Рішення № 84456821, 05.09.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2019 року Справа № 160/7419/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.,

при секретарі судового засідання Трайдук С.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Нагорної З.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до оловного управління ДФС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

02 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якій просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 23.05.2019 року №Ф-37922-50/67 про сплату боргу (недоїмки) єдиного соціального внеску в сумі 2754,18 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 23.05.2019 року №Ф-37922-50/67, оскільки на підставі рішення Дніпропетровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №2 від 11.09.1993 року позивач набув право на заняття адвокатською діяльністю, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю №0076. Відповідно до вимог законодавства позивач, як особа, яка має спеціальне право - право на зайняття адвокатською діяльністю, позивач перебуває на обліку в податкових органах, як особа яка здійснює незалежну професійну діяльність з 01.01.1993 року. Протягом періоду з 01.01.1993 року по 26.08.2015 року, позивач здійснював індивідуальну адвокатську діяльність, подавав звітність та сплачував податок до ДПІ у Новокадацькому районі м. Дніпра. В період з 26.08.2015 року по 08.04.2019 року позивач працював на постійній роботі по трудовому договору на різних посадах в юридичному відділі Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод». За весь термін роботи на Приватному акціонерному товаристві «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» позивач не отримував доходи від адвокатської діяльності, про що зазначав у деклараціях, які своєчасно подавав до органів ДФС. Таким чином, з 01.01.2019 року по 31.03.2019 року позивач не здійснював індивідуальну адвокатську діяльність як само зайнята особа. Роботодавцем позивача за період з 01.01.2019 року по 31.03.2019 року сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за ОСОБА_1 .

На думку позивача, оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасуванню, у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі № 160/7419/19 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

Справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 05.09.2019 року.

Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1, 2 ст.257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст.262 260 Кодексу адміністративного судочинства України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2019 року на адресу суду від відповідача 28.08.2019 року надійшов відзив на позовну заяву.

В наданому до суду відзиві зазначено, що позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом №2464, є недоїмкою, за який сплачується єдиний внесок. З 2017 року особи, які проводять незалежну професійну діяльність, навіть у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року зобов`язані визначити базу нарахування єдиного внеску, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої законом. Позивачем протягом 2017-2019 років сплата єдиного соціального внеску самостійно не здійснювалась, що підтверджується ІКП платника податків. Особи, які провадять незалежну професійну діяльність та одночасно є найманими працівниками, не звільняються від сплати ЄСВ за себе, якщо вони зареєстровані як особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 на підставі рішення Дніпропетровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №2 від 11.09.1993 року набув право на заняття адвокатською діяльністю, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю №0076.

Протягом періоду з 01.01.1993 року по 26.08.2015 року, позивач здійснював індивідуальну адвокатську діяльність, подавав звітність та сплачував податок до ДПІ у Новокадацькому районі м. Дніпра.

В період з 26.08.2015 року по 08.04.2019 року позивач працював на постійній роботі по трудовому договору на різних посадах в юридичному відділі Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод»

Відповідно до відомостей з інтегрованої картки платника єдиного внеску 2028200173, наданого відповідачем до відзиву, за позивачем станом на 30.04.2019 року обліковується заборгованість у загальній сумі 2457,18 грн. по єдиному внеску. Недоїмка нарахована з 2017 року.

Відповідачем у відзиві зазначено, що недоїмка розрахована автоматично, загальна сума нарахувань з єдиного внеску складає 2457,18 грн., а саме:

- за 2017 рік в сумі 8448,00грн., граничний строк сплати до 02.05.2018 року;

- 1 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.04.2018 року;

- 2 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.07.2018 року;

- 3 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.10.2018 року;

- 4 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 21.01.2019 року;

- 1 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 19.04.2019 року.

23 травня 2019 року відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23.05.2019 року №Ф-37922-50/67, якою позивачу визначено до сплати 2754,18 грн. недоїмки з єдиного внеску.

Не погодившись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 23.05.2019 року №Ф-37922-50/67, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Спірні правовідносини врегульовані Основами законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженими Законом України від 14 січня 1998 року №16/98-ВР, Законом України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 року за № 460/26905, Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року №1162, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за №1553/26330 (далі - Порядок № 1162), Положенням про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування зареєстрованим постановою Правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

Частиною першою статті 7 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначені особи, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а частиною другою цієї статті встановлено, що перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов`язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України за видами.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є:

- фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);

- фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).

Суд зазначає, що відповідно до норм ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» необхідними умовами для сплати особою, яка провадять незалежну професійну діяльність єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.

При цьому, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак, не є підставою та доказом здійснення такої діяльності.

Представником відповідача суду не надано будь-яких пояснень або належних та допустимих доказів того, що позивач здійснює незалежну професійну діяльність та отримує дохід від такої діяльності.

З матеріалів справи, судом встановлено, що позивач в період з 26.08.2015 року по 08.04.2019 року працював на постійній роботі по трудовому договору на різних посадах в юридичному відділі приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» та не отримував дохід від адвокатської діяльності.

Враховуючи те, що позивач не провадить адвокатську діяльність, є найманим працівником, відповідно і доходів від незалежної професійної діяльності не отримує, визначена в оскаржуваній вимозі головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 23.05.2019 року №Ф-37922-50/67 сума недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.

Отже, відповідач пред`явивши позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску діяв всупереч закону.

Вказане повністю узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 28.03.2019 року у справі № 820/6324/17 та від 02.09.2019 року у справі № 520/3939/19.

Частиною другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic» №26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява №77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1)»), серія А, № 30, пункти 48-49; «Мелоун протии Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), серія А, № 82, пункт 66); « Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), серія А, № 226-А, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), серія А № 176-В, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. згадані вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувану податкову вимогу з порушенням процедури, діяв не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 768,40 грн., що документально підтверджується квитанцією № 0.0.1425812137.1 від 02.08.2019 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 768,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 241-246, 295, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задоволити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 23.05.2019 року №Ф-37922-50/67.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А) сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 768 грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 16 вересня 2019 року.

Суддя С.В. Ніколайчук