Рішення № 84519255, 03.09.2019, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/10703/18

Провадження № 2/185/1542/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2019 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Шаповалової І.С.,

за участю секретаря судового засідання Красуцького Б.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Бондар К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Павлограді цивільну справу за позовом комунального підприємства «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Павлоградської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по оплаті за послуги водопостачання і водовідведення та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до комунального підприємства «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Павлоградської міської про визнання недійсним договору, -

В С Т А Н О В И В :

КП «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Павлоградської міської ради звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по оплаті за послуги водопостачання і водовідведення посилаючись в його обґрунтування на те, що надає послуги водопостачання та водовідведення споживачам, які повинні оплачувати дані послуги щомісяця, зокрема за адресою: АДРЕСА_1 , якій відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . Станом на 30.06.2018 заборгованість по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення за вказаним рахунком складає 12 205 грн. 82 коп.

Між позивачем КП «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Павлоградської міської ради та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір №1021153 від 29.11.2012 року про надання населенню послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення», а також договір №461112 від 29.11.2012 року про реструктуризацію заборгованості.

Предмет позову становить вимога про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01.01.2002 року по 30.06.2018 року на загальну суму 12 205,82 грн.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Відповідач та її представник в судовому засіданні позов не визнали, просили суд в його задоволенні відмовити, посилаючись на наступне.

05 листопада 2012 року ОСОБА_2 уклала Договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Відразу після придбання квартири, ОСОБА_2 звернулася до КП «Павлоградводоканал» з проханням укласти Договір про надання населенню послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення.

Працівники КП «Павлоградводоканал» відразу повідомили, що станом на дату укладання Договору купівлі-продажу квартири (05 листопада 2012 року) у попереднього власника цієї квартири - у ОСОБА_3 , є заборгованість перед КП «Павлоградводоканал» у розмірі 14 334,41 грн. (п.1 Договору № 461112 про реструктуризацію заборгованості за водоспоживання та водовідведення від29.11.2012 року).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-ІУ, споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово- комунальну послугу.

Отже в період з 01.01.2002 року по 05.11.2012 року споживачем комунальних послуг (з постачання води та водовідведення) є ОСОБА_3 .

Споживачем комунальних послуг з постачання води та водовідведення в період з 01.01.2002 року по 05.11.2012 року є ОСОБА_3 (попередній власник квартири); Заборгованість яка виникла за цей період у розмірі 14 334,41 грн. є заборгованістю ОСОБА_3 , а не ОСОБА_2

Заборгованість ОСОБА_3 перед КП «Павлоградводоканал» підтверджується також п.4 Договору купівлі-продажу квартири від 05 листопада 2012 року; вимоги КП «Павлоградводоканал» порушують норми Конституції України, ЦК України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-ІУ керівництво КП «Павлоградводоканал» проігнорувало, та залякуванням і психологічним змушенням що водопостачання та водовідведення у квартирі АДРЕСА_3 - буде повністю відключене) змусило ОСОБА_2 підписати, спочатку Договір № 461112 про реструктуризацію заборгованості за водоспоживання та водовідведення від 29.11.2012 року де зафіксована заборгованість у розмірі 14 334,41 грн., а потім, після змушення внесення першого платежу у розмірі 1400,00 грн. - чужих боргів, до яких ОСОБА_2 не має жодного відношення, було укладено і Договір про надання населенню послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення № 1021153 від 29.11.2012 року, де у п.6.5. КП«Павлоградводоканал» поклав на ОСОБА_2 , з незрозумілих причин, з незаконних підстав - обов`язок, щодо «вирішення питання» у розмірі 12934,41 грн.

- 14 334,41 грн. (борг попереднього власника)

- 1400,00 грн. (які сплатила ОСОБА_2 в проміжок підписання Договору № 461112 про реструктуризацію заборгованості за водоспоживання та водовідведення від 29.11.2012 року та Договору про надання населенню послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення № 1021153 від 29.11.2012 року)

Враховуючи те що перші 10 років, в період з 01.01.2002 року по 05.11.2012 року, споживачем комунальних послуг був попередній власник квартири - ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), та на момент придбання квартири за адресою АДРЕСА_2 ОСОБА_2 існувала заборгованість у розмірі 14 334,41 грн., то на сьогоднішній день, враховуючи те що ОСОБА_2 була споживачем комунальних послуг (в гозумінні ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги») лише з 05.11.2012 року, у ОСОБА_2 перед КП «Павлоградводоканал» зараз передплата у розмірі 2 128,59 грн.

(14 334,41 грн. -12 205,82 грн. = 2 128,59 грн.).

У відзиві на позов ОСОБА_2 зазначила, що не визнає зазначених в позовній заяві обставин та не погоджується з правою оцінкою, наданою позивачем.

Також ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому просила визнати недійсним пункт 6.5. (в редакції: «6.5. На момент укладання Договору сума заборгованості Споживача за послуги водопостачання та водовідведення складає 12 934,41 грн. Споживач зобов`язується вирішити питання про погашення заборгованості перед Виконавцем») Договору № 1021153 від 29.11.2012 р. про надання населенню послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення, укладеного між Комунальним підприємством «Павлоградське виробниче управління водопровідно- каналізаційного господарства» Павлоградської міської ради (Виконавець) та ОСОБА_2 (Споживач), а також визнати недійсним Договір № 461112 від 29.11.2012 р. про реструктуризацію заборгованості за водоспоживання та водовідведення, укладений між КП ПВУВКГ (Підприємство) та ОСОБА_4 (Громадянин).

В обґрунтування зустрічного позову зазначила, що пункт 6.5. Договору № 1021153 від 29.11.2012 р. про надання населенню послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення, та Договір № 461112 від 29.11.2012 р. про реструктуризацію заборгованості за водоспоживання та водовідведення підлягають визнанню недійсним у зв`язку з порушенням відповідачем за зустрічним позовом вимог законодавства щодо укладення та оформлення відповідних договорів. Зокрема, пункт 6.5. Договору № 1021153 від 29.11.2012 р. про надання населенню послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення, укладеного між КП «Павлоградводоканал» (Виконавець) та ОСОБА_2 (Споживач), підлягає визнанню недійсним, оскільки він суперечить актам цивільного законодавства - п. 5 ч. 1 ст. 5, п. З ч. 2 ст. 21, ч. 2 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року№ 1875-ІУ (в редакції, що діяла на момент укладання спірних договорів), пункт 8. підпункт 15 пункт 32 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» затверджених Постановою КМУ від 21 липня 2005 р. N 630. Також ОСОБА_2 зазначає, що не надавала КП «Павлоградводоканал» жодних заяв реструктуризацію заборгованості, довідку про склад сім`ї, довідку про доходи всіх повнолітніх членів сім`ї, зареєстрованих в житловому приміщенні. Факт відсутності цих документів підтверджує, що не ОСОБА_2 як Споживач зверталася до КП «Павлоградводоканал», а КП «Павлоградводоканал» нав`язав укладання цього Договору, порушуючи порядок його укладання передбачений Постановою КМУ від 27 червня 2003 р. N 976. Отже укладений Договір № 461112 від 29.11.2012 р. про реструктуризацію заборгованості за водоспоживання та водовідведення, укладений з порушенням Постанови КМУ від 27 червня 2003 р. N 976, а тому підлягає визнанню недійсним. ОСОБА_2 укладала Договір № 461112 від 29.11.2012 р. про реструктуризацію заборгованості за водоспоживання та водовідведення, під впливом тяжкої для неї обставини — повна відсутність вододопостачання та водовідведення в квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .Договір № 461112 від 29.11.2012 р. про реструктуризацію заборгованості за водоспоживання та водовідведення, укладено на вкрай невигідних умовах для ОСОБА_2 , оскільки КП «Павлоградводоканал» зробив Мурашка О.С. боржником боргів іншого споживача цих послуг - попереднього власника квартири - Цемах ОСОБА_5 .

Відповідач за зустрічним позовом (позивач за первісним позовом) надав суду заперечення проти зустрічного позову. Представник відповідача за зустрічним позовом просила суд при розгляді справи, посилаючись на обставини, викладені в зустрічному позові – в його задоволенні відмовити.

Дослідивши та оцінивши надані докази, у їх сукупності з увагою на їх належність, допустимість та достатність, проаналізувавши доводи, які викладені в позовній заяві і співставивши їх з матеріалами справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ст. 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

05 листопада 2012 року ОСОБА_2 уклала Договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Між позивачем КП «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Павлоградської міської ради та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір №1021153 від 29.11.2012 року про надання населенню послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення», а також договір №461112 від 29.11.2012 року про реструктуризацію заборгованості.

Як вбачається з роздруківки особистого рахунку та належним чином завірених прибуткових касових ордерів №№ 7054 від 31.10.2013; 6198 від 2012 року; 5257 від 07.08.2013 року, що знаходяться в матеріалах справи - за період часу, коли послуга КП Павлоградводоканал» з централізованого водопостачання та водовідведення ОСОБА_2 не надавалась - нею були сплачені кошти через касу КП «Павлоградводоканал» на загальну суму 2420 грн. Як вбачається з роздруківки особистого рахунку, з моменту підключення послуги також провадились платежі понад нарахування за послуги, що є доказом сплати заборгованості, зазначеної в п. 6.5 договору про надання послуг та по договору реструктуризації, який виконувався, але не в повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання недопустима.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Споживач зобов`язаний оплатити послуги, якщо він фактично користувався ними. Відсутність договору сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати комунальних послуг (Постанова Верховного суду України від 20.04.2016 року у справі №6-2951цс1).

