Рішення № 84471834, 13.09.2019, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 13.09.2019

Справа № 320/ 4682/18

Провадження № 2/320/210/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2019 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді Урупи І.В.

за участі:

секретаря судового засідання - Литвиненко В.Є.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1

відповідач - Мелітопольська державна нотаріальна контора,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Мелітопольської державної нотаріальної контори, третя особа ОСОБА_2 , про визнання недійсним права власності на земельну ділянку, визнання недійсною та скасування постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії та визнання права власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка уточнюючи позовні вимоги просить визнати недійсним право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з моменту укладання договору купівлі-продажу житлового будинку, тобто з 10.11.2006 як безпідставно отриману за рішенням суду від 20.11.2012, визнати недійсним та скасувати постанову нотаріуса про відмову у вчинені нотаріальної дії від 05.06.2015 та визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 600,14 кв.м. на підставі державного акту про право власності від 22 червня 2000 року, після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько, ОСОБА_3 .. Після його смерті відкрилась спадщина на земельну ділянку площею 600,14 кв.м. Вона є спадкоємицею після його смерті та прийняла спадщину до складу якої відноситься ця земельна ділянка, що належала батьку на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку. Але нотаріусом їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказану земельну ділянку у зв`язку з тим, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду від 20.11.2012 за ОСОБА_2 було визнано право власності на цю земельну ділянку з моменту укладання договору купівлі-продажу житлового будинку, тобто з 10.11.2006. Проте, 10.11.2006 між її батьком та ОСОБА_2 був укладений лише договір купівлі-продажу житлового будинку. При цьому, нотаріус в порушення вимог ст.55 Закону України «Про нотаріат» та п.п.60-64 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» не витребувала всі необхідні документи для посвідчення договору, не пересвідчилась хто є власником земельної ділянки, розташованої під житловим будинком та на яких підставах. Угоду щодо купівлі-продажу або оренди земельної ділянки ОСОБА_2 з її батьком не укладала. При ухваленні рішення про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки було застосовано закон, який не підлягав застосуванню, оскільки ст. 120 ЗК України не була приведена у відповідність до ст. 377 ЦК України. А тому ОСОБА_3 незаконно був позбавлений права власності на земельну ділянку, а ОСОБА_2 набула це право безпідставно. У зв`язку з цим її права як спадкоємиці порушено. Враховуючи, що земельна ділянка увійшла до складу спадщини, а ОСОБА_2 не є спадкоємицею після смерті ОСОБА_3 , постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії є незаконною та підлягає скасуванню, а за нею слід визнати право власності на земельну ділянку на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, а тому, для забезпечення повернення майна спадкодавцю має бути визнано не дійсним право власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 .

В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала з підстав викладених у позовній заяві, при цьому пояснила, що при житті її батько, ОСОБА_3 , подарував їй земельну ділянку площею 600,14 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 . Вказана земельна ділянка належала йому на підставі державного акту на право власності на землю, який не був скасований. 09.11.2006 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку за вказаною адресою. При цьому ніякого правочину щодо передачі у власність земельної ділянки з ОСОБА_2 не укладалося і остання не має будь-якого документу про набуття права власності. Рішенням суду від 20.11.2012 за Новосельцевою було визнано право власності на спірну земельну ділянку. На час ухвалення рішення ОСОБА_3 вже помер та не брав участь у справі, земельна ділянка увійшла до складу спадщини, а тому суд повинен був розглядати справу виходячи з норм законодавства щодо спадкування. Оскільки за ОСОБА_2 визнано право власності на земельну ділянку її було позбавлено права на спадщину. Отже, земельна ділянка увійшла до складу спадщини і вона має на неї право як спадкоємиця, оскільки державний акт на право власності на землю не було скасовано. Крім того, судом було застосовано норми ст. 377 ЦК України, що діяли до 10.11.2006, а норми ст. 120 ЗК України ще не були приведені у відповідність до ст.377 ЦК України, тобто застосовано закон, який не підлягав застосуванню, а тому рішення суду щодо визнання за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку є незаконним.

В судове засідання представник відповідача не з`явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги не визнає, у задоволенні позову просить відмовити.

Ухвалою суду від 23.06.2018 позовна заява була залишена без руху та позивачці надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду від 17.07.2018 провадження у справі було відкрито, постановлено про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду від 27.12.2018 було закрито підготовче провадження у справі, справа призначена до судового розгляду, витребувано з Мелітопольської державної нотаріальної контори копію спадкової справи після смерті ОСОБА_3 та залучено до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_2

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2019 у зв`язку з закінченням терміну повноважень, відповідно наказу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22.04.2019 № 38-к на підставі Указу Президента України від 11.04.2019 № 129/2019 «Про призначення суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду» та неможливістю здійснювати суддею Калугіною І.О. подальший розгляд судових справ, головуючим визначено суддю Урупу І.В.

Ухвалою суду від 13.09.2019 уточнена позовна заява в редакції від 20.05.2019 не прийнята до розгляду та повернута позивачці у зв`язку з тим, що була подана з порушенням строків, встановлених ч.3 ст.49 ЦПК України та ненаданням доказів її направлення з доданими документами іншим учасникам справи не прийнята до розгляду та повернута позивачці.

В судовому засіданні 13.09.2019 клопотання ОСОБА_4 від 04.01.2019, яке надійшло через канцелярію суду, про залучення її до участі у справі в якості позивача залишена без задоволення.

Клопотання позивачки від 04.01.2019, які надійшли через канцелярію суду та заявлені в судовому засіданні 13.09.2019 про витребування доказів відповідно до ч.1 ст. 84 ЦПК України залишені без задоволення з підстав, що були подані з пропуском, встановленого у ч.ч. 2,3 ст. 83 ЦПК України строку та їх необґрунтованості.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення своїх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається з вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, вислухавши позивачку, дослідивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачаються наступні обставини та правовідносини.

Земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 була передана у приватну власність ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на землю від 22.06.2000 № і на час набуття права власності дорівнювала 0,1062 га та належала останньому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю від 22 червня 2000 року № 0564.

У зв`язку з відчуженням частини цієї земельної ділянки площею 461,92 кв.м. за будинком по АДРЕСА_1 залишилась земельна ділянка площею 600,14 кв.м. у зв`язку з чим до державного акту від 22 червня 2000 року були внесені зміни в частині площі та опису земельної ділянки. /а.с.2,24/

10 листопада 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 . /а.с. 25-26/. Будь-яких правочинів щодо земельної ділянки на якій знаходиться цей будинок між сторонами укладено не було.

25.10.2007 ОСОБА_3 , за договором дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Зубовою А.О. за № 4427, передав безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 600,14 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Спадкоємцем за законом після його смерті є ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину у встановленому законом порядку, звернувшись з відповідною заявою до нотаріальної контори.

З матеріалів спадкової справи після смерті ОСОБА_3 вбачається, що дружина померлого, ОСОБА_4 відмовилася від спадщини на користь дочки, ОСОБА_1

До складу спадщини, після смерті ОСОБА_3 увійшли лише вклади в ощадбанках м. Мелітополя. /а.с. 15-80/

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року, ухваленого за результатами розгляду справи №2/421/2012 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам, приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Бєднова Наталія Віталіївна, Комунальне підприємство «Водоканал», Відкрите акціонерне товариство «Мелітопольгаз», приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Зубова Антоніна Олексіївна, про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, про визнання недійсним правочину щодо купівлі-продажу земельної ділянки, про визнання права власності на земельну ділянку, про встановлення постійного земельного сервітуту, стягнення судових витрат та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Відкрите акціонерне товариство «Мелітопольгаз», Комунальне підприємство «Водоканал», приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Бєднова Наталія Віталіївна, про стягнення грошових сум, зокрема визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 600 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташований житловий будинок загальною площею 25,2 кв.м. з моменту укладення договору купівлі-продажу від 10.11.2006.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 600,14 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 25.10.2007 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Зубовою А.О., зареєстрований за № 4427.

Рішення оскаржувалося ОСОБА_1 та набрало законної сили після апеляційного перегляду 28 березня 2013 року. /а.с. 140-149/

Отже, житловий будинок АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_3 на праві власності був проданий ним за життя ОСОБА_2 , відповідно до договору купівлі-продажу від 10.11.2006, а право власності на земельну ділянку площею 600,14 кв.м., на якій розміщений жилий будинок було визнано за ОСОБА_2 на підставі рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20.11.2012.

Таким чином, на час розгляду справи є рішення суду, яке набрало чинності та за яким право власності на спірну земельну ділянку було визнано за відповідачкою ОСОБА_2

Спірна земельна ділянка включена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності як така, що зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20.11.2012 року, (номер витягу 7869289). /а.с. 135/

Згідно із ч.1 ст. 377 ЦК України, в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Згідно ст. 378 ЦК України, право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст.ст. 1216,1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), а до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частинами 1 та 2 ст. 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

З аналізу вказаних норм вбачається, що особа спадкує лише ті права, які належали спадкодавцю на момент його смерті.

Судом встановлено, що спадкодавець ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Право власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку було припинено 10.11.2006 і з цього часу її власником є ОСОБА_2 .

Враховуючи чинне судове рішення, за яким визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку з дня придбання нею будинку, немає підстав вважати, що зазначена земельна ділянка входить до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_3 .

Частиною 4 статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, відповідно ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, за наявності судового рішення, яким право власності на земельну ділянку було визнано за іншою особою та виходячи зі змісту судового рішення, яке існувало на час відкриття спадщини за позивачкою не може бути визнано право власності на спірну земельну ділянку.

Таким чином, слід зробити висновок про те, що підставою виникнення права власності на земельну ділянку у ОСОБА_2 є рішення Мелітопольського міськрайонногоо суду від 20.11.2012, яке набрало чинності та в якому прямо зазначено, що право власності виникло з моменту укладання договору купівлі-продажу, тобто з 10.11.2006.

Таким чином, ОСОБА_2 правомірно набула право власності на земельну ділянку на підставі судового рішення, а тому доводи позивачки щодо безпідставність такого набуття третьою особою та наявності підстав для визнання права власності за нею є хибними.

Доводи позивачки про те, що судом при визнанні за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, на якій розміщений житловий будинок було не вірно застосовано норми ст.377 ЦК України, оскільки згідно із частиною другою ст. 377 ЦК України в редакції, що діяла на час укладання договору, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування, зводяться фактично лише до невірних, на її думку, висновків суду при розгляді іншої цивільної справи № 2-421/2012 та її незгодою з цим рішенням. Наведені позивачкою обставини були предметом розгляду іншої справи, рішення у якій для даної справи є преюдиційним, і факти установлені у яких не потребують доказуванню.

Отже, у суду в даній справі відсутні процесуальні повноваження щодо оцінки висновків суду у справі, яка вже розглянута.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судове рішення є найважливішим актом правосуддя, яке покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист же цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Позивачкою не доведено факту порушення її прав з боку Мелітопольської нотаріальної контори, а тому її вимоги щодо права власності на земельну ділянку безпідставні.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що державний нотаріус видав Чернобильській С.В . свідоцтва про право на спадщину за законом 14.04.2008 за № 3-816 та 08.11.2010 за №3-1787 на грошові внески та 05.06.2015 відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спірну земельну ділянку у зв`язку з належністю зазначеної ділянки не спадкодавцеві на час його смерті, а ОСОБА_2 , на підставі судового рішення. /а.с.4/

Доводи позивачки про незаконність вказаної відмови нотаріуса безпідставні та не ґрунтуються на вимогах закону.

Із постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії вбачається, що видати ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на спірну земельну ділянку неможливо оскільки право власності на цю земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20.11.2012. Вказаним рішенням за нею визнано право власності на земельну ділянку не з дня смерті ОСОБА_3 . В постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії також зазначено, що за витягом ДЗК № НВ-2300548952013 від 26.11.2013 використано державний акт ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 600,14 кв.м. від 05.06.2007 не з дня смерті.

Відповідно до вимог ст. 49 п.2 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Згідно з п.п. 1,2;4.14;4.15;4.18 Розділу ІІ глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 (далі Порядок) при зверненні спадкоємця у зв`язку з відкриттям спадщини нотаріус з`ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Відповідно до розділу І глави 13 Порядку нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії у випадках, передбачених Законом.

Оскільки при зверненні до державного нотаріуса Чернобильська С.В. не надала правовстановлюючих документів про право власності спадкодавця ОСОБА_3 на земельну ділянку, а Державний акт на земельну ділянку площею 600,14 кв.м. від 05.06.2007 останнім було використано ще до його смерті, та на час смерті спадкодавця власником земельної ділянки була інша особа, позивачці правомірно було відмовлено нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину і така відмова ґрунтується на вимогах Закону та відповідає Порядку.

В обґрунтування своїх вимог позивачка посилається на рішення суду від 13.10.2011 у справі № 2-3690/11 за її позовом Мелітопольської державної нотаріальної контори про визнання права на спадкування відповідно до якого її було визнано спадкоємцем права власності на спадкове майно, що залишилося після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: на земельну ділянку площею 600,14 кв.м. по АДРЕСА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 998145, виданого 05 червня 2007 року начальником міського управління ресурсів ОСОБА_5 та зобов`язано Мелітопольську державну нотаріальну контору видати Чернобильській С.В. свідоцтво про право на спадщину, а саме: на земельну ділянку площею 600,14 кв.м. по АДРЕСА_1 , що залишилася після смерті ОСОБА_3 .

Проте, з єдиного державного реєстру судових рішень, що знаходиться у вільному доступі, вбачається, що вказане рішення суду першої інстанції рішенням апеляційного суду Запорізької області від 12 червня 2013 року було скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Мелітопольської державної нотаріальної контори про визнання права на спадкування за законом відмовлено, про що позивачка не могла не знати, оскільки зверталася з заявою про перегляд рішення апеляційного суду за нововиявленими обставинами.

Однак, вказаний факт позивачка приховала, що свідчить про її належну процесуальну поведінку.

Посилання позивачки на те, що державний акт про право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_3 не скасовано в судовому порядку, а тому він є чинним, безпідставні.

У зв`язку з прийняттям судового рішення про визнання недійсним договору дарування та визнання за ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_3 втратив право власності на земельну ділянку з моменту укладання договору дарування.

Керуючись ст.ст. ст.ст.12,18,19,81,82,89,133,141,263,264,265 ЦПК України, ст.ст. 16, 377,378,392,1216,1218,1217,1220 ЦК України, ст. 49 Закону України «Про нотаріат», суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Мелітопольської державної нотаріальної контори, третя особа ОСОБА_2 , про визнання недійсним права власності на земельну ділянку, визнання недійсною та скасування постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії та визнання права власності на земельну ділянку відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення.

Позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНОКПП НОМЕР_1 , вказана адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач - Мелітопольська державна нотаріальна контора, код ЄДРПО 02884196, місцезнаходження м. Мелітополь, б-р 30-річчя Перемоги,19

Третя особа - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою АДРЕСА_3 .

Повне рішення суду складене 23.09.2019.

Суддя: