Рішення № 84520209, 25.09.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.001802

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2019 року зал судових засідань № 11

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Тронки О.В.,

представника позивача Коня А.В.,

представника відповідача Войтків З.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом приватного підприємства "Транс-Тір Україна" до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в:

12.04.2019 до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов приватного підприємства "Транс-Тір Україна" код ЄДРПОУ 33707151, місцезнаходження: 81600, Львівська область, м. Миколаїв, вул. Лисенка, 38 (далі - позивач) до Головного управління ДФС у Львівській області код ЄДРПОУ 39462700, місцезнаходження: 79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 02.04.2019 №0004411411;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 02.04.2019 №0004421411.

Ухвалою від 17.04.2019 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зі змісту глави 23 та ст.480 Митного кодексу України (далі - МК України) випливає, що законодавець у вказаних нормах не встановлює граничних строків вивезення товару, який знаходиться в режимі переробки, за межі митної території України, а тільки встановлює строк його переробки - 365 днів. Окрім цього, відповідач при прийнятті оскаржених рішень не врахував того, що відповідно до накладної CMR від 13.02.2018 в п.5 зазначено рахунки від 12.02.2018, і такий товар виїжджав згідно з митною декларацією №UA209120/2018/002970, яка не була предметом дослідження контролюючим органом. Тобто вантаж, який заїхав на територію України у листопаді 2017 року з урахуванням положень МК України мав виїхати у листопаді 2018 року (365 днів). Проте, такий виїхав ще у лютому 2018 року, що підтверджується відповідною митною декларацією та накладною CMR, тобто у строк раніше встановлений законом. Щодо висновків відповідача, які зазначені в акті перевірки про те, що позивач неправильно задекларував умови поставки, а декларант не задекларував витрати на транспортування таких товарів, як складової митної вартості, в сумі 6936,93 грн. і відповідно на аналогічну суму занижено митну вартість згаданих товарів, позивач зазначив, що на запит відповідача листом від 11.09.2018 №115 надав копії наказів на встановлення норми добових за кордоном на 2017-2018 роки, звіти про використання коштів, виданих на відрядження в яких чітко зазначено норми добових витрат за кордоном. Таким чином, позивач правильно задекларував умови поставки, а також задекларував витрати на транспортування таких товарів як складової митної вартості.

13.05.2019 представник відповідача подала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що кінцева дата переробки товарів на митній території України за митною декларацією №UA209120/2018/002970 встановлена органом доходів і зборів - 12.02.2018. Проте, позивач до закінчення вказаного строку переробки, не помістив товар у митний режим «реекспорт» чи у інший митний режим, у відповідності до МК України. Жодних заяв про продовження строку на переробку товару на митній території України позивач не подав. Враховуючи наведене, позивач порушив умови митного режиму переробки на митній території, передбачені положеннями МК України. Крім цього, представник відповідача зазначила, що позивач занизив митну вартість імпортованих ним товарів, оскільки не задекларував витрати на їх транспортування.

27.05.2019 представник позивача подав відповідь на відзив, в якій вказав ті ж аргументи, що і у позовній заяві.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Просив суд задовольнити позов повністю.

В судовому засіданні представник відповідача заперечила проти задоволення позову. Просила суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

13.11.2017 позивач подав до митного органу митну декларацію №UA209120/2017/119005, згідно з якою на митну територію України ввезено товар, який поміщено в митний режим переробки.

13.11.2017 до митного органу надійшла заява про надання позивачу дозволу на розміщення товарів у митний режим переробки на митній території України строком на 360 днів. Зовнішньоекономічна операція - проведення ремонту напівпричепу-цистерни для перевезення вантажів марки LAG 0-3-39 - 1шт., 1999 р.в., номер шасі УВ4ВК223399902995 , що був у використанні.

Митний орган прийняв рішення про надання такого дозволу та встановив строк дії дозволу до 12.02.2018.

