Рішення № 84456495, 19.09.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2019 року ЛуцькСправа № 140/2475/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мачульський В.В.,

при секретарі судового засідання Шикун О.Є.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Федорчук І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимог,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 № Ф-1495-52У та від 14.02.2019 року № Ф-1495-52У.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що отримавши копії матеріалів виконавчих проваджень, позивач ознайомився з вимогами від 12.11.2018 № Ф-1495-52У та від 14.02.2019 року № Ф-1495-52У, винесених ГУ ДФС у Волинській області. Вважаю їх протиправними і такими, що підлягають скасуванню, з огляду на таке.

10.08.2011 року ОСОБА_2 був зареєстрований як фізична особа-підприємець вид діяльності згідно КВЕД 25.99 - виробництво інших готових металевих виробів, н. в. і. у. Крім того, у період з 06.02.2014 року та по даний час працює водієм АДС за трудовим договором на підприємстві теплових мереж «Ковельтепло», тож за вказаний період роботодавець вже сплатив за нього як найманого працівника єдиний внесок, а тому вважає що у нього не може виникати обов`язку зі сплати єдиного внеску як особи, що перебуває у трудових відносинах.

Крім того, зазначає, що Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VІ прямо не покладає обов`язку на застрахованих осіб, які зареєстровані підприємцями, сплачувати у разі неотримання доходу (прибутку) суму єдиного внеску у розмірі, не меншому за розмір мінімального страхового внеску, якщо при цьому така застрахована особа у встановленому порядку перебуває у трудових відносинах і на суми нарахованої та одержуваної нею заробітної плати страхувальник нараховує та сплачує за таку особу єдиний внесок.

На думку позивача, перебування у трудових відносинах та отримання застрахованою особою заробітної плати, на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок, виключає обов`язок сплати нею як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець, єдиного внеску, якщо при цьому підприємницьку діяльність вона фактично не здійснює та доходів від неї не отримує.

З урахуванням вищезазначених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, ОСОБА_2 переконаний, що оскільки протягом 2017-2018 років він перебував у трудових відносинах та одержував заробітну плату, на яку страхувальником (ПТМ «Ковельтепло») нараховувався та з якої сплачувався єдиний внесок, а вказаний період включений до його страхового стажу, при цьому, підприємницьку діяльність у цей період позивач не здійснював та доходів від неї не отримував, тому у відповідача були відсутні будь-які правові підстави для формування та направлення оскаржуваних вимог, а відтак їх слід визнати протиправними та скасувати.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 19.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін, суддею одноособово.

29.08.2019 від представника Головного управління ДФС у Волинській області надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що позивач з 12.08.2011 зареєстрований як фізична особа-підприємець, а тому зобов`язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок незалежно від суми отриманого доходу (прибутку), в розмірі не менше мінімального страхового внеску. Однак, позивач свого обов`язку зі сплати ЄСВ не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість (недоїмка) в сумі 18 276,72 грн.

Оскільки, позивачем підприємницьку діяльність припинено лише 02.07.2019, а тому вимоги про сплату боргу від 12.11.2018 № Ф-1495-52У та від 14.02.2019 року № Ф-1495-52У винесена у відповідності до вимог чинного законодавства, є правомірною, а відтак підстави для її скасування відсутні.

Крім того, представником відповідача було подано клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін та про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою суду від 30.08.2019 постановлено судовий розгляд даної справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін та призначено судове засідання у справі на 14:30 12.09.2019.

09.09.2019 від представника позивача надійшла відповідь на відзив у якій зазначив, що як підтверджується інформацією з ЄДР позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем. Проте, починаючи з 2011 по 2019 господарської діяльності, як підприємець, він не проводив, найманих трудових ресурсів не мав, доходів від підприємницької діяльності не здійснював. При цьому, останніх 5 років позивач перебував у трудових відносинах з ПТМ «Ковельтепло», яке, як роботодавець сплачувало єдиний соціальний внесок, розмір якого перевищує мінімальний страховий платіж.

Таким чином, позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена спірна вимога, нараховував та сплачував роботодавець, як страхувальник, в розмірі не менше мінімального внеску, що виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску ще й як особою, що зареєстрована, як фізична особа-підприємець.

Крім того, просить суд стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

У запереченні на клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, вважає не пропущений строк звернення до суду, оскільки позивачем рішення контролюючого органу оскаржувалося в адміністративному порядку, а тому, останній мав право звернутися до суду в межах тримісячного строку, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення суб`єкта владних повноважень, що і було зроблено позивачем.

У запереченнях на відповідь на відзив від 12.09.2019 представник відповідача зазначила, що з 01.01.2017 фізичні особи-підприємці та само зайняті особи, які не одержують доходи, зобов`язані сплачувати єдиний соціальний внесок, мінімальний розмір якого з 01.01.2017 становить 704 грн., а з 01.01.2018 становить 819, 06 грн., а тому відповідачем правомірно винесено вимоги про сплату боргу від 12.11.2018 № Ф-1495-52У та від 14.02.2019 року № Ф-1495-52У.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю, з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 10.08.2011 зареєстрований як фізична особа-підприємець, вид діяльності згідно КВЕД 25.99 - виробництво інших готових металевих виробів, н. в. і. у. Крім того, у період з 06.02.2014 року та по даний час працює водієм АДС за трудовим договором на підприємстві теплових мереж «Ковельтепло».

Як слідує з матеріалів справи, 12.11.2018 ГУ ДФС у Волинській області сформовано та надіслано позивачу на податкову адресу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1495-52У з єдиного соціального внеску станом на 31.10.2018 в сумі 15 819,54 грн. Також, у зв`язку із збільшенням боргу відповідачем сформовано та надіслано позивачу нову вимогу № Ф-1495-52У від 14.02.2019 з єдиного соціального внеску яка станом на 31.01.2019 становить 18 276,72 грн. (а.с.14-зворот, 15).

Судом також встановлено, що з 02.07.2019 ОСОБА_2 припинив підприємницьку діяльність, що підтверджується матеріалами справи.

Позивач, вважаючи безпідставним нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування, а вимоги про сплату боргу (недоїмки) такими, що підлягає скасуванню, відтак звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), що набрав чинності з 01.01.2011.

Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

В силу положень статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску, зокрема, є:

1) роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (абзац другий пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI);

4) фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт чотири частини першої статті 4 Закону №2464-VI).

Водночас згідно з частиною 4 статті 4 Закону №2464-VI звільняються від сплати за себе єдиного внеску особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Частиною 8 статті 9 Закону №2464-VI визначено, що платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом є календарний місяць, а для платників, зазначених в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - календарний рік.

Згідно з приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України №2464-VI, для платників, зазначених у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім`ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, та не менше за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 частини 1 статті7 Закону №2464-VI).

Як передбачено нормою частини 12 статті 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Відповідно до вимог Закону України №2464-VI, фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску, окрім випадків, визначених в частині 4 статті 4 цього Закону, коли вони можуть бути платниками внеску лише за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Водночас суд зауважує, що за змістом вищевказаних положень Закону №2464-VI фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, є окремими платниками єдиного внеску, незалежно від того, чи є вони одночасно найманими працівниками, за яких внесок сплачує також роботодавець.

Вказаний висновок суду ґрунтується на тому, що Закон чітко розмежовує платників єдиного внеску, у цьому випадку роботодавців та фізичних осіб-підприємців, та не встановлює для останніх будь-яких інших пільг, окрім тих, що передбачені частиною 4 статті 4 Закону №2464-VI.

Інакше кажучи, якби законодавець дійсно мав на меті звільнити від сплати єдиного внеску тих фізичних осіб-підприємців, які також виконують працю на умовах трудового договору і за яких роботодавець вже сплачує єдиний внесок, то, вочевидь, така мета знайшла б відображення у відповідних нормах Закону №2464-VI. Наприклад, шляхом виключення таких фізичних осіб-підприємців з числа платників єдиного внеску або шляхом звільнення таких осіб від сплати єдиного внеску, як це передбачено у частині 4 статті 4 Закону №2464-VI.

Відтак, суд вважає, той факт, що у спірний період (2017-2018 роки) позивач, будучи зареєстрованим як фізична особа-підприємець, одночасно також працював за трудовим договором на підприємстві, не звільняв його від обов`язку зі сплати єдиного внеску в порядку та розмірах, встановлених Законом.

Доказів на підтвердження факту звернення із заявою про припинення підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця, внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, до винесення ГУ ДФС у Волинській області вимог про сплату боргу від 12.11.2018 № Ф-1495-52У та від 14.02.2019 року № Ф-1495-52У, позивач та представник відповідача суду не надав.

В той час, як з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 припинив свою підприємницьку діяльність лише 02.07.2019 (а.с.25).

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Враховуючи положення частини третьої статті 6 Закону №2464-VI, вказані обов`язки поширюються також на платників єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, тобто і на позивача у справі.

Водночас порядок обчислення і сплати внеску регулюється статтею 9 Закону № 2464-VI. Зокрема, абзацом три частини восьмої цієї статті (у чинній редакції) передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

При цьому до 01.01.2018 відповідні платники єдиного внеску були зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року.

База нарахування єдиного внеску визначається статтею 7 Закону №2464-VI.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Законом України від 21 грудня 2016 року №1801-III «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року встановлено на рівні 3 200,00 грн. Оскільки для фізичних осіб-підприємців сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, то щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для таких осіб у 2017 році складала 704 грн. (3 200, 00 грн. х 22%).

Крім того, відповідно до Закону України від 07 грудня 2017 року №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 встановлено на рівні 3 723, 00 грн. Отже, щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців у 2018 році становила 819, 06 грн. (3 723, 00 грн. х 22%).

З матеріалів справи вбачається, що станом на 31.01.2019 за позивачем рахувалася заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску в загальну суму 18 276, 72 грн. (15 819,54 грн. + 2 457,18 грн.)

В силу положень частин 2-5 статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з ч.4 ст.8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015 №449 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 травня 2015 року за № 508/26953) (далі Інструкція № 449).

Так, відповідно до пунктів 2-4 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення фіскальним органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції(для платника юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника фізичної особи). При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина літера «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), 2 частина порядковий номер, 3 частина літера «У» (узгоджена вимога). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.

Судом встановлено, що оскаржувані вимоги за № Ф-1495-52У від 12.11.2018 та № Ф-1495-52У від 14.02.2019 року було сформовано та надіслано позивачу на підставі облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів, як платнику внеску (фізичній особі-підприємцю), який на кінець календарного місяця має недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Водночас у вимогах зазначено всю суму заборгованості позивача в розмірі 18 276,72 грн. Наведене відповідає положенням абзацу вісім пункту 3 розділу VI Інструкції №449, за змістом якого вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається платникам єдиного внеску фізичним особам-підприємцям протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій), якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога була сформована (надіслана) відповідачем правомірно та з дотриманням вимог чинного законодавства, а наведені позивачем доводи не дають підстав для її скасування.

При цьому, суд зазначає, що фізичні особи-підприємці, в тому числі ті з них, які одночасно працюють за трудовим договором і є найманими працівниками, не звільняються від обов`язків платника єдиного внеску, в тому числі обов`язку своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок за себе, як фізичну особу-підприємця.

Водночас сплата єдиного внеску у цьому разі не здійснюється повторно, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником, внесок сплачує страхувальник (роботодавець) за рахунок власних коштів.

До того ж, єдиний внесок в такому випадку сплачується різними платниками, в різних розмірах та з інших правових підстав, що додатково свідчить про відсутність факту подвійного стягнення до бюджету єдиного внеску.

Крім того, як вже зазначалося, застрахованою особою у розумінні положень Закону №2464-VI є фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому Законом порядку єдиний внесок. Отже, закон допускає одночасну сплату єдиного внеску як самим застрахованим, так і страхувальником.

Відтак та обставина, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та водночас працював з 06.02.2014 по теперішній час у АДС ПТМ «Ковельтепло», не впливає на правомірність нарахування йому єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю та не звільняє від обов`язку зі сплати такого внеску у встановлених Законом порядку та розмірі.

При цьому, суд наголошує на тому, що у спірний період (2017-2018) позивач мав статус платника єдиного внеску як фізична особа-підприємець та офіційно не припинив підприємницьку діяльність.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду ГУ ДФС у Волинській області, як суб`єкт владних повноважень, довело правомірність оскаржуваних в даній справі податкових вимог, відтак позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат між сторонами, а також витрат на правову допомогу, пов`язаних з розглядом справи суд зазначає наступне.

Враховуючи вимоги статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, тому підстави для розподілу судових витрат, понесених позивачем, відсутні.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 № Ф-1495-52У та від 14.02.2019 року № Ф-1495-52У - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Головуючий

Суддя В.В. Мачульський

Повний текст судового рішення виготовлено 24.09.2019.