Рішення № 84515115, 26.09.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.09.2019Справа № 910/10108/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного підприємства "Колос" (58002, м. Чернівці, площа Театральна, буд. 6)

до Фізичної особи-підприємця Чернова Андрія Святославовича ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 4 514,95 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Колос" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Чернова Андрія Святославовича про стягнення 4 514, 95 грн.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що 05.10.2018 між Приватним підприємство "Колос" (надалі - позивач) та Фізичною особою-підприємцем Черновим А.С. (надалі - відповідач) укладено договір поставки №399-КВ2-25, відповідно до умов договору позивач зобов`язався поставити, а відповідач зобов`язався приймати та оплачувати м`ясні та ковбасні вироби згідно накладних, які є невід`ємними частинами договору, на умовах, визначених договором. За доводами позивача, відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за договором, а саме в частині здійснення оплати товару, що стало наслідком виникнення у останнього заборгованість перед позивачем у розмірі 4 514, 95 грн., з яких: 3538,65 грн. - основний борг, 976,30 грн. - фінансові санкції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2019 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/10108/19 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст.ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача ( АДРЕСА_1 ).

Станом на 13.08.2019 конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою "адресат відсутній".

При повторному направленні вищевказаної ухвали на адресу відповідача, остання також була повернена до суду 27.08.2019 з аналогічною поштовою відміткою.

Відповідно до п. 99 постанови КМУ від 5 березня 2009 р. N 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку», рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату.

У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення.

Відповідно до п. 116 розділу «Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів» постанови КМУ від 5 березня 2009 р. N 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку», у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через 5 календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення.

З пунктів 99 та 116 указаних Правил вбачається, що повернення поштою рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з зазначенням причини «за закінченням терміну зберігання» можливо тільки у разі, якщо під час доставки поштою його не можна було вручити адресату або його уповноваженому представнику (відправлення не вручене під час доставки), та якщо на вкладене до абонентської скриньки адресата повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення адресат не відреагував - не звернувся на пошту для отримання судової повістки, проте відправлення чекало адресата (зберігалося) на пошті встановлений законом строк, і лише після його сплину було повернуто за зворотною адресою.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що неотримання відповідачем листа з ухвалою суду та повернення його до суду з відміткою «адресат відсутній» є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо його належного отримання, тобто, є власною волею відповідача.

За приписами пунктів 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітка про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

05 жовтня 2019 року між Приватним підприємством "Колос" (надалі - постачальник, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Черновим Андрієм Святославовичем було укладено договір №399-КВ2-25 поставки м`ясо-ковбасної продукції (надалі- договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується постачати, а покупець зобов`язується приймати та оплачувати м`ясні та ковбасні вироби (надалі - товар), за асортиментом та цінами згідно накладних, які є невід`ємними частинами цього договору, на умовах, визначених цим договором (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору покупець надає постачальнику на узгодження замовлення на кожну партію товару окремо не менш ніж за добу до дати поставки. Постачальник самостійно встановлює покупцю день подання замовлень. Замовлення повинне містити асортимент, кількість та дату поставки. Форми подання замовлень - усно через водія-експедитора, електронними засобами зв`язку або в письмовому вигляді.

Зобов`язання постачальника з поставки конкретної партії товару виникає з моменту прийняття постачальником замовлення до виконання у порядку визначеному в розділі 4 договору.

Згідно з п. 5.4. договору уповноважений представник покупця одразу після прибуття автотранспорту постачальника в пункт призначення повинен прийняти товар. Здача та приймання товару здійснюється відповідно до видаткової накладної постачальника. Після прийняття товару покупець зобов`язаний в супровідних документах поставити дату поставки, розбірливо зазначити свою посаду та прізвище, проставивши підпис уповноваженого представника та засвідчивши її штампом та печаткою. Покупець не вправі допускати до прийняття товару осіб, не уповноважених на таке прийняття, відповідною довіреністю чи листом покупця, відповідно до п. 5.5.

Пунктом 2.3. договору встановлено, що покупець розраховується за товар, що постачається за даним договором, в безготівковому порядку або іншим чином, що не заборонений законодавством, протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. В момент укладення договору покупець зобов`язується надати постачальнику копії документів, передбачених в п. 9.14. договору (п. 8.1. договору)

Відповідно до п. 8.2. договору даний договір дії до кінця поточного року, але в будь-якому випадку до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань згідно даного договору.

На виконання умов вищевказаного договору позивачем в період з 29.01.2019 по 05.02.2019 було поставлено, а відповідачем в свою чергу прийнято товар на загальну суму 3 538,65 грн, що підтверджується підписаними з обох сторін видатковими накладними №131 від 29.01.2019 та №158 від 05.02.2019.

За доводами позивача, відповідач в поручення умов п. 2.3. договору не здійснив оплати поставленого товару, що стало наслідком звернення позивача до Фізичної особи-підприємця Чернова Андрія Святославовича з листом-вимогою вих. №03-18/04-19 від 18.04.2019 про сплату простроченої заборгованості.

Оскільки дана вимога була залишена з боку відповідача без відповіді та задоволення, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з останнього основної суми боргу у розмірі 3 538,65 грн, пені у розмірі 484,08 грн, штрафу у розмірі 353,87 грн, 3 % річних у розмірі 45,55 грн та інфляційних втрат у розмірі 92,80 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладених між сторонами договорів, суд дійшов до висновку, що останні за своєю правовою природою він є договорами поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 3 538,65 грн, що підтверджується підписаними з обох сторін товарно-транспортними накладними №КС-0000131 від 29.01.2019 та №КС-0000158 від 05.02.2019, а також видатковими накладними №131 від 29.01.2019 та №158 від 05.02.2019.

Тобто, вищевказаними накладними, які були підписані та скріплені печатками сторін, підтверджується, що позивач належним чином виконав умови договору по поставці товару, а відповідач в свою чергу без жодних заперечень щодо кількості та якості отримав вказаний товар.

Частинами 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як встановлено судом, умовами договору було передбачено, що відповідач розраховується за товар протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару (п. 2.3. договору). Однак, всупереч взятих на себе зобов`язань за договором, відповідач у встановлений договором строк своєчасної оплати не здійснив.

З матеріалів справи вбачається, що з метою сплати заборгованості за договором у розмірі 3 538,65 грн позивач звертався до відповідача з листом-вимогою вих.. №03-18/04-19 від 18.04.2019, проте останній був залишений з боку відповідача без задоволення.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Приймаючи до уваги зазначене та враховуючи, що відповідачем не надано суду жодних доказів належного виконання зобов`язання щодо оплати отриманого товару та не спростовано заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором належним чином доведений, документально підтверджений та строк оплати є таким, що настав, а тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості у розмірі 3 538,65 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, за прострочення виконання грошового зобов`язання позивачем було нараховано 3% річних у розмірі 45,55 грн та інфляційних втрат у розмірі 92,80 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За перерахунком суду, здійсненим за визначений позивачем період, розмір 3 % річних та інфляційних втрат є меншим, ніж заявлено позивачем, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме: 3% річних у розмірі 41,22 грн, інфляційні втрати у розмірі 84,26 грн.

Крім того, за неналежне виконання грошового зобов`язання за договором позивачем було заявлено до стягнення пеню у розмірі 484,08 грн та штраф у розмірі 353,87 грн.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У п. 7.1.-7.2. договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасної оплати товару покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника пеню, що обчислюється від вартості несвоєчасно оплачених товарів за кожен день прострочення платежу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє у період, за який нараховується пеня. У випадку, коли прострочення оплатим перевищує 20 календарних днів, покупець додатково до санкцій, передбачених п. 7.1. договору, зобов`язаний сплатити на користь постачальника штрафну неустойку у розмірі 10% від суми прострочення заборгованості.

Суд перевіривши розрахунок штрафу встановив, що останній є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Що стосується заявлених до стягнення пені, то за перерахунком суду її розмір становить більше, ніж заявлено позивачем, однак, приймаючи до уваги, що суду не надано право виходити за межі позовних вимог, то до стягнення підлягає пеня у розмірі 484,08 грн.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).

Відповідачем відзиву на позовну заяву, контррозрахунку суми позовних вимог та будь-яких заперечень по суті позовних вимог не надано, доводів позивача у встановленому законом порядку не спростовано.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог Приватного підприємства "Колос".

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами п.п. 1-2 ст. 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Крім того, ч. 4-5 зазначеної статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як свідчать матеріали справи, за результатами наданих Приватному підприємству "Колос" послуг з професійної правничої допомоги, останнім було підписано з адвокатським об`єднанням «Софяк та партнери» акт здачі приймання виконаних робіт від 10.07.2019 та оплачено згідно платіжного доручення №2257 від 10.07.2019 вищевказані послуги у розмірі 2500,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та сума таких витрат у розмірі 2500,00 грн підтверджується матеріалами справи, і відповідач в порядку, визначеному п. 5 ст. 126 ГПК України не звертався до суду з клопотанням про їх зменшення, суд приходить до висновку про необхідність покладення зазначених витрат на відповідача, стягнувши з останнього на користь позивача 2500,00 грн.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 236 - 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Чернова Андрія Святославовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства "Колос" (58002, м. Чернівці, площа Театральна, буд. 6, ідентифікаційний код 14257808) основний борг у розмірі 3 538 (три тисячі п`ятсот тридцять вісім) грн 65 коп., 3 % річних у розмірі 41 (сорок одна) грн 22 коп., інфляційні втрати у розмірі 84 (вісімдесят чотири) грн 26 коп., пеню у розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн 08 коп., штраф у розмірі 353 (триста п`ятдесят три) грн 87 коп., судовий збір у розмірі 1 915 (одна тисяча дев`ятсот п`ятнадцять) 52 коп. та витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 2 500 (дві тисячі п`ятсот) грн 00 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 26.09.2019

Суддя Л. Г. Пукшин