Рішення № 84460849, 16.09.2019, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2019 р. м. Чернівці Справа № 824/946/19-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Брезіної Т.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Філянович О.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Красноголової О .А. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

В поданому до суду адміністративному позові позивач просить суд винести рішення, яким:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 та зарахуванні до стажу роботи в потрійному розмірі періоду спецпоселення (як реабілітованому громадянину) з 21.10.1947 р. по 07.05.1956 р., на підставі ст. 58, п. "г" ч. 1 ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 період спецпоселення з 21.10.1947 р. по 07.05.1956 р. до стажу роботи в потрійному розмірі відповідно до ст. 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області встановити та проводити виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до п. "г" ч. 1 ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, починаючи з 05 червня 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що разом з батьками був виселений із села Шубранець, Заставніського району Чернівецької області в Пермську область, Росія, де перебував в період з 21.10.1947 р. по 07.05.1956 р. та був реабілітований на підставі ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». У зв`язку із вказаним, позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії із зарахуванням до стажу роботи в потрійному розмірі періоду спецпоселення (як реабілітованому громадянину) з 21.10.1947 р. по 07.05.1956 р., на підставі ст. 58, п. "г" ч. 1 ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Однак, відповідач відмовив у перерахунку пенсії, вказавши про не підтвердження належності ОСОБА_1 до репресованих осіб. Крім того, відповідач у відмові вказав, що позивачу виплачується підвищення до пенсії в сумі 43,52 грн відповідно до пп.2 п. 4 постанови КМУ від 16.07.2008 р. №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян». Позивач вважає таку відмову безпідставною та стверджує, що має право на зарахування періоду спецпоселення з 21.10.1947 р. по 07.05.1956 р. до стажу роботи в потрійному розмірі відповідно до ст. 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а також на підвищення до пенсії відповідно до п. "г" ч. 1 ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, починаючи з дня звернення до пенсійного органу із заявою від 05.06.2019 року.

У зв`язку із вказаним, позивач просив суд задовольнити позов.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити. У відзиві пенсійним органом зазначено про безпідставність позовних вимог про зарахування до стажу роботи позивача в потрійному розмірі періоду спецпоселення з 21.10.1947 р. по 07.05.1956 р., оскільки ОСОБА_1 не подав документи на підтвердження належності до репресованих осіб. При цьому, подані позивачем докази підтверджують його перебування на спецпоселенні в Пермській області з 07.05.1956 р., як члена сім`ї репресованої особи, що не дає право на зарахування до стажу роботи в потрійному розмірі періоду спецпоселення на підставі ст. 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Також відповідач вважає безпідставними позовні вимоги щодо виплати позивачу підвищення до пенсії відповідно до п. "г" ч. 1 ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, оскільки позивачу виплачується підвищення до пенсії в сумі 43,52 грн, відповідно до пп.2 п. 4 постанови КМУ від 16.07.2008 р. №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», як члену сім`ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано.

З вказаних підстав, пенсійний орган просив суд відмовити у задоволені позову.

14.08.2019 р. ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній справи за правилами спрощеного позовного провадження та призначено засідання по справі на 12.09.2019 року.

В судовому засіданні 12.09.2019 р. оголошено перерву до 16.09.2019 року.

В судовому засіданні 16.09.2019 р. позивач підтримав заявлений позов у повному обсязі, в той час як представник відповідача заперечував проти його задоволення.

Оцінивши повідомлені учасниками справи обставини, суд вважає, що наявні достатні підстави для прийняття судового рішення і приходить до наступних висновків.

Судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно довідки від 18.03.1992 р. №021/11-568 виконкому Чернівецької обласної Ради народних депутатів УРСР ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 21.10.1947 р. по 07.05.1956 р. разом з батьками перебував на спецпоселенні в Пермській області РРФСР та на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 17.04.1991 р. реабілітований. (а.с. 15).

До матеріалів справи додано довідку МВС України в Чернівецькій області від 05.02.2007 р. №11/СО-649 видану ОСОБА_1 , про те, що він, як член сім`ї 21.10.1947 р. по рішенню Особливої Наради при МДБ СРСР від 13.05.1948 (протокол №9-б) був виселений із села Шубранець, Заставніського району, Чернівецької області в Пермську область , де знаходився на спец поселенні до 07.05.1956 року. На підставі ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 17.04.1991 р. позивач реабілітований. (а.с. 16).

Згідно довідки Комісії з питань поновлення прав реабілітованих Кіцманської районної ради від 11.12.2007 р. №175 вказано, що ОСОБА_1 має право на пільги відповідно до рішення Чернівецької Ради народних депутатів від 21.12.1993 р. «Про встановлення пільг реабілітованим громадянам». (а.с. 17).

Позивач 05.06.2019 р. звернувся до відповідача із заявою про зарахування до стажу роботи ОСОБА_1 в потрійному розмірі періоду спецпоселення (як реабілітованому громадянину) з 21.10.1947 року по 07.05.1956 року та встановлення підвищення 25% мінімальної пенсії за віком. (а.с. 13-14).

05.06.2019 р. відповідачем надано позивачу лист відмову на заяву від 05.06.2019 р., в якій вказано про відсутність підстав у зарахуванні до стажу роботи ОСОБА_1 в потрійному розмірі періоду спецпоселення з 21.10.1947 р. по 07.05.1956 р., оскільки позивач перебував на спецпоселені як член сім`ї репресованої особи, а не безпосередньо як репресована особа. Крім того, відповідач зазначив про відсутність підстав щодо виплати позивачу підвищення до пенсії відповідно до п. "г" ч. 1 ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, оскільки позивачу виплачується підвищення до пенсії в сумі 43,52 грн, відповідно до пп.2 п. 4 постанови КМУ від 16.07.2008 р. №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», як члену сім`ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано. (а.с. 18).

Спірні правовідносини полягають в перевірці правомірності дій пенсійного органу щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 та зарахуванні до стажу роботи в потрійному розмірі періоду спецпоселення (як реабілітованому громадянину) з 21.10.1947 р. по 07.05.1956 р., на підставі ст. 58, п. "г" ч. 1 ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення";

Спірні правовідносини врегульовані: Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV, Законом України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою" від 17.04.2014 N 1223-VII, Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" від 17.04.91 N 962-XII, Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII.

До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення законодавства та робить висновки по суті спору.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Закон України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою" від 17.04.2014 N 1223-VII (далі - Закон N 1223-VII) визначає статус осіб, депортованих за національною ознакою, встановлює гарантії держави щодо відновлення їхніх прав, принципи державної політики та повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування щодо відновлення прав цих осіб.

Відповідно до ст. 1 Закону N 1223-VII депортація - насильницьке переселення народів, національних меншин та осіб за національною ознакою з місць їх постійного проживання на підставі рішень, прийнятих органами державної влади колишнього СРСР або союзних республік.

Згідно з ч. 9 ст. 6 Закону N 1223-VII встановлено, що депортованим особам, які знаходилися на спецпоселенні, що визначається періодом з моменту депортації до моменту зняття режиму спецпоселень, їхній трудовий (страховий) стаж за період спецпоселення зараховується до стажу роботи (страхового стажу) для призначення трудових пенсій у потрійному розмірі.

Аналогічна правова норма встановлена у ст. 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" від 17.04.91 N 962-XII (далі - Закон N 962-XII) реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Таким чином, законодавством встановлено зарахування стажу перебування в заслані особі, яка була депортована та в подальшому реабілітована до трудового стажу, як компенсацію реабілітованій особі.

Згідно з ст. 1-1 Закону N 962-XII визначенні наступні терміни, зокрема: вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом.

Згідно ст. 1-3 Закону N 962-XII потерпілими від репресій - є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року N 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 21.10.1947 р. по 07.05.1956 р. разом з батьками перебував на спецпоселенні в Пермській області РРФСР та на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 17.04.1991 р. реабілітований.

Таким чином, судом встановлено, що позивач відповідно до ст. 1-3 Закону N 962-XII є потерпілим від репресії, оскільки є дитиною репресованої особи.

Відповідно до ч. 9 ст. 6 Закону N 1223-VII для призначення трудових пенсій у потрійному розмірі зараховується саме трудовий стаж депортованої особи, який вона набула за період спецпоселення.

Крім того, відповідно до ст. 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII визначено, що громадянам, необгрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.

Суд вважає, що оскільки ОСОБА_1 - член сім`ї репресованої особи у період спецпоселення з 21.10.1947 р. по 07.05.1956 р. був малолітньою особою та не набув трудового стажу, тому відсутні підстави зарахування трудового стажу у потрійному розмірі, як це передбачено ч. 9 ст. 6 Закону N 1223-VII.

Суд зазначає, що ст. 1-1 та ст. 1-3 Закону N 962-XII визначено терміни "репресована особа" та "потерпілі від репресії".

