Ухвала суду № 84488485, 25.09.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

м. Вінниця

25 вересня 2019 р. Справа № 120/1269/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у письмовому провадженні клопотання позивача про поновлення провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

11.04.2019 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправними дій відповідача щодо зменшення позивачу основного розміру пенсії за вислугу років під час її перерахунку з 77% відповідних сум грошового забезпечення до 70% та зобов`язання відповідача здійснити з 01.01.2018 перерахунок його пенсії за вислугу років виходячи з 77% відповідних сум грошового забезпечення.

Ухвалою суду від 16.04.2019 відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 26.04.2019 провадження у справі зупинено до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 240/5401/18 (адміністративне провадження № Пз/9901/58/18).

Ухвалою суду від 25.07.2019 відмовлено у задоволені клопотання позивача про поновлення провадження у справі.

16.09.2019 від позивача надійшло повторне клопотання про поновлення провадження у справі. У клопотанні позивач посилається на те, що до прийняття рішення у зразковій справі № 240/5401/18 діють інші рішення Верховного Суду, які є типовими та набрали чинності, зокрема постанови Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 686/12623/17, від 03.03.2018 у справі № 564/2288/16-а та від 03.04.2018 у справі № 175/1665/17. Водночас позивач наголошує, що Велика палата Верховного Суду не видавала забезпечувальний наказ та не зупиняла дію рішень у вказаних типових справах. Отже, на думку позивача, при розгляді справи за його позовом суд повинен керуватися правовими висновками, викладеними у вищезазначених постановах Верховного Суду.

Також позивач зазначає, що окремі судді Вінницького окружного адміністративного суду поновлюють провадження у справах цієї категорії та ухвалюють рішення на користь позивачів.

Крім того, позивач вказує на те, що для нього важливо, щоб порушення його прав відповідачем було припинене якнайвидше та щоб пенсійний орган почав виплачувати йому пенсію в розмірі 77% грошового забезпечення, оскільки пенсія є для нього є єдиним джерелом доходу.

Вирішуючи заявлене клопотання, суд керується такими мотивами.

Насамперед суд зауважує, що ухвала від 26.04.2019 про зупинення провадження у цій справі набрала законної сили, в апеляційному порядку не оскаржувалась та в силу приписів ч. 1 ст. 370 КАС України є обов`язковою для учасників справи, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб.

Відповідно до ст. 237 КАС України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу. З дня поновлення провадження у справі перебіг процесуальних строків продовжується. Провадження у справі продовжується зі стадії, на якій його було зупинено.

Отже, провадження в адміністративній справі може бути поновлене судом лише у разі усунення обставин, що викликали його зупинення.

У цій справі провадження зупинено на підставі положень п. 9 ч. 2 ст. 236 КАС України, а саме до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 240/5401/18 (адміністративне провадження № Пз/9901/58/18).

Відтак підставою для поновлення провадження може бути набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 240/5401/18. Інших правових підстав для цього закон не визначає.

Проте судом встановлено, що вищевказана зразкова справа станом на сьогодні не розглянута, рішення у зазначеній справі не прийнято. Відтак обставини, що стали підставою для зупинення провадження у цій справі не відпали.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Таким чином, вказаними положеннями передбачено обов`язок суду щодо врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

При цьому зазначений обов`язок виникає саме у випадку ухвалення рішення в типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи.

Відповідно до пунктів 21, 22 частини першої статті 4 КАС України:

типові адміністративні справи – це адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги;

зразкова адміністративна справа – типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.

В силу вимог ч. 10 ст. 290 КАС України в рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: а) ознаки типових справ; б) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; в) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

На виконання вказаних вимог, у рішенні від 04.02.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 240/5401/18 Верховний Суд зазначив, що це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є зменшення відсоткового розміру основної пенсії, призначеної за Законом № 2262-ХІІ, при здійсненні перерахунку пенсії у зв`язку із прийняттям Постанови КМУ № 704 відповідно до ст. 63 Закону № 2262-ХІІ на підставі Постанови КМУ № 103 (пункт 33).

Крім того, у пункті 34 рішення від 04.02.2019 у справі № 240/5401/18 Верховний Суд навів обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:

а) позивач є особою, якій призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ;

б) відповідачем є відповідне Головне управління Пенсійного фонду України, на обліку в якому перебуває позивач;

в) предметом спору є зміна відсоткового значення розміру пенсії при здійсненні її перерахунку з 1 січня 2018 року на підставі Постанови КМУ № 103 у зв`язку з підвищенням сум грошового забезпечення, що визначені станом на 1 березня 2018 року відповідно до Постанови КМУ № 704.

Таким чином, обставини цієї справи, склад її учасників, предмет спору між сторонами та заявлені позовні вимоги вказують на те, що ця адміністративна справа є типовою справою, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду від 04.02.2019 у зразковій справі № 240/5401/18 (адміністративне провадження № Пз/9901/58/18).

Отже, враховуючи положення ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у цій справі суд має керуватися тими правовими висновками, що наведені Верховним Судом у рішенні за результатами розгляду вищевказаної зразкової справи.

На це додатково вказують положення пункту 1 частини п`ятої статті 291 КАС України, згідно з якими рішення за наслідками розгляду типової справи може бути оскаржено з підстав не врахування судом першої та/або апеляційної інстанції правових висновків, викладених у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи.

Саме з цих мотивів суд ухвалив рішення про зупинення провадження у цій справі на підставі п. 9 ч. 2 ст. 236 КАС України.

Однак врахування відповідних правових висновків Верховного Суду неможливе, оскільки рішення від 04.02.2019 не набрало чинності.

Підсумовуючи, суд зазначає, що із запровадженням інституту зразкової справи суди першої та апеляційної інстанції зобов`язані при розгляді типових справ враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. І оскільки суд в ухвалі від 26.04.2019 про зупинення провадження у справі дійшов висновку про те, що ця справа є типовою справою, яка відповідає ознакам зразкової справи № 240/5401/18, поновлення провадження у справі можливе після набрання чинності рішенням Верховного Суду у вказаній зразковій справі.

Отже, доводи позивача щодо можливості поновлення провадження з урахуванням висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 686/12623/17, від 03.03.2018 у справі № 564/2288/16-а та від 03.04.2018 у справі № 175/1665/17, є помилковими та судом до уваги не беруться.

Крім того, суд враховує, що завдяки врахуванню правових позицій Верховного Суду у зразкових та типових справах створюється єдність судової практики, яка найкращим чином відповідає вимогам передбачуваності, верховенству права й ефективному захисту прав людини.

Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумереску проти Румунії" (Judgment in the case of Brumarescu v. Romania), принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права. Для того, щоб судове тлумачення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно, щоб судові рішення були розумно передбачуваними.

Єдність судової практики є запорукою довіри громадян до судової влади, якщо суди у одних і тих самих правовідносини застосовуватимуть одні і ті самі норми законодавства, не інтерпретуючи їх на власний розсуд. Завдяки забезпеченню єдності судової практики реалізується конституційний принцип рівності всіх громадян перед законом і судом, гарантуватиметься стабільність правопорядку, об`єктивність та прогнозованість правосуддя.

Також суд зазначає, що зупинення провадження в адміністративній справі є законодавчо визначеною процедурою. Відтак її застосування не може розглядатися як обставина, що перешкоджає в реалізаціїї особою права на доступ до суду.

Крім того, предметом спору у цій справі є перерахунок розміру пенсії позивача, а не її призначення. Позивач отримує пенсію в розмірі, не нижчому від встановленого законом мінімуму. Отже, його конституційне право на соціальний захист не порушується. А беручи до уваги те, що позовні вимоги стосуються зобов`язання відповідача перерахувати та виплатити пенсію позивача починаючи з 01.01.2018, тобто за весь попередній період з відшкодуванням відповідної заборгованості, також немає підстав для висновку, що судовий захист у спірних правовідносинах може бути неповним або ж неефективним, а відмовою у поновлення провадження у справі будуть порушуватись законні права позивача.

Крім того, з урахуванням такого елемента принципу верховенства права як пропорційність (розмірність), Конституційний Суд України дійшов висновку, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов`язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов`язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини». У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що, з`ясовуючи, чи існує позитивне зобов`язання стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини».

У рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» Суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.

Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення Суду від 12 жовтня 2004 року у справі «Кйартан Асмудсон проти Ісландії»).

Крім того, у рішенні «Великода проти України», № 43331/12, від 3 червня 2014 року, ЄСПЛ зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися й передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Отже, права, за захистом яких позивач звернувся до суду, не мають абсолютного характеру. Водночас позивачу забезпечено доступ до суду з метою їх захисту, а існуючий між сторонами спір про перерахунок пенсії буде вирішено судом з прийняттям рішення по суті заявлених позовних вимог. Як вже зазначалось, за своїм змістом такі вимоги полягають у перерахунку та виплаті пенсії з 01.01.2018. Тобто, у випадку задоволення позову, порушені права та інтереси позивача будуть відновленні в повному обсязі, а судовий захист буде ефективним.

Крім того, суд зауважує, що в провадження Вінницького окружного адміністративного суду у складі судді Сала П.І. перебувають інші аналогічні справи цієї категорії, а саме за № 120/931/19-а, № 120/950/19-а, № 120/993/19-а, № 120/1047/19-а, № 1201152/19-а, № 120/1365/19-а, № 120/1475/19-а, № 120/1490/19-а, № 120/1556/19-а, № 120/1711/19-а, № 120/1888/19-а, № 120/1959/19-а, № 120/2470/19-а).

Усі зазначені справи, як і ця адміністративна справа, зупинені судом до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 240/5401/18.

Водночас їх поновлення та вирішення без врахування правових висновків у вказаній зразковій справі, на переконання суду, нівелює інститут зразкової справи, що запроваджений з метою забезпечення єдності судової практики, однакового застосування судами норм матеріалального права та запобігання виникнення подібних спорів у майбутньому.

З огляду на викладене і враховуючи те, що позивач просить поновити провадження у справі з непередбачених законом підстав, у задоволенні клопотання належить відмовити.

Керуючись ст.ст. 236, 237, 242, 243, 248, 256, 294 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання позивача про поновлення провадження у справі відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Ухвала складена та підписана суддею 25.09.2019.

Суддя Сало Павло Ігорович