Рішення № 84551212, 20.09.2019, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/14586/18

Провадження № 2/219/816/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2019 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Медінцевої Н.М.,

при секретареві Волохіній Г.С.,

за участі представника відповідача Абдуліної М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бахмуті Донецької області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» про стягнення заробітної плати за роботу в понаднормований час, грошової компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в:

19 грудня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, яку в подальшому 17 вересня 2019 року уточнила, до Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» про стягнення заробітної плати за роботу в понаднормований час, грошової компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в якій просила стягнути з Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» на її користь: заробітну плату за роботу в понаднормований час у розмірі 7976 грн. 94 коп.; грошову компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із несвоєчасною виплатою заробітної плати (інфляційні) у розмірі 903 грн. 68 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 48822 грн. 85 коп.

В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що з 1983 року по 13 вересня 2018 року вона працювала на робочих професіях у ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат». З часом, у зв`язку із неможливістю виконувати роботу за обраною професією, вона була вимушена перейти на легкий труд сторожем, де працювала з 19 грудня 2007 року. 13 вересня 2018 року вона була звільнена за статтею 38 КЗпП України у зв`язку із виходом на пенсію. Під час роботи на підприємстві на посаді сторожа вона повинна була працювати за нормованим графіком роботи (норма – 40 годин на тиждень та 160 годин на місяць. Згідно з встановленим графіком роботи, у неї щомісяця за рахунок роботи в позанормований час накопичувалося від 12 до 18 понаднормово відпрацьованих годин. При цьому, в порушення вимог статті 107 КЗпП України, відповідач оплачував понаднормово відпрацьовані години не у подвійному розмірі, а віддавав неоплачуваними відгулами за її згодою, що заборонено нормами КЗпП України. Таким чином, на дату її звільнення відповідач не провів остаточного розрахунку, тобто не сплатив їй заробітну плату за відпрацьований понаднормово час у подвійному розмірі, тобто у сумі 7976 грн. 94 коп. Також вважає, що це є підставою для застосування ст. 117 КЗпП України, тобто стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 48822 грн. 85 коп., а також для стягнення з відповідача грошової компенсації втрати частини доходів у зв`язку із несвоєчасною виплатою заробітної плати у розмірі 903 грн. 68 коп.

Ухвалою суду від 11 січня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін.

25 лютого 2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат» просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, зважаючи на те, що позивач не залучався до виконання надурочних робіт. Тривалість її зміни не перевищувала кількості годин, встановлених для її посади. У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді. Тобто, надурочні роботи понад встановлену тривалість робочого дня не тотожні роботам понад встановлений робочий час в обліковому періоді при підсумованому обліку робочого часу. Посилаючись на листи Міністерства праці та соціальної політики, вказує, що запровадження підсумованого обліку часу запроваджується з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (ст. 61 КЗпП України). При підсумованому обліку робочого часу норма робочого часу за обліковий період визначається за календарем і реалізується шляхом виходу на роботу за графіком змінності. Загального нормативно-правового акта, який би визначав порядок застосування підсумованого обліку робочого часу, немає. Відповідно до Методичних рекомендацій щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затверджених наказом Мінпраці від 19 квітня 2006 року № 138, підсумований облік робочого часу кожного працівника здійснюється за табелем виходів на роботу та затвердженим графіком роботи (змінності) за обліковий період. Посилається на те, що робота понад норму робочого часу, передбаченого графіком в окремі дні, тижні, місяці облікового періоду, при збереженні норми робочого часу за обліковий період, не є надурочною роботою. Переробіток норми робочого часу, що виникає в окремі дні при підсумованому обліку, може компенсуватися додатковими днями відпочинку або відповідним зменшенням тривалості роботи в інші дні облікового періоду. Позивачем не враховано, що на підприємстві в установленому порядку запроваджено підсумований облік робочого часу, при цьому, обліковим періодом є рік. Позивачеві надавалися додаткові дні відпочинку згідно графіків роботи, про що він підтверджує у своїй позовній заяві, але помилково називає їх «відгулами». Щодо надання будь-якої інформації, в тому числі, довідки про середню заробітну плату, позивач до відповідача не звертався ні в усній, ні в письмовій формі. Спірних питань щодо розміру отриманої позивачем заробітної плати при звільненні, а також протягом всього періоду роботи позивача на підприємстві, не виникало. На підтвердження заперечень відповідача проти позову додатків до відзиву не додано (а.с. 40-43).

