Рішення № 84492705, 24.09.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 вересня 2019 року № 640/1928/19

Суддя Окружного адміністративного суду м. Києва Шевченко Н.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), у якій просить:

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ у м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років на підставі п. б) ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

- зобов`язати ГУ ПФУ у м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі заяви від 29.08.2018 № 1942/4504 з 29.02.2018 згідно п. б) ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Ухвалою суду від 06.02.2019 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відмова у призначенні пенсії за вислугу років неправомірна, оскільки ГУ ПФУ у м. Києві не враховано пільговий стаж за період роботи з 1985 по 2009 роки, який підтверджується довідкою з місця роботи.

Через канцелярію суду 14.03.2019 надійшла заява про залучення доказів, у додатках до якої містяться письмові показання свідків.

Дослідивши зазначені показання, суд дійшов висновку про необхідність вислухати пояснення сторін та допитати свідків, на підставі чого, ухвалою від 18.03.2019 справу призначено до розгляду в судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, у якому із позовними вимогами не погоджується, з огляду на те, що згадана довідка не відповідає вимогам, визначеними діючими нормативно-правовими актами, а отже, не підтверджує трудовий стаж.

Позивач та його уповноважений представник у судовому засіданні надали пояснення, надалі, після допиту свідків у порядку ч. 3 ст. 194 КАС України заявили клопотання про подальший розгляд справи за їх відсутності у порядку письмового провадження.

Сторона відповідача в судове засідання не з`явилась, будучи належним чином сповіщена про час та місце розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З урахуванням чого, адміністративна справа відповідно до ч. 3 ст. 194 та ч. 9 ст. 205 КАС України розглядається у порядку письмового провадження.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

Як убачається із матеріалів справи, 29.08.2019 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у м. Києві із заявою про призначення пенсії за вислугою років № 1942/4504. Листом від 12.12.2018 № 132055/03 винесено рішення, відповідно до якого у призначенні пенсії за вислугою років відмовлено, оскільки недостатньо стажу, що зараховується до вказаного виду пенсії. При цьому ураховано стаж за 2010-2012 роки.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1-2 ст. 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Згідно з п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у редакції діючій на час виникнення спірних правовідносин, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Відповідно до п. «б» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники експедицій, партій, загонів, дільниць і бригад, безпосередньо зайняті на польових геологорозвідувальних, пошукових, топографо-геодезичних, геофізичних, гідрографічних, гідрологічних, лісовпорядних і розвідувальних роботах, - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

Приписами ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У свою чергу, в пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (надалі -Порядок № 637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Таким чином, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що відповідно до довідки від 28.08.2018 № 32 виданої Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням ВО «Укрдержліспроект» позивач у період з 28.05.1985 по 07.08.2013 працював з виїздом на польові лісовпорядні роботи та був зайнятий безпосередньо на польових лісовпорядних роботах з ненормованим робочим днем. Також указано, що довідка від 28.08.2018 № 32 не містить вказівки на первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка

Таким чином, ГУ ПФУ у м. Києві було відомо про характер робіт, що виконувався позивачем у період з 28.05.1985 по 07.08.2013. Більш того, довідка від 28.08.2018 № 32 містить детальний перелік польових лісовпорядних робіт із зазначенням району, тривалості робіт та первинних документів - наказів, на підставі яких ОСОБА_1 направлявся на зазначені роботи.

За висновком суду, довідка від 28.08.2018 № 32 відповідає вимогам п. 20 Порядку № 637, у той час, як ГУ ПФУ у м. Києві протиправно не враховано зазначену у довідці інформацію.

Судом встановлено, що позивач на підтвердження наявного трудового стажу подав трудову книжку, а також довідку від 28.08.2018 № 3, видану Державним агентством лісових ресурсів України ВО «Укрдержліспроект», яка є належним підтвердженням безпосередньої участі ОСОБА_1 на польових лісовпорядних роботах у період з 28.05.1985 по 07.08.2013.

Суд також звертає увагу на показання свідків, які надали письмові свідчення, а також допитані у судовому засіданні. Свідок ОСОБА_2 заявила, що з 28.05.1985 по 07.08.2013 працювала з ОСОБА_1 секретарем, техніком відділу кадрів, у той час як позивач працював у Комплексній експедиції з виїздом на лісовпорядні роботи з травня по жовтень щороку.

Свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які також працювали із ОСОБА_1 , підтвердили систематичну участь позивача у польових та лісовпорядних роботах.

Суд, надавши оцінку показанням свідків, приймає до уваги доводи на підтвердження фактів, які не викликали у суду сумніву щодо їх достовірності, з огляду на відсутність відомостей про зацікавленість свідків щодо наслідків розгляду справи.

Приписами ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Перший протокол), Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Рішенням ЄСПЛ у справі «Крістіан Мюллер проти Австрії» від 16.12.1974 надано позицію щодо застосування статті 1 Першого протоколу, згідно якої, обов`язок робити внесок у систему соціального забезпечення може, за певних обставин, надати право власності на певні активи, які використовуються для виплати пенсій.

Ураховуючи, що рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Суд вважає, що позивач не може бути позбавлений свого права на призначення пенсії через відсутність у ГУ ПФУ у м. Києві окремих документів, що не вимагаються Законами України та іншими нормативно-правовими актами, у зв`язку з чим, позовні вимоги про визнання дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в частині відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугою років неправомірними та підлягають задоволенню.

Проте, стосовно позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років з 29.02.2018, суд враховує наступне.

У випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом та не передбачає множинного трактування, суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.

У разі, коли суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Важливо розуміти, що дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Під дискреційними повноваженнями суд розуміє сукупність прав та обов`язків, закріплених у встановленому законодавством порядку за органом виконавчої влади, які він застосовує на власний розсуд. Наділивши орган виконавчої влади дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу певну свободу розсуду при прийнятті рішення.

Таким чином, суд не наділений повноваженнями підміняти собою суб`єкт владних повноважень при прийнятті певного рішення та не може втручатись у дискреційні повноваження такого суб`єкта.

Втручання суду в повноваження суб`єкта публічної влади можливе лише тоді, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи законодавства, а суб`єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив передбачене рішення.

Оскільки прийняття рішення про призначення пенсії за вислугою років є дискреційним обов`язком органів Пенсійного фонду, та ураховуючи ту обставину, що відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача лише через неврахування пенсійного стажу за певний період, не розглядав наявність/відсутність інших підстав для призначення пенсії позивачу за вислугою років, суд позбавлений можливості встановити чи виконав позивач всі приписи законодавства для його прийняття та чи має позивач необхідний для призначення пенсії стаж.

За таких обставин вимога позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію за вислугою років з 29.02.2018 є втручанням у дискреційні повноваження пенсійного органу та не підлягає задоволенню.

У свою чергу, приписи ч. 2 ст. 5 КАС України передбачають, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, з огляду на що, суд вважає за необхідне для повного захисту прав позивача зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву від 29.08.2018 та додані до неї документи ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугою років з урахуванням висновків суду у даній справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України визначають, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Отже, у даному випадку суд вважає, що судові витрати у частині задоволених позовних вимог підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 5, 77, 90, 139, 241 - 246, 255, 263, 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в частині відмови в призначенні пенсії за вислугою років ОСОБА_1 протиправними.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.08.2018 та додані до неї документи про призначення пенсії за вислугою років з урахуванням висновків суду.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Стягнути судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 у розмірі 1536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) гривень, 80 копійок.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, будинок 16 код ЄДРПОУ: 42098368).

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко