Рішення № 84498235, 20.09.2019, Балаклійський районний суд Харківської області

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

№ 610/2068/19

№ 2/610/748/2019

20.09.2019 року

Балаклійський районний суд Харківської області -

головуючий: Стригуненко В.М.

за участі

секретаря: Паточка А.М.,

розглянувши у місті Балаклія Харківської області у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати,

в с т а н о в и в:

15 липня 2019 року до суду надійшов позов ОСОБА_1 , в якому вона просить стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на її користь нараховану, але не виплачену їй заробітну плату за період з 01.03.2017р. по 17.07.2017р. в сумі 13933,28грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначила, що перебувала в трудових відносинах з відповідачем до 17.07.2017, звільнена за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату. При звільненні відповідач не виплатив їй нараховану заробітну плату з 01.03.2017р., що підтверджується довідкою з місця роботи. Зазначила, що первинні документи для нарахування заробітної плати були здані нею особисто в жовтні 2017р. до регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця». Добровільно відповідач відмовляється сплатити їй заборгованість із заробітної плати, тому вона змушена звернутися до суду.

Відповідач позов не визнав, надав відзив на позов, в якому вказав, що у зв'язку з захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об'єктів ПАТ «Укрзалізниця», розташованих, зокрема у м. Донецьк, м. Дебальцеве, у відповідача з 20.03.2017р. відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп'ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю, за цим фактом за заявою відповідача порушено кримінальне провадження. Висновком Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, фактично відповідач відсутній за фактичним місцем ведення діяльності та розташування офісу, зокрема за місцем роботи позивача, і цей факт зумовлений поважними причинами. Вказані форс-мажорні обставини унеможливлювали виконання відповідачем своїх зобов'язань згідно ст.ст. 47, 83, 115, 116 КЗпП України. Науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України визнано, що терористична загроза та загроза територіальній цілісності України, що супроводжується актами тероризму, є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об'єктивно унеможливлюють виконання обов'язків відповідачем, передбачених трудовим договором. Втрата відповідачем контролю і доступу до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, особових справ працівників, посадових інструкцій, табелів обліку робочого часу, примірників звіту, що подавались до контролюючих органів, починаючи з 20.03.2017р., зневілювала можливість відповідача виконати свої зобов'язання перед позивачем. Зазначив, що надана позивачем копія довідки про розрахунки заробітної плати за березень-липень 2017р. є сумнівного походження, бо ці розрахунки не містять у собі кутового штампу підприємства, дати, вихідного номеру та штампу підприємства. Відповідач не мав об'єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов'язків та виконати свої зобов'язання за трудовим договором. Таким чином, нарахування заробітної плати та інших виплат є неможливим, оскільки таке нарахування проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатним розписом, розцінками та нормами праці, табелем обліку використання робочого часу, розпорядженнями про надбавки та премії за умови, що господарська діяльність здійснювалась. Достовірно встановлено, що через захоплення підприємства невідомими особами відповідач втратив контроль над виробничими потужностями підприємства, нерухомим майном та документацією.

В зв'язку з чим, вважає, що відсутня вина відповідача у нейздійсненні виплат на користь позивача, оскільки це є наслідком злочинних дій третіх осіб. На підставі наведеного відповідач просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі (а.с. 24-27).

Позивач надала письмову заяву про підтримку позову, просила справу розглянути за її відсутності.

Відповідач надав письмову заяву, в якій позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні та розглянути справу за відстуності їх представника.

Судом встановлені обставини і визначені відповідні до них правовідносини.

Згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 11 липня 2016 року працювала машиністом крана (кранівником) 4 розряду виробничого підрозділу «Дебальцівське пасажирське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Наказом № 8357/ДН-ОС від 10.07.2017 року позивач з 17 липня 2017 року звільнена за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату (а.с. 4-11).

Трудова книжка позивача за вказаний період не містить даних щодо припинення трудового договору. Останній запис в трудовій книжці позивача зроблений відділом кадрів підприємства.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25 червня 2014 року № 200, прийнятої у відповідності до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», вирішено утворити Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, у тому числі, на базі Державного підприємства «Донецька залізниця», згідно додатку № 1.