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася. Про дату, час і місце судового засідання була повідомлена належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_2 М.Г. у судовому засіданні позовні вимоги не визнала у повному обсязі та просила у задоволенні позовної заяви відмовити з мотивів, зазначених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях від 18 вересня 2019 року на уточнену позовну заяву. Пояснила, що позивачка надурочно не працювала, а працювала згідно з графіком. Підсумований облік робочого часу на посаді сторожа ведеться за рік, а не за місяць, тобто в деяких місяцях позивачка недопрацьовувала. Зазначила, що посада сторожа входить до списку професій ЧВК «Часівоярський вогнетривкий комбінат», за якими встановлений режим роботи – підсумований облік робочого часу, про що суду надано копію списку професій ЧВК «Часівоярський вогнетривкий комбінат», затвердженого 26 грудня 2017 року, за якими встановлений режим роботи – підсумований облік робочого часу на 2018 рік, а також копії розпоряджень № 22 від 13 лютого 2014 року (обліковий період – 2014 рік), № 06 від 25 січня 2015 року (обліковий період – 2016 рік), № 01 від 03 січня 2017 року (обліковий період – 2017 рік), № 2 від 10 січня 2018 року (обліковий період – 2018 рік), які видані з метою дотримання норм тривалості робочого часу для відділу економічної безпеки. Крім того, зазначила, що не має можливості надати табелі обліку робочого часу ОСОБА_1 за період з 19 грудня 2007 року по дату звільнення 13 вересня 2018 року, оскільки вони не збереглися. Всі відомості, які збереглися, містяться у письмових поясненнях від 18 вересня 2019 року. Інших доказів в обґрунтування своїх заперечень проти позову, окрім тих, які містяться в матеріалах справи, вона не має можливості надати.

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу без участі позивача.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 12 жовтня 1983 року працювала в ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат» на різних посадах. 19 грудня 2007 року її було переведено сторожем охорони сторожової, а 01 листопада 2012 року позивача переведено сторожем охорони сторожової до відділу економічної безпеки. 13 вересня 2018 року ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП України (а.с. 7-9).

Відповідно до наданих позивачем оригіналів розрахункових листків, які збереглися у неї за період роботи сторожем, у серпні 2009 року ОСОБА_1 відпрацювала 23 дні (187 годин), у січні 2013 року – 24 дні (185 годин), у липні 2016 року – 23 дні (179 годин), у червні 2017 року – 23 дні (192 години), у вересні 2017 року – 24 дні (191 година), у листопаді 2017 року – 23 дні (178 годин), у березні 2018 року – 24 дні (183 години), у квітні 2018 року – 24 дні (189 годин), у червні 2018 року – 24 дні (190 годин), у серпні 2018 року – 22 дні (167 годин) (а.с. 129-131).

На неодноразові вимоги суду щодо надання представником відповідача табелю обліку робочого часу ОСОБА_1 за період з 19 грудня 2007 року по день звільнення 13 вересня 2018 року, а також інших документів, необхідних для вирішення спору, вимоги суду не були виконані. Представником позивача було частково надано витребувані відомості, зокрема, копії особистих карток працівника (а.с. 89-90), копію довідки № 209 від 20 травня 2019 року про середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 (а.с. 91), контрольно-розрахунковий табель ОСОБА_1 за липень 2018 року (а.с. 112), довідку № 300 від 19 серпня 2019 року про середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 за період з липня по серпень 2018 року (а.с. 113), а також до письмових пояснень відповідача від 18 вересня 2019 року додано копії деяких розрахункових листків за 2009 рік, 2013 рік, 2017 рік та 2018 рік (а.с. 137-142).

Заперечуючи проти вимог позовної заяви, відповідач у письмових поясненнях від 18 вересня 2019 року зазначив, що згідно наданих позивачем розрахункових відомостей в якості доказів понаднормово відпрацьованого часу за серпень 2009 року, вона відпрацювала понаднормово 27 годин. Але позивачем не враховано, що у липні 2009 року вона відпрацювала 137 годин при встановленій нормі 184 години (-47 годин), з яких 5 годин було оплачено у подвійному розмірі, як святкові. Таким чином, у 2009 році з 27 відпрацьованих понаднормово годин у серпні 2009 року, за які позивач висуває вимогу щодо оплати праці у подвійному розмірі, 5 годин були оплачені в подвійному розмірі, як святкові, а 22 години не допрацьовано у липні 2009 року. Згідно наданих позивачем розрахункових відомостей, за січень 2013 року вона відпрацювала понаднормово 17 годин. Але позивачем не враховано, що у січні 2013 року вона відпрацювала 185 годин при встановленій нормі 168 годин, з яких 16 годин були оплачені у подвійному розмірі, як святкові. У серпні 2013 року вона відпрацювала 103 години при встановленій нормі 167 годин. Таким чином, у 2013 році з 17 відпрацьованих понаднормово годин у січні 2013 року 16 годин були оплачені у подвійному розмірі, як святкові, а 1 годину не допрацьовано у серпні 2013 року. Згідно наданих позивачем розрахункових відомостей за вересень та листопад 2017 року, вона відпрацювала понаднормово 25 годин. Але позивачем не враховано, що у лютому 2017 року вона відпрацювала 157 годин, тобто на 3 години менше, при встановленій нормі 160 годин. У травні 2017 року вона відпрацювала 144 години, тобто на 15 годин менше, при встановленій нормі 159 годин, при цьому 12 годин були оплачені у подвійному розмірі, як святкові. Таким чином, у 2017 році з 25 годин 12 годин вже оплачені у подвійному розмірі, як святкові, а 13 годин були недопрацьовані у лютому та травні 2017 року. Згідно наданих позивачем розрахункових відомостей, за березень, квітень та червень 2018 року вона відпрацювала понаднормово 77 годин. Але позивачем не враховано, що у лютому 2018 року вона відпрацювала 113 годин, тобто на 47 годин менше, при встановленій нормі 160 годин; у липні 2018 року вона відпрацювала 168 годин, тобто на 8 годин менше, при встановленій нормі 176 годин; у березні, квітні та червні 2018 року відповідно 12+5+12=29 годин були оплачені у подвійному розмірі, як святкові. Таким чином, у 2018 році з 77 годин 29 годин вже оплачені у подвійному розмірі, а 48 годин не допрацьовано у лютому та липні 2018 року. Таким чином, вважає розрахунок позивача невірним та безпідставним. Заборгованість відсутня, а тому відсутні підстави для похідної вимоги про нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. На підставі викладеного, просить відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 133-142).

При цьому, відповідачем не було спростовано факту наявності у позивача понаднормово відпрацьованих годин у липні 2016 року, червні 2017 року та серпні 2018 року.

Оскільки позивач обмежений у можливості надати інші докази, ніж розрахункові листки, на підставі наявних у позивача розрахункових листків 12 вересня 2019 року ОСОБА_1 було зроблено розрахунок заборгованість з виплати заробітної плати за роботу у понаднормований час протягом десяти місяців, що складає 449 годин, у розмірі 7976 грн. 94 коп., однак, всіх розрахункових листків за період з 19 грудня 2007 року по день звільнення 13 вересня 2018 року позивач не має. Проте, обставини, що позивач працював певну кількість днів та годин у вказаний період, а також те, що йому нараховувалася заробітна плата у вказаний період, підтверджується наданою позивачем формою ОК-5 (а.с. 124-128). Вказаний розрахунок заборгованості відповідачем спростований не був у повному обсязі, та доказів, що вказаний розрахунок є недостовірним та неналежним доказом, до суду також відповідачем надано не було. Підстав недовіряти вказаному розрахунку у суду не має.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У даному випадку, позивач обмежений у можливості надати інші докази, ніж розрахункові листки, оскільки саме відповідач є власником відповідних документів про нарахування та сплату позивачу заборгованості по заробітній платі.

Виходячи з наведених норм цивільного процесуального права, оскільки позивач об`єктивно позбавлений вільного доступу до доказів про розмір заборгованості, саме на відповідача покладається тягар спростування наданих позивачем доказів, зокрема, розрахункових листків, які були видані йому саме відповідачем.

Крім того, представником відповідача у письмових поясненнях від 18 вересня 2019 року не заперечується той факт, що фактично у деяких місяцях ним було сплачено позивачу заробітну плату за роботу в понаднормований час у подвійному розмірі (а.с. 133-137). Однак, відповідачем не надано доказів того, що в кінці облікового періоду при підсумованому обліку робочого часу позивачеві були оплачені як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді.

Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці», роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про оплату праці»).

Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

У частині другій статті 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 вказується, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-331цс17 вказано, що «в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат».

Відповідно до ч. 1 ст. 50 КЗпП України, нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Статтею 61 КЗпП України визначено, що на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (ст. ст. 50 і 51).

Відповідно до ст. 62 КЗпП України, надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (ст. ст. 52, 53 і 61 КЗпП України).

Власник або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника (ч. 2 ст. 65 КЗпП України).

Як видно з наданих представником відповідача у судовому засіданні документів, посада сторожа входить до списку професій ЧВК «Часівоярський вогнетривкий комбінат», за якими встановлений режим роботи – підсумований облік робочого часу, про що суду надано копію списку професій ЧВК «Часівоярський вогнетривкий комбінат», затвердженого 26 грудня 2017 року, за якими встановлений режим роботи – підсумований облік робочого часу на 2018 рік, а також копії розпоряджень № 22 від 13 лютого 2014 року (обліковий період – 2014 рік), № 06 від 25 січня 2015 року (обліковий період – 2016 рік), № 01 від 03 січня 2017 року (обліковий період – 2017 рік), № 2 від 10 січня 2018 року (обліковий період – 2018 рік), які видані з метою дотримання норм тривалості робочого часу для відділу економічної безпеки. Таким чином, судом встановлено, що у 2014, 2016, 2017 та 2018 році у ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат» здійснювався підсумований облік робочого часу, в тому числі, для відділу економічної безпеки, до якого входить посада сторожа (а.с. 146-153).

Згідно із ст. 106 КЗпП України, за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки. За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, - за всі відпрацьовані надурочні години. У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті. Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

Умови та порядок застосування підсумованого часу з урахуванням чинного законодавства регулюється Методичними рекомендаціями, затвердженими наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 квітня 2006 року № 138.

При підсумованому обліку робочого часу час, відпрацьований понад норму тривалості робочого часу за обліковий період, вважається надурочним і оплачується в кінці облікового періоду згідно зі ст. 106 КЗпП України.

В той же час, робота понад норму робочого часу, передбаченого графіком в окремі дні, тижні, місяці облікового періоду, при збереженні норми часу за обліковий період, не є надурочною роботою. Переробіток норми робочого часу, що виникає в окремі дні при підсумованому обліку, може компенсуватися додатковими днями відпочинку, або відповідним зменшенням тривалості роботи в інші дні облікового періоду.

Пунктом 12 Методичних рекомендацій щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затверджених Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 квітня 2006 року № 138 (далі – Методичні рекомендації), визначено, що підсумований облік робочого часу кожного працівника здійснюється за табелем виходів на роботу та затвердженим графіком роботи (змінності) за обліковий період. Облік робочого часу по кожному працівнику має провадитись наростаючим підсумком з початку встановленого облікового періоду. Норма робочого часу за обліковий період визначається за календарем з розрахунку шестиденного робочого тижня, семигодинного робочого дня (чи відповідного скороченого робочого дня) з урахуванням скороченого робочого часу напередодні вихідних днів – до 5 годин і напередодні святкових і неробочих днів – на 1 годину.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Однак, в день звільнення ОСОБА_1 сума заборгованості з заробітної плати за роботу в понаднормований час у розмірі 7976 грн. 94 коп. їй не була нарахована та сплачена.

Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців

виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3 вказаного закону).

Основною умовою для виплати громадянину компенсації відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21 лютого 2001 № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання рішення суду.

Таким чином, враховуючи те, що сума заборгованості з заробітної плати у розмірі 7976 грн. 94 коп. не була нарахована та виплачена позивачу з вини власника на дату звільнення позивача 13 вересня 2018 року, з відповідача підлягає стягненню грошова компенсація втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати у розмірі 903 грн. 68 коп. відповідно до наданого розрахунку позивача за період з 14 вересня 2018 року по 20 вересня 2019 року, з яким погоджується суд (а.с. 121).

Крім того, частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі – наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи – по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі – Порядок).

Згідно з абзацом п`ятим п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести у своєму рішенні розрахунки, з яких він визначав суми стягнення. Оскільки справляти і сплачувати ПДФО та військовий збір це обов`язок роботодавця, у резолютивній частині судового рішення визначають суму без їх утримання.

Враховуючи той факт, що відповідачем не було надано позивачу довідку про отриману нею заробітну плату за останні два місяці перед звільненням (липень та серпень 2018 року), розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні здійснено позивачем на підставі отриманої нею форми ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» у Пенсійному фонді України, з якої видно, що у липні 2018 року позивачу було нараховано заробітну плату у розмірі 4228 грн. 83 коп., а у серпні 2018 року – 3911 грн. 61 коп. (а.с. 124-128).

Затримка виплати повного розрахунку при звільненні позивачем заявлена за період з наступного дня після звільнення (14 вересня 2018 року) по день можливого ухвалення рішення суду (20 вересня 2019 року), виходячи із того, що згідно з встановленим графіком роботи на підприємстві, робочий час за її спеціальністю обчислюється в годинах. Кількість робочого часу за час затримки розрахунку при звільненні в період з 14 вересня 2018 року по 20 вересня 2019 року складає в календарних днях – 371 день або 1 рік 0 місяців 6 днів. Згідно з формою ОК-5, її дохід (заробітна плата) за останні два місяці перед звільненням (липень, серпень 2018 року) складала: липень 2018 року – 4228 грн. 83 коп., кількість відпрацьованих днів/годин – 31/167; серпень 2018 року – 3911 грн. 61 коп., кількість відпрацьованих днів/годин – 31/167. Середньогодинна кількість робочого часу за 2 місяці перед звільненням (липень, серпень 2018 року) становить (кількість відпрацьованих годин за 2 місяці поділено на кількість днів) – (167 год.+167 год.) : 62 дні = 5,4 год. на день. Кількість робочого часу (в робочих годинах) за 371 день за період з 14 вересня 2018 року по 20 вересня 2019 року складає: 371 день х 5,4 год. = 2003,4 годин. Середньогодинна заробітна плата складає: 4228 грн. 83 коп. + 3911 грн. 61 коп. = 8140 грн. 44 коп. (сумарна заробітна плата за липень і серпень 2018 року) поділена на 334 год. (167+167=334 год. – кількість годин, відпрацьованих за липень і серпень 2018 року) = 24 грн. 37 коп. Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 вересня 2018 року по 20 вересня 2019 року складає: 2003,4 годин х 24,37 грн. = 48822 грн. 85 коп. (а.с. 123).

