Рішення № 84549015, 17.09.2019, Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 580/1321/18

Номер провадження 2/580/217/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2019 року Лебединський районний суд Сумської області

в складі: головуючого – судді Чхайло О. В.,

головуючого – судді Чхайло О. В.,

за участю: секретаря судового засідання - Сивоконь А.І.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представників відповідача Гельмінтінова А.А. та Пєтухова А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу виконавчого комітету Лебединської міської ради «Лебединський міський художній музей ім.. Б.К.Руднєва» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом до відповідача, мотивуючи свої вимоги тим, що наказом № 5-к від 16.05.2016 року по КЗ «Лебединський міський художній музей ім. Б.К. Руднєва» його було звільнено з посади лектора-екскурсовода з кваліфікацією 9 розряду. Не погодившись з діями ЛМХМ ім. Б.К. Руднєва, він звернувся до суду з вимогами про скасування даного наказу та поновлення на роботі. Рішенням Лебединського райсуду від 06.06.2018 року вимоги ОСОБА_1 задоволені у повному обсязі. Однак, залишилося не вирішеним питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який за його підрахунками становить 92041 грн. Крім цього, ОСОБА_1 вважає, що внаслідок незаконних дій відповідача йому завдана моральна шкода, так як він був вимушений на протязі двох років, протягом яких тривав судовий розгляд, докладати зусиль для поновлення своїх порушених прав, що привело до негативних наслідків морального характеру. Тому позивач просив стягнути з ЛМХМ ім. Б.К. Руднєва на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме за період з 16.05.2016 року по 06.06.2018 року в розмірі 92041 грн. та моральну шкоду, яку після уточнення заявлених вимог, зменшив та просив визначити в розмірі 5000 грн.

В судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав в повному обсязі, виходячи з мотивів, наведених в позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні просили врахувати розрахунок, за яким середньомісячний заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу складає 48009,89 грн., а з відрахуванням податку на доходи фізичних осіб, що становить 18% та 1,5 % військового збору до виплати позивачеві підлягають кошти в сумі 38647,97 грн. В частині стягнення моральної шкоди сторона відповідача посилається на розсуд суду.

Вислухавши позивача, представників відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що між сторонами мають місце цивільні правовідносини, пов`язані з трудовими спорами, позовні вимоги обґрунтовані частково і підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 06.06.2018 року Лебединським райсудом ухвалено рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу виконавчого комітету Лебединської міської ради «Лебединський міський художній музей ім. Б.К. Руднєва» (далі - ЛМХМ ім. Б.К. Руднєва) про поновлення на роботі (а.с. 9-11), яким заявлені позовні вимоги задоволено. Скасовано наказ № 5-к від 16.05.2016 року по ЛМХМ ім. Б.К. Руднєва про звільнення ОСОБА_1 з роботи у зв`язку з закінченням строку дії строкового трудового договору. Поновлено його з 16.05.2016 року на роботі в ЛМХМ ім. Б.К. Руднєва на посаді лектора-екскурсовода з кваліфікацією 9 розряду. Вирішено долю судових витрат. В частині поновлення ОСОБА_1 на роботі допущено негайне виконання рішення.

Постановою апеляційного суду Сумської області від 13.09.2018 року (а.с. 37-38) апеляційну скаргу ЛМХМ ім. Б.К. Руднєва залишено без задоволення, а зазначене рішення Лебединського райсуду - без змін.

19.06.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, оскільки при розгляді справи про поновлення його на роботі не було вирішено дане питання.

За підрахунками позивача стягненню підлягають кошти в розмірі 92041 грн.

Однак, суд частково погоджується з такими доводами ОСОБА_1 , з огляду на таке.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Встановлено, що позивача звільнено з займаної посади 16.05.2016 року. До суду з позовом про поновлення на роботі він звернувся 29.06.2016 року, а рішення у справі судом першої інстанції ухвалене 06.06.2018 року.

Отже, суд вважає необхідним середній заробіток стягнути за весь час вимушеного прогулу до ухвалення рішення у справі про поновлення на роботі, а саме за період з 16.05.2016 року по 06.06.2018 року.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

В п. 21 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року Пленуму Верховного Суду України роз`яснив, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 від 08.02.1995 року визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата (у даному випадку дню звільнення позивача з роботи).

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

Згідно абзацу 1 пункту 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 80 ЦПК України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В матеріалах справи мається розрахунок (а.с. 137, 138), наданий відповідачем, відповідно до якого розмір середньої заробітної плати за весь період вимушеного прогулу ОСОБА_1 складає 48009,89 грн., а без податків та інших обов`язкових платежів - 38647,97 грн.

Такі розрахунки ЛМХМ ім. Б.К. Руднєва позивач не ставить під сумнів, а тому суд вважає необхідним покласти їх в основу свого рішення та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме за період з 16.05.2016 року по 06.06.2018 року без податків та інших обов`язкових платежів, справляння і сплата яких є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, в розмірі 38647,97 грн.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, то на думку суду позивачеві дійсно була завдана дана шкода, оскільки відповідач порушив його законні права у сфері трудових правовідносин, що призвело до вимушених змін у життєвих зв`язках та звичному укладі життя ОСОБА_1 , а тому є підстави для відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 25.04.2012 року у справі № 6-23цс12, Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи винятків щодо компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-І КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Ухвалюючи рішення в цій частині, суд враховує характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних страждань, ступінь вини відповідача, характер і тривалість страждань позивача, істотність вимушених змін у життєвих стосунках ОСОБА_1 , який після звільнення був вимушений досить тривалий час прикладати зусиль для поновлення в судовому порядку своїх порушених прав, обмежувати себе у достатньому життєвому рівні внаслідок не отримання заробітної плати, а також виходить із засад розумності, виваженості і справедливості, та вважає необхідним стягнути з ЛМХМ ім. Б.К. Руднєва на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у заявленому ним розмірі 5000 грн.

Тому суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 19, 76-82, 258, 259, 264, 265, 273 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Комунального закладу виконавчого комітету Лебединської міської ради «Лебединський міський художній музей ім.. Б.К.Руднєва», розташованого за адресою: пл. Волі, 17, м. Лебедин, Сумська область, код ЄДРПОУ 23638490, на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого в АДРЕСА_1 , код платника податків НОМЕР_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16.05.2016 р. по 06.06.2018 р. в розмірі 38 647 грн 97 коп. без утримання податків та інших обов`язкових платежів, а також кошти на відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Чхайло О. В.