Рішення № 84490098, 24.09.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2019 року справа № 580/2342/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (в особі ліквідаційної комісії) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області в особі ліквідаційної комісії, в якому просить:

- зобов`язати управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (в особі ліквідаційної комісії) здійснити нарахування та виплатити середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі з 06.12.2015 до дня фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою Черкаського адміністративного суду від 25.12.2015 визнано протиправним та скасовано наказ управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області від 06.11.2015 № 312 о/с про звільнення з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за пп. «г» п. 64 (через скорочення штатів) Положення проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 № 114, майора міліції ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді помічника начальника районного відділу - оперативного чергової частини штабу Лисянського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ в Черкаській області. Стягнуто з управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.07.2016 постанову Черкаського адміністративного суду залишено без змін.

На даний час постанова Черкаського адміністративного суду від 25.12.2015 в частині поновлення позивача на посаді не виконана, тому на підставі ст. 236 Кодексу законів про працю України позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання судового рішення.

Відповідач подав відзив проти адміністративного позову, в якому просив у задоволенні позову відмовити повністю зважаючи на ту обставину, що наказом голови ліквідаційної комісії УМВС від 15.01.2016 №2089 створено комісію з розгляду питання поновлення на службі в УМВС України в Черкаській області ОСОБА_1 . згідно рішення суду.

19.01.2016 на засіданні комісії встановлено обставини, що ускладнюють та унеможливлюють виконання постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 25.12.2015.

Також відповідач звернув увагу, що спеціальним законодавством не передбачено можливості нарахування та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на службі осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ. Пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми загального законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Наведене на думку відповідача вказує на відсутність підстав для задоволення позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що 06.11.2015 начальником УМВС України в Черкаській області видано наказ №312 о/с від 06.11.2015 про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил за п. 64 «г» (через скорочення штатів) відповідно до Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України 29.07.1991 №114.

Постановою Черкаського адміністративного суду від 25.12.2015 у справі №823/5272/15 визнано протиправним та скасовано наказ управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області від 06.11.2015 № 312 о/с про звільнення з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за пп. «г» п. 64 (через скорочення штатів) Положення проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 № 114, майора міліції ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді помічника начальника районного відділу - оперативного чергової частини штабу Лисянського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ в Черкаській області. Стягнуто з управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді допущено до негайного виконання.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.07.2016 постанову Черкаського адміністративного суду залишено без змін.

Станом на дату подачі позивачем позову 23.07.2019 постанова Черкаського адміністративного суду від 25.12.2015 не виконана в частині поновлення позивача на займаній посаді.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Ця норма передбачає обов`язок власника, а у сфері публічно-правових правовідносинах - суб`єкта владних повноважень, виплатити працівникові середній заробіток або різницю в заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. В цьому випадку орган, який розглядав спір, виносить ухвалу про виплату вказаного відшкодування.

Зазначена норма не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Отже, підставою для виплати незаконно звільненому працівнику середнього заробітку є затримка власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі.

Положеннями пункту 7 частини 1 статті 7 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) було встановлено, що одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є обов`язковість судових рішень.

Стаття 255 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) передбачала, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Відповідно до частини другої статті 257 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому, за правилами пункту 3 частини першої статті 256 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Згідно ч. 1 ст. 370 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Разом з тим, постанову суду в частині поновлення позивача на посаді не виконано.

Частиною четвертою статті 257 КАС України законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”. Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.

Відповідно до ст. 5 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII “Про виконавче провадження” примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (ч. 2 ст. 65 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII “Про виконавче провадження”).

У постанові від 23 травня 2015 року у справі № 21-63а15 Верховний Суд України, усуваючи неоднакове застосування положень статті 236 КЗпП у подібних правовідносинах, зазначив, що правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зокрема, зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.

З огляду на те, що постанова Черкаського адміністративного суду від 25.12.2015 в частині поновлення позивача на посаді не виконана, суд вважає, що згідно ст. 236 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі – Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що для нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

В силу положень ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини щодо розміру середньоденної заробітної плати позивача встановлені, в постанові Черкаського адміністративного суду від 25.12.2015 у справі №823/5272/15 та відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказування у даній справі.

Наведеним судовим рішенням встановлено, що відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 та довідки про нарахування грошового утримання з вересня 2015 року по 06 листопада 2015 року ОСОБА_1 , позивачеві за вересень 2015 року нараховано 3810 грн. 21 коп., а за жовтень 2015 року - 4185 грн. 39 коп. Таким чином сума доходу позивача за два останні повні місяці становить 7995 грн. 60 коп. Кількість робочих днів за вересень та жовтень - 43. Таким чином, середня заробітна плата за 1 день становить 185 грн. 95 коп.

У постанові від 25 липня 2018 року у справі № 552/3404/17 (номер в ЄДРСР 75580870) Верховний Суд визначив природу вимоги про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, та дійшов висновку, що такий спір є спором про оплату праці, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України.

Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частині 2 ст.233 КЗпП України.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

У п.2.1 мотивувальної частини вказаного рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у ч.2 ст.233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь яким-строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині 2 статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника.

До вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП).

Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

З огляду на зазначене, на спірні правовідносини не поширюються вимоги ч. 2 ст. 122 КАС України щодо шестимісячного строку звернення до суду, тому позивач має право відповідно до статті 236 КЗпП України на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення у період з 26.12.2015 по 23.07.2019.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі №2а-3138/10/0370.

Частиною 4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд встановив, що час затримки у поновленні на роботі за вказаний період становить 891 робочий день, зокрема у грудні 2015 – 4 дні, у 2016 році – 251 день, у 2017 році – 248 днів, у 2018 році – 250 днів, у 2019 році – 138 днів (4+251+248+250+138=891).

Середній заробіток позивача за час затримки у поновленні на роботі складає 165681 грн. 45 коп. (185,95х891=165681,45).

Доводи відповідача щодо не можливості своєчасно виконати судові рішення з поновлення на роботі внаслідок відсутності для цього попереднього місця роботи позивача, що є підставою для звільнення від відповідальності по сплаті заявленого середнього заробітку, є безпідставними. Такі доводи не є законодавчо обумовленими підставами для звільнення суб`єкта владних повноважень від обов`язку виплатити передбаченого ст. 236 КЗпП незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 5 вересня 2019 року у справі №816/943/17.

При цьому, вимоги позивача про виплату середнього заробітку по дату фактичного розрахунку також не підлягають задоволенню, оскільки стосуються періоду часу після ухвалення судового рішення, тобто на майбутнє, що знаходиться поза межами повноважень суду вирішити публічно-правовий спір, який вже виник.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 12, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов`язати ліквідаційну комісію Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (18036 м. Черкаси, вул. Смілянська, 57, код ЄДРПОУ 08592537) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки у поновлені на роботі за період з 26.12.2015 по 23.07.2019 у сумі 165681 (сто шістдесят п`ять тисяч шістсот вісімдесят одну) грн. 45 коп. з утриманням податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана з врахуванням особливостей закріплених п. 15.5 Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.

Суддя В.В. Гаращенко