Рішення № 84484417, 17.09.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.09.2019Справа № 910/10027/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ"

до Державного підприємства "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння"

про стягнення 162 406,74 грн.

представники учасників справи:

від позивача: Лук`янова І.Ю.

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння" про стягнення 183181,52 грн., з яких 20 444,52 грн. основного боргу, 40654,40 грн. пені, 21 858,52 грн. 3% річних та 100224,08 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором комісії щодо організації участі у IX Міжнародній виставці сухопутних та військово-морських озброєнь "DEFEXPO INDIA-2016" № STE-13-24-ДК-16.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/10027/19, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено засідання у справі на 03.09.2019.

16.08.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У поданому відзиві відповідач зазначив, що борг перед позивачем повністю погашений; відповідач не визнає вимогу про стягнення пені, оскільки щодо вказаної вимоги закінчився строк позовної давності. Також у відзиві відповідач заперечив проти стягнення інфляційних втрат, оскільки грошове зобов`язання між сторонами виражене в іноземній валюті, а розрахунок інфляційних втрат та 3% річних поза межами останніх 3-х років не підлягає задоволенню. Відповідачем визнано частково позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 1172,46 грн.

Також 16.08.2019 відповідачем подано окрему заяву про застосування позовної давності.

28.08.2019 від відповідача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що оскільки строк позовної давності неодноразово переривався , то строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних також не минув. Крім того, у відповіді на відзив позивач заявив про зменшення розміру позовних вимог та просив стягнути з відповідача 40654,40 грн. пені, 21787,88 грн. 3% річних та 99964,96 грн. інфляційних втрат та надані оновлені розрахунки вказаних вимог.

03.09.2019 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

У судовому засіданні 03.09.2019 судом постановлено протокольну ухвалу, якою прийнято до розгляду заяву про зменшення розміру позовних вимог та оголошено перерву в судовому засіданні до 17.09.2019.

В судове засідання 17.09.2019 з`явився представник позивача, підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання 17.09.2019 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується розпискою про оголошення перерви.

В судовому засіданні 17.09.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

24.02.2016 між Дочірнім підприємством Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державним госпрозрахунковим зовнішньоторгівельним підприємством "СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ" (далі - комісіонер) та Державним підприємством "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння" (далі - комітент) укладено договір комісії щодо організації участі у IX Міжнародній виставці сухопутних та військово-морських озброєнь "DEFEXPO INDIA-2016" № STE-13-24-ДК-16 (далі - договір), відповідно до п.1.1. якого за цим договором комісіонер зобов`язується за дорученням комітента за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента, щодо замовлень, передбачених у п. 2.1 цього договору послуг для участі комітента у IX Міжнародній виставці сухопутних та військово-морських озброєнь "DEFEXPO INDIA-2016", що відбудеться в період з 28 по 31 березня 2016 року у м. Квітол, Південний ГОА, Республіка Індія.

Згідно з п. 2.2 договору, погоджена комітентом ціна послуг у дол. США визначена в п. 2.1, що становить 24 112,00 дол. США. Сторони погоджуються, що вартість послуг, які надаються комісіонером не є остаточною та підлягає коригуванню шляхом підписання відповідної додаткової угоди до договору, після повернення експонатів та отримання відповідних рахунків за перевезення, митні послуги, забудову виставкової площі, тощо.

У п. 5.2 договору сторони погодили, комітент зобов`язується перерахувати кошти, враховуючи комісійну плату, в розмірі 100% від вартості послуг згідно з п. 2.1 цього договору протягом 5 банківських днів з дати підписання договору та виставлення рахунку комісіонером для покриття витрат у повному обсязі.

Витрати комісіонера, зокрема, пов`язані з придбанням валюти на міжбанківському валютному ринку України, відшкодовуються комітентом на підставі Звіту комісіонера, та в строки, що не перевищують 5 банківських днів від дати його підписання (п. 5.5 договору).

Відповідно до п. 5.6 договору, усі витрати комісіонера відображаються в його звіті, який складається та подається комітенту в письмовій формі разом з актом наданих послуг у місячний строк з дня виконання доручення.

Пунктом 6.1 договору встановлено, що за виконання доручення за цим договором комісіонер отримує комісійну плату у гривнях , в розмірі 10% від загальної суми наданих послуг, визначених у п. 2.1 договору, що складає 2411,20 дол. США.

Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2016, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 9.1 договору).

На виконання умов договору, 04.05.2016 позивачем складено та передано відповідачу Звіт комісіонера, відповідно до якого загальна вартість послуг, стосовно яких вчинено правочини щодо замовлення передбачених договором для участі представників комітента у виставці складає 475465,94 грн.; плата комісіонерові за виконання доручення, передбаченого договором комісії, становить 44978,58 грн. з ПДВ. Заборгованість комітента перед комісіонером складає 520 444,52 грн.

26.05.2016 позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру № СФ-000005 на суму 520444,52 грн.

Також, на виконання умов договору, позивачем надана відповідачу для підписання додаткова угода № 1 від 29.04.2016 щодо зміни п. 2.1 договору та Акт про надання послуг від 04.05.2016 на суму 520 444,52 грн.

Однак, зазначені документи не були підписані зі сторони відповідача.

В той же час, відповідач здійснив оплату за договором на зальну суму 520 444,52 грн., зокрема, 29.07.2017 - 250 000,00 грн., 05.10.2017 - 250 000,00 грн., 26.04.2019 -10444,52 грн. та 07.08.2019 - 10 000,00 грн.

У зв`язку із тим, що відповідач несвоєчасно здійснював оплату за договором комісії, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 40 654,40 грн. пені, 21 787,88 грн. 3% річних та 99 964,96 грн. інфляційних втрат.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом між позивачем та відповідачем укладено договір комісії, відповідно до якого комісіонер зобов`язався за дорученням комітента за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента, щодо замовлень, передбачених у п. 2.1 цього договору послуг для участі комітента у IX Міжнародній виставці сухопутних та військово-морських озброєнь "DEFEXPO INDIA-2016", що відбудеться в період з 28 по 31 березня 2016 року у м. Квітол, Південний ГОА, Республіка Індія.

Стаття 1011 Цивільного кодексу України визначає, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно із ч. 1, ч. 3 ст. 1012 Цивільного кодексу України, договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії.

Відповідно до ч. 1 ст. 1014 Цивільного кодексу України, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договору комісії позивачем надано послуги з оренди виставкової площі, забудови виставкової площі та послуги з оформлення дозвільних документів та транспортні послуги, на підтвердження чого позивачем долучено до матеріалів справи: контракт № STE-13-15-K-16 від 21.01.2016 з Організацією виставки продукції воєнного призначення Міністерства оборони Індії, контракт № STE-13-51-K-16 від 04.03.2016 з JMD DESIGN DESKPVTLD, платіжні доручення про оплату послуг за вказаними контрактами; договір-доручення на транспортно-експедиційне обслуговування № CLS-1202-TEO-08/STE-5-348-D-08 та договір-доручення на декларування вантажів та митно-брокерське обслуговування CLS-02-04-ТБО-09 STE-5-32-Д/Д-09, карнет АТА для тимчасового ввезення товарів, акти надання послуг та платіжні доручення про оплату послуг за вказаними договорами.

Відповідно до умов договору, позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру № СФ-000005 на суму 520444,52 грн.

Також на виконання взятих на себе зобов`язань, позивачем складено та передано відповідачу Звіт комісіонера від 04.05.2016 та Акт про надання послуг від 04.05.2016 на суму 520 444,52 грн.

Однак, листом від 21.07.2016 вих. № 677 відповідач повернув без погодження Звіт комісіонера, у зв`язку з відсутністю, на думку відповідача, належного обґрунтування понесених комісіонером витрат та копії підтверджуючих документів.

На виконання вимог відповідача, позивам направлено лист від 01.08.2016 вих. № 31.13/93/5712-16, до якого надано пояснення та копії відповідних документів.

Одна, листом від 05.08.2016 вих. 750, відповідач повідомив, що для остаточного вирішення питання щодо розрахунку, пропонує направити на адресу підприємства фахового представника, для детального обґрунтування наведених у звіті витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не підписано Звіт комісіонера від 04.05.2016 та Акт про надання послуг від 04.05.2016 на суму 520 444,52 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

В той же час, сторони в договорі погодили, що комітент зобов`язується перерахувати кошти, враховуючи комісійну плату, в розмірі 100% від вартості послуг згідно з п. 2.1 цього договору протягом 5 банківських днів з дати підписання договору та виставлення рахунку комісіонером для покриття витрат у повному обсязі.

Таким чином, враховуючи рахунок-фактуру № СФ-000005 від 26.05.2016 на суму 520444,52 грн., суд дійшов висновку, що відповідач повинен був оплатити борг за договором комісії до 03.06.2016 (включно).

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що відповідач здійснив погашення заборгованості за спірним договором комісії у розмірі 520444,52 грн., однак погашення здійснено з порушення строків, встановлених договором, а саме 29.07.2017 - 250 000,00 грн., 05.10.2017 - 250 000,00 грн., 26.04.2019 -10444,52 грн. та 07.08.2019 - 10 000,00 грн.

Оскільки, оплата була здійснена відповідачем несвоєчасно, позивачем здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені передбачена сторонами у п. 8.2 договору, відповідно до якого за порушення строків виконання грошового зобов`язання за цим договором комітент зобов`язаний сплатити комісіонерові пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення від суми боргу за весь період прострочення.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 40 654,40 грн. за період з 04.06.2016 по 04.12.2016.

В той же час, відповідач проси застосувати строки позовної давності до вимог про стягнення пені.

Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Отже, пеня - це санкція, що триває у часі та розраховується за кожен день невиконання грошового зобов`язання.

Оскільки, пеня - триваюча санкція, що розраховується за кожен день прострочення, то строк позовної давності слід застосовувати з урахуванням наведеного.

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно із ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Оскільки, позивач звернувся з даним позовом до суду 26.07.2019 (дата на поштовому конверті), то вимоги про стягнення пені, які нараховані за період з 04.06.2016 по 04.12.2016 заявлено із пропуском строку позовної давності.

При цьому, суд відхиляє твердження позивача про те, що строк позовної давності до вимог про стягнення пені переривався сплатами боргу, оскільки визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами (пп. 4.4.1 п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

З урахуванням викладеного, суд відмовляє у задоволенні вимог про стягнення пені у розмірі 40 654,40 грн. у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

Пунктом 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" роз`яснено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог в цій частині, зазначав про те, що розрахунок інфляційних втрат та 3% річних поза межами останніх 3-х років не підлягає задоволенню, а також посилався на те, що оскільки грошове зобов`язання між сторонами виражене в іноземній валюті, то нарахування інфляційних втрат є неправомірним.

Суд не погоджується із вказаним доводами відповідача, оскільки у рахунку-фактурі, звіті комісіонера сум зафіксовані сторонами у гривнях, а не в доларах США, та з моменту виставлення рахунку вказана сума боргу в гривні не змінювалась, відповідач здійснював оплати в гривнях, без прив`язки до курсу долара США на момент сплати боргу, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про можливість нарахування інфляційних втрат.

В той же час, як встановлено судом, позивачем здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з 04.06.2016 по 06.08.2019.

Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи те, що позивач звернувся з даним позовом до суду 26.07.2019, а доказів переривання позовної давності щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат позивачем суду не надано, суд дійшов висновку, що обґрунтованим для нарахування 3% річних та інфляційних втрат є період з 26.07.2016 по 06.08.2019 (в межах позовної давності).

Суд, здійснивши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат встановив, що розмір інфляційних втрат становить 97762,11 грн., розмір 3% річних - 19 547,69 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо доводів відповідача, викладених у відзиві, про те, що сторони дійшли згоди про розмір вартості наданих послуг в сумі 520444,52 грн. лише 29.09.2017, а тому саме із вказаної дати у відповідача виник обов`язок з оплати, то суд не погоджується із вказаними доводами, оскільки відповідно до умов п. 5.2 договору, строк оплати не залежить від погодження або непогодження комітентом вартості послуг, та не належить від підписання комітентом звіту. Більше того, суд враховує, що відмовляючи в погодженні звіту комісіонера, відповідачем не зазначено, які саме витрати, на думку відповідача, були не підтвердженими та у чому конкретно у відповідача виникали суми щодо понесених витрат. Більше того, відповідачем жодними доказами не підтверджено, що лише 29.09.2017 сторони остаточно погодили вартість послуг.

Щодо посилання відповідача на приписи ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, то суд зазначає, що відповідач не просив зменшити штрафні санкції та не надавав доказів на підтвердження скрутного матеріального становища. Крім того, 3% річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями та не підлягають зменшенню.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Підсумовуючи наведене, суд задовольняє позовні вимоги Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ" частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння" (03057, м. Київ, вул. Вадима Гетьмана, 6, ідентифікаційний код 34297075) на користь Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ" (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, 7, ідентифікаційний код 30019335) 19547,69 грн. 3% річних, 97762,11 грн. інфляційних втрат та 1759,64 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 24.09.2019.

Суддя С.О. Турчин