Рішення № 84489700, 24.09.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3189/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2019 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гусева О.Г.,

за участю: секретаря судового засідання – Селімової О.В.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – Васильєва ОСОБА_2 ,

представника відповідача – Кавун А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області про визнання протиправним та скасування наказу №2643-к, поновлення на посаді,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суд надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області, за результатом якого позивач просить: визнати протиправним та скасувати Наказ прокурора Одеської області від 09 жовтня 2015 року № 2643-к, яким Долю ОСОБА_3 звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту; прокуратури Одеської області з 12 жовтня 2015 року на підставі п,9 ч.І ст.59 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури та скорочення кількості прокурорів органу прокуратури; поновити Долю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 23 грудня 2000 року Бердянським МВ УМВС України в Запорізькій області, місце проживання якого зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Одеської області.

У судовому засіданні позивач, представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві та у відповіді на відзив.

Представник відповідача у судовому засіданні адміністративний позов не визнав та просив суд в його задоволенні відмовити у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву та додаткових запереченнях на відповідь на відзив позивача, зазначаючи що оскаржуваний наказ був прийнятий правомірно.

Відповідно до ухвали суду від 30.05.2019 про відкриття провадження розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження.

27 червня 2019 року Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду справи по суті на 27 червня 2019 року.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, судом встановлені наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 01 серпня 1990 року по 12 жовтня 2015 року проходив службу в органах прокуратури, в тому числі в органах Одеської області, що вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_3

Наказом прокуратури Одеської області від 09 жовтня 2015 року № 2643 ОСОБА_1 , звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Одеської області з 12 жовтня 2015 року на підставі п.9 ч.1 ст.59 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури та скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Зазначений наказ відповідача, яким мене звільнено з публічної служби, вважаю протиправним та таким, що підлягаю скасуванню, а мене мас бути поновлено на публічній службі в органах прокуратури Одеської області з огляду на наступне.

Позивач, вважаючи зазначений наказ таким, що винесено безпідставно, не правомірно, без всебічного з`ясування обставин, оскаржив його до суду, вимагаючи визнання його протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного наказу діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, виходячи з наступного.

Наказом прокурора області від 09.06.2015 № 1251к Долю Ф ОСОБА_4 призначено на посаду прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури області.

Наказом заступника Генерального прокурора України - прокурора Одеської області від 09.10.2015 № 2643к Долю ОСОБА_5 звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури з 12.10.2015 у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури на підставі наказу Генерального прокурора України від 15.07.2015 № 51ш згідно з п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»).

Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1 посилається на те, що на час його попередження цро наступне звільнення в апараті прокуратури області були наявні інші вакантні посади, які позивачу не запропоновано, а також не враховано його кваліфікацію, безперервність та тривалість роботи в органах дисциплінарної комісії прокурорів (далі — КДКП) уповноваженими приймати такі рішення особами.

Доводи позивача щодо порушення прокурором області встановленого ст. 60 Закону порядку звільнення суперечить зазначеним Перехідним положенням Закону, адже - з огляду на дію закону у часі - станом на жовтень 2015 року звільнення прокурорів відділів обласних прокуратур відносилося до повноважень керівника регіональної прокуратури, передбачених п. З ч. 1 ст. 11 Закону.

Прокурор звільняється з посади, з урахуванням п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VII у разі, крім іншого, ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

За приписами ч. 6 ст. 43 Конституції України, якій кореспондують норми ст. 5-1 КЗпП України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Загальні підстави звільнення працівників визначені Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

За змістом ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємств, установ, організацій, скорочення численності або штату працівників.

Звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Відповідно до положень ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Відповідно до п. 12 ст. 1 Закону України «Про вищу освіту» кваліфікація- офіційний результат оцінювання і визнання, який отримано, коли уповноважена установа встановила, що особа досягла компетентності (результатів навчання) відповідно до стандартів вищої освіти, що засвідчується відповідним документом про вищу освіту.

За визначенням пунктів 8, 13, 20, 21 статті 1 Закону України «Про вищу освіту» компетентність - динамічна комбінація знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, яка визначає здатність особи успішно здійснювати професійну та подальшу навчальну діяльність і є результатом навчання на певному рівні вищої освіти; галузь знань - основна предметна область освіти і науки, що включає групу споріднених спеціальностей, за якими здійснюється професійна підготовка; спеціальність - складова галузі знань, за якою здійснюється професійна підготовка; спеціалізація - складова спеціальності, що визначається вищим навчальним закладом та передбачає профільну спеціалізовану освітньо-професійну чи освітньо-наукову програму підготовки здобувачів вищої та післядипломної освіти.

Приписами частин 1 та 3 ст. 49-2 КЗпП України обумовлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 за № 9 розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Так, Законом України «Про прокуратуру» № 1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015, передбачено скорочення загальної чисельності працівників органів прокуратури України до 15000 осіб.

На виконання даного Закону наказом Генерального прокурора України від 15.07.2015 № 51ш у структурі та штатному розписі прокуратури Одеської області ліквідовано низку підрозділів і посад та зменшено штатну чисельність апарату прокуратури Одеської області з 275 працівників до 221 працівника. Відповідно, скорочено посади 54 прокурорів.

Зокрема, у цілому ліквідовано управління нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури області, посаду в одному з відділів якого обіймав позивач.

З метою визначення відповідно до положень ст. ст. 40, 42 КЗпП України конкретних працівників, які підлягають наступному звільненню відповідно до згаданого наказу Генерального прокурора України, листом прокурора області від 20.07.2015 № 11-8703вн-15 заступникам прокурора області та керівникам структурних підрозділів прокуратури області запропоновано надати до відділу роботи з кадрами прокуратури області обґрунтовані пропозиції щодо працівників, які є кандидатами на звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

З урахуванням того, що деякими відділами, які підлягали повній ліквідації (у тому числі й відділом процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури області), не було надано пропозицій щодо конкретних кандидатур, 27.07.2015 прокурором області наказом № 350 з метою удосконалення організації роботи по внесенню змін до штатного розпису прокуратури області було створено комісію з питань виконання наказу Генерального прокурора України від 15.07.2015 № 51ш (далі - Комісію), у склад якої увійшли, зокрема, перший заступник та два заступники прокурора області, начальник відділу роботи з кадрами та начальники структурних підрозділів прокуратури області.

Комісією вивчено наявність у прокурорів апарату прокуратури області переважного права на залишення на роботі та у ході засідання 04.08.2015 та надано пропозиції щодо конкретних кандидатур прокурорів, які підлягали звільненню.

З урахуванням (у тому числі) рекомендацій Комісії видано наказ прокурора Одеської області від 04.08.2015 № 1961к щодо попередження про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці прокуратури Одеської області на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України працівників у зв`язку зі скороченням їхніх посад, зокрема, прокурора відділу Долю Ф ОСОБА_6 І.

На виконання даного наказу 10.08.2015 його згідно з нормами ст. 49-2 КЗпП України позивача попереджено про звільнення з посади у зв`язку зі змінами в організації виробництва (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України) та запропоновано вакантні на той момент посади.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не виявив бажання обійняти жодну з запропонованих посад, наказом заступника Генерального прокурора України — прокурора Одеської області від 09.10.21015 № 2643к позивача з 12.10.2015 звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури на підставі п. 9 ч.І ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».

Як вбачається з долученого до позову списку працівників органів прокуратури Одеської області, переміщених на посадах у серпні 2015 року, станом на 10.08.2015 - тобто на час вручення ОСОБА_1 попередження про наступне вивільнення - всі прокурори (у тому числі ті, які відповідно до висновків Комісії, не могли бути звільнені через наявність в них переважного права на залишення на роботі) були призначені на наявні в апараті прокуратури області вакантні посади.

Відповідно, доводи позивача щодо ненадання прокуратурою області повної інформації про наявні вакантні посади у попередженні на звільнення 10.08.2015 є такою, що не відповідає дійсним обставинам справи.

Подальше призначення прокурорів на посади було подальшою реалізацією рішень, прийнятих на виконання наказу Генерального прокурора України від 15.07.2015 № 51ш. У зв`язку з наявністю тих чи інших поважних причин оформлення відповідних наказів про призначення на посади/звільнення з посад було розтягнуто у часі.

При цьому жодна з посад, на які призначалися прокурори в апараті прокуратури області протягом 10.08.2015-12.10.2015 (тобто у період дії попередження ОСОБА_1 про звільнення), не була вакантною та не могла бути запропонована позивачу через наявність у відповідних працівників переважного права на залишення на роботі при однаковій або більш високій кваліфікації і продуктивності праці відповідних кандидатів у порівнянні з ОСОБА_1

Відсутність вакантних посад в апараті прокуратури Одеської області станом на 01.08.2015, на 01.09.2015, на 01.10.2015 на 02.11.2015 підтверджується відповідними листами за підписом прокурора Одеської області до Генеральної прокуратури України (відповідно-від 03.08.2015 № 11-3322вих-15, від 31.08.2015 № 11-4117вих-15, від 30.09.2015 № 11-4457вих-15 та від 02.11.2015 за№ 11-4682вих-15).

При цьому, необхідно звернути увагу, що станом на 02.11.2015 згідно з інформації прокуратури області на адресу начальника Департаменту кадрової роботи Генеральної прокуратури України наявними вакантними посадами були 4 адміністративні посади, 3 з яких пропонувались позивачеві у попередженні про наступне звільнення.

Але вакантна посада прокурора Приморського району м. Одеси не могла бути запропонована позивачеві, оскільки вакантною вона стала лише 16.10.2015, а згідно з наказом прокурора області від 09.10.21015 № 2643к позивача з 12.10.2015 звільнено з посади прокурора відділу прокуратури області.

Крім того, слід зауважити, що наказом Генерального прокурора України від 15.07.2015 № 51ш ліквідовані деякі структурні підрозділи та одночасно утворені нові, але з аналогічним обсягом функціональних обов`язків та завданнями.

При цьому відповідно до рішення Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 9901/427/18 зміна однієї лише назви посади (у штатному розписі), без зміни її правового статусу у структурі органу (категорії, рангу) та обсягу функціональних обов`язків, не може вважатися її скороченням. Якщо поряд з наведеним взяти до уваги, що замість «ліквідованої» у такий спосіб посади утворено аналогічну посаду з іншою назвою, то стверджувати про реорганізацію в структурі органу та, як наслідок, скорочення, кількості посад як підстави для звільнення прокурорів у розумінні п. 9 ч. 1 ст. 51 та ст. 60 Закону № 1697-VII, немає.

Отже, у прокуратури області не було законних підстав для звільнення осіб, які до та після видання наказу Генерального прокурора України від 15.07.2015 № 51ш виконували одні і ті ж обов`язки, але посади яких змінили назву та не були скорочені.

Переведення прокурорів апарату прокуратури області, яке відбувалося у зазначений період шляхом звільнення прокурорів (Коваль ОСОБА_7 , Клименко ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ) з ліквідованих посад та одночасне призначення їх на аналогічні посади з іншими назвами, але тим самим правовим статусом та обсягом функціональних обов`язків, відповідало вимогам закону, практиці Верховного Суду і формуванню якісного професійного складу апарату прокуратури Одеської області.

Ураховуючи вищевказане, звільнення ОСОБА_1 із займаної посади є таким, що відповідає положенням п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», ст. ст. 40,42, 49-2 КЗпП України.

За змістом позовної заяви ОСОБА_1 посилається на порушення відповідачем вимог статей 40, 42, 49-2 КЗпП України, оскільки прокуратура області, як роботодавець, повідомляючи про звільнення, зобов`язана одночасно запропонувати всі наявні вакантні посади в цій же установі та в межах області, які позивач міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

З приводу наведеного слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена нормами ст. 16 Закону України «Про прокуратуру», є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

В силу положень ч. 4 ст. 16 цього Закону прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

Відповідно до правовою позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі № 21 -8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 803/31/16.

За такого правового врегулювання, призначення особи на посаду | прокурора і звільнення прокурора із займаної посади може відбуватися виключно з підстав та у порядку, передбаченому Законом України «Про прокуратуру», який є спеціальним для правовідносин з приводу проходження публічної служби прокурорами.

Таким чином, при вирішені спірних правовідносин мають бути застосовані норми спеціального Закону, яким є Закон України «Про прокуратуру».

Безпідставним є твердження позивача про поновлення його на попередній посаді, оскільки поновлення не неіснуючій посаді неможливе.

Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Проте, як вбачається з адміністративного позову, посада, з якої Долю ОСОБА_11 звільнено згідно з наказом № 2643к у штатному розписі прокуратури області, як і ліквідоване управління, не передбачено.

Отже, в прокуратурі області відбулися зміни в організації виробництва і

праці шляхом ліквідації управління зі зміною штатного розпису посад, через

що, вимога позивача про поновлення на вказаній посаді не підлягає задоволенню.

У адміністративному позові ОСОБА_1 зазначає, що у нього виникло переважне право на залишенні на роботі, оскільки факт безперервності та тривалості на роботі в органах прокуратури складає більше 24 років. Проте, вказане твердження позивача не заслуговує на увагу через те, що його посаду ліквідовано, від інших наявних на час звільнення посад позивач відмовився, тому відсутні підстави для залишення його на неіснуючій посаді.

Більш того, переважне право, про яке зазначає позивач, застосовується у випадку скорочення посади, проте, у даному випадку переважне право на залишенні на роботі відносно позивача не застосовується оскільки його посаду, як і управління ліквідовано.

Таким чином, до позивача у спірних правовідносинах не застосовуються норми ст. 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі.

Як вбачається з адміністративного позову, ОСОБА_1 свої вимоги, крім іншого, мотивує тим, що відповідно до інформації громадської організації протягом вересня-листопада 2015 року в прокуратурі області було наявно 20 вакантних посад. Однак, як на думку позивача, прокуратурою області про можливість його поновлення на вивільненій посаді згідно з нормами ст. 42-1 КЗпП України не повідомлено.

Вказані твердження не заслуговують на увагу, оскільки, призначення прокурорів відбувалося згідно з нормами чинного законодавства та вказані посади не були вакантними. Вказані посади значились тимчасово вакантними через перебування, зокрема, основного працівника у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку.

Разом з цим, вакантними посадами були вказані у попередженні на наступне вивільнення ОСОБА_1 - це 4 адміністративні посади, а саме: заступника прокурора Київського району м. Одеси, прокурора м. Южне, прокурора Колимського та Миколаївського районів Крім того, позивачеві запропоновано також 6 тимчасово вакантних посади на період відпустки для догляду за дитиною. Від усіх запропонованих прокуратурою області посад позивач відмовився.

Судом встановлено, що Прокуратурою Одеської області у ході виконання наказу Генерального прокурора України від 15.07.2015 № 51ш виконані вимоги зазначених нормативно-правових актів, а тому звільнення ОСОБА_1 згідно з наказом прокурора, області від 09.10.2015 № 2643к вчинено на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, оцінивши досліджені під час судового розгляду справи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області про визнання протиправним та скасування наказу №2643-к, поновлення на посаді.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст Рішення складено та підписано суддею 24 вересня 2019 року.

Суддя О.Г. Гусев

.