Рішення № 84456820, 23.09.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2019 року м. Житомир справа № 240/7747/19

категорія 106020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токарева М.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, третя особа: Державна судова адміністрація України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся із позовом до суду, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нездійснення нарахування йому, судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області, суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законами України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" та "Про Державний бюджет України на 2018 рік";

- зобов`язати відповідача перерахувати йому суддівську винагороду, виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3200 грн. за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року з врахуванням вже виплачених коштів, та виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3723 грн. за період з 01 січня 2018 року по 03 грудня 2018 року з врахуванням вже виплачених коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що працюючи на посаді судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області його посадовий оклад з 01 січня 2017 року становив 16000 грн., а з 01 січня 2018 року - 17620 грн., тобто у розмірі, що відповідає 10-ти прожитковим мінімумам доходів громадян. Вважає, що такий розмір суддівської винагороди не відповідає нормам чинного законодавства, які регулюють правовідносини щодо розміру суддівської винагороди та порядку її нарахування та виплати. Вказує, що розрахункова величина, що визначена в Законі України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, який не є спеціальним у питаннях правового статусу суддів та судоустрою, суттєво знизила рівень гарантій незалежності суддів, оскільки посадовий оклад обчислюється не з огляду на правомірні очікування суддів (з розміру мінімальної заробітної плати), а з розрахункової величини, удвічі нижчої, у зв`язку з чим дії відповідача при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди є неправомірними. Така правова позиція відповідає правовій позиції Конституційного Суду України, викладеній у рішенні від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, за яким положення частин 3 і 10 статті 133 Закону №2453-VІ було визнано неконституційними. З огляду на це, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

У встановлений судом строк на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву зазначено, що Територіальне управління ДСА України у Житомирській області не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди позивачу у іншому розмірі, який не передбачений Законами України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII, від 07 липня 2010 року №2453-VІ, та штатним розписом Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області. Рішенням Конституційного суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 було визнано таким, що не відповідає Конституції України положення ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 №192-VIІІ та встановлено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції. Разом з тим, відповідач наголосив на тому, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат після набрання чинності цим Законом. Вказаний нормативно-правовий акт є чинним та не був визнаний неконституційним, а тому розрахунковою величиною, яка має бути застосована під час визначення розміру суддівської винагороди, є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлений законом. У зв`язку з цим відповідач вважає, що розмір суддівської винагороди, який був нарахований та виплачений позивачу у вказаний період, відповідає вимогам закону, а тому позовні є необґрунтованими.

Встановлено, що Указом Президента від 22.12.2009 №1091/2009 позивача призначено на посаду судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області.

Відповідно до наказів Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 19.01.2010 №3/к та від 02.01.2018 №7-/К ОСОБА_1 визнано таким, що приступив до виконання обов`язків судді Новоград-Волинського міськрайонного суду .

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, розглянувши звернення позивача, листом від 28.12.2018 №2502/18-вих повідомило позивача про те, що посадовий оклад судді встановлюється, виходячи із розміру прожиткового мінімуму та відповідно до рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 в справі №1-7/2018(4062/15) за конституційним поданням Верховного Суду судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, становить 26430 грн. Наголошено, що перерахунок суддівської винагороди здійснений згідно чинного законодавства.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI (втратив чинність частково) та Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (чинний), які визначають організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Серед таких гарантій виділено: особливий порядок його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень; недоторканність та імунітет судді; незмінюваність судді; порядок здійснення правосуддя, таємниця ухвалення судового рішення; заборона втручання у здійснення правосуддя; відповідальність за неповагу до суду чи судді; функціонування органів суддівського врядування та самоврядування; забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім`ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; право судді на відставку, а також окремий порядок фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, зокрема надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема, рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, а також від 4 грудня 2018 року №11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 2453-VІ, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Так, відповідно до положень Європейської хартії про Закон «Про статус суддів» від 1998 року рівень винагороди за виконання суддями професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку і, таким чином, вплинути на їхню незалежність та неупередженість. Також у Рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року № (94)12 та від 17 листопада 2010 року №(2010)12 передбачено, що кожна держава має забезпечити узгодженість між статусом, винагородою суддів і гідністю їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе; суддівська винагорода має бути достатньою, щоб захистити суддів від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Тому суддівську винагороду необхідно розглядати і як «запобіжник» вчинення корупційних правопорушень суддями.

Відповідно до Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, термін повноважень суддів, їх незалежність, безпеку, відповідну винагороду, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.

Також Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя від 1983 року установлює, що строк перебування суддів на посадах, їхня незалежність, соціальні гарантії, адекватна оплата і умови праці гарантуються законом і не можуть скорочуватися.

У пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Згідно ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі Закон № 1402, в редакції станом на 04.12.2018) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 3 ст. 135 Закону № 1402 передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Відповідно до п. 22 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402 право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

Згідно п. 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402 до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст.529; 2015 р., №№ 18-20, ст.132 із наступними змінами).

Відповідно до ч. 3 ст. 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI (далі Закон № 2453, у первинній редакції від 07.07.2010) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ч. 3 ст. 129 Закону № 2453 (у редакції Закону України «Про внесення зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 19.12.2013 №716-VII, який набрав чинності з 01.01.2014) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

Отже, Законом України "Про внесення зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 19.12.2013 №716-VII, який набрав чинності з 01.01.2014, було виключено положення щодо виплати суддям місцевого суду посадового окладу з 1 січня 2014 року у розмірі 12 мінімальних заробітних плат.

Верховною Радою України 12.02.2015 прийнято Закон України "Про забезпечення права на справедливий суд" №192-VIII, яким Закон України № 2453 викладено у новій редакції.

Так, ч. 3 ст. 133 Закону №2453 (у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 №192-VIII, який набрав чинності з 28.03.2015) передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Конституційним Судом України 04.12.2018 прийнято рішення №11-р/2018 (справа за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд"), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII.

Зазначено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат".

У вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.

Така позиція Конституційного Суду України відповідає приписам Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.

Тому суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу, яка згідно ч. 2 ст. 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 складається з посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що у свою чергу є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Отже, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, розмір посадового окладу судді місцевого суду, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання має визначатись відповідно до положень Закону № 2453 у первинній редакції та становити 15 мінімальних заробітних плат.

Відповідачі, заперечуючи проти задоволення позову, зазначили про те, що відповідно до п. 3 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Відповідачі вважають, що вказаний нормативно-правовий акт є чинним та не був визнаний неконституційним, а тому на думку відповідача розрахунковою величиною, яка має бути застосована під час визначення розміру суддівської винагороди, є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлений законом про Державний бюджет, а не мінімальна заробітна плата, з приводу чого суд зазначає таке.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 40 Бюджетного кодексу України передбачено, що законом про Державний бюджет України визначається розмір мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період.

Згідно ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VIII у 2017 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць установлений у розмірі з 1 січня 2017 року 1 544,00 грн.

Відповідно до ст. 8 цього ж Закону установлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня 3 200,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017 визначено, що з 1 січня 2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1 762,00 грн.

У 2018 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня становить 3723,00 грн. (ст.8 вказаного Закону).

Відповідно до п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017 (далі Закон № 1774), встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 гривень.

З аналізу положень Закону № 1774 слідує, що вказаний нормативно-правовий акт передбачав внесення змін до великої кількості законодавчих актів України (зокрема, Кодексу законів про працю України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Законів України "Про пенсійне забезпечення", "Про державну службу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про прокуратуру", "Про судову експертизу", "Про оплату праці" тощо), а отже, не може вважатися спеціальним законом з питань судоустрою та статусу суддів, а є загальним законодавчим актом.

Окрім цього, п. 53 Закону № 1774 не передбачено внесення змін до Закону № 2453 щодо необхідності застосування розрахункової величини у розмірі 1 762,00 грн. для визначення посадового окладу судді. Тобто, цим законом не внесено відповідних змін до Закону № 2453.

Суд вважає, що положення Закону № 2453, що передбачають механізм визначення посадового окладу судді в залежності від розміру мінімальної зарплати, необхідно розглядати як спеціальний нормативно-правовий акт.

Отже, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 2453, а положення Закону № 1774 вважати загальними нормами.

Також про пріоритетність спеціальних норм права над загальними зазначено і в судовій практиці Європейського суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року", згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі "Фадєєва проти Росії" від 9 червня 2005 року, зазначено, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку необхідності втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці Судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції.

Наведена правова позиція відповідає принципу правової визначеності, що спрямований на реалізацію принципу верховенства права, проголошеного у ст. 8 Конституції України та ст. 6 КАС України, та надає право державі встановлювати на національному рівні спеціальні механізми правового регулювання певного кола суспільних відносин (відмінні від загальних), і зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані у таких випадках.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Зубко та інші проти України" від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді (ч. 7 ст. 48 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що починаючи з 1 січня 2017 року розрахункова величина у розмірі 1 600,00 грн., що визначена у Законі № 1774, який не є спеціальним нормативно-правовим актом у питаннях регулювання правового статусу суддів та судоустрою, суттєво знизила рівень гарантій незалежності суддів, оскільки посадовий оклад при визначенні суддівської винагороди обчислюється не з огляду на правомірні очікування суддів (з розміру мінімальної заробітної плати), а з розрахункової величини, удвічі нижчої.

Такий висновок відповідає правовій позиції Конституційного Суду України у рішенні від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, за яким положення частин 3 і 10 статті 133 Закону № 2453 було визнано неконституційними.

У зв`язку з цим суд вважає, що при визначенні розміру суддівської винагороди позивача принаймні з 04.12.2018 у якості розрахункової величини мала застосовуватись мінімальна заробітна плата, розмір якої був встановлений на 01 січня 2018 року та на 01 січня 2019 року.

Натомість, під час визначення розміру посадового окладу позивача в якості розрахункової величини було застосовано мінімальний прожитковий мінімум для працездатних осіб, який був встановлений на 01 січня 2018 року та на 01 січня 2019 року відповідними законами про Державний бюджет України.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що ТУ ДСА України у Житомирській області протиправно не здійснило нарахування та виплату ОСОБА_1 з 04.12.2018 посадового окладу та відповідних надбавок, які загалом складають суддівську винагороду, обчислену на підставі первинної редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати.

У зв`язку з цим суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності ТУ ДСА України у Житомирській області щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, обчисленої на підставі первинної редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законами України "Про державний бюджет" на 2018, 2019 роки, з 04.12.2018 та зобов`язання перерахувати суддівську винагороду, виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3200 грн. за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року з врахуванням вже виплачених коштів, та виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3723 грн. за період з 01 січня 2018 року по 03 грудня 2018 року з врахуванням вже виплачених коштів.

Керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області (вул.Бориса Лятошинського, 5, м.Житомир, 10014, код ЄДРПОУ 26278626), третя особа - Державна судова адміністрація України (вул.Липська, 18/5, м.Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нездійснення нарахування судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області ОСОБА_1, суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законами України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" та "Про Державний бюджет України на 2018 рік".

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області перерахувати судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області ОСОБА_1 суддівську винагороду, виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3200 грн. за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року з врахуванням вже виплачених коштів, та виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3723 грн. за період з 01 січня 2018 року по 03 грудня 2018 року з врахуванням вже виплачених коштів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.С. Токарева