог відмовити.

Представник відповідача Дмитришин М П. позову не визнала, посилаючись на підстави, зазначені у представленому відповідачем відзиві, вважає його безпідставним, так як мало місце скорочення штату у зв`язку з важким фінансовим становищем. Зазначила, що позивачку звільнено на законних підставах, а відтак просить у задоволенні позовних вимог повнстю відмовити.

Заслухавши пояснення позивачки, представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з наказом № 1 від 01.01.1998 року позивачка ОСОБА_1 була прийнята на посаду машиніста 2-го розряду підкачуючої насосної станції Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, що в АДРЕСА_1 по АДРЕСА_3 . Шухевича АДРЕСА_2 , що підтверджується записами, вчиненими в її трудовій книжці.

У відповідності до наказу № 96 від 03.07.2018 року, дослідженого в судовому засіданні, звільнена з роботи із займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням чисельності.

Як було встановлено судом, 02 травня 2018 року інспектор кадрів Самбірського ВУВКГ ОСОБА_3 по мобільному зв`язку попросила позивачку з`явитись у відділ кадрів, куди вона прийшла в першій половині робочого дня і взнала від останньої причину виклику - повідомлення про майбутнє звільнення з роботи у зв`язку зі скороченням. Водночас ОСОБА_3 поставила її до відома, що матеріали про її звільнення вже давно підготовлені, але не повідомляла її про це, зважаючи на її хворобу. Після чого скерувала зайти до начальника управління ОСОБА_4 , від якого в службовому кабінеті не почула причини звільнення з роботи. Останній лише повідомив її, що необхідно відпрацювати два місяці.

Як зазначено у правовому висновку, висловленому Верховним Судом України в постанові від 18 жовтня 2017 року у справі № 6-1723цс17, однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч.ч. 1.3 ст. 49-2 КЗпП України України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Між тим, згідно зі статтею 49-4 КЗпП та статтею 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» роботодавець не пізніше як за 3 місяці до намічуваних звільнень з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації повинен надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо заходів по звільненню працівників та провести з ними консультації, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату працівників є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Дана правова позиція також викладена в постановах Верховного Суду України від 01.04.15 р. №6-40цс15, від 01.07.15 р. № 6-491цс15 та від 09.12.15 р. № 6-2123цс15.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Таким чином звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Проте, як було встановлено в судовому засіданні, усупереч вищезазначеним вимогам ні інспектор відділу кадрів Різничок Л.В., ні начальник управління ОСОБА_4 . не повідомили позивачку про причини такого звільнення, не запропонували їй іншої роботи за спеціальністю, чи роботи, яку б вона могла виконувати.

Будь - яких документів про звільнення її з роботи за скороченням чисельності працівників 02.05.2018 року їй не вручили, конкретної дати звільнення не називали.

Натомість, 30 червня 2018 року, приблизно о 10 годині, головний інженер Самбірського ВУВКГ ОСОБА_6 мобільним зв`язком повідомив її не виходити на роботу, оскільки з 03 липня 2018 року її звільнено з роботи, чим грубо порушили вимоги ст. 49 -2 КЗпП України, тобто завчасно, за три дні до звільнення, коли ще наказ про її звільнення виданий не був.

Посилання сторони відповідача на ту обставину, що 03 липня 2018 року інспектор відділу кадрів ОСОБА_7 Л.В. вручила позивачці письмове попередження від 02.05.2018 року № 41 про звільнення з роботи з 03.07.2018 року за п.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату, наказ № 96 від 03.07. 2018 року про звільнення з роботи з 03 липня 2018 року за п.1 ст. 40 КЗпП України, акти від 02.05.2018 року та від 07.05.2018 року про відмову від підпису. ОСОБА_3 не пропонувала, за їхнє отримання вона не розписалась, суд вважає таким, що не заслуговує на увагу, виходячи з наступного.

В силу ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадеів, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 79 цього Кодексу докази повинні бути достовірними, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Так, відповідач посилається на те, що позивачка відмовилася від ознайомлення з письмовим попередженням від 02.05.2018 року про вивільнення з посади машиніста насосної станції 3-го підйому, яку займає, не прибула в управління для ознайомлення з письмовим попередженням, про що було складено відповідний акт.

Судячи зі змісту акту про відмову від підпису, складеного 02.05. 2018 року,

позивачка ОСОБА_1 не з`явилася до «управління для письмового попередження».

Суд не приймає до уваги таке посилання, оскільки сам представник відповідача в судовому засіданні посилалась на ту обставину, що 02.05.2018 року ОСОБА_1 була в управлінні і начальник Самбірського ВУВКГ ОСОБА_4 у своєму службовому кабінеті в усній формі повідомив їй про таке вивільнення, тобто їй (позивачці) не пропонувалось підписати будь – яке повідомлення з приводу майбутнього вивільнення.

З тих підстав суд вважає фіктивним наступний акт про відмову від підпису від

07.05. 2018 року, в якому зазначено, що: «07 травня 2018 року о 9 год. 10 хв. ОСОБА_1 в кабінеті начальника управління була ознайомлена з письмовим попередженням від 02.05.2018 року про вивільнення посади машиніста насосної станції, яку вона займає в присутності начальника управління інспектором кадрів, вказане письмове попередження було прочитане вголос та надане ОСОБА_1 , проте від підпису про отримання письмового попередження остання відмовилась в чому підписуємось», оскільки він заперечує зміст першого акту від 02. 05. 2018 року, де зазначено, що позивачка не прибула в управління для ознайомлення з розпорядженням про майбутнє вивільнення, тобто фізично в кабінеті начальника ОСОБА_4 відмовитись від підпису про ознайомлення з попередженням не могла, і акт про таку відмову від підпису, як стверджує відповідач, чомусь не складався 02.05.2018 року, тобто, не в день повідомлення, а через п`ять днів після такого повідомлення, а відтак, менше, ніж за два місяці вона попереджалась про майбутнє звільнення.

Крім того, позивачка зазначила, що в час з 05 години ранку 07.05.2018 року до

02 години 08.05.2018 року перебувала на робочому місці - підкачуючій насосній станції по вулиці Шухевича, 84 в м. Самборі, чого не заперечила представник відповідача.

Отже, усупереч положенням 49 -2 КЗпП України позивачка належним чином не була за два місяці попереджена про майбутнє вивільнення із займаної посади, а тому суд вважає, що наказ № 61 від 02.05.2018 року про скорочення штату працівників - є незаконним.

Крім того, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір у зв`язку із закінченням строку його чинності можуть бути розірвані власником підприємства або уповноваженого ним органом лише у випадках ст. 40 КЗпП України, зокрема, зміни в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації (банкрутства) або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Факт скорочення штатів повинен підтверджуватись пред`явленими власником документами, що засвідчують зменшення робіт, новий штатний розклад. Скорочення чисельності чи штату не повинні негативно впливати на якісний склад кадрів.

З тих підстав суд вважає, що стан важкого фінансового стану, який склався в Самбірському ВУВКГ і на який посилається відповідач як на підставу скорочення чисельності штату, не підтверджує правомірності видачі наказу № 61 від 02.05.2018 року про внесення змін до штатного розпису та скорочення лише однієї одиниці машиніста насосної станції ІІІ-го підйому по вул. Шухевича, так як не було глибокого аналізу господарської діяльності управління, в якому були б вказано необхідність проведення заходів для покращення такого стану, а не за рахунок скорочення одного працівника, враховуючи і ту обставину, що фактична чисельність працюючих в Самбірському ВУВКГ станом на 01.01.2018 року становила 95 осіб, а згідно наявних розрахунків нормативна чисельність працівників ВУВКГ - 146 людей, що на 52 людей більше від фактичної.

Згідно зі ст. 49-2 КЗпП про наступне звільнення працівника персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці. Саме роботодавець має надати докази того, що працівника персонально було повідомлено про заплановане звільнення і про конкретні підстави такого звільнення.

Усупереч даній нормі позивачці не було запропоновано іншої роботи, яку б вона могла виконувати, як вимагає положення ст. 49-2 КЗпП України, чим не було винонано обов`язку по її працевлаштуванню з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору.

Між тим згідно зі статтею 49-4 КЗпП та статтею 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» відповідач не пізніше як за 3 місяці до намічуваних звільнень не надав первинній профспілковій організації інформацію щодо заходів по звільненню працівників та не провів з нею консультації, включаючи інформацію про причини наступного звільнення, кількості і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також не провів консультації з профспілкою про заходи щодо запобігання звільненням або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Ураховуючи наведене, суд приходить до висновку, що наказ № 61 від 02.05.2018 року про скорочення штату працівників, який послужив правовою підставою для звільнення позивачки з роботи, був прийнятий усупереч ст. 49-4 КЗпП та ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Як було встановлено судом, позивачка є членом профспілкової організації Самбірського ВУВКГ.

Статтею 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено, що виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний термін обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником.

Подання роботодавця має розглядатись у присутності працівника, щодо якого воно подано. Розгляд подання за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. У разі нез`явлення працівника або його представника на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах терміну, визначеного частиною першою цієї статті. При повторному нез`явленні працівника без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності. Однак усупереч п.4 ст. 247 КЗпП України без згоди профспілкового комітету Самбірського ВУВКГ її було звільнено з роботи.

Зважаючи, що позивачка була звільнена без згоди профспілкового комітету, на вимогу суду розглянути питання щодо дачі звільнення позивачки з роботи, таку згоду було надано лише 27.06.2019 року, незважаючи на неодноразові нагадування виконати вимогу. суду.

Як пояснила позивачка, питання щодо дачі згоди на її звільнення відбувалося (голосування членів) у її відсутності, без отримання пояснень, чим була порушена сама процедура звільнення.

Відповідач в силу ст. 81 ЦПК України не спростував порушення порядку процедури надання згоди профспілкового комітету на звільнення дачі згоди на звільнення позивачки на звільнення.

З тих підстав суд вважає, що наказ № 96 від 03.07.2018 року по Самбірському ВУВКГ про звільнення позивачки з роботи з 03 липня 2018 року за п.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням чисельності з виплатою суми належної заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку є незаконним, так як відповідач видав його в порушення статті 49-1 КЗпП України, без наступного повідомлення звільнення з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП України, без належного попередження, чим грубо порушив ст. 43 Конституції України, в якій зазначено, кожен має право на працю, що включає можливість заробити собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного задоволення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

При звільненні позивача з роботи відповідач повинен був врахувати, що позивачка працювала бездоганно з 1998 року, не мала жодного стягнення. роботодавцем при

вивільненні не враховано її переважне право на залишення на роботі (стаж на даній посаді, кваліфікація та продуктивність праці), їй не було запропоновано іншу вакантну посаду, чим не дотримано вимог ст. 49-2 КЗпП.

Звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП допускається лише в тому випадку, якщо працівника неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. Пропозиція щодо зайняття іншої посади, виконання іншої роботи має надійти працівникові одночасно з попередженням про звільнення, тобто за 2 два місяці до запланованого звільнення.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до переконання, що позовні вимоги про визнання незаконним наказу № 96 від 03.07.2018 року Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства про звільнення позивача з

03 липня 2018 року з роботи також підлягають задоволенню.

У правових позиціях, які викладені у постанові Верховного Суду України від

21 травня 2014 року (справа № 6-33 цс 14), зазначено, що закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті 240 КЗпП України, а відтак, встановивши, що звільнення позивача відбулось з порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

В силу ст. 235 КЗпП України незаконно звільнений працівник з роботи підлягає поновленню на тій самій посаді.

Оскільки позивачка була звільнена з посади машиніста підкачуючої насосної станції Самбірського ВУВКГ, що по АДРЕСА_3 . Шухевича АДРЕСА_2 м. Самборі Львівської АДРЕСА_4 , вона підлягає поновленню на цій самій посаді.

А відтак суд вважає такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді машиніста підкачуючої насосної станції в

Самбірському ВУВКГ м. АДРЕСА_1 . Шухевича, 84 з 03 липня

2018 року.

Згідно цієї норми при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки позивача звільнено незаконно, у відповідності до ч. 2 ст. 235 КЗпП України позовні вимоги про стягнення з відповідача в її користь середнього заробітку підлягають задоволенню.

У п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року

№ 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому суд керується постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 р. № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», відповідно до якої нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів (п. 8 Порядку № 100).

Якщо протягом періоду вимушеного прогулу на підприємстві було підвищено посадові оклади й тарифні ставки (у тому числі за посадою працівника, якого було незаконно звільнено), то згідно з п. 10 Порядку № 100 проводиться коригування заробітної плати, включаючи премії та інші виплати, що враховуються під час обчислення середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення на коефіцієнт підвищення посадових окладів і тарифних ставок.

Враховуючи, що позивачка ОСОБА_1 була звільнена з роботи 03 липня 2018 року, розмір середньої місячної заробітної плати її слід обчислювати за останні два повні місяці: травень – червень 2018 року.

Заробітна плата ОСОБА_1 згідно представленої роботодавцем довідки про її доходи була:

- травень 2018 року - 4545 грн. 71 коп. ( 10 робочих днів);

- червень 2018 року - 4803 грн. 96 коп. (10 робочих днів).

Кількість робочих днів визначено роботодавцем згідно встановленого позмінного графіку і кожного місяця ця величина є стабільною.

А відтак, одноденний середній заробіток позивачки, яка два місяці за період з травня 2018 року - червня 2018 року працювала на посаді машиніста насосної станції III-го підряду, становить: (4545, 71 + 4803, 96) : (10 + 10) =467 гривень 48 копійки.

У зв`язку з незаконним звільненням ОСОБА_1 допустила вимушений прогул з

03.07.2018 року по 30.07.2019 року в кількості 129 робочих днів, отже, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 60 304,92 грн. (129 дні вимушеного прогулу) * 467,48грн./день= 60 304, 92 грн., ураховуючи, що в липні 2018 року працювала 9 днів.

А тому позовні вимоги в частині стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, розмір якого становить на день постановлення рішення,

60 304, 92 грн. підлягають задоволенню.

Крім цього, суд вважає, що відповідач повинен відшкодувати позивачці моральну шкоду, завдану незаконним звільненням з роботи, що передбачено ст. 237–1 цього Кодексу.

Як було встановлено судом, незаконне звільнення позивачки з роботи привело до її стресового стану, що позначилось на її стані здоров`я, так як вона залишилась без належних засобів до існування, що підтверджується медичною довідкою №44, виданою Комунвльним некомерційним підприємством «Центр первинної медико – санітарної допомоги» Самбірської міської ради від 09.10.2018 року.

Їй було заподіяно ще й й моральні страждання через те, що після багатьох років бездоганної роботи, не попередивши належним чином, її звільнено з роботи.

За приписами ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якшо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За змістом ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якшо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно п. 33 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до положень п. 9 вищезазначеної постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тому суд вважає, що відповідач у відповідності до ст. 237 КЗпП України повинен відшкодувати їй моральну шкоду, в сумі 5 000,00 грн, вважаючи такий розмір достатнім для відновлення попереднього стану позивачки.

Водночас суд приходить до переконання, що в позовних вимогах про визнання недійсними актів від 02.05.2018 року та від 07.05.2018 року про відмову від підпису слід відмовити, оскільки такі не являються нормативними актами, а лише підтверджують чи спростовують підстави, на які посилвється кожна зі сторін і можуть служити у відповідності до ст.76. ЦПК України лише доказами при розгляді спору.

Судовий збір згідно ст. 141 ЦПК України у розмірі 768 грн.40 коп. слід стягнути з відповідача.

Керуючись ст.ст. 12,13, 81, 89, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ № 96 від 03.07.2018 року Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, яким ОСОБА_1 – машиніста підкачуючої насосної станції звільнено 03 липня 2018 року з роботи із займаної посади.

Поновити ОСОБА_1 на посаді машиніста підкачуючої насосної станції в АДРЕСА_2 з 03 липня 2018 року.

Стягнути із Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства (ідентифікаційний код юридичної особи 05514293, адреса місцезнаходження: 81400, м. Самбір, Львівська область, вул. Шевченка, 59А) в користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 03.07.2018 року до дня поновлення на роботі, 60 304 ( шістдесят тисяч триста чотири ) грн. 92 коп., з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів і зборів, в дохід держави.

Стягнути з Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства в користь ОСОБА_1 5000 (п`ять тисяч) грн. заподіяної моральної шкоди.

Стягнути з Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства судовий збір в дохід держави в сумі 768 грн. 40 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення в частині поновлення на роботі та присудження виплати середнього заробітку за один місяць допустити до негайного виконання.

На рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя