Рішення № 84519406, 09.09.2019, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/4527/18

2/214/842/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2019 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Чернової Н.В.,

при секретарі судового засідання Звада Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу №214/4527/19 за уточненою позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Акціонерного Товариства «ПриватБанк» (вул. Грушевського, буд.1, м. Київ) про розірвання договору про надання банківських послуг, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до АТ «ПриватБанк» про розірвання договору про надання банківських послуг, який уточнив 18.01.2019 року, в якому просить суд: розірвати договір надання банківських послуг від 27.08.2012 року, укладений між ним та АТ «ПриватБанк» з 06.07.2015 року; вважати нарахування АТ «ПриватБанк» необґрунтованими у вигляді кредиту та пені на загальну суму 44220,00 грн. станом на 29.06.2018 року; вважати нарахування АТ «ПриватБанк» необґрунтованими у вигляді кредиту та пені в період з 29.06.2018 року до дня набрання законної сили судового рішення.

В обґрунтування уточненого позову позивач вказав що 27.08.2012 року між ним та АТ «ПриватБанк» укладено договір про надання банківських послуг, відповідно до якого йому надана у користування платіжна картка «Універсальна». Так, 06.07.2015 року в період часу з 08.30 годин по 16.30 годин невстановлена особа з вказаної кредитної картки № НОМЕР_1 зняла грошові кошти у розмірі 7026,00 грн., чим заподіяла йому значний матеріальний збиток. Позивач вказує, що 14.07.2015 року СВ Металургійного ВП КВП в Дніпропетровській області цей факт було внесено до ЄРДР за №12015040710001888 за попередньою кваліфікацією ч.1 ст.185 КК України, де визнано його потерпілим. Окрім того, позивач зазначає, що АТ «ПриватБанк» було попереджено про факт крадіжки, але вони безпідставно нараховують йому штрафні санкції та надсилають листи-попередження з приводу боргу. Станом на 29.06.2018 року загальний борг нарахований у розмірі 44220,00 грн. Також, позивач звертає увагу, що він неодноразово звертався до АТ «ПриватБанк» із заявами про розірвання договору, однак йому безпідставно відмовляють, при цьому, нараховуючи пеню на суму начебто отриманих ним грошових коштів. Позивач стверджує, що жодних коштів не отримував, натомість, банк вимагає від нього повернення грошової суми з урахуванням пені. На думку ОСОБА_1 банком порушені його права, у зв`язку з чим йому довелося звернутися до суду з вказаним позовом.

Не погоджуючись з вказаним позовом, представник відповідача АТ «ПриватБанк» Бродько І.А. надав суду відзив на позов, в якому заперечує проти пред`явленого позову та просить відмовити у його задоволенні. Так, на думку представника відповідача позовна вимога ОСОБА_1 про розірвання договору між ним та банком не підлягає задоволенню, оскільки строк дії картки сплинув у лютому 2018 року, тобто в цей же час скінчився і строк дії договору, який просить розірвати позивач. Також, представник відповідача стверджує, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині скасування нарахованої ОСОБА_1 суми боргу, оскільки відповідно до обставин, зазначених ним у позові, позивач не втрачав контроль над картою і не втрачав контроль над фінансовим телефоном.

Позивач та його представник ОСОБА_2 до суду не з`явились, при цьому, представник позивача надав заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій просить позовні вимоги задовольнити, у разі неявки відповідача, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Представник відповідача АТ «ПриватБанк» до судового засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, про поважність причини своєї неявки суд не повідомив, буд-яких заяв чи клопотань про відкладення судового засідання до суду не подавав.

Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Зі змісту п.25 рішення Європейського суду з прав людини від 11 квітня 2011 року у справі "Жук проти України", яке підлягає застосуванню відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", слідує, що суди, розглядаючи справи без участі учасників процесу, повинні пересвідчитися, що їм вчасно повідомлено про дату і час розгляду справи, тобто, що їхнє право бути присутніми під час судового розгляду не було порушено.

У зв`язку з цим та з огляду на належне повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду вказаної цивільної справи, суд, зі згоди позивача, вважає можливим провести заочний розгляд вказаної справи на підставі наявних в ній письмових доказів.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, дотримуючись принципів змагальності, диспозитивності, об`єктивності цивільного судочинства, суд встановив наступні обставини.

Відповідно до анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, 27.08.2012 року між ОСОБА_1 та банком було укладено договір про надання банківських послуг б/н, за умовами якого останньому надана у користування платіжна картка «Універсальна» (а.с.15).

Так, згідно з випискою з особового карткового рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_1 , 06.07.2015 року з вказаного рахунку знято грошові кошти у розмірі 7026,00 грн. (а.с.17-28).

Як видно з відповіді АТ «ПриватБанк» №20.1.0.0.0/7-180330/309 від 18.04.2018 року на заяву ОСОБА_1 , банк вважає останнього винним у ситуації, що склалася, оскільки всі оспорюванні операції були можливі лише при знанні особистих даних та даних картки, тому просить його найближчим часом погасити прострочену заборгованість за карткою та надалі здійснювати погашення кредиту у відповідності до умов укладеного договору. Аналогічна відповідь була отримана ОСОБА_1 , також, 09.10.2015 року (а.с.9-10, 16).

Відповідно до копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12015040710001888, за заявою ОСОБА_1 від 13.07.2015 року слідчим Мохнач О.В. 14.07.2015 року внесено відомості до ЄРДР за ч.1 ст.185 КК України у зв`язку із таємним викраденням з банківської карти ОСОБА_1 грошових коштів на суму 7026,00 грн. (а.с.11, 12).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він особисто вказані грошові кошти з картки не знімав, а вказані дії були вчинені невідомими особами шахрайським шляхом. Перевіряючи обґрунтованість таких тверджень позивача, в контексті дослідження обсягу наявних доказів в їх сукупності, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ст.129 Конституції України, ст.ст.10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до п.п.17, 19, 22 ст.1, ст.ст.4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на захист своїх прав державою; на належну якість продукції та обслуговування, на звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав. Захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст.15, частиною 1 ст.16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положеннями ч.1 ст.628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних умовах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частинами 1-3 ст.1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно з ч.1 ст.1067 ЦК України, договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Статтею 1068 ЦК України встановлено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Клієнт зобов`язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

Згідно з ст.1069 ЦК України, якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

Права та обов`язки сторін, пов`язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір плати за використання клієнтом коштів банку, яке не встановлене договором, не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України.

Відповідно до ст.1071 ЦК України, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Відповідно до ст.1073 ЦК України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка, банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ст.ст.2, 47, ч.1 ст.55 Закону України «Про банки i банківську діяльність», банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків; клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

До банківських послуг відносяться послуги з відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах.

Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Згідно з п.11.1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004 року №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 року за №377/8976, оперативне ведення клієнтом своїх рахунків у банку та обмін технологічною інформацією, визначеною в договорі між банком та клієнтом, клієнт може здійснювати за допомогою систем дистанційного обслуговування. Дистанційне обслуговування рахунку клієнт може здійснювати за допомогою систем "клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк","телефонний банкінг" тощо.

Пунктом 11.3 вказаної Інструкції, юридичною підставою для роботи клієнта за допомогою систем дистанційного обслуговування і оброблення банком дистанційних розпоряджень клієнта є договір банківського рахунку. У договорі обов`язково мають обумовлюватися права, обов`язки та відповідальність сторін, порядок вирішення спорів у разі їх виникнення тощо.

Відповідно до п.11.8 Інструкції, під час використання систем "клієнт - банк", "клієнт -Інтернет - банк", клієнт має дотримуватися всіх вимог, що встановлює банк, з питань безпеки оброблення електронних розрахункових документів. Якщо це передбачено в договорі, то банк має право виконувати періодичні перевірки виконання клієнтом вимог щодо захисту інформації та зберігання засобів захисту і припиняти обслуговування клієнта за допомогою системи в разі невиконання ним вимог безпеки.

Згідно з п.2.10 Інструкції, клієнт, виходячи з технічних можливостей своїх та обслуговуючого банку, може подавати до банку розрахункові документи як на паперових носіях, так і у вигляді електронних розрахункових документів, використовуючи системи дистанційного обслуговування. Спосіб подання клієнтом документів до банку передбачається в договорі банківського рахунку. Банк, що обслуговує платника із застосуванням систем дистанційного обслуговування, зобов`язаний перевірити відповідність номера рахунку платника і його коду, що зазначені в електронному розрахунковому документі, і приймати цей документ до виконання, лише якщо вони належать цьому платнику.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», спеціальний платіжний засіб виконує функцію засобу ідентифікації, за допомогою якого держателем цього інструмента ініціюється переказ коштів з відповідного рахунку платника або банку; ініціатор - особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та/або подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу;

Статтею 13 вказаного вище Закону визначено, що порядок виконання операцій із застосуванням платіжних інструментів, в тому числі обмеження щодо цих операцій, визначаються законами України та нормативно-правовими актами Національного банку України; порядок інформування клієнта про рух коштів за його рахунком визначається нормативно-правовими актами Національного банку України.

Згідно з ст.14 зазначеного Закону, користувачем електронного платіжного засобу може бути юридична або фізична особа. Електронний платіжний засіб, за допомогою якого можна ініціювати переказ з рахунка користувача, має дозволяти ідентифікувати користувача. Електронний платіжний засіб має відповідати вимогам щодо захисту інформації, передбаченим цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України. Банк під час використання користувачем електронного платіжного засобу зобов`язаний інформувати його про випадки підвищеного ризику збитків для користувача і пов`язані із цим обов`язки сторін, що включають будь-які обґрунтовані обмеження щодо способів та місць використання. Користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Використання електронного платіжного засобу за довіреністю не допускається, крім випадку емісії додаткового електронного платіжного засобу для довіреної особи. Право використовувати електронний платіжний засіб може бути призупинене або припинене емітентом відповідно до умов договору в разі порушення користувачем умов використання електронного платіжного засобу. Призупинення або припинення права користувача використовувати електронний платіжний засіб не припиняє зобов`язань користувача й емітента, що виникли до часу призупинення або припинення зазначеного права.

Банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором: повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу; забезпечити користувачу можливість інформувати банк про втрату електронного платіжного засобу; реєструвати та протягом строку, передбаченого законодавством для зберігання електронних документів, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування банком користувача та користувачем банка.

Під час реєстрації банком повідомлення користувача щодо втрати електронного платіжного засобу банк зобов`язаний відобразити дату та час повідомлення. У разі невиконання банком обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу ризик збитків від здійснення таких операцій несе банк.

Користувач відповідно до умов договору зобов`язаний надати банку інформацію для здійснення контактів з ним, а банк зобов`язаний зберігати цю інформацію протягом дії договору. Обов`язок банку щодо повідомлення користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу користувача є виконаним: у разі інформування банком користувача про кожну здійснену операцію відповідно до контактної інформації, наданої користувачем; у разі відмови користувача від отримання повідомлень банку про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу користувача, про що зазначено в договорі.

Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов`язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.

Втратою електронного платіжного засобу є можливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.

Банк зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого законом для розгляду звернень та скарг громадян.

Строки встановлення емітентом правомірності переказу та повернення на рахунок користувача попередньо списаного неналежного переказу встановлені пунктом 37.2 статті 37 цього Закону.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», відповідальність за достовірність інформації, що міститься в реквізитах електронного документа, несе особа, яка наклала на цей документ електронний цифровий підпис. В іншому разі відповідальність несе банк або інша установа - учасник платіжної системи.

Електронний документ на переказ, що не засвідчений електронним підписом, не приймається до виконання. Учасник платіжної системи має передбачити під час приймання електронних документів на переказ: процедуру перевірки електронного підпису; процедуру перевірки цілісності, достовірності та авторства електронного документа на переказ.

У разі недотримання зазначених вимог банк або інша установа - учасник платіжної системи несуть відповідальність за шкоду, заподіяну суб`єктам переказу.

Відповідно до ст.21 цього Закону, ініціювання переказу проводиться шляхом використання держателем спеціального платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі.

Статтею 24 зазначеного Закону встановлено, що ініціювання переказу проводиться шляхом, зокрема, використання держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі.

Частиною 3 ст.32 Закону встановлено, що банки зобов`язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 цього Закону.

Згідно з ч.2 ст.33 Закону, платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним у документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ.

Відповідно до ст.37 цього Закону, для встановлення правомірності переказу еквайр, за результатами моніторингу або в разі опротестування переказу держателем, емітентом або платіжною організацією платіжної системи, має право призупинити завершення переказу на час, передбачений правилами відповідної платіжної системи, але не більше ніж на дев`яносто календарних днів.

У разі правомірності переказу еквайр має завершити переказ та відшкодувати отримувачу 0,1 відсотка суми платежу за кожний день такого призупинення, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

На час встановлення ініціатора та правомірності переказу, але не більше ніж впродовж дев`яноста календарних днів, емітент має право не повертати на рахунок неналежного платника суму попередньо списаного неналежного переказу. У разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника, з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Згідно з ст.40-1 Закону, еквайр та емітент повинні проводити моніторинг з метою ідентифікації помилкових та неналежних переказів, суб`єктів помилкових та неналежних переказів та вжиття заходів із запобігання або припинення зазначених переказів. Моніторинг має проводитися постійно за параметрами, встановленими правилами відповідної платіжної системи.

Відповідно до п.6 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів i здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України 05.11.2014 року №705, яке на теперішній час діє і не втратило чинність, користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.

Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.

Емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором.

Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.

Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Умовами та правилами надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», що знаходяться в загальному доступі на офіційному сайті банку, передбачено, обов`язки клієнта, зокрема: не передавати картки, стікери PayPass, ПІНи третім особам, не використовувати картки, стікери PayPass або нанесені на них дані у цілях, не передбачених даним договором або, що суперечать чинному законодавству; вживати заходів щодо запобігання втраті (викраденню) карт, стікера PayPass, ПІНа (персонального ідентифікаційного номера) або інформації, нанесеної на картку і магнітну смугу або їхньому незаконному використанню; інформувати банк, а також правоохоронні органи про факти втрати карти, стікера PayPass, ПІНа, SIM-картки мобільного телефону або отримання повідомлення про їх незаконне використання; у випадку заперечення власником картки операцій, здійснених з використанням карток, стікеру PayPass або інформації, нанесеної на картці, власник картки зобов`язаний протягом тридцяти днів з моменту утримання грошових коштів з рахунку звернутися в банк і заявити про операції, що оскаржуються і про причини заперечування, подати письмову заяву (у разі якщо вирішення питання передбачає таку необхідність).

При цьому, згідно з вказаними Умовами, банк зобов`язаний: обслуговувати картрахунки в порядку та на умовах, передбачених цим Договором, правилами Міжнародних платіжних систем, за якими обслуговуються картки, чинним законодавством; в разі виникнення Овердрафту або одержання усного або письмового повідомлення Власника або Довіреної особи, переданого у порядку, передбаченому Умовами та правилами, про втрату/крадіжку Картки або про можливість несанкціонованого використання Картки третіми особами, забезпечити призупинення розрахунків з використанням Картки.

Разом з цим, банк не несе відповідальності у випадку, якщо інформація про рахунки клієнта, карту, контрольну інформацію клієнта, відправленому в СМС-повідомленні ПІН-коді, ідентифікаторі користувача, паролях системи «Приват», паролі (ніку) MobileBanking або проведених клієнтом операціях стане відомо іншим особам внаслідок несумлінного виконання клієнтом умов їхнього зберігання і використання та/або прослуховування або перехоплення інформації у каналах зв`язку під час використання цих каналів. Банк не несе відповідальності за наслідки виконання доручень, виданих не уповноваженими особами, і у тих випадках, коли з використанням передбачених банківськими правилами і договором процедур банк не міг установити факт видачі розпорядження неупоноваженими особами.

Також, клієнт несе відповідальність за усі операції, що проводяться у підрозділах банку, через пристрої самообслуговування, систему MobileBanking, систему Приват24 з використанням передбачених цими Умовами засобів його ідентифікації і аутентифікації. Суми коштів по операціях, які оскаржуються держателем, повертаються на Картрахунок до повного врегулювання питання з протилежною стороною - банком, який представив операцію до оплати, відповідно до правил міжнародних платіжних систем.

Згідно з ст.ст.10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, надавши докази відповідно до вимог ст.ст.57-60 ЦПК України.

Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З огляду на встановлені судом обставини справи та вищенаведені норми матеріального та процесуального права, умови договору, укладеного між сторонами, суд приходить до висновку про те, що банк не надав доказів на підтвердження того, що позивач вчинив певні дії чи допустив бездіяльність в порушення вимог закону та укладеного між ними договору, які призвели до зняття 06.07.2015 року грошових коштів з його кредитного рахунку.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що посилання відповідача на наявність його вини у викраденні коштів з його рахунку, є надуманими і ґрунтуються на припущеннях.

Відповідач не спростував належними доказами доводи позивача про те, що транзакції по зняттю спірної суми були проведені без використання його контактного фінансового телефону, на який повинні були б надходити паролі і коди зняття коштів, які б він міг, на думку банку, надати третім особам, щоб внаслідок цих дій могли були проведені транзакції по списанню коштів.

Доводи позивача про те, що він не порушував заходів щодо забезпечення безпеки його карткових рахунків, не ініціював перед банком проведення операцій по переказу коштів, узгоджуються з обставинами справи та змістом вищезазначених Положень і норм закону.

Є безпідставними доводи банку про те, що за умови доступу до карток та рахунків лише позивача саме він, згідно Умов та правил надання банківських послуг, був зобов`язаний вживати заходи щодо недопущення втрати картки, ПІН-коду або інформації, нанесеної на картку і магнітну смугу, і відповідно до вказаних Умов, у випадку, якщо клієнт дає згоду на проведення операцій з картками або нанесеними на них даними поза полем свого зору, він несе повну відповідальність за їх можливе шахрайське використання в подальшому.

Не спростувавши доводи позивача щодо того, що списання коштів з його рахунків відбулось без його санкціонованої згоди, банк посилається на те, що позивач сам не забезпечив належного збереження відомостей, оволодіння якими дозволило стороннім невстановленим особам провести операції по списанню та заволодінню коштами з його рахунку, тобто не виконав вимоги правил банківського обслуговування щодо унеможливлення доступу сторонніх осіб до паролів, кодів доступу та інших відомостей.

Також, судом не встановлено обставин, які переконливо доводять, що позивач. як користувач послугами банку, своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті конфіденційної інформації, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, чи вільному доступу до носіїв необхідної для списання коштів інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Посилання банку на те, що списання здійснювались не з використанням платіжної картки, а внаслідок неналежного зберігання позивачем інформації про картку з використанням її реквізитів, її інформації, також є припущенням представника банку. Так, в справі відсутні докази про надання позивачем доступу до платіжних карток та до свого аккаунта в платіжній системі Приват24, свого мобільного телефону, через який повинен надходити пароль на підтвердження доступу до аккаунта в системі Приват24.

Окрім того, оскільки банк працює в системі онлайн-банкінгу через зазначені платіжні системи «Приват24», тому саме на ньому лежить обов`язок по належному забезпеченню безпеки платіжних систем, в тому числі шляхом відстеження та своєчасного блокування фішингових сайтів чи інших шкідливих програм, виключити повну можливість доступу третіх осіб до банківських рахунків клієнтів через мережу Інтернет.

Також, під час розгляду справи не встановлено, що позивачем була втрачена чи викрадена банківська карта, або іншим способом вибувала з його володіння та користування позивача.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази, що відповідна інформація, необхідна для викрадення коштів, як така, що використовується при скоєнні шахрайських дій, отримана викрадачами коштів в результаті умисних чи необережних дій позивача, а не в результаті незабезпечення надійності платіжних систем АТ КБ «ПриватБанк».

Натомість, банк не спростував тієї обставини, що система «Приват24» не виключає можливість доступу до рахунків клієнтів банку третіх осіб та дозволяє здійснення перерахувань коштів без встановлення самим банком паролів, виданих ним ключів, без застосування ПІН-кодів платіжних карток та мобільних телефонів клієнтів із надісланими на них паролями на підтвердження платежів.

Аналіз норм матеріального права в системному зв`язку із встановленими в справі обставинами, дає підстави для висновку, що відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на спростування доводів позивача, не довів, що позивач як володілець та користувач банківської картки та рахунку своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до його трьох рахунків чи надав конфіденційну інформацію, що дало змогу зняти кошт з його рахунку третім особам.

Окрім того, суд приймає до уваги факт звернення позивача 14.07.2015 року до СВ Металургійного ВП КВП в Дніпропетровській області з заявою про вчинення злочину та внесення її до ЄРДР за №12015040710001888 за попередньою кваліфікацією ч.1 ст.185 КК України, де ОСОБА_1 визнано потерпілим.

З огляду на викладене та приймаючи до уваги недоведеність факту неналежного зберігання позивачем інформації про реквізити картки, суд вважає обґрунтованими його вимоги про незаконність нарахувань пені на викрадені кредитні кошти.

При цьому, суд враховує правову позицію Верховного Суду України, висловлену в постанові від 13.05.2015 року у справі №6-71цс15, згідно з якою, не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, відсутні підстави вважати наявність вини користувача як підстави цивільно-правової відповідальності.

Дії позивача повністю узгоджуються із Умовами та правилами надання банківських послуг, до яких він приєднався, і він не порушив жодний з їх пунктів, що могло б сприяти викраденню коштів з його рахунків, банком не надано належних та допустимих доказів стосовного того, що позивач, як клієнт банку, користувач платіжної картки та платіжною системою банку, своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному заволодінню конфіденційною інформацією, яка дала змогу невідомим особам зняти кошти з належного йому рахунку.

