Рішення № 84518895, 16.09.2019, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

16.09.2019 Єдиний унікальний номер 205/2941/18

Єдиний унікальний номер № 205/2941/18

Провадження № 2/205/452/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2019 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді – Басової Н.В., за участю секретаря судового засідання – Піменової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про визнання правочину недійсним, –

ВСТАНОВИВ:

ПАТ КБ «ПриватБанк» 04.05.2018 року звернулося до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Уточнивши позовні вимоги в редакції від 11.02.2019 року, позивач у своєму позові посилався на те, що 25.11.2010 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно умов якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 15000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Рішенням Третейського суду при Асоціації Дніпровський Банківський Союз м. Дніпропетровська від 26.10.2015 року з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість у розмірі 19974,73 грн. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.04.2017 року з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість у розмірі 36827,24 грн. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором після ухвалення рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.04.2017 року заборгованість до стягнення за період з 23.11.2016 – 24.01.2019 рр. становить 240796,44 грн., з яких: 238196, 44 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 23.11.2016 – 24.01.2019 рр.; 2600,00 грн. – заборгованість за пенею та комісією за період з 23.11.2016 – 24.01.2019 рр.

Позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором б/н від 25.11.2010 року за період з 31.05.2018 року – 24.01.2019 рр. у розмірі 117457,05 грн., з яких: 117457,05 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 31.05.2018 – 24.01.2019 рр.

20.07.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання правочину недійсним. В обґрунтування позову посилався на те, що 25.11.2010 року між ним та Банком було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. В подальшому з`ясувалось, що процентна ставка по кредиту змінна та процент значно вищий, ніж був повідомлений позичальнику. Тобто Банк фактично ввів позичальника в оману стосовно наданих послуг.

ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним правочин по факту підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 25.11.2010 року згідно ст. 230 ЦК України.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01.10.2018 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання договору недійсним, – прийнято до спільного розгляду з первісним позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У судове засідання представник АТ КБ «Приватбанк» не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, натоміть в матеріалах справи міститься заява, в якій представник не заперечує проти розгляду справи за його відсутності. У відзиві на зустрічну позовну заяву представник просив відмовити в задоволенні зустрічного позову.

Відповідач ОСОБА_1 в судове у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, натомість в матеріалах справи міститься заява, в якій він просить розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» не визнає, зустрічний позов підтримує.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» та зустрічного позову ОСОБА_1 слід відмовити за наступних підстав.

Судом встановлено, що 25.11.2010 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 15000,00 грн., шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. У заяві зазначено, що відповідач згодний з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді (а.с. 12-37 том 1).

Рішенням Третейського суду при Асоціації Дніпровський Банківський Союз м. Дніпропетровська від 26.10.2015 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» стягнуто заборгованість у розмірі 19974,73 грн. (а.с. 5 том 2).

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.04.2017 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 25.11.10 року в розмірі 36827,24 грн., з яких: 33397, 37 грн. заборгованість за процентами за користування кредитом,; 1200,00 грн. заборгованість за пенею та комісії; штрафи 500,00 грн. (фіксована частина) та 1729,87 грн. (процентна складова) (а.с. 6 том 2).

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором за період з 23.11.2016 – 24.01.2019 рр. становить 240796,44 грн., з яких: 238196, 44 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 23.11.2016 – 24.01.2019 рр.; 2600,00 грн. – заборгованість за пенею та комісією за період з 23.11.2016 – 24.01.2019 рр., в т.ч. 117457,05 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 31.05.2018 – 24.01.2019 рр. (а.с. 7 том 2).

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані його позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

АТ КБ «Приватбанк» скористався своїм правом на звернення до суду з вимогою про повернення суми кредиту та відсотків за його користування та пені у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору, що підтверджується рішенням рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.04.2017 року.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, а кредитор в цьому випадку має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та пені.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 154цс18.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. У спірних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18.

Приймаючи до уваги те, що раніше банк скористався своїм правом дострокового стягнення кредиту, звернувшись до суду в січні 2017 року з вимогою про стягнення заборгованості за вищевказаним кредитним договором в розмірі 36827,24 грн., чим змінив строк виконання основного зобов`язання.

Тому позивачем обраний неправильний спосіб захисту своїх порушених прав відповідно до статті 16 ЦК України, оскільки позивач має право на стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України, однак такі вимоги позивачем не заявлялись, а суд відповідно до статті 13 ЦПК України зобов`язаний дотримуватись принципу диспозитивності цивільного судочинства, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог.

З урахуванням викладеного, оцінюючи здобуті по справі докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємності зв`язку у сукупності, суд вважає за необхідне в задоволенні позову відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задоволенню не підлягають, у зв`язку з чим судові витрати за рахунок відповідача не компенсуються.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_1 суд зауважує наступне.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою–третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

На підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Таким чином, за змістом ч. 1 ст. 230 ЦК України правочин може бути визнано вчиненим під впливом обману у випадку навмисного, цілеспрямованого введення іншої особи в оману стосовно фактів, які впливають на вчинення правочину. Ознакою омани є умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Згідно ст. ст. 77-80 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» наявність умислу в діях банку, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Однак, ОСОБА_1 в порушення вимог ст. ст. 77-81 ЦПК України не надано суду доказів, які підтвердили б наявність умислу в діях банку, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману і сам факт обману.

Доводи ОСОБА_1 в частині несправедливості та суперечливості положень оспорюваного кредитного договору суд оцінює критично, оскільки вони випливають лише з його особистих суб`єктивних оцінок як боржника, зацікавленого у мінімізації своїх грошових зобов`язань. При цьому на час укладання договору ОСОБА_1 був згодний з його умовами та взяв на себе відповідні зобов`язання добровільно.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15-16, 203, 215, 230, 525-526, 598, 610-611, 625-628 1048-1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 4, 12-13, 77-82, 141, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (код ЄДРПОУ: 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (код ЄДРПОУ: 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) про визнання правочину недійсним – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершення апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 20 вересня 2019 року.

Суддя Н.В. Басова