Також Кабінет Міністрів України своєю постановою від 02 вересня 2015 року № 735 затвердив статут ПАТ «Українська залізниця», відповідно до якого товариство є правонаступником усіх прав та обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

21 жовтня 2015 року проведено державну реєстрацію ПАТ «Українська залізниця».

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 року № 938, змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменованого його в акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815.

Відповідно до частини 4 статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.

Таким чином, матеріалами справи доведено та відповідачем не оспорюється, що позивач перебувала з відповідачем у трудових відносинах до 17 липня 2017 року.

На підтвердження розміру нарахованої, але не виплаченої заробітної плати позивачем надана копія довідки, підписана начальником ВП Дебальцевське вагонне депо та головним бухгалтером, в якій зазначено, що ОСОБА_1 нараховано заробітну плату з березня 2017р. по липень 2017р. в сумі 17468,12грн., у тому числі в березні 2017 року - 2875,03грн.; в квітні 2017 року - 2231,73грн.; в травні 2017 року - 1879,35грн.; в червні 2017 року - 2334,52грн.; в липні 2017 року - 8147,49грн.; сума до виплати з березня 2017 року по липень 2017 року складає 13933,28грн., у тому числі в березні 2017 року - 2286,17грн., в квітні 2017 року - 1774,64грн., в травні 2017 року - 1494,42грн., в червні 2017 року - 1856,36грн., в липні 2017 року - 6521,69грн. (а.с. 12).

На запит суду відповідачем було надано довідку про доходи від 05.08.2019р. № 744/2, відповідно до якої ОСОБА_1 з березня по липень 2017 року було нараховано заробітну плату в сумі 1233,63грн., до видачі 983,96грн., яка складається із заробітної плати за березень 2017 року, в період часу з квітня по липень 2017 року заробітна плата позивачу не нараховувалась (а.с. 36).

З відомості на виплату грошей № 12 вбачається, що ОСОБА_1 було виплачено заробітну плату за березень 2017 року у розмірі 983,96грн., яка була нею отримана 20.07.2017р. (а.с. 37, 38).

З відповіді структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 05.08.2019р. вбачається, що заробітна плата позивачу була нарахована з урахуванням обов'язкових утримань податків на доходи та інших зборів в сумі 983,96грн. за період з 01.03.2017р. по 15.03.2017р. та станом на день звільненя відсутня заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 за період з березня по липень 2017р. (а.с. 34, 35).

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

На підставі частини 1 статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно із частиною 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до правового висновку, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Згідно матеріалів справи, останню виплату по заробітній платі роботодавець здійснив позивачу за березнь 2017 року - 20 березня 2017 року.

Згідно відзиву на позовну заяву відповідач не оспорює і той факт, що при звільненні позивача розрахунок з нею не проведено.

Відповідно до норм статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

При цьому відповідач виплатив позивачу заробітну плату лише за першу половину березня 2017 року, щодо інших сум, то відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б підтвердиливиплату позивачу заробітної плати за період з 15 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, і як наслідок відсутність заборгованості перед позивачем.

Відповідно до частин першої та сьомої Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідно до статті 8 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша статті 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.

Отже, доводи відповідача, що відсутність первинної документації унеможливлює нарахування позивачу сум, щодо яких виник спір, не приймаються з огляду на те, що діючим законодавством обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, своєчасно провести всі розрахунки, а так само вести бухгалтерський, податковий облік, вживати всіх необхідних заходів для збереження первинної бухгалтерської документації підприємства тощо лежить на роботодавці, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати.

Крім того, згідно правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією працедавця. Отже суд зазначає, що відсутність у відповідача первинної документації не є підставою для не нарахування та не виплати позивачу заробітної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі вимог статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Позивачем надано до суду копію трудової книжки, яка містить всі записи про час роботи позивача та довідку на підтвердження розміру заборгованості за період з березня по липень 2017 року, яка підписана посадовими особами підприємства, повноваження яких відповідачем не спростовані. Доказів того, що у період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року позивач не виконувала свої трудові функції відповідачем не надано.

Таким чином, станом на час розгляду справи відповідачем вищевказані відомості не спростовані та суду не надані докази, що ці відомості є недостовірними.

Посилання відповідача на рішення РНБО від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України» та Указ Президента України від 15 березня 2017 року № 62/2017 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України» не приймаються до уваги, оскільки ці документи регламентують питання щодо припинення переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької і Луганської областей та не містять в собі положень, які б вказували на звільнення відповідача від обов`язку виконувати трудове законодавство по проведенню повного розрахунку при звільненні.

Посилаючись на відсутність об`єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків, відповідач конкретних заперечень щодо сум заробітної плати зазначених у розрахунках заробітної плати за березень - липень 2017 року не наводить.

Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року № 1669-VII не скасовує обов`язків роботодавця, визначених ст. 47, ст. 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України.

По даній категорії справ є загальновідомим факт того, що наказом начальника СП «Донецька дирекції залізничних перевезень» від 17.03.2017 року № 236/ДНД було встановлено початок простою з причин, незалежних від працівників, у виробничих підрозділах залізниці, розташованих на непідконтрольній території з 20.03.2017 року.

Законом України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України (ст. 29-33).

Проте заробітна плата, в тому числі оплата за час простою (стаття 113 КЗпП) не є відповідальністю за порушення строків виплати заробітної плати.

Посилання на те, що відповідачем була припинена виробнича діяльність на неконтрольованій території в зв`язку із втратою контролю над майном, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про виплату заборгованості по заробітній платі, не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки спростовуються встановленими обставинами.

Підприємство працювало в умовах АТО до 2017 року і зобов`язане було передбачити всі можливі обставини, які б перешкодили подальшій діяльності структурних підрозділів, задля чого повинно було приймати всі заходи для того, щоб мати на території України всі первинні бухгалтерські документи для оплати праці працівників.

Таким чином наведені відповідачем Закони і інші нормативно-правові акти щодо проведення антитерористичної операції не скасовують і не зупиняють норми КЗпП України щодо виплати заробітної плати.

Доводи відповідача про те, що науково-правовий висновок Торгово-промислової палати № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року є підставою для звільнення від виплати заборгованості по заробітній платі, не ґрунтуються на законі, оскільки форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у висновку, свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Проте позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача на підставі статті 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі не заявлялися.

При цьому, жодним нормативним актом про працю не передбачено звільнення роботодавця від виплати заробітної плати та цей обов`язок роботодавця не залежить від наявності або відсутності його вини.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Суханов та Ільченко проти України», справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини») «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги», відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/»правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

В рішенні у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 (п. 22).

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Враховуючи, що позивач до 17 липня 2017 року знаходилася з регіональною філією "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" у трудових відносинах, виконувала свої трудові функції, майнові вимоги позивача щодо оплати їй заробітної плати за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського суду з прав людини.

Отже, оскільки відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заробітної плати за березень - липень 2017 року, у строки, встановлені частиною 1 статті 116 КЗпП України, не виплатив заробітну плату при звільненні, не виплатив її і на час розгляду справи в суді, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, однак з врахуванням виплачених сум за першу половину березня 2017р.

Суд виходить з принципів судочинства про змагальність судового процесу та ухвалення рішення судом лише на підставі доказів, наданих сторонами.

Суд зазначає, що на підтвердження існуючої заборгованості з виплати заробітної плати позивачем суду були надані розрахунки заробітної плати, в яких зазначені суми до виплати, тобто після утримання сум податків і обов`язкових платежів, про стягнення яких також в своєму позові просила позивач.

Таким чином, суд приходить висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість із заробітної плати (без утримання з цієї суми передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів) з 15 березня 2017р. по 17.07.2017р., що становить: 13933,28грн. - 983,96грн. (виплачена заробітна плата за період з 01.03.2017р. по 15.03.2017р.) = 12949,32грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Внаслідок часткового задоволення позову витрати зі сплати судового збору відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України покладаються на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України,

у х в а л и в:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) заборгованість із заробітної плати в сумі 12949 (дванадцять тисяч дев`ятсот сорок дев`ять) гривень 32 копійки (без утримання з цієї суми передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів).

3.В іншій частині позову відмовити.

4.Стягнути з відповідача на користь держави 714,14 гривень судового збору.

5.Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.

Дата складання повного судового рішення 25 вересня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду через Балаклійський районний суд Харківської області шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 .

Відповідач: Акціонерного товариства «Українська залізниця», місце знаходження: 03680, м. Київ вул. Тверська б. 5, код ЄДРПОУ 40075815.

Головуючий В.М. Стригуненко