Ухвала суду № 84546661, 27.09.2019, Болградський районний суд Одеської області

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. 25 Серпня, 192, м. Болград, Одеська область, 68702, тел. /факс: (04846) 4-31-21,

e-mail: inbox@bg.od.court.gov.ua, web:https://bg.od.court.gov.ua, код ЄДРПОУ: 02897690

27.09.2019

Справа № 497/1171/19

Провадження № 4-с/497/3/19

УХВАЛА

про розгляд скарги на постанову виконавця

27.09.2019 року Болградський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Кравцової А.В.,

секретарі судового засідання: Бекметова Х.В., Вачева Т.М.,

за участю: заявника ОСОБА_1 , його захисника - адвоката Зінов`єва О.О.,

представника Болградського РВ ДВС ГТУЮ в Одеській області Міогла С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу Піркова ОСОБА_2 на постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України,

ВСТАНОВИВ:

02.08.2019 року до суду надійшла скарга ОСОБА_1 на постанову заступника начальника Болградського районного відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області Чебан І.С. від 22.02.2018 року про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, судове засідання було призначене на 23.08.2019р., та з поважної причини відкладалося на 27.08.2019р. та 27.09.2019р.

В скарзі заявник стверджує, що на виконання рішення Болградського районного суду Одеської області у справі №497/137/13-ц від 14.02.2013р. 20.02.2013р. було видано виконавчий лист про стягнення з нього на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання їхнього спільного сина ОСОБА_4 , за яким виконавчою службою у Болградському районі було відкрито виконавче провадження №36854747. Аліменти сплачував регулярно, що підтверджується копіями платіжних документів. Проте, 06.07.2019 року йому було відмовлено у перетинанні державного кордону України, про що прикордонною службою видано рішення №422. Про те, що його, заявника, обмежено у цьому праві, він не знав, хоча проживає за однією й тією ж адресою - у с.Тополина в своїх батьків, ніколи не переховувався, заборгованості, на його думку, зі сплати аліментів не має, про наявність їх, принаймні ніхто не сповіщав.

22.07.2019 року він звернувся до Болградського районного відділу ДВС з проханням надати копію відповідної постанови (звернення за вх.№4275), і отримав постанови від 22.02.2018 року про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України та у праві керування транспортними засобами за підписом заступника начальника відділу Чебан І.С. Постанова мотивована тим, шо він, заявник, допустив заборгованість зі сплати аліментів сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за 6 місяців.

На думку заявника, дії посадової особи, що ухвалила постанов, не відповідали вимогам Закону, а сама постанова підлягає скасуванню, оскільки, на його думку, заборгованість була відсутня.

У судовому засіданні заявник та його захисник підтримали вимоги заяви, надавши пояснення, аналогічні викладеним у скарзі.

Представник ДВС заперечував у задоволенні скарги, вважаючи дії ДВС правомірними, оскільки в заявника дійсно є заборгованість через те, що він неравномірно сплачував аліменти, у зв`язку з чим йому нараховувалася заборгованість згідно вимог ст.195ч.2 СК України, згідно якої "заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості".

Вислухавши сторони, вивчивши доводи скарги і дослідивши надані суду докази, суд дійшов наступного висновку.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів» №2234-VIII від 07.12.2017року, надано право виконавцю за наявності підстав ухвалювати постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України (ч.9ст.71 Закону України «Про виконавче провадження»), проте Закон набрав чинності лише 06.02.2018року, а ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» було доповнено частиною четвертою, відповідно до якої строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1-4 частин 9, 14 ст.71 цього Закону, обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання.

Проте, згідно ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, якщо вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Оскільки Законом України від 07.12.2017 року введені обмеження прав фізичної особи, зокрема, у праві виїзду за межі України, підставою для застосування котрих була наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за 6 місяців, ці обмеження можуть застосовуватись в разі, якщо вказана заборгованість виникла лише після 06.02.2018року. Тому застосування до боржника відповідальності, передбаченої чинною з 06.02.2018 року редакцією частини 9 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження», можливе було лише у випадку, якщо така заборгованість (сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за 6 місяців) виникла після набуття чинності законом, який передбачає відповідальність, тобто, після 06.02.2018 року, і ніяк не раніше.

Оскаржувані постанови ухвалена 23.02.2018 року; отже, такої заборгованості станом на 23.02.2018 року у заявника не було (заборгованість, яка могла б утворитися з 06.02.2018 року по 23.02.2018 року ніяк не могла складати суму відповідних платежів за 6 місяців, оскільки не пройшло й одного місяця). Тобто, державний виконавець не врахував конституційний принцип дії закону в часі, застосував закон, яким встановлена відповідальність, до правовідносин, що виникли до набрання чинності цим законом, що є незаконним.

Заявником суду надано копії квитанцій, які свідчать про те, що він регулярно сплачував аліменти на дитину в обсязі, встановленому судовим рішенням, з матеріалів виконання, представлених представником відділу державного виконання, вбачається, що заявнику з 2014 року нараховувалася сума заборгованості за аліментами, проте з матеріалів виконавчого провадження не вбачається, що про такий стан заборгованості заявник сповіщався будь-яким чином, навіть слідів спроб повідомити боржника про наявність в нього нарахованої заборгованості матеріали провадження не містять.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею.

Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Згідно п.5ч.1 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Частиною 1 ст.3 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст.33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно ч.ч.2,3ст.2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

У справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v. Bulgaria» від 26.11.2009 року) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч.3 ст.2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з`ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.

Схожі висновки Європейський суд з прав людини зробив у справі «Ігнатов проти Болгарії» («Ignatov v. Bulgaria», 02.07.2009), де неможливість судового оскарження тривалого обмеження вказаного вище права людини, що полягало у забороні видачі закордонного паспорту, була визнана порушенням ст.2 Протоколу до Конвенції та ст.13 Конвенції.

У справі «Хлюстов проти Росії» («Khlyustov v.Russia» від 11.07.2013року) Європейський суд з прав людини застосував вказані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон у зв`язку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у цій справі Європейський суд з прав людини визнав порушення ст.2 Протоколу №4 до Конвенції через те, що рішення про заборону виїзду за кордон було застосовано «автоматично», тобто лише у зв`язку з тим, що боржник добровільно не сплатив заборгованість, та без належного обґрунтування з урахуванням індивідуальної ситуації заявника.

Перевіряючи обґрунтованість скарги, суд, з урахуванням вищенаведеного, враховує, що тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України є одним із заходів примусового виконання судового рішення та може бути застосоване судом в разі ухилення останнього від виконання зобов`язань, покладених на нього відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, якщо виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей, які б свідчили про свідоме ухилення боржника – заявника ОСОБА_1 від виконання судового рішення за наявності реальної можливості виконати його.

Крім цього, матеріали виконавчого провадження не містять відомостей про отримання боржником копій постанов про обмеження його у праві виїзду за кордон та у праві керування автотранспортними засобами.

Також суд враховує, що обмеження виїзду за межі України заявника позбавляє його права заробити кошти для утримання сина, оскільки, проживаючи в регіоні відсутності промислових підприємств, він позбавлений можливості працевлаштуватися.

Відповідно до ч.5 ст.441 ЦПК України суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

Згідно ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Згідно ст.448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Таким чином, враховуючи відсутність даних про свідоме ухилення ОСОБА_1 від виконання вимог виконавчого документу та реальної можливості для цього, суд приходить до висновку про обґрунтованість та необхідність задоволення його заяви про скасування тимчасового обмеження його у праві виїзду за межі України та позбавлення права керування транспортними засобами, які були застосовані на підставі постанов заступником начальника Болградського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Чебан І.С. від 23.02.2018 року.

Керуючись ст.ст.259,441 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати неправомірною постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України у виконавчому провадженні №36854747, ухвалену 23.02.2018 року заступником начальника Болградського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Чебан І.С.

Зобов`язати начальника Болградського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області вчинити передбачені законом заходи для зняття з Піркова ОСОБА_2 обмежень у праві виїзду за межі України, накладених постановою у виконавчому провадженні №36854747.

Визнати неправомірною постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами у виконавчому провадженні №36854747, ухвалену 23.02.2018 року заступником начальника Болградського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Чебан І.С.

Зобов`язати начальника Болградського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області вчинити передбачені законом заходи для зняття з Піркова ОСОБА_2 обмежень у праві керування транспортними засобами, що накладених постановою у виконавчому провадженні № 36854747.

Копію даної ухвали вручити сторонам або надіслати учасникам справи.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: bg.od.court.gov.ua.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом 15-ти днів з дня її оголошення та набирає законної сили після сплину цього строку в разі, якщо ніким не оскаржен.

Суддя А.В. Кравцова