13.02.2018 позивач подав митну декларацію №UA209120/2018/002970 на товар: «Переробка на митній території України. Повернення товару після завершення його ремонту. Напівпричіп-цистерна для перевезення вантажів марки LAG, модель 0-3-39, тип ВК 22-1 шт., номер шасі УВ4ВК223399902995 , реєстраційний номер CIN66J2 , що був у використанні, рік випуску - 1999. Не для військового призначення.».

07.03.2019 відповідач склав акт №358/14.11/33704151 «Про результати проведення документальної невиїзної перевірки ПП «Транс-Тір Україна» дотримання законодавства України з питань державної митної справи щодо правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів за митними деклараціями від 26.04.2017 №UA209190/2017/104567, від 03.07.2017 №UA209190/2017/109068, від 18.09.2017 №UA209190/2017/114642, від 19.09.2017 №UA209190/2017/114671, від 26.10.2017 №UA209190/2017/117607, від 13.11.2017 №UA209190/2017/119005, від 26.01.2018 №UA209190/2018/002120, від 01.02.2018 №UA209190/2018/002697».

На підставі акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення -рішення від 02.04.2019 №0004411411 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем мито на товари, що ввозяться суб`єктами підприємницької діяльності на суму основного платежу - 24307,84 грн., штрафні санкції - 6076,96 грн., та податкове повідомлення-рішення від 02.04.2019 №0004421411 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із ввезених на територію України товарів на суму основного платежу - 55050,35 грн., штрафні санкції - 13762,59 грн.

Позивач, вважаючи такі податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті, суд виходив з наступного.

Щодо податкових повідомлень-рішень в частині визначення ввізного мита в сумі 21912,59 грн. та податку на додану вартість в сумі 48207,70 грн., суд зазначає таке.

Пунктом 25 ч.1 ст.4 МК України встановлено, що митний режим - це комплекс взаємопов`язаних правових норм, що відповідно до заявленої мети переміщення товарів через митний кордон України визначають митну процедуру щодо таких товарів, їх правовий статус, умови оподаткування і обумовлюють їх використання після митного оформлення.

Частина 1 ст.70 МК України передбачає наступні митні режими, які запроваджуються з метою застосування законодавства України з питань митної справи: 1) імпорт (випуск для вільного обігу); 2) реімпорт; 3) експорт (остаточне вивезення); 4) реекспорт; 5) транзит; 6) тимчасове ввезення; 7) тимчасове вивезення; 8) митний склад; 9) вільна митна зона; 10) безмитна торгівля; 11) переробка на митній території; 12) переробка за межами митної території; 13) знищення або руйнування; 14) відмова на користь держави.

Відповідно до ч.1 ст.71 МК України декларант має право обрати митний режим, у який він бажає помістити товари, з дотриманням умов такого режиму та у порядку, що визначені цим Кодексом.

Переробка на митній території - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари піддаються у встановленому законодавством порядку переробці без застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, за умови подальшого реекспорту продуктів переробки (ст.147 МК України).

Згідно з ч.1 ст.149 МК України поміщення товарів у митний режим переробки на митній території допускається з письмового дозволу органу доходів і зборів за заявою власника таких товарів або уповноваженої ним особи.

Строк переробки товарів на митній території України встановлюється органом доходів і зборів у кожному випадку під час видачі дозволу підприємству, виходячи з тривалості процесу переробки товарів та розпорядження продуктами їх переробки. Зазначений строк обчислюється, починаючи з дня завершення митного оформлення органом доходів і зборів іноземних товарів для переробки. За заявою підприємства, якому видано дозвіл на переробку товарів, з причин, підтверджених документально, строк переробки товарів на митній території України продовжується зазначеним органом, але загальний строк переробки не може перевищувати 365 днів (ст.151 МК України).

Відповідно до ч.1 ст.160 МК України митний режим переробки на митній території завершується шляхом реекспорту продуктів переробки чи поміщення їх в інший митний режим, а також у випадках, передбачених частиною другою вказаної статті. Митний режим переробки на митній території припиняється органом доходів і зборів у разі: 1) конфіскації товарів; 2) повної втрати товарів унаслідок аварії або дії обставин непереборної сили, за умови підтвердження факту такої аварії або дії обставин у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до ст.85 МК України реекспорт - це митний режим, відповідно до якого товари, що раніше ввезені на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивозяться за межі митної території України без сплати вивізного мита та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

З аналізу наведених положень вбачається, що у разі поміщення товарів у митний режим переробки на митній території, орган доходів і зборів обов`язково встановлює строк такої переробки, виходячи з тривалості процесу переробки товарів та розпорядження продуктами їх переробки.

