Ухвала суду № 84520912, 26.09.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

26 вересня 2019 року справа № 580/2927/19

м. Черкаси

Суддею Черкаського окружного адміністративного суду Трофімовою Л.В. перевірено матеріали адміністративного позову у справі № 580/2927/19

за позовом ОСОБА_1

до Звенигородської міської ради Черкаської області

про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправними та скасування рішень та зобов`язання вчинити дії, прийнято ухвалу.

23.09.2019 ОСОБА_1 , звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Звенигородської міської ради Черкаської області, просить:

- визнати протиправною бездіяльність Звенигородської міської ради Черкаської області щодо не виконання вимог підпункту 2 пункту «а» частини 1 статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування», - вирішення відповідно до законодавства питань про надання допомоги особам з інвалідністю з дитинства III групи ОСОБА_1 на відведення у першочерговому порядку земельної ділянки для індивідуального будівництва, садівництва та городництва, що знаходиться та розташована між присадибною земельною ділянкою ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 та земельною ділянкою ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ;

- визнати протиправним (незаконним) та скасувати рішення 26 сесії 7 скликання Звенигородської міської ради Черкаської області від 23.02.2018 № 26-21/VII;

- визнати протиправним (незаконним) та скасувати рішення 29 сесії 7 скликання Звенигородської міської ради Черкаської області від 15.06.2018 № 29-22/VII;

- визнати протиправним (незаконним) та скасувати рішення 32 сесії 7 скликання Звенигородської міської ради Черкаської області від 28.09.2018 № 32-30/VII;

- визнати протиправним (незаконним) та скасувати рішення 34 сесії 7 скликання Звенигородської міської ради Черкаської області від 23.11.2018 № 34-19/VIІ;

- зобов`язати Звенигородську міську раду Черкаської області виконати вимоги підпункту 2 пункту «а» частини 1 статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування» та вирішити відповідно до законодавства питання про надання допомоги особі з інвалідністю з дитинства III групи ОСОБА_1 у відведенні у першочерговому порядку земельної ділянки для індивідуального будівництва, садівництва та городництва, що знаходиться та розташована між присадибною земельною ділянкою ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) та земельною ділянкою ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 .

Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Вивчивши матеріали позовної заяви, варто зазначити, що вона не відповідає вимогам статті 160, статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому повинна бути залишена без руху для усунення недоліків, з огляду на таке.

Згідно пункту 2 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти. У позовній заяві не зазначено ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ стосовно відповідача.

Згідно частини 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Законом № 3674 передбачено (стаття 9), що суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Кодексом адміністративного судочинства України встановлено (частина 3 статті 161), що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

До позовної заяви позивачем не надано доказів сплати судового збору.

Відповідно до частини 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України визначено: якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановлена з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, що необхідно сплатити.

Згідно статті 4 Закону № 3674 за подання до адміністративного суду юридичною особою позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Позивачем не зазначено зв`язку вимог у контексті «похідної вимоги».

Позовна заява містить вимоги немайнового характеру, тому судовий збір за подання даної позовної заяви становить 4610,40 (768,40 х 6) грн. Належними реквізитами для сплати судового збору є: отримувач коштів - 22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38031150; банк отримувача - Казначейство України; код банку отримувача (МФО) - 899998; рахунок отримувача - 34313206084028; код класифікації доходів бюджету - 22030101; призначення платежу *;101;_____(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган і має відповідну відмітку у паспорті); судовий збір, за позовом ______ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Черкаський окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа).

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивач оскаржує бездіяльність Звенигородської міської ради Черкаської області, проте не зазначає момент такої бездіяльності щодо звернень позивача (дата, вхідний номер). Позивач просить визнати протиправними та скасувати рішення відповідача від 23.02.2018 № 26-21/VII, від 15.06.2018 № 29-22/VII, від 28.09.2018 № 32-30/VII, від 23.11.2018 № 34-19/VIІ. Суд зазначає, що відповідно до рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07.02.2019 у справі № 2340/4003/18 за позовом за позовом ОСОБА_1 до Звенигородської міської ради Черкаської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність Звенигородської міської ради Черкаської області щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяв і клопотань ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0.10 га; зобов`язано Звенигородську міську раду Черкаської області розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0.10 га у порядку, встановленому чинним законодавством України та прийняти обґрунтоване рішення у межах та спосіб встановлених законом України. У зазначеному рішенні встановлено, що про існування оскаржуваних рішень від 23.02.2018 № 26-21/VII та від 15.06.2018 № 29-22/VII ОСОБА_1 повідомлялося листом від 04.10.2018 № С-255/02-11. Тобто, позивачу було відомо про оскаржувані рішення від 23.02.2018 № 26-21/VII та від 15.06.2018 № 29-22/VII у 2018 році, а з позовною заявою до суду ОСОБА_1 звернувся 20.09.2019, тобто з пропуском встановленого законом строку звернення до суду. У позові не зазначено про зміст порушеного права позивача, не зазначено про яку допомогу йдеться на виконання яких нормативно-правових актів у контексті критеріїв частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд зазначає, що до матеріалів позовної заяви не надано заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважності причин пропуску строку звернення.

Частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

У обґрунтування позовної заяви позивач посилається на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07.02.2019 у справі № 2340/4003/18 без визначення способу відновлення порушеного права за нових обставин та не враховує підстав зміни способу виконання рішення в іншій справі.

Згідно частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Суд зазначає, що відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення має наслідком відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частини 1 статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Судом, що ухвалив рішення на користь позивача є Черкаський окружний адміністративний суд у справі, який і має здійснювати судовий контроль.

Частиною 1 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Правова аксіома «placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae» розуміється так, що «у всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед вимогливим розумінням права». Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства є обов`язковість судових рішень.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

У рішенні від 15.10.2009 у справі Yuriy Nikolayevich Ivanov проти України, № 40450/04 ЄСПЛ констатував, що право на суд є ілюзорним, якщо національна правова система дозволяє, щоб остаточне, обов`язкове до виконання судове рішення залишилося невиконаним на шкоду будь-якій із сторін. Держава не може виправдовуватися відсутністю засобів невиконання судових рішень, ухвалених проти неї або проти установ чи підприємств, що знаходяться у державній власності або контролюються державою.

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, що включає принцип res judicata як прояву поваги до остаточності рішень суду (рішення ЄСПЛ у справах Ponomaryov проти України та Ryabykh проти Російської Федерації). У разі остаточного вирішення спору судами рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення ЄСПЛ у справі Brumarescu проти Румунії від 28.11.1999, № 28342/95). У рішенні у справі Nelyubin проти Російської Федерації ЄСПЛ дійшов висновку, що принцип правової визначеності вимагає: якщо суди ухвалили остаточне рішення в питанні, то їх рішення не має піддаватися сумніву. Ґрунтовно виконання судових рішень як складова права на справедливий суд було оцінене ЄСПЛ у рішенні у справі Hornsby проти Греції від 19.03.1997, № 18357/91: право було би ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове рішення залишалось недіючим на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, що статті 6 ЄКПЛ, детально визначивши процесуальні гарантії прав сторін, залишила без захисту реалізацію судових рішень. Якщо вважати, що стаття 6 ЄКПЛ стосується тільки доступу до правосуддя та судового процесу, це призвело би до ситуацій, що є несумісними із принципом верховенства права. Виконання рішення, прийнятого будь-яким судом, повинно таким чином розглядатись як невід`ємна частина «суду» у сенсі статті 6 ЄКПЛ. Дієвий захист особи та відновлення законності включає і обов`язок органу управління діяти відповідно до рішення суду. У зв`язку із цим ЄСПЛ зауважив, що державна адміністрація є елементом правової держави і її інтереси є ідентичними цілям належного здійснення правосуддя. Якщо державні органи відмовляються виконувати або затримують виконання судових рішень, гарантії статті 6 ЄКПЛ втрачають сенс.

Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, що має формулюватися максимально чітко і зрозуміло, а тому, особа, звертаючись до суду із позовною заявою, повинна чітко зазначити про дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень (його рішення), що порушили її право у контексті вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, та повинна вказати спосіб захисту свого порушеного права у контексті статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд зазначає, що зі змісту адміністративного позову не вбачається, якими самими діями чи бездіяльністю було порушено права позивача у контексті відсутності заяви позивача у порядку частини 1 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України та вжиття заходів спрямованих на забезпечення виконання рішення суду, що набрало законної сили у справі 2340/4003/18.

Суд зазначає, що згідно частини 1 статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, пред`явивши позов до однієї або декількох сторін. Задоволення позову таких осіб має повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповідача. У разі вступу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, розгляд адміністративної справи за клопотанням учасника справи починається спочатку. Частиною 2 статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

Згідно частини 4 статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України у заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

У оскаржуваному позивачем рішенні від 23.02.2018 № 26-21/VII йдеться про резервування за ОСОБА_4 (якого не визначено у позові у якості третьої особи) земельної ділянки орієнтовною площею 1000 кв.м., розташованою за адресою АДРЕСА_3 .