Нормами законодавства визначено, що репресованим особам їхній трудовий (страховий) стаж за період спецпоселення зараховується до стажу у потрійному розмірі.

На підставі досліджених матеріалів справи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 , є членом сім`ї репресованої особи є потерпілим від репресії, однак вказана пільга встановлена щодо репресованої особи, а не щодо члена його сім`ї, тому відсутні підстави для пільгового обчислення періоду знаходження позивача на спецпоселенні з 21.10.1947 р. по 07.05.1956 р. в Пермській області РРФСР та зарахування цього періоду до трудового стажу позивача.

У зв`язку із вказаним, позовні вимоги в частині оскарження відмови пенсійного органу у перерахунку пенсії ОСОБА_1 та зарахуванні до стажу роботи в потрійному розмірі періоду спецпоселення (як реабілітованому громадянину) з 21.10.1947 р. по 07.05.1956 р., на підставі ст. 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII, не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині оскарження відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області у встановленні виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до п. "г" ч. 1 ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, суд зазначає наступне.

Відповідно до пу. 6 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно із п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до положень ст. 1 Закону №962-XII реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Згідно із ст. 3 Закону №962-XII реабілітації підлягають всі громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що законодавець до реабілітованих відносить як громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій, так і примусово переселених осіб. При цьому, підставою направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення могла бути як контрреволюційна/політична діяльність громадянина, так і родинні зв`язки з ним.

Згідно наданої суду довідки МВС України в Чернівецькій області від 05.02.2007 р. №11/СО-649 вказано, що ОСОБА_1 , як член сім`ї 21.10.1947 р. по рішенню Особливої Наради при МДБ СРСР від 13.05.1948 (протокол №9-б) був виселений із села Шубранець, Заставніського району, Чернівецької області в Пермську область , де знаходився на спец поселенні до 07.05.1956 року. На підставі ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 17.04.1991 р. позивач був реабілітований.

Враховуючи обставини справи та положення нормативно-правових актів, суд встановив, що позивач належить до категорії громадян, членів сім`ї висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями, реабілітований по статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Таким чином, позивач, як член сім`ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та був реабілітований, має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону №1058-IV відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, положення ч. 3 ст. 28 Закону №1058-IV згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на переконання суду, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов`язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Реалізуючи законодавчу політику у сфері соціальних гарантій належного рівня пенсійного забезпечення, пп.2 п. 4 постанови Кабінет Міністрів України від 16.07.2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» установив, що з 1 вересня 2008 року громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.

Згідно листа відповідача від 05.06.2019 р. вказано про нарахування ОСОБА_1 підвищення в розмірі 43,52 грн., як члену сім`ї особі, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян».

Водночас, відповідно до вимог ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

У відповідності до п.1 та п.6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини та громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту.

Згідно із ч. 3 ст.7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, підлягають застосуванню положення п. «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не норми постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Таким чином, відмова пенсійного органу у встановленні виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до п. "г" ч. 1 ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до поданої позивачем заяви від 05.06.2019 р., є протиправною.

На підставі зазначеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області встановити виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до п. "г" ч. 1 ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, починаючи з 05.06.2019 року.

В решті позову слід відмовити, у зв`язку із відсутністю обґрунтованих доводів та законних підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено суду правомірність дій щодо відмови у встановленні виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до п. "г" ч. 1 ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком. Водночас, доводи позивача щодо наявності підстав для зарахування до стажу роботи ОСОБА_4 в потрійному розмірі періоду спецпоселення (як реабілітованому громадянину) з 21.10.1947 р. по 07.05.1956 р., на підставі ст. 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення", не знайшли свого доказового підтвердження.

Частиною 3 ст. 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із звільненням позивача від сплати судового збору, суд не вирішує питання про стягнення судових витрат.

Керуючись статтями 9, 14, 77, 78, 90, 139, 143, 241 - 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України ,-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови у встановленні виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до п. «г» ч. 1 ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, починаючи з 05 червня 2019 року.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області встановити виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до п. «г» ч. 1 ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, починаючи з 05 червня 2019 року.

4. В решті позову відмовити.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23 вересня 2019 р.

Найменування сторін:

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ,, ідентифікаційний код НОМЕР_1 );

відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (58022, м. Чернівці, вул. Оренбурзька, 7А, код ЄДРПОУ 40329345).

Суддя Брезіна Т.М.