Згідно з відміткою у митній декларації від 13.11.2017 №UA209120/2017/119005 митний орган встановив позивачу дату закінчення строку переробки товарів (напівпричіп-цистерна для перевезення вантажів марки LAG, модель 0-3-39, тип ВК 22-1 шт., номер шасі УВ4ВК223399902995 , реєстраційний номер CIN66J2 , що був у використанні, рік випуску - 1999. Не для військового призначення) на митній території - 12.02.2018.

Проте, позивач лише 13.02.2018 подав до митного оформлення митну декларацію №UA209120/2018/002970 на товар: «Переробка на митній території України. Повернення товару після завершення його ремонту. Напівпричіп-цистерна для перевезення вантажів марки LAG, модель 0-3-39, тип ВК 22-1 шт., номер шасі УВ4ВК223399902995 , реєстраційний номер CIN66J2 , що був у використанні, рік випуску - 1999. Не для військового призначення.».

Заяв про продовження строку переробки товарів на митній території України позивач не подавав, що сторонами не оспорюється.

Таким чином, позивач порушив строк переробки товарів на митній території України, встановлений відповідачем.

Згідно з абз.1 п.132.1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) у разі порушення умов митних режимів, при розміщенні в які надано умовне звільнення від оподаткування, а також у разі порушення умов щодо цільового використання товарів, при ввезенні яких надано звільнення від оподаткування відповідно до вказаного Кодексу, особа, відповідальна за дотримання митного режиму, а також особа, відповідальна за дотримання умов, за яких надається звільнення від оподаткування (щодо цільового використання товарів), зобов`язані сплатити суму податкового зобов`язання, на яку було надано звільнення (умовне звільнення), та пеню, нараховану на суму такого податкового зобов`язання за період з дня надання звільнення (умовного звільнення) від оподаткування до дня оплати.

Відповідно до ч.4 ст.296 МК України у разі нецільового використання товарів, щодо яких надано умовне звільнення від оподаткування, а також порушення умов митних режимів, поміщення в які передбачає умовне звільнення від оподаткування, застосовуються ставки митних платежів, що діють на день прийняття органом доходів і зборів митної декларації для митного оформлення. Митна вартість товарів, їх кількість чи інші характеристики, що використовуються для визначення бази оподаткування, визначаються на день застосування ставок митних платежів.

У відповідності до наведеного положення відповідач визначив ввізне мито в розмірі 21912,59 грн.

Згідно з п.п.54.3.6 п.54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених вказаним Кодексом або іншим законодавством, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов`язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

У відповідності до наведеного положення відповідач визначив податок на додану вартість в сумі 48207,70 грн.

Щодо доводів позивача про те, що нормами МК України не встановлено граничних строків саме вивезення товару, який знаходиться в режимі переробки, за межі митної території України, а тільки встановлює строк переробки - 365 днів, суд зазначає таке.

Оскільки положення МК України зобов`язують митний орган встановити строк переробки товарів на митній території України, який не може перевищувати 360 днів визначають строк переробки товарів, а митний режим переробки на митній території завершується шляхом реекспорту продуктів переробки чи поміщення їх в інший митний режим, то декларант повинен до закінчення встановленого митним органом строку подати митну декларацію поміщення товару у митний режим реекспорту чи в інший митний режим. Суд зауважує, що строк вважається дотриманим не з моменту вивезення товару, а з моменту подання такої декларації.

Таким чином, доводи позивача в цій частині є необґрунтованими та безпідставними.

Суд відхиляє аргументи позивача про те, що вантаж, який заїхав на територію України у листопаді 2017 року з урахуванням положень МК України мав виїхати у листопаді 2018 року (365 днів), проте такий виїхав ще у лютому 2018 року, що підтверджується відповідною митною декларацією та накладною CMR, тобто у строк раніше встановлений законом, виходячи з такого.

Суд зазначає, що строк 365 днів - це загальний строк переробки товарів на митній території України, проте в кожному випадку під час видачі дозволу підприємству, виходячи з тривалості процесу переробки товарів та розпорядження продуктами їх переробки, митний орган встановлює строк переробки таких товарів.

Виходячи з того, що митний орган встановив дату закінчення такого строку 12.02.2018, то така дата і вважається датою завершення митного режиму переробки товарів на митній території України.

Суд відхиляє також посилання позивача на те, що відповідач не врахував, що відповідно до накладної CMR від 13.02.2018 в п.5 зазначено рахунки від 12.02.2018, і такий товар виїжджав згідно з митною декларацією №UA209120/2018/002970, яка не досліджувалась відповідачем, оскільки в акті перевірки від 07.03.2019 №358/14.11/33704151 відповідач аналізував таку декларацію (а.с. 24).

Враховуючи наведене суд вважає, що позивач порушив умови звільнення від оподаткування, а саме не дотримався строку переробки товарів на митній території України. Таким чином, податкові повідомлення-рішення в частині визначення ввізного мита в сумі 21912,59 грн. та податку на додану вартість в сумі 48207,70 грн. винесені відповідачем у відповідності до положень МК України та ПК України.

Щодо податкових повідомлень-рішень в частині визначення ввізного мита в сумі 2395,25 грн. та податку на додану вартість в сумі 6842,65 грн., суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм вказаного Кодексу.

Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII вказаного Кодексу та вказаною главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації (ч.ч. 1, 2 ст.52 МК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.53 МК України у випадках, передбачених зазначеним Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 зазначеного Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

В п.5 ч.10 ст.58 МК України встановлено, що при визначенні митної вартості до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті витрати, на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

До митної вартості не включаються витрати на транспортування після ввезення за умови виділення їх з ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та, які піддаються обчисленню (п.2 ч.11 ст.58 МК України).

Суд встановив, що позивач не задекларував витрати на транспортування товарів за митними деклараціями №UA209190/2017/104567 від 26.04.2017, №UA209190/2017/109068 від 03.07.2017, №UA209190/2017/114642 від 18.09.2017, №UA209190/2017/114671 від 19.09.2017, №UA209190/2017/117607 від 26.10.2017, №UA209190/2018/002120 від 26.01.2018, №UA209190/2018/002697 від 01.02.2018. У зв`язку з цим, відповідач визначив ввізне мито в сумі 2395,25 грн.

Аргументи позивача про те, що ним на запит відповідача листом від 11.09.2018 №115 надані копії наказів на встановлення норми добових за кордоном на 2017-2018 роки, звіти про використання коштів, виданих на відрядження, в яких чітко зазначено норми добових витрат за кордоном, а отже правильно задекларовано умови поставки, як і задекларовано витрати на транспортування таких товарів, як складової митної вартості, суд вважає безпідставними, оскільки такі витрати повинні бути зазначені у відповідних митних деклараціях.

Відповідно до п.п. «в» п.185.1 ст.185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з ввезення товарів на митну територію України.

Датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення (п.187.8 ст.187 ПК України).

Згідно з п.п.54.3.6 п.54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених вказаним Кодексом або іншим законодавством, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов`язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

Керуючись наведеним положенням, відповідач самостійно визначив суму податку на додану вартість з товарів ввезених позивачем на митну територію України в розмірі 6842,65 грн.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що податкові повідомлення-рішення в частині визначення ввізного мита в сумі 2395,25 грн. та податку на додану вартість в сумі 6842,65грн., винесені відповідно до положень МК України та ПК України.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити.

Відповідно до вимог ст. 139 КАС України судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 242, 244, 245 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

в задоволенні позову приватного підприємства "Транс-Тір Україна" до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити повністю.

Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складене і підписане 26.09.2019.

Суддя А.Г. Гулик