Рішення № 84549426, 26.09.2019, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/3096/18

2/583/494/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2019 року м. Охтирка

Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого – судді Ільченко В.М.

за участі секретаря Верби Н.О.

представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №1 цивільну справу за позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) про визнання нікчемності розписки зобов`язального характеру, -

ВСТАНОВИВ:

30.08.2018 відкрито провадження у справі та призначено судове засідання. Свої вимоги позивач мотивує тим, що 01.10.2013 між сторонами був укладений трудовий договір, відповідно до якого ОСОБА_2 була працевлаштована продавцем у мережі неспеціалізованих магазинів роздрібної торгівлі продуктами харчування та непродовольчими товарами. 10.08.2015 роботодавець ОСОБА_3 за наслідками проведення інвентаризації матеріальних цінностей у вигляді товару, який завозився в магазин, заявила про виявлення нібито нестачі товару на суму 22462,15 грн та примусила її написати розписку щодо зобов`язання віддати ОСОБА_3 борг в зазначеній сумі частково до 01.01.2016 в повному обсязі. Тобто, відповідач грошові кошти в сумі, вказаній у розписці, не передавала, а вона таку позику не отримувала, розписка була складена за наслідками виявлення нібито нестачі матеріальних цінностей за товар, якої у дійсності не було, грошей під цей товар вона не отримувала. Зміст розписки не містить інформації або підтвердження передачі коштів від відповідача на її користь у позику або позичку, тобто відсутній факт наявності договору позики. Рішенням Охтирського міськрайонного суду від 06.07.2016 №583/610/16-ц (2/583/324/16) задоволена позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу у сумі 22462,15 грн. Вказане рішення засноване на наявності розписки як виникнення договірних відносин за договором позики. Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 30.08.2016 судове рішення першої інстанції скасовано з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову. Судове рішення апеляційної інстанції засноване на з`ясуванні справжньої природи виниклих правовідносин під час працевлаштування, відсутності доказів реальної передачі грошових коштів. Постановою Верховного Суду від 18.04.2018 рішення Апеляційного суду Сумської області від 30.08.2016 скасоване, рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06.07.2016 залишено в силі. Судове рішення касаційної інстанції вмотивоване тим, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка не лише є доказом укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Вважала, що зміст розписки є неоднозначним, має різні тлумачення з боку судових інстанцій про природу виниклих правовідносин між сторонами. Зазначала, що розписка була складена під впливом тяжкої для неї обставини внаслідок того, що відповідач погрожувала звільненням з даного місця роботи та негативною репутацією. Тому просила визнати нікчемність розписки від 10.08.2015, написаної, складеної та підписаної нею власноручно під диктовку відповідача про зобов`язання віддати борг грошовими коштами в сумі 22462,45 грн частково до 01.01.2016 в повному обсязі без наявності укладеного договору позики (позички) та не передання грошей у вигляді позики або позички в сумі 22462,15 грн.

Від сторони відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що із судових рішень, долучених позивачем до позовної заяви, вбачається, що судами були задоволені позовні вимоги ОСОБА_3 та стягнуто на користь останньої з ОСОБА_2 22462,15 грн за борговою розпискою від 10.08.2015. Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін касаційною інстанцією, встановив правову природу спірної розписки, надав оцінку наявності обов`язкових її елементів відповідно до положень статей 1046, 1047, 1049 ЦК України та врахував правові висновки Верховного суду України, викладені у постановах від 11.11.2015 №6-1967цс15, від 18.10.2017 №6-1662цс17, від 13.12.2017 №6-996цс17. Позовні вимоги позивача обґрунтовуються тими ж доводами, якими вона обґрунтовувала свої заперечення у справі №583/610/16-ц, які в повному обсязі були досліджені судами та яким була надана відповідна оцінка. Тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивачем була надана відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначено, що відзив сторони відповідача є наміром відмежуватися від належної правової відповідальності, не дотримання при цьому норм і вимог чинного законодавства, та намагання ухилитися від своєчасного, чесного та справедливого розгляду цивільної справи за ініційованими та заявленими позовними вимогами.

В судове засідання позивач та її представник не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, надали заяву про проведення судового засідання 26.09.2019 без їх участі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Відповідач в судове засідання не з`явилася.

Суд проаналізував матеріали справи, вислухав позицію сторін, дослідив письмові докази, дійшов наступного висновку.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановлено, що 10.08.2015 ОСОБА_2 власноручно написана розписка, в якій остання вказала, що вона зобов`язується віддати борг ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 22462,15 грн до 01.01.2016.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Крім того, ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Такий правовий висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11.11.2015 №6-1967цс15.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06.07.2016 №583/510/16-ц, яке постановою Верховного суду від 18.04.2018 залишено без змін, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнута заборгованість за борговою розпискою від 10.08.2015 в сумі 2262,15 грн та судові витрати по справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вирішуючи спір у справі №583/510/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, судами першої та касаційної інстанцій досліджувалися обставини укладення договору позики, в тому числі заперечення на позов ОСОБА_2 про те, що розписку від 10.08.2015 її змусила написати ОСОБА_3 у зв`язку з нестачею товару в магазині, в якому вона ( ОСОБА_2 ) на той час працювала, була встановлена правова природа спірної розписки, а саме наявність між сторонами відносин за договором позики, та, виходячи із дійсності правочину, були стягнуті кошти. При цьому ОСОБА_2 своїх доводів не довела.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

В зв`язку з відсутністю підстав для задоволення заявлених вимог відсутні підстави для відшкодування судових витрат, згідно з положеннями ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 202, 204, 207, 215, 1046, 1047, 1049, 1051 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 77-81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) про визнання нікчемності розписки зобов`язального характеру відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду через Охтирський міськрайонний суд Сумської області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 27 вересня 2019 року.

Суддя Охтирського міськрайсуду

Сумської області В.М. Ільченко