Рішення № 84489168, 05.06.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2019 року 10:27Справа № 280/796/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., за участю секретаря судового засідання Мащенко Д.В.,

представників:

позивача Бредіхіна Ю.Ю.,

відповідача Кондратенко Є.М.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (вул. Північне шосе, буд. 25, м. Запоріжжя, 69032) про визнання протиправними та скасування рішень, визнання протиправними дій,

ВСТАНОВИВ:

25.05.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач або ФОП ОСОБА_1 ) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (далі - відповідач або ГУ Держпраці у Запорізькій області), в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ заступника начальника відповідача від 18.12.2018 №2146;

визнати протиправними дії щодо проведення з 18.12.2018 по 21.12.2018 позапланової перевірки діяльності позивача на підставі наказу заступника начальника відповідача від 18.12.2018 №2146;

визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу №ЗП2444/565/АВ/ТД-8С2 від 08.01.2019.

Крім того, позивачем подане клопотання про витребування у відповідача доказів, а саме: інформацію отриману від позивача на підставі, якої винесено наказ від 18.12.2018 №2146, погодження Державної служби з питань праці на проведення перевірки позивача, пояснення «працівника ОСОБА_4», про які йде мова в акті від 20.12.2018 №ЗП2444/565/АВ та постанові про накладення штрафу від 08.01.2019 №ЗП2444/565/АВ/ТД-8С2.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у відповідача не було жодних правових підстав для видання спірного наказу на проведення перевірки позивача. Також, позивач вважає безпідставними посилання відповідача на те, що у позивача начебто працює без укладання трудової угоди «працівник ОСОБА_4», оскільки офіційно не працевлаштованих працівників позивач не має. Вказує, що в одному приміщені з ним здійснює господарську діяльність Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (ділі - ФОП ОСОБА_2 .), а при проведенні інспекційного відвідування відповідачем не було встановлено у кого саме працює зазначена особа. За таких обставин позивач вважає, що відповідачем протиправно застосовано до позивача штрафні санкції, оскільки твердження про допуск «працівника ОСОБА_4» до роботи ФОП ОСОБА_1 , без укладання трудового договору, не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи.

Ухвалою від 27.02.2019 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.

26.03.2019 від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позову.

Ухвалою від 27.03.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі №280/769/19, судове засідання призначено на 24.04.2019, з викликом (повідомленням) сторін.

Також, зобов`язано відповідача надати до суду інформацію отриману від ФОП ОСОБА_2 на підставі, якої прийнято наказ від 18.12.2018 №2146, погодження Державної служби з питань праці на проведення перевірки позивача, пояснення «працівника ОСОБА_4», про які йде мова в акті від 20.12.2018 №ЗП2444/565/АВ та постанові про накладення штрафу від 08.01.2019 №ЗП2444/565/АВ/ТД-8С2.

18.04.2019 від відповідача надійшла заява (вх.№15479) про продовження процесуального строку для подання відзиву на адміністративний позов.

23.04.2019 від позивача надійшло клопотання (вх.№16496) про зупинення провадження у справі, обґрунтоване захворюванням позивача.

23.04.2019 від позивача надійшов відзив на адміністративний позов (вх.№16278) в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування наданого відзиву відповідач зазначив, що позивачем інспекторів Держпраці допущено до проведення перевірки та жодних зауважень щодо незаконності її проведення не висловлювалось. Відповідач вказує на те, що в ході проведення інспекційного відвідування за адресою здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») було встановлено, що позивач здійснює господарську діяльність в даному кафе. При цьому, в ході інспекційного відвідування встановлено, що працівник ОСОБА_4 (назвати своє прізвище вона відмовилась) виконувала функції офіціанта та приймала замовлення у клієнтів, що зафіксовано відеозаписом, проте ФОП ОСОБА_1 з зазначеною особою трудовий договір не укладав. На думку відповідача, зазначені обставини свідчать про порушення позивачем ч.1,3 ст.24 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), у зв`язку з чим до позивача правомірно застосовано штрафні санкції.

Ухвалою від 24.04.2019 судове засідання відкладалось до 13.05.2019.

Ухвалою від 13.05.2019 судове засідання відкладалось до 05.06.2019.

24.05.2019 від позивача надійшли заперечення на відзив (вх.№21132), в яких позивач спростовує доводи відповідача викладені в відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 05.06.2019 представник позивача наполягав на задоволенні позову з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзиві, представник відповідача заперечувала щодо задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов.

05.06.2019, на підставі ст.250 КАС України, судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Як встановлено з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) зареєстрований за юридично адресою: АДРЕСА_1 . Основним видом економічної діяльності є: - діяльність ресторанів, наданих послуг мобільного харчування (код КВЕД 56.10).

18.12.2018 заступником начальника ГУ Держпраці у Запорізькій області видано наказ №2146 «Про проведення інспекційного відвідування», яким наказано провести інспекційне відвідування, зокрема ФОП ОСОБА_1 , з питань додержання законодавства про працю у термін до 21.12.2018 (а.с.46).

18.12.2018 ГУ Держпраці у Запорізькій області видано направлення №1179 на проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 (а.с.47).

У період з 18.12.2018 по 21.12.2018 інспекторами ГУ Держпраці у Запорізькій області проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 , за результатами якого складено Акт інспекційного відвідування від 20.12.2018 №ЗП2444/565/АВ. (а.с. 58-60).

Відповідно до висновків Акту інспекційного відвідування від 20.12.2018 №ЗП2444/565/АВ встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 приписів ч.1, 3 ст.24 КЗпП України в частині допуску до роботи без укладання трудового договору в письмовій формі працівника Аріну (назвати своє прізвище вона відмовилася) (а.с.59 зворотній бік).

08.01.2019 ГУ Держпраці винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗП2444/565/АВ/ТД-8С2, якою на позивача накладено штраф у розмірі 111690,00 грн. за порушення ч.1, 3 ст.24 КЗпП України в частині допуску до роботи без укладання трудового договору в письмовій формі з ОСОБА_4. (а.с. 7

Позивач, не погодившись з правомірністю призначення та проведення інспекційного відвідування та постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу про призначення проведення інспекційного відвідування, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.4 ст.2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Згідно ч.5 ст.2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Відповідно до статті 12 Конвенції Міжнародної організації праці №81 від 1947 року (далі - Конвенція), інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: a) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та c) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються.

Згідно статті 16 Конвенції, інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування) (далі - Порядок №295).

Пунктом 2 Порядку №295 визначено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці:

Держпраці та її територіальних органів;

виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Відповідно до пп.6 п.5 Порядку №295, інспекційні відвідування проводяться за інформацією: ДФС та її територіальних органів про невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності.

Згідно пп.1 п.11 Порядку №295, інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право: під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об`єкта відвідування, в яких використовується наймана праця.

Так, відповідач вказував, що підставою для видання наказу про проведення інспекційного відвідування стало пояснення ФОП ОСОБА_2 щодо 5 найманих працівників, які начебто працюють у ФОП ОСОБА_1 (а.с. 44).

Позивач вважає протиправним призначення перевірки та проведення інспекційного відвідування на підставі такого повідомлення.

Суд зазначає, що відповідно до ч.5 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб`єкту господарювання копію посвідчення (направлення).

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб`єкта господарювання.

Суб`єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред`явили документів, передбачених цією статтею.

Отже, суд зазначає, що у разі якщо позивач вважав, що відповідачем порушено порядок призначення та проведення інспекційного відвідування, то відповідно мав право не допускати посадових осіб Держпраці до проведення інспекційного відвідування, відмовитись від надання пояснень та документів, проте таким правом позивач не скористався.

В свою чергу, допуск посадових осіб ГУ Держпраці до проведення перевірки невілює допущені процедурні порушення, а сам наказ про проведення інспекційного відвідування вважається фактично реалізованим, а тому скасування такого наказу про перевірку жодним чином не відновлюватиме порушені права та інтереси суб`єкта господарювання.

За таких обставин, в даному випадку предметом розгляду адміністративної справи повинні бути результати інспекційного відвідування, а саме, постанова про накладення штрафу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправними дій по проведенню інспекційного відвідування та скасування спірного наказу, а відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Стосовно висновків відповідача про порушення ФОП ОСОБА_1 вимог ч.1, 3 ст.24 КЗпП України в частині допуску до роботи без укладання трудового договору в письмовій формі ОСОБА_4 (прізвище якої не було встановлено інспекторами праці під час інспекційного відвідування), суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Згідно ч.3 ст.24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Під час розгляду адміністративної справи судом встановлено, що підставою для прийняття спірної постанови стало те, що:

«…14.12.2018 під час проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_2 встановлено, що за адресою здійснення підприємницької діяльності ( АДРЕСА_4 , кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1») знаходилася працівник ОСОБА_4 (назвати своє прізвище вона відмовилася), яка виконувала функції офіціанта. Вона приймала замовлення у клієнта, прибирала столи, що зафіксовано відеозаписом.

За поясненнями наданими ФОП ОСОБА_2 від 14.12.2018 за даною адресою він здійснює спільно господарську діяльність з ФОП ОСОБА_1 . Найманих працівників у нього не має. Всі працівники працюють у ФОП ОСОБА_1 .

За поясненнями наданими ОСОБА_4, які зафіксовані відео зйомкою, вона проходить стажування два тижні. Працює неповний робочий день. Заробітну плату вона не отримувала.

На вимогу інспектора праці від 18.12.2018 № ЗП2244/565/НД наказу про прийняття на роботу ОСОБА_4 та повідомлення про прийняття її на роботу не надано для ознайомлення ФОП ОСОБА_1 . У договорах про проходження виробничого навчання ОСОБА_4 відсутня.

Так, ФОП ОСОБА_1 допущено порушення частини 1, 3 статті 24 КЗПП України відносно однієї особи, де вказано, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно до ч.2 ст.265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Тобто, підставою для застосування до суб`єкта господарювання штрафних санкцій є зокрема встановлення факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Відповідачем до суду не надано належних та достатніх доказів на підтвердження того, що громадянка ОСОБА_4 була допущенна саме ФОП ОСОБА_1 до виконання роботи без укладання трудового договору, як і не надано жодних доказів на підтвердження того, що зазначена особа в день інспекційного відвідування виконували роботу за дорученням ФОП ОСОБА_1 .

При цьому, суд зазначає, що під час проведення інспекційного відвідування відповідачем не було належним чином враховано ту обставину, що за однією адресою господарську діяльність здійснює два суб`єкта господарювання - ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 .

В наданих поясненнях ФОП ОСОБА_2 не зазначає, що ОСОБА_4 працює у ФОП ОСОБА_1 . В переліку зазначених ним осіб, які начебто працюють у ФОП ОСОБА_1 відсутній працівник з ім`ям ОСОБА_4 або ініціалом ім`я ОСОБА_4.

Судом досліджений наданий відповідачем диск відеозйомки інспекційного дослідження. На відеозйомки працівник, на бейджі якої зазначено ім`я « ОСОБА_4 » не посилається на те, що працює під час проходження стажування саме у ФОП ОСОБА_1 (а.с. 68).

Також в матеріалах інспекційного відвідування відсутні пояснення ФОП ОСОБА_1 щодо того, чи працює у нього під час проходження стажування громадянка ОСОБА_4 .

Отже висновки відповідача стосовно роботи вказаної особи в період стажування ґрунтуються на припущеннях.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що на момент перевірки відповідачем належним чином не було встановлено та підтверджено допущення саме ФОП ОСОБА_1 до роботи на час стажування без укладання трудового договору громадянки ОСОБА_4, у зв`язку з чим застосування штрафних санкцій є передчасним та необґрунтованим.

Крім того суд звертає увагу на наступне.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначається Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17.07.2013 (далі - Порядок № 509).

Абзацами, другим, четвертим пункту 2 Порядку №509 визначено, що штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади.

Пунктами 3-8 Уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа).

Справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

У разі надходження від суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів.

Про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

Розгляд справи розпочинається з представлення уповноваженої посадової особи, яка її розглядає. Зазначена особа роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Під час розгляду справи заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішується питання щодо задоволення клопотання.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Таким чином, вказаними положеннями Порядку №509 передбачено право суб`єкта господарювання, стосовно якого розглядається справа про накладення штрафу, на його участь (в порядку самопредставництва або через представника) у розгляді такої справи, про що останній в обов`язковому порядку повідомляється не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду. Справу може бути розглянуто без участі такого суб`єкта господарювання (його представника) лише у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

Суд враховує приписи частин першої, другої статті 2 КАС України, згідно з якими завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому, вжите законодавцем словосполучення «у спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії, повинен обирати лише визначені законом способи.

Прийняття ж рішення з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення - критерій, який виплаває з принципу гласності прийняття рішень суб`єктом владних повноважень, який підлягає застосуванню при прийнятті свого рішення, що може мати несприятливі наслідки для особи стосовно якої таке рішення приймається. Вказана особа має право бути вислуханою суб`єктом владних повноважень, може наводити обставини щодо суті питання і подавати докази на їх підтвердження, правові аргументи тощо. Принцип гласності включає й право особи на допомогу з боку суб`єкта владних повноважень, зокрема, у вигляді роз`яснення її прав, процедур тощо, а також право на захист, право мати представника, право знати про прийняте відносно неї рішення.

З матеріалів справи встановлено, що на 08.01.2019 о 14:15 було призначено розгляд справи про притягнення ФОП ОСОБА_1 до відповідальності у вигляді штрафу за порушення ч.1,3 статті 24 КЗпП, що підтверджується Повідомленням про розгляд справи від 29.12.2018 за №08/03.4-06/10345. (а.с.63).

02.01.2019, ФОП ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_5 було направлено вищезазначене повідомлення.

До с.Миколаївка Повідомленням про розгляд справи від 29.12.2018 за №08/03.4-06/10345 надійшло - 05.01.2019 (тобто за 3 дні до розгляду справи), що підтверджується роздруківкою з ПАТ «Укрпошта» (а.с. 64). Доказів отримання позивачем вказаного повідомлення роздруківка не містить.

Отже, у даному випадку, відповідач належним чином не повідомив ФОП ОСОБА_1 про розгляд справи про накладення на нього штрафу(ів), що, як наслідок, позбавило позивача встановлених щодо нього законодавством процедурних гарантій, унеможливило здійснення належного захисту своїх прав, представлення аргументів і доказів на їх підтвердження.

Такі процедурні порушення з боку суб`єкта владних повноважень є суттєвими, а прийняте ним рішення без дотримання визначеного законом способу його прийняття, не може вважатись законним.

Посилання ж ГУ Держпраці у Запорізькій області на те, що ним виконано обов`язок щодо повідомлення ФОП ОСОБА_1 про розгляд справи шляхом направлення на його адресу відповідного повідомлення не може бути взято до уваги, оскільки приписи Порядку №509 встановлюють обов`язок саме щодо повідомлення особи, стосовно якої розглядається справа, а не направлення на її адресу відповідного листа.

Крім того суд зазначає, що відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.18), а повідомлення про розгляд справи було направлено на адресу: АДРЕСА_5 .

Таким чином в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення позивача щодо розгляду справи про накладення штрафу.

В свою чергу, позивач у позовній заяві та його представник під час судового засідання стверджували, що ФОП ОСОБА_1 Повідомлення про розгляд справи не отримував.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 та ч.2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, обов`язок доказування належного повідомлення позивача, щодо розгляду справи про накладення штрафу, покладається саме на відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом у постановах: від 12.06.2019 у справі №813/3415/18, від 05.08.2019 у справі №814/2473/17 та інших.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Згідно з частиною п`ятої статті 13 цього Закону, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Частиною шостою цієї статті встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Також суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Враховуючи вищевказані вимоги та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: (п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05; п.53 Рішення ЄСПЛ у справі «Смирнов проти України» від 15.10.2010 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).

Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в адміністративній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог КАС України. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в адміністративному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Відповідно до принципу V, викладеного у Рекомендації № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухваленій Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів 13.10.1994 року, судді, зокрема, зобов`язані проводити справу неупереджено, спираючись на власну оцінку фактів та власне тлумачення закону; забезпечити, щоб кожна сторона мала однакові можливості бути заслуханою, і щоб процедурні права кожної із сторін дотримувались відповідно до положень Конвенції про захист прав та основних свобод людини.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином постанова про накладення штрафу №ЗП2444/565/АВ/ТД-8С2 від 08.01.2019 є протиправною та підлягає скасуванню.

Отже, сукупність вищенаведених, встановлених обставин справи, дає суду підстави вважати, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (вул. Північне шосе, буд. 25, м. Запоріжжя, 69032) про визнання протиправними та скасування рішень, визнання протиправними дій задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу №ЗП2444/565/АВ/ТД-8С2 від 08.01.2019, прийняту першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Запорізькій області Дановським Володимиром Віталійовичем, якою на Фізичну особу-підприємця Кім Олександру Олександровичу накладений штраф у розмірі 111690,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати в сумі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) гривня 00 копійок присудити на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Запорізькій області (вул. Північне шосе, буд. 25, м. Запоріжжя, 69032; код ЄДРПОУ 39833546).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі виготовлено 25.09.2019.

Суддя Р.В. Кисіль