Рішення № 84489516, 24.09.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

24 вересня 2019 р. справа № 520/8573/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 до УПтаСЗН адміністрації Московського району Харківської міської ради про визнання бездіяльності протиправної та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Матеріали позову одержані судом 23.08.2019 р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 29.08.2019 р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 16.09.2019 р.

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин) у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про 1) визнання неправомірною відмови відшкодувати вартість проїзду залізничним транспортом із міста Харків до міста Львів і із міста Львів до міста Харків за проїзними документами ЄС № 240964 і ГВ № 060927; 2) зобов`язати протягом місяця з дня набрання рішенням за цим позовом законної сили відшкодувати вартість проїзду: із міста Харків до міста Львів за проїзним документом ЄС № 240964 в розмірі 1081 грн. 10 коп.; із міста Львів до міста Харків за проїзним документом ГВ № 060927 в розмірі 1091 грн.; 3) скористатись правом судового контролю і зобов`язати відповідача подати звіт про виконання рішення суду по цій справі протягом місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Аргументуючи вимоги заявник зазначив, що має право на компенсацію вартості проїзду, але унаслідок вчиненої адміністративним органом відмови у реалізації права створені безпідставні перешкоди.

Відповідач, Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради (далі за текстом - владний суб`єкт, адміністративний орган, Управління, УПтаСЗН) з поданим позовом не погодився.

Підставами заперечень проти позову є доводи про те, що заявник при придбанні залізничних квитків вже використав пільгу як особа - інвалід і оплатив лише 50% вартості проїзду. Тому компенсація решти оплаченої вартості проїзду згідно з законом є неможливою.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник є учасником ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, належить до осіб категорії 1, що підтверджується копією виданого Харківською обласною державною адміністрацією посвідчення серії НОМЕР_1 .

Водночас із цим, заявник є інвалідом 3 групи, що підтверджується копією виданого Управлінням посвідчення серії НОМЕР_2 .

08.04.2019р. заявник у якості особи з інвалідністю придбав залізничний квиток для проїзду з м.Харкова до м.Львова у вагоні класу «люкс» вартістю 1.081,10грн.

Повна вартість цього квитка згідно з листом начальника відділення виробничого підрозділу «Харківське відділення» філії «Головного інформаційно - обчислювального центру» АТ «Українська залізниця» від 10.09.2019р. складала - 2.020,22грн.

26.04.2019р. заявник у якості особи з інвалідністю придбав залізничний квиток для проїзду з м.Львова до м.Харкова у вагоні класу «люкс» вартістю 1.191,00грн.

Повна вартість цього квитка згідно з листом начальника відділення виробничого підрозділу «Харківське відділення» філії «Головного інформаційно - обчислювального центру» АТ «Українська залізниця» від 10.09.2019р. складала - 2.220,03грн.

25.07.2019р. заявник звернувся до Управління з приводу відшкодування витрат, понесених на перелічені поїздки.

За результатами розгляду звернення владний суб`єкт вчинив відмову, котру оформив листом від 30.07.2019р. №05-7597.

Не погодившись із цією відмовою, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що до відносин, які склались на підставі встановлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Пунктом 19 ч.1 ст.20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14), надається така гарантовані державою компенсація та пільга як безплатний проїзд один раз на рік до будь-якого пункту України і назад автомобільним або повітряним, або залізничним, або водним транспортом з правом першочергового придбання квитків.

Правила реалізації даної норми закону були деталізовані п.13 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (затверджено постановою КМУ від 20.09.2005р. №936; далі за текстом - Порядок №936), де зазначалось, що відшкодування громадянам один раз на рік вартості проїзду міжміським транспортом до будь-якого населеного пункту України та у зворотному напрямку (без врахування пересадок) здійснюється за рахунок відповідних субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетом та за місцем реєстрації громадян на підставі проїзних квитків, пред`явлених управлінню (відділу) праці та соціального захисту населення райдержадміністрації, виконкому міських, районних у містах рад. При цьому сума відшкодування вартості проїзду залізничним транспортом не повинна перевищувати вартості проїзду у плацкартному або купейному вагоні швидкого поїзда, а також у вагонах другого класу швидкісного поїзда.

Однак, даний пункт Порядку №936 було виключено згідно з постановою КМУ від 26.10.2016р. №759.

Водночас із цим, відповідно до п.26 розділу І Закону України від 28.12.2014р. №79-VIII визначено, що норми і положення ст.20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналогічна за змістом норма міститься у п.26 розділу VI Бюджетного кодексу України.

Вирішуючи спір, суд відзначає відсутність постанови КМУ, положення якої б визначали порядок реалізації ст.20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у 2019 році.

Таким чином, положення даної статті підлягають застосуванню у порядку, сформульованому у нормі закону.

Стосовно посилання відповідача, Управління на ст.60 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", суд зауважує, що відповідно до положень наведеної норми закону у редакції Закону України від 28.12.2014р. №76-VIII особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які мають одночасно право на інші пільги та компенсації, передбачені законодавством України, надаються за їх вибором пільги та компенсації відповідно до одного із законів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 р. N 6-р/2018 ст.60 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України від 28.12.2014р. №76-VIII було визнано неконституційною.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 17.07.2018 р. N 6-р/2018 прямо указано, що застосуванню підлягає стаття 60 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року N 796-XII у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року N 76-VIII, а саме: "Стаття 60. Інші пільги та компенсації особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, можуть надаватись й інші пільги та компенсації, передбачені законодавством України".

Таким чином, з 17.07.2018р. обмеження одночасного використання заявником декількох споріднених пільг не діє.

Пунктом 6 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги (затверджено постановою КМУ від 29.01.2003р. №117; далі за текстом - Положення №117) дійсно передбачено, що пільговик, який має право на конкретну пільгу згідно з кількома законами України, включається до Реєстру як пільговик, що користується цією пільгою згідно з одним Законом України за його вибором. Якщо фізична особа має право на пільги згідно з кількома законами, до Реєстру включається така інформація про пільговика.

Втім, оскільки п.6 Положення №117 не узгоджується з приписами ст.60 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991р. №796-XII у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014р. №76-VIII, то за загальним правилом розв`язання правових колізій пріоритет у застосуванні мають норми акту права вищої юридичної сили, тобто закону.

Продовжуючи розгляд справи, суд бере до уваги, що згідно з ч.2 ст.381 "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" особи з інвалідністю мають право на 50-відсоткову знижку вартості проїзду на внутрішніх лініях (маршрутах) повітряного, залізничного, річкового та автомобільного транспорту в період з 1 жовтня по 15 травня.

Долученими до справи документами підтверджено, що дана пільга використана заявником.

Звертаючись до суду заявник цих обставин не заперечував та не спростовував.

За правилом ч.3 ст. ст.382 "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" якщо особа з інвалідністю має право на одну і ту ж пільгу за цим Законом і одночасно за іншим нормативно-правовим актом, пільга їй надається лише за одним з них за її вибором (незалежно від підстави встановлення пільги).

Розглядаючи справу, суд зважає, що відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та у рішенні Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) Європейським судом з прав людини фактично надане тлумачення змісту ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та змісту верховенства права, згідно з яким національне законодавство має бути чітким та узгодженим, відповідати вимозі «якості» закону, забезпечувати адекватний захист осіб від свавільного втручання у права заявника, а у разі протилежного (тобто у разі неоднозначного трактування норми права) підлягає застосуванню найбільш сприятливий для заявника підхід.

Відтак, суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли подія використання особою пільги відповідно ч.2 ст.381 "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" не призводить до неможливості використання такою особою пільги згідно з п.19 ч.1 ст.20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", позаяк нормами Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" такого застереження не запроваджено, а тому питання пільги за ч.2 ст.381 "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" не входить до предмету доказування по справі.

Згідно з п.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Обов`язок доведення відповідності оскарженого рішення (діяння) закону за критеріями ч.2 ст.2 КАС України у силу ч.2 ст.77 КАС України покладено саме на владного суб`єкта.

Проте, у спірних правовідносинах владний суб`єкт правомірності оскарженого діяння не довів.

Ураховуючи, що відмова у розумінні вчинку як волевиявлення владного суб`єкта управлінського характеру може бути втілена як у рішенні, так і у дії чи бездіяльності, суд з огляду на зміст заявлених вимог вважає за можливе визнати оскаржену відмову протиправною саме як дію адміністративного органу.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів заявника підтверджений матеріалами справи, що є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову в чатсині вимог про визнання відмови протиправною та обтяження владного суб`єкта обов`язком відшкодувати заявникові вартість проїзду.

Разом із тим, оскільки вимога позову в частині відшкодування вартості проїзду протягом місяця не мотивована жодними аргументами, то ця вимога підлягає відхиленню.

Суд вважає, що положення ст.382 КАС України в частині обтяження учасника справи обов`язком подати звіт про виконання рішення суду (безвідносно до події одержання позивачем виконавчого листа та стану виконавчого провадження) не повністю узгоджуються з положеннями Закону України «Про виконавче провадження», який за загальним правилом вимагає одержання позивачем виконавчого листа та подання цього документа до державного виконавця (приватного виконавця).

Тому випадок застосування судом згаданого вище правового механізму слід вважати виключенням із загального правила, котрий повинен мати вагомі причини.

Судом з матеріалів справи існування таких причини не виявлено.

Відтак, підстав для застосування у даному конкретному випадку приписів ст.382 КАС України суд не знаходить.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради, оформлену листом від 30.07.2019р. №05-7597.

Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради відшкодувати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) витрати на придбання залізничного квитка серії ЄС №240964 у розмірі 1.081 (одна тисяча вісімдесят одна) грн.. 10 коп. та залізничного квитка серії ГВ №060927 у розмірі 1.091 (одна тисяча сто дев`яносто одна) грн.. 00 коп.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Старосєльцева