Натомість, на думку суду відповідач неналежно надав банківські послуги позивачу ОСОБА_1 при користуванні платіжною системою банку, не забезпечив належної охорони інформації, необхідної для проведення платіжних операцій та безпечного користування платіжною системою банку, не вжив усіх заходів щодо збереження коштів клієнта на рахунку, не забезпечивши належне функціонування його платіжної системи з метою захисту від доступу сторонніх осіб до рахунків позивача та збереження його коштів і унеможливлення заволодіння грошовими коштами позивача третіми особами.

При цьому, банк не надав доказів, які дії ним вчинені по встановленню осіб, винних у викраденні коштів позивача за наявності у нього вищезазначеної інформації, зокрема, про проведення службової перевірки з цього приводу, та, заперечуючи проти позову на підставі припущень, не надав доказів щодо механізму викрадання коштів, інформації з банківських програм та обліку входів до аккаунту позивача в системі «Приват24», IP-адреси викрадачів коштів та їх місце знаходження.

Окремо, суд звертає увагу, що згідно з положеннями ч.2 ст.614 ЦК України, саме банк має довести відсутність своєї вини, а не перекладати це на клієнта банку, споживача послуг, що відповідає й вимогам ст.ст.10, 60 ЦПК України.

З огляду на зазначене, відсутні підстави вважати, що позивач як споживач банківських послуг отримав кошти, списані з його рахунку, судом не встановлено винних дій ОСОБА_1 , які б призвели до викрадення коштів з його рахунків, а тому суд приходить до висновку про наявність підстав для захисту його прав, тому позовні вимоги останнього в частині визнання необґрунтованими нарахувань кредиту та пені підлягають задоволенню.

Разом з цим, на думку суду не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 з приводу необхідності розірвання договору про надання банківських послуг від 27.08.2012 року, з огляду на такі обставини.

Відповідно до ч.1 ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно з умовами укладеного кредитного договору, сторони домовились, що договір є строковим, та відповідає строку дії картки.

Відповідно до п.п.2.1.2.11, 2.1.2.12 Умов та правилами надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», що діяли на момент укладення договору (27.08.2012 року) та знаходяться в загальному доступі на офіційному сайті банку,карта діє до останнього дня місяця, зазначеного на лицьовій стороні картки, включно. Після закінчення терміну дії відповідна Карта продовжується Банком на новий термін (шляхом надання Клієнту Картки з новим терміном дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення терміну дії) не надійшла письмова заява Держателя про закриття Картрахунку. Перевипуск картки на новий строк здійснюється при дотриманні Клієнтом умов обслуговування Карти, передбачених Договором.

Як видно з матеріалів справи, банком неодноразово здійснювався перевипуск кредитної картки за кредитним договором №б/н від 27.08.2012 року із встановленням нових строків її дії, тобто пролонгування договору. Востаннє за вказаним кредитним договором ОСОБА_3 було видано кредитну картку зі строком її дії до 02/2018, тобто до 28.02.2018 року (а.с.43). Після цього пролонгування строку дії кредитної картки не здійснювалось.

Таким чином, суд приходить до висновку, що за погодженням сторін, строк дії кредитного договору, який співпадає зі строком дії кредитної картки, визначено до 28.02.2018 року, тобто, станом на теперішній час, строк дії кредитного договору сплинув, а тому необхідність його розірвання відсутня.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

За змістом ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи, до чого також зводиться позиція Європейського суду з прав людини у рішенні «Проніна проти України» № 63566/00 від 18.07.006 року.

Таким чином, суд на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин справи, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з огляду на те, що цивільне судочинство не може ґрунтуватись на припущеннях, приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовної заяви ОСОБА_1

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, згідно з ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 в рахунок часткового відшкодування сплаченого ним судового збору 472,22 грн. пропорційно частині задоволених вимог (67%).

Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 258-259, 263-265, 273, 274, 277, 280-284, 354, 355, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства «ПриватБанк» про розірвання договору про надання банківських послуг - задовольнити частково.

Вважати нарахування за договором надання банківських послуг б/н від 27.08.2012 року, що укладений між Акціонерним Товариством «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , необґрунтованими у вигляді кредиту та пені на загальну суму 44220 (сорок чотири тисячі двісті двадцять) грн. 00 коп. станом на 29.06.2018 року та за період з 29.06.2018 року до дня набрання законної сили судового рішення.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «ПриватБанк», ЄДРПОУ 14360570 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 472 (чотириста сімдесят дві) грн. 22 коп.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом 30 днів з дня його проголошення, якщо не подано заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за письмовою заявою відповідача, оформленою згідно з ст.285 ЦПК України та поданою протягом 30 днів з дня його проголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в загальному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом 30 днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя Н.В. Чернова