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач, обравши певний спосіб захисту (ст. 16 ЦК), на власний розсуд визначився також із колом відповідачів, та подав до суду позов саме до відповідача ОСОБА_2 , на ім`я якого відкрито особовий рахунок та який має право власності на квартиру та, як наслідок, є користувачем наданих позивачем послуг з часу набуття права власності на нерухоме майно, а саме з 2012 року.

Щодо розрахунку заборгованості за період з 01.01.2002 року по 05.11.2012 року, споживачем комунальних послуг був попередній власник квартири - ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), суд бере до уваги, що представником відповідача у відзиві на позовну заяву було заявлено про застосування строку позовної давності до позовних вимог позивача.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР«Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції» (далі–Конвенція), яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав – учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту – шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах – процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше – регулятивне, друге – охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Враховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Судом встановлено, що позивач просить стягнути з відповідача, заборгованість за надані послуги за період з 01.01.2002 року, втім, з позовом до суду звернувся лише у в грудні 2018 року.

Відтак, позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду з законними вимогами, зокрема щодо стягнення заборгованості за надані послуги водовідведення та водопостачання.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог позивача в частині стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_2 , а також, враховуючи, що позивач пропустив строк позовної давності, у позові в необхідно відмовити за спливом позовної давності.

Даючи оцінку вимогам за зустрічним позовом, суд прихоить до наступного висновку.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до змісту положень статей 11, 15 ЦК України цивільні права і обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів встановлений статтею 16 ЦК України.Особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Як правило, спосіб захисту порушеного права визначено законом.

Позивачем за зустрічним позовом не наведено в позові та її представником в судовому засіданні не доведено, що ОСОБА_2 , укладаючи договори з відповідачем знаходилась під впливом залякування і психологічного змушення, що водопостачання та водовідведення у квартирі АДРЕСА_3 - буде повністю відключене) змусило ОСОБА_2 підписати, спочатку Договір № 461112 про реструктуризацію заборгованості за водоспоживання та водовідведення , де зафіксована заборгованість у розмірі 14 334,41 грн., а потім, після змушення внесення першого платежу у розмірі 1400,00 грн. - чужих боргів, до яких ОСОБА_2 не має жодного відношення, було укладено і Договір про надання населенню послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення № 1021153 від 29.11.2012 року, де у п.6.5. КП«Павлоградводоканал» поклав на ОСОБА_2 , з незрозумілих причин, з незаконних підстав - обов`язок, щодо «вирішення питання» у розмірі 12934,41 грн.

Окрім цього, Закон України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово- комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію», стаття 1 передбачає – заборгованість з квартирної плати (плати за утримання житла) та плати за комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, послуги водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких нечистот) (далі - житлово-комунальні послуги) наймачів жилих приміщень та власників жилих будинків або квартир (далі - громадяни), яка склалася на дату набрання чинності цим Законом перед надавачами житлово-комунальних послуг, реструктуризується на термін до 60 місяців залежно від суми боргу та рівня доходів

громадян на дату реструктуризації.

Для реструктуризації заборгованості громадяни укладають з підприємствами -

надавачами житлово-комунальних послуг договори про щомісячне рівномірне погашення

реструктуризованої заборгованості та своєчасну сплату поточних платежів за житлово-

комунальні послуги (далі - договір про реструктуризацію заборгованості).

Таким чином, заявлені в зустрічному позові перелік документів для укладання

договору реструктуризації не зазначений в Законі України «Про реструктуризацію» та не потрібний для його укладання.

Окрім цього, відповідачем за зустрічним позовом було заявлено про застосування строку позовної давності до позовних вимог позивача, оскільки з 29.11.2012 року ОСОБА_2 не заявляла будь-яких вимог щодо визнання оспорюваних договрів чи їх окремих пунктів не дійсними.

Враховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Підстав для поновлення пропущеного строку позовної давності ОСОБА_2 суду не надано.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідачі в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, могли б скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні первісного позову та про відмову в задоволенні зустрічного позову у справі.

Питання про судові витрати суд вирішує за правилами ст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 141, 259, 263-265, 268, 280-282,288-289 Цивільно-процесуального кодекс України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову позовом комунального підприємства «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Павлоградської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по оплаті за послуги водопостачання і водовідведення – відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до комунального підприємства «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Павлоградської міської про визнання недійсним договору – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року) : до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а саме, відповідно до ч.1 ст. 296 ЦПК України : апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 09 вересня 2019 року.

Суддя І.С.Шаповалова