Рішення № 84456833, 23.09.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2019 року Справа № 160/6163/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) у місті Дніпрі справу за позовом фізичної особи-підприємця Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС у Дніпропетровській області, відповідач), в якому позивач просить визнати протиправною та скасувати повністю вимогу від 08.11.2018 №Ф-3897-57-У Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Позовні вимоги обгрунтовано певними недоліками оскаржуваної вимоги, у зв`язку з чим, на думку позивача, вона підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2019 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У зв`язку із перебуванням судді Маковської О.В. з 16.09.2019 по 20.09.2019 на періодичному навчанні, справа розглянута в перший робочий день - 23.09.2019.

Відповідачем 28.08.2019 до суду подано відзив на позов, в якому він просить відмовити в задоволені позову, у зв`язку з тим, що позивач перебуває на обліку в органах ДФС як фізична особа - підприємець, підприємницьку діяльність не припинено. Враховуючи, що Законом України від 08.07.2010 №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464) передбачено обов`язок фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску, то відповідач вважає доводи позивача не обгрунтованими та таким, що не підлягають задоволенню.

Судом встановлено наступні обставини справи.

ОСОБА_1 з 18.09.2006 зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебуває на обліку в органах ДФС як платник єдиного внеску, підприємницька діяльність не припинена.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності позивача є: Код КВЕД 43.11 Знесення; Код КВЕД 43.21 Електромонтажні роботи; Код КВЕД 43.22 Монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування; Код КВЕД 43.29 Інші будівельно-монтажні роботи; Код КВЕД 43.31 Штукатурні роботи; Код КВЕД 43.32 Установлення столярних виробів; Код КВЕД 43.33 Покриття підлоги й облицювання стін; Код КВЕД 43.91 Покрівельні роботи; Код КВЕД 43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи, н. в. і. у.; Код КВЕД 45.11 Торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами; Код КВЕД 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; Код КВЕД 46.13 Діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами; Код КВЕД 81.22 Інша діяльність із прибирання будинків і промислових об`єктів; Код КВЕД 49.32 Надання послуг таксі; Код КВЕД 53.20 Інша поштова та кур`єрська діяльність; Код КВЕД 62.02 Консультування з питань інформатизації; Код КВЕД 68.10 Купівля та продаж власного нерухомого майна; Код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; Код КВЕД 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування; Код КВЕД 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; Код КВЕД 73.20 Дослідження кон`юнктури ринку та виявлення громадської думки; Код КВЕД 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель (основний).

З 13.06.2017 ОСОБА_1 працює комерційним директором на ПП «Клінлайф», що підтверджується оригіналом Довідки від 10.06.2019 №10/06/19.

ГУ ДФС у Дніпропетровській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018 №Ф-3897-57/У, згідно якої позивач має заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 15 819,54 грн.

Не погодившись з даною Вимогою позивач оскаржив її в адміністративному порядку. Рішенням ДФС України від 18.06.2019 №27837/6/99-99-11-05-02-25 позивача повідомлено про те, що оскаржувана вимога сформована для передачі до Державної виконавчої служби для примусового стягнення та не може бути предметом оскарження в адміністративному порядку.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом №2464.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (пункт 6 часина 1 статті 1 Закону №2464).

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина 1 статті 2 Закону №2464).

Згідно пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов`язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2017, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску фізичними особами-підприємцями навіть у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

База нарахування єдиного внеску визначається статтею 7 Закону №2464, але в будь-якому разі не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Частиною 7 статті 9 Закону №2464 передбачено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. (частина 8 статті 9 №2464).

Право на звільнення від сплати єдиного внеску за себе мали у 2017 - 2018 роках фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 4 статті 4 Закону №2464).

Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями чинним законодавством не передбачено.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач має право на звільнення від сплати єдиного внеску.

Законами України від 21.12.2016 №1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» та від 07.12.2017 №2246- VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлено, що місячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 - 3200,00 грн., з 1 січня 2018 року- 3723 грн. відповідно.

Тобто, за 2017 позивачу необхідно було сплатити 8448 грн., а за 2018 рік щоквартальний платіж складає 2457,18 грн.

Оскільки позивач не виконав свого обов`язку щодо нарахування та сплати єдиного внеску, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно та відповідно до вимог Закону №2464, обчислено суми єдиного внеску, не сплачені позивачем за 2017 рік (8448 грн.) та три квартали 2018 року (7371,54 грн.) в загальному розмірі 15819,54 грн., про що зазначено в оскаржуваній вимозі про сплату боргу (недоїмки).

Щодо посилань позивача на певні недоліки в оформленні оскаржуваної вимоги, то суд зазначає, що зазначені обставини не впливають на обов`язок фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний соціальний внесок, а тому не можуть бути підставою для скасування вимоги.

Крім того, як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх судових рішеннях, якщо відповідне рішення контролюючого органу прийнято у межах компетенції та в межах строків, протягом яких податковий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків та штрафних санкцій, з його форми можна чітко встановити його зміст, зокрема, порушення законодавства, згідно з яким визначено грошове зобов`язання платника податків та застосовано штрафну санкцію, суму, та вручено платнику податків у визначеному порядку, то прийняття такого рішення після спливу встановленого строку не повинно розцінюватися як обставина, що виключає застосування до платника податків фінансової відповідальності.

Також суд критично ставиться до посилань позивача на неправомірність дій контролюючого органу по складанню оскаржуваної вимоги, які виражені, на його думку, у відсутності розрахунку заборгованості, що передбачено статтею 58 Податкового кодексу України (відсутній розмір єдиного внеску та період затримки несплати заборгованості), оскільки відповідно до пункту 1.3 статті 1 Податкового кодексу України, останній не регулює питання погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доведено правомірність свого рішення.

Суд, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Керуючись ст.ст. 9, 77, 90, 241- 246, 255, 257 - 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Маковська