Рішенням відповідача від 15.06.2018 № 29-22/VII затверджено детальний план території частини кварталу з метою реконструкції будівлі кафе та прибудови до нього житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 .

Рішенням відповідача від 28.09.2018 № 32-30/VII надано дозвіл ОСОБА_4 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність земельної ділянки орієнтовною площею 1000 кв.м. за адресою АДРЕСА_3

Рішенням АДРЕСА_4 від 23.11.2018 № 34-19/VIІ передано ОСОБА_4 у приватну власність земельну ділянку площею 1000 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 .

Позивачем не зазначено, які саме владні, управлінські функції стосовно ОСОБА_1 здійснювались відповідачем під час прийняття оскаржуваних рішень від 23.02.2018 № 26-21/VII, від 15.06.2018 № 29-22/VII, від 28.09.2018 № 32-30/VII, від 23.11.2018 № 34-19/VIІ, та які саме права та інтереси позивача порушено оскаржуваними рішеннями і яких прав та інтересів ОСОБА_4 це стосується.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України передбачено компетенцію міської ради у галузі регулювання земельних відносин, зокрема, передачі земельних ділянок у власність, надання їх у користування, у тому числі на умовах оренди, реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі; погодження проектів землеустрою. Відповідно до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право на оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, про яке йдеться у частині 2 статті 55 Конституції України, має спеціальну мету і призначення - правовий захист порушених прав та свобод людини, усунення перешкод у їх реалізації.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Завдання адміністративного судочинства не можуть бути реалізовані у разі звернення особи до суду за захистом прав та свобод, що позивач не обґрунтовує та/або за необґрунтованості конкуренції принципів: обов`язковість судового рішення/обов`язковість дотримання юрисдикції.

Цивільним кодексом України визначено (ст.15), що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, що не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Отже, у разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на звернення до суду із застосуванням відповідного способу захисту, що відповідає характеру порушення його права чи інтересу. при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб`єктом земельних відносин.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.11.2018 у справі № 821/406/17 (ЄДРСР 78112044) зроблено висновок, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Необхідною та єдиною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним владних управлінських функцій, при цьому ці функції суб`єкт повинен здійснювати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Конституційний Суд України у пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Прийняте органом місцевого самоврядування (як суб`єктом владних повноважень) рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її в постійне користування є ненормативним актом цього органу, що вичерпав свою дію внаслідок виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для користувача земельної ділянки, оскільки у такої особи виникло право постійного користування земельною ділянкою, і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. Відтак обраний спосіб захисту порушеного права (оскарження рішення суб`єкта владних повноважень про розпорядження земельною ділянкою) не забезпечує його реального захисту.

Аналогічна правова позиція зазначена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 761/33504/14-а та від 18.04.2018 у справі та № 802/950/17-а.

У разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про передачу земельних ділянок у власність чи користування (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Згідно вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 4 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). Письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідчені копії, якщо інше не визначено Кодексом адміністративного судочинства України. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього (частина 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України ).

Кодексом адміністративного судочинства України (частини 4, 5 статті 94) передбачено, що копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено у порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, що знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Позивачем надано до суду фото(ксеро)копії, що не засвідчені у встановленому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суд, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 160, статтею 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись статтями 2, 6-16, 19, 160, 161, 169, 241, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву за позовом ОСОБА_1 до Звенигородської міської ради Черкаської області про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправними та скасування рішень та зобов`язання вчинити дії залишити без руху.

Позивачем вказані недоліки можуть бути усунуті шляхом надання:

- доказу сплати судового збору у сумі 4610,40 грн;

- нової редакції позовної заяви із зазначенням: ідентифікаційного коду юридичної особи в ЄДРПОУ (стосовно відповідача), формуванням позовних вимог відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, способу захисту порушеного права;

- обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду;

- засвідчених у встановленому порядку копій, доданих до позовної заяви.

Надати позивачеві для усунення вказаних вище недоліків позовної заяви п`ять днів з моменту отримання копії даної ухвали.

У разі невиконання вимог, зазначених в ухвалі, позовна заява буде повернута позивачеві.

Копію ухвали надіслати позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та не оскаржується.

Суддя Л.В. Трофімова