Враховуючи диспозитивність цивільного судочинства, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 вересня 2018 року по 20 вересня 2019 року складає 48822 грн. 85 коп.

При цьому, суд не бере до уваги довідку відповідача № 300 від 19 серпня 2019 року про середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 за період з липня по серпень 2018 року, згідно з якою середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 174 грн. 23 коп. Так, у довідці зазначено, що у липні 2018 року їй нараховано заробітну плату у розмірі 3928 грн. 83 коп., а у серпні 2018 року – 3911 грн. 61 коп. (а.с. 113), тобто, сума нарахованої заробітної плати за липень 2018 року у розмірі 3928 грн. 83 коп. не збігається з відомостями, зазначеними у формі ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» Пенсійного фонду України, де за липень 2018 року значиться сума у розмірі 4228 грн. 83 коп. (а.с. 128).

Так, у судовому засіданні представником відповідача було зазначено, що розбіжності в сумах у наданій нею довідці № 300 від 19 серпня 2019 року та формі ОК-5 за липень 2018 року виникли внаслідок того, що у липні 2018 року позивачу ОСОБА_1 було нараховано премію у розмірі 300 грн. 00 коп., яка відповідно до постанови № 100 від 08 лютого 1995 року не враховується для обчислення середньоденної заробітної плати.

Однак, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної

роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно

часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються до розрахунку середньої заробітної плати в тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Таким чином, премія повинна включатися для обчислення середньої заробітної плати, тому доводи представника відповідача з цього приводу суд вважає хибними та такими, що не заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01 липня 1949 року № 95, ратифікованої Україною 04 серпня 1961 року, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї.

Частиною п`ятою статті 97 Кодексу законів про працю встановлено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Частиною шостою статті 24 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Отже, держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.

Суд на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені судом, дійшов висновку про те, що при звільненні позивача відповідачем з ним не було проведено повного розрахунку та не виплачено усі належні йому суми, а тому, в порядку статті 117 КЗпП України, відповідач має обов`язок щодо виплати середнього заробітку по день постановлення судом рішення. При цьому, доказів відсутності своєї вини у такій невиплаті відповідач не надав.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, всі судові процедури повинні бути справедливими.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обгрунтованими та такими, що не спростовані відповідачем у повному обсязі, а тому суд вважає за необхідне задовольнити позов, стягнувши з відповідача на користь позивача заробітну плату за роботу в понаднормований час у розмірі 7976 грн. 94 коп., грошову компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із несвоєчасною виплатою заробітної плати (інфляційні) у розмірі 903 грн. 68 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 48822 грн. 85 коп.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини позовних вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, оскільки позивача було звільнено від сплати судового збору, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави у розмірі 1921 грн. 00 коп.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 11, 12, 78, 81, 141, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 47, 50, 61, 62, 65, 106, 116, 117, 233 Кодексу законів про працю України, Законом України «Про оплату праці», суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» про стягнення заробітної плати за роботу в понаднормований час, грошової компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» (місцезнаходження: Донецька область, Бахмутський район, м. Часів Яр, вул. Центральна (Комсомольська), 1; код ЄДРПОУ 00191773; р/р НОМЕР_1 в Краматорському РУ ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 335548) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) заробітну плату за роботу в понаднормований час у розмірі 7976 (сім тисяч дев`ятсот сімдесят шість) грн. 94 коп., грошову компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із несвоєчасною виплатою заробітної плати (інфляційні) у розмірі 903 (дев`ятсот три) грн. 68 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 48822 (сорок вісім тисяч вісімсот двадцять дві) грн. 85 коп. з відрахуванням при виплаті всіх обов`язкових податків і зборів.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» (місцезнаходження: Донецька область, Бахмутський район, м. Часів Яр, вул. Центральна (Комсомольська), 1; код ЄДРПОУ 00191773; р/р НОМЕР_1 в Краматорському РУ ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 335548) на користь держави судовий збір у розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 20 вересня 2019 року.

Суддя Н.М. Медінцева