Ухвала суду № 84460636, 24.09.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

24 вересня 2019 року м. Київ № 640/8783/19

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Добрянська Я.І., розглянувши позовну заяву і додані до неї матеріали

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві про скасування державної реєстрації земельних ділянок, зобов`язати вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві, в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію земельних ділянок, що утворились в результаті поділу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати відповідача закрити поземельні книги на земельні ділянки що утворились в результаті поділу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ;

- поновити державну реєстрацію земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом поновлення запису в поземельній книзі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.06.2019р. позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк десять днів з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків, а саме: подати до суду адміністративний позов з додатками, оформленими відповідно до вимог законодавства України, з одночасним наданням до суду копій такого адміністративного позову з додатками відповідно до кількості учасників справи, також заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами на підтвердження своїх доводів.

24.06.2019р. позивачем на виконання вимог ухвали від 04.06.2019р. подано клопотання про усунення недоліків позовної заяви.

Дослідивши матеріали зазначеного клопотання позивача та тексту позовної заяви, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Так, відповідно до частини першої статі 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

З урахуванням наведеного, обов`язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб`єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб`єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватись цим суб`єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. Отже, до юрисдикції адміністративних судів віднесені тільки ті публічно-правові спори, які виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктами владних повноважень віднесених до їх компетенції владних управлінських функцій.

Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом даного позову є визнання протиправною та скасування державної реєстрації земельних ділянок, що утворились в результаті поділу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

З урахуванням наведеного, суд вважає, що в даних правовідносинах наявний невирішений спір щодо права власності, що свідчить про приватно-правовий характер спору, а відтак про непідсудність справи адміністративному судочинству.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 свого рішення від 20 липня 2006 року в справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 згаданої Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

Слід зазначити, що публічно - правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Якщо порушення своїх прав особа убачає в наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.06.2018 р. по справі №815/6945/16 та від 29.08.2018 р. по справі №807/719/15, а також у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2019 р. по справі №826/9962/18.

При цьому, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач фактично оспорює набуття іншими особами права власності на об`єкт нерухомого майна - земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , вважаючи проведення таких реєстраційних дій протиправними.

Отже, правовідносини, які виникли між сторонами, випливають виключно з правовідносин, пов`язаних з правом власності на об`єкт нерухомого майна, тобто спір між ними виник не у зв`язку із виконанням або невиконанням суб`єктом владних повноважень публічно - владних управлінських функцій, в тому числі, делегованих.

Також доцільно зазначити, що оскільки позивач вбачає у наслідках, які спричинені прийняттям рішень щодо об`єкт нерухомого майна, порушення, пов`язані саме з реалізацією майнових інтересів щодо володіння, користування та розпорядження (права власності) відповідним об`єктом, визнання таких рішень протиправними та їх скасування є способом захисту саме майнових прав та інтересів позивача.

Таким чином, з урахуванням положень діючого законодавства України, суд дійшов висновку, що спір у справі між сторонами виник поза межами публічно-правових правовідносин, а отже невіднесений до юрисдикції адміністративного суду.

В той же час, слід зазначити, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача щодо вільного володіння, користування та розпорядження спірним майном. Оскільки позивач не був заявником стосовно реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на нерухоме майно за іншими особами, тобто останні були вчинені за заявами інших осіб, тому такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства.

Вказана вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 4 квітня 2018 року у справі № 817/1048/16, від 18 квітня 2018 року у справі № 804/1001/16 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах щодо державної реєстрації прав.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на рухоме, нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на майно є цивільно-правовим. А тому, вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного судочинства.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 вересня 2018 року по справі №823/2042/16.

Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, частина шоста статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" вказує на те, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною 6 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

На підставі викладеного, керуючись частиною першою статті 170, статтями 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 .

2. Роз`яснити ОСОБА_1 , що повторне звернення до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом з тих самих підстав, з тим самим предметом та до того самого відповідача - не допускається.

3. Роз`яснити ОСОБА_1 його право на звернення з вказаними позовними вимогами до відповідного суду загальної юрисдикції.

4. Копію ухвали надіслати особі, що звернулась із позовною заявою.

Ухвала набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 256 КАС України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 293-297 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська