Рішення № 84527092, 25.09.2019, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 428/13846/18

Провадження №2/428/1127/2019

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2019р. Сєвєродонецький міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді Юзефовича І.О.

при секретарі Продченко О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сєвєродонецька цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» м. Київ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 08.12.2010р. у розмірі 8184,24грн., стягнення судового збору у розмірі 1762грн.,

встановив:

Позивач АТКБ «Приватбанк» м. Київ звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 08.12.2010р. у розмірі 8184,24грн., стягнення судового збору у розмірі 1762грн., мотивуючи вимоги тим , що 08.12.2010р. ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 1000грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом згідно умов договору. ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_2 помер. Відповідач ОСОБА_1 , являється спадкоємцем померлого, яка на момент смерті постійно проживала зі спадкодавцем. 05.10.2017р. позивачем було направлено претензію кредитора до Першої Сєвєродонецької державної нотаріальної контори, а 28.12.2017р. претензія кредитора була направлена безпосередньо відповідачу ОСОБА_1 , однак відповідачем не було вчинено жодних дій. Станом на дату смерті заборгованість склала в сумі 8184,24грн., що складається з: 973,01грн. - заборгованість за кредитом; 7211,23грн. - заборгованість за відсотками. Тому, позивач звернувся з позовом до суду та просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором б/н від 08.12.2010р. в розмірі 8184,24грн., судовий збір в розмірі 1762грн..

Представник позивача ОСОБА_3 А ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, надала до суду заяву, в якій зазначила прохання про розгляд справи за її відсутністю, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, проти заочного рішення не заперечувала.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, про причини неявки до суду не повідомила, відзиву на позовну заяву не надходило.

У зв`язку з неявкою у судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювалось.

Оскільки представник позивача ОСОБА_5 у наданій заяві не заперечувала проти ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, судом 25.09.2019р. на підставі ст.ст. 280, 281 ЦПК України було винесено ухвалу про заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам визначити умови такого договору.

В статті 629 ЦК України зазначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутність таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи судом встановлено, що 08.12.2010р. між Закритим акціонерним товариством КБ «Приватбанк», (правонаступником є Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк») та ОСОБА_2 укладено кредитний договір б/н шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківським послуг у Приватбанку, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 1000грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом згідно умов договору.

У порушення умов зазначеного договору ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 28.03.2018р. виникла заборгованість у розмірі 8184,24грн., яка складається з: 973,01грн. – тіло кредиту, 7211,23грн. – заборгованість за відсотками.

Разом з тим, 19.01.2016р. ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Сєвєродонецького міського управління юстиції у Луганській області, актовий запис №119 від 21.01.2016р..

Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статті 1269 ЦК України.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець має право прийняти спадщину або не прийняти її. Вважається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Судом встановлено, що спадкоємцем померлого ОСОБА_2 є його дружина ОСОБА_1 , яка відповідно до вимог ч. 3 ст. 1268 ЦК України, фактично прийняла спадщину, оскільки на час смерті спадкодавця була зареєстрована та постійно проживала разом із спадкодавцем, із заявою про відмову від спадщини не зверталася.

Як вбачається із матеріалів справи, 21.09.2017р. ПАТКБ «Приватбанк» подало до Першої Сєвєродонецької нотаріальної контори претензію кредитора в порядку статті 1281 ЦК України про включення кредиторських вимог ПАТ КБ «Приватбанк» в спадкову масу на суму 8184,24грн. після померлого ОСОБА_2

Дана претензія отримана Першою Сєвєродонецькою нотаріальною конторою і на її підставі відкрито спадкову справу за №527/2017 після смерті ОСОБА_2 , про що листом від 17.10.2017р. вих. 975/02-14 527/2017 повідомлялося ПАТ КБ «Приватбанк» (а.с.39).

Зазначені вище обставини свідчать про те, що ПАТ КБ «Приватбанк» пред`явило вимогу кредитора за місцем відкриття спадщини у строк, визначений ст. 1281 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоч отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.

Такий висновок висловлено Верховним судом у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 квітня 2018 року у справі №645/3265/13-ц, який відповідно до вимог частини 4 статті 263 ЦПК України має враховуватися судом при виборі і застосуванні норм права.

Також Верховним Судом у зазначеній вище постанові зроблений висновок про те, що відповідно до структури ЦК України кредитор має право обирати один із усіх способів захисту, які надаються йому законом, якщо інакше правило в імперативному порядку не визначено у цивільному законі. При цьому вибір способу захисту кредитор здійснює на власний розсуд.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушеної майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

Таке розуміння права кредитора на обрання ефективного способу захисту не порушуватиме прав та інтересів спадкоємців, оскільки завжди в основі вирішення питання про прийняття спадщини лежить вольовий акт, пов`язаний із наміром спадкоємця прийняти спадщину.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

Згідно зі статтею 1282 ЦК України, спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Варто зауважити, що зазначена справа неодноразово призначалася до розгляду у судові засідання, при цьому в матеріалах справи наявні відомості про належне повідомлення позивача про дату, час і місце розгляду справи. Представником позивача декілька разів подавалися заяви про розгляд справи без участі представника позивача згідно наданих матеріалів. Зазначені вище обставини свідчать про те, що позивач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, не був позбавлений можливості заявляти клопотання та користуватися іншими процесуальними правами, передбаченими ЦПК України.

Однак, на протязі усього часу розгляду справи представник позивача не зважаючи на вимоги ст. 81 ЦПК України про те, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, клопотань про витребування доказів для з`ясування обсягу майна одержаного відповідачем у спадок, так і клопотань про призначення експертизи для визначення вартості майна не заявляв. Проте, мав можливість звернутися до суду із такими клопотаннями. Таким чином, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами позовні вимоги щодо вартості нерухомого майна успадкованого відповідачем.

Щодо визначення суми заборгованості, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Звертаючись у жовтні 2018р. до суду з цим позовом позивач просив стягнути з ОСОБА_1 , як спадкоємця померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , на АТКБ «Приватбанк» заборгованість станом на 28.03.2018р. Із матеріалів справи вбачається, що позивачем на протязі усього часу розгляду справи позовні вимоги не змінювалися.

Відповідно до п. 32 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012р. №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», з урахуванням положення статті 1282 ЦК спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобов`язання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Інші нараховані зобов`язання фактично не пов`язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 , як спадкоємця померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , заборгованості за кредитним договором після 19.01.2016р. необґрунтованими.

З наявного розрахунку заборгованості судом встановлено, що станом на 10.01.2016р. ОСОБА_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 мав заборгованість за кредитним договором б/н від 08.12.2010р. у загальному розмірі 6155,08грн.., яка складається з: 465,14грн. – тіло кредиту, 5689,94грн. – заборгованість за відсотками.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що сума заборгованості за кредитним договором б/н від 08.12.2010р. станом на час відкриття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 становила у загальному розмірі 6155,08грн.., яка складається з: 465,14грн. – тіло кредиту, 5689,94грн. – заборгованість за відсотками, з огляду на що з відповідача ОСОБА_1 , як спадкоємиці після смерті ОСОБА_2 на користь АТКБ «Приватбанк» в межах вартості отриманого у спадщину майна, підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором б/н від 08.12.2010р. у загальному розмірі 6155,08грн..

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із п. 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року із змінами та доповненнями, вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом).

Понесення позивачем судових витрат підтверджується платіжним дорученням від 30.08.2018 року про сплату судового збору в сумі 1762грн.. Враховуючи те, що задоволено 75,20% відсотків позовних вимог (6155,08грн. від 8184,24грн. складає 75,20%), то суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму понесених судових витрат в розмірі 1325,02грн. – пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (1762грн. х 75,20% / 100).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 15, 43-44, 47-49, 247, 258-259, 263-265, 268, 280-283, 352, 354 ЦПК України , суд –

вирішив:

Позовну заяву Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» м. Київ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 08.12.2010р. у розмірі 8184,24грн., стягнення судового збору у розмірі 1762грн., задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , і.н. НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України серія НОМЕР_3 ), як спадкоємця після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1д) в межах вартості отриманого у спадщину майна заборгованість за кредитним договором б/н від 08.12.2010р. у загальному розмірі 6155,08грн., яка складається з: 465,14грн. – тіло кредиту, 5689,94грн. – заборгованість за відсотками.

Відмовити Акціонерному товариству комерційний банк «Приватбанк» м. Київ у задоволенні інших позовних вимог.

Копію заочного рішення надіслати відповідачу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в загальному порядку безпосередньо